Мідьорит
Мідьорит, мідерит (від мідь і ритина) — графічна техніка глибокого друку; малюнок майбутньої гравюри продряпують на мідній пластині, заповнюють фарбою і відбивають на папері.
Виникнення[ред. | ред. код]
Серед технік глибокого друку, які здійснюються сухим способом, тобто без вживання кислот, найдавнішою є мідьорит, що розвинувся з ремісничих гравюр на камені, кості, зброї та декоративних прикрас на предметах із золота й срібла.
Перші пробні відбитки з цих предметів на папір і дали поштовх для розвитку мідьориту як окремого виду мистецтва. У XV—XVI століттях високої майстерності в техніці гравюри на міді домоглися художники Мантенья (Італія), Дюрер (Німеччина) та ін. Найвищого технічного розквіту гравюра на міді досягла у творах таких віртуозів XVII століття, як Еделінк і Робер Нантейль у Франції та у XIX столітті Уткін та Йордан в Росії.
Техніка виконання[ред. | ред. код]
Технічно мідьорит виготовляється так: беруть доброї якості червону мідь з полірованою поверхнею. Рисунок перебивають копіркою або контури зображення виконують легким штриховим травленням. Універсальним інструментом для гравюри є так званий «грабштихель», його ведуть завжди горизонтально і проти лінії. Задирки міді, які утворюються обабіч штрихів під час рятування, обережно зчищають «шабером». Фарбу втирають тампоном в штрихи-продряпини і знімають зайву з поверхні пластинки. Потім на неї накладають вогкий папір, сукно (кирзу) і, протягаючи між валами тискального (офортного) верстата, одержують відбиток. Типовою для мідьориту є лінія з чіткими краями, спочатку тонка, далі ширша і глибша. В кінці вона стає мілкою, звужується і зникає.
З техніки мідьориту протягом першої половини XIX століття розвинулась гравюра на сталі (сталерит). Винайдений 1820 року в Англії сталерит дозволяв виконувати найтонші репродукції переважно пейзажного жанру. Перед початком роботи сталь відпускалась, а по закінченні — гартувалась. Уже з другої половини XIX століття, після появи геліогравюри (на базі фотографії) та інших масових поліграфічних технік, гравюра на сталі відійшла в забуття через неспроможність змагатися з новими, точнішими і значно дешевшими способами репродукції.
Техніка «суха голка»[ред. | ред. код]
Найпростішою технікою роботи безпосередньо на мідній пластинці є гравюра сухою голкою. Спочатку вона була допоміжною для офортів (наприклад, у Рембрандта), але з часом розвинулась у самостійну мистецьку галузь.
Працюючи у техніці сухої голки, художник спочатку літографським олівцем або перебиваючи через копірку наносить на мідну пластину ескіз чи начерк з натури. Потім він починає малювати гострою сталевою голкою, забитою в дерев'яну ручку. Врізуючись у метал, голка залишає обабіч себе задирки, на які при друкуванні чіпляється фарба. Так і з'являються оксамитово м'які краї штрихів, що починаються дуже ніжно, а згодом розширюються і зникають, надаючи зображенню своєрідної мальовничості. Де потрібна «м'яка» і «густа» поверхня, там задирки від голки залишають, а де хочуть мати світлі місця — їх послаблюють або зчищають шабером.
Мідерит в картографії та книговидавництві[ред. | ред. код]
Перші мідерити на білоруські теми замовлялися за кордоном: Карта Полоцької землі, План Полоцька (Рим, 1579), Карта Білорусі та Литви (Амстердам, 1613).
У білоруському мистецтві мідерити використовувалися в оформленні книг, друкованих кирилицею, з XVI століття. Наприклад, обкладинка Статуту Великого князівства Литовського (Вільно, 1588). Пізніше до мідериту звернувся Т. Маковський («Панегірик братів Скарульських», Несвіж, 1604, та ін.). Мідерит використовував гравер Леонтій Тарасевич в роботі над томом «Служебник, або Літургікон» (Вільно-Супрасль, 1692—1695)[1].
Мідерити створювали брати Тарасевичі, І. Щирський, М. Сімкевич, а також західні майстри, що працювали в Білорусі: К. Гетке, А. ван Вестерфельт, П. Енгельгарт.
У техніці мідерита виконувалися панегіричні гравюри, ілюстрації (до «Монархії Турецької…», Слуцьк, 1678; до «Акафіст та канонам», Могильов, 1693; до «розаріум…», Аугсбург,1672, А. Тарасевич), міські пейзажі (види Полоцька, Могильова, Гродно, Несвіжа), народні лубки, екслібриси.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [Шматау В. Ф. Беларуская кніжная гравюра XVII—XVIII стагоддзяу. ― Мн., 1984 ]
Джерела[ред. | ред. код]
- «Очерки по истории технике гравюры», М, «Изобразительное искусство», 1987
- Звонцов В., Шистко В. «Офорт. Техника. История». СПб: Аврора, 2004 ISBN 5-7300-0712-5
- Лабынцев Ю. Кирилловское книгопечатание в Супрасле и его роль в развитии восточнославянских культур конца XVII—XVIII вв. Автореф. дис. … канд.филол.наук. ― М., 1980;
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Мідерит // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 991. — 1000 екз.
- Дмитро Антонович: Українська гравюра [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.]
- [1] [Архівовано 15 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- [2]
- [3]
![[3]](https://web.archive.org/web/20141229031612/http://www.tovtry.km.ua/ru/history/sement/graph.gif){kind=link}