Мішель Верн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішель Верн
фр. Michel Verne
Ім'я при народженні фр. Michel Jean Pierre Verne[1]
Народився 4 серпня 1861(1861-08-04)[5][1]
X округ Парижа, Париж[1]
Помер 5 березня 1925(1925-03-05)[2][3][4] (63 роки)
Тулон
·рак шлунка
Поховання Цвинтар Сен-П'єр (Марсель)d
Країна  Франція
Діяльність письменник, сценарист, кінопродюсер, письменник наукової фантастики, прозаїк-романіст, дитячий письменник, виробник, кінорежисер, прозаїк, режисер
Alma mater Mettray Penal Colonyd
Знання мов французька[6]
Роки активності з 1888
Жанр роман, пригодницький роман, наукова фантастика, оповідання і нарис
Батько Жуль Верн
Мати Honorine du Fraysne de Vianed
У шлюбі з Clémence-Thérèse Tatond[7] і Jeanne Rebould
Діти Jean Jacques Verned
IMDb ID 2194289

Мішель Жан П'єр Верн (фр. Michel Jean Pierre Verne ; 1861—1925) — французький письменник, кінорежисер і редактор. Син відомого письменника-фантаста Жюля Верна. Після його смерті, в 1905—1919 роках опублікував кілька романів під ім'ям свого батька, проте нині вважається, що він був їх автором або принаймні співавтором. В 1912 заснував кінокомпанію, яка займалася екранізаціями творів Жюля Верна.

Біографія[ред. | ред. код]

Жанна Ребуль, дружина Мішеля Верна

Єдиний син Жюля Верна та його дружини Оноріни, народився в Парижі у 1861 році. Жуль Верн у цей час перебував у подорожі Скандинавією зі своїм другом композитором Арістідом Гіньяром. Верн залишив у Данії друга і поспішив до Парижа, але не встиг до народження свого єдиного рідного сина[8].

Вихованням Мішеля займалася мати, він також успадкував упертий та захоплюючий характер батька. У школі стабільно проявляв себе найгіршим учнем, в результаті в 1876 році батько віддав сина на шість місяців у виправний заклад у Метрі. Після спроби самогубства Мішеля його батько з метою перевиховання прилаштував сина учнем штурмана на судно, що прямує до Індії. У цей період Жюль Верн написав роман " П'ятнадцятирічний капітан ", як повчання неслухняного сина[9]. Але морська служба не виправила характеру Мішеля. Повернувшись у 1880 році до Ам'єна, Мішель вступив у зв'язок з акторкою місцевого театру Терезою Дюгазон і розпочав самостійне життя. Батько визначив йому утримання 1000 франків на місяць, проте Мішель постійно намагався організовувати ділові підприємства та залазив у борги. Він намагався винаходити світильник нового типу, заснував гірничорудну компанію та фірму з виробництва велосипедів; всі без винятку підприємства закінчувалися банкрутством. Жуль Верн свого часу заявив, що підприємницькі починання сина коштували йому майже 300 тисяч франків, йому навіть довелося продати свою яхту " Сен-Мішель "[10] [11].

У 1884 році Жюль Верн здійснив свою останню велику подорож. Його супроводжували брат Поль Верн, син Мішель, друзі Робер Годфруа і Луї-Жюль Етцель. «Сен-Мішель III» швартувався в Лісабоні, Гібралтарі, Алжирі (де в Орані у родичів гостювала Оноріна), потрапив у шторм біля берегів Мальти, але благополучно доплив до Сицилії, звідки мандрівники далі вирушили в Сиракузи, Неаполь і Помпеї. Із Анціо потягом вони дісталися до Риму[9].

Близько 1888 відбулося примирення батька і сина; Мішель вперше спробував себе в журналістиці та літературі, написавши кілька науково-фантастичних нарисів, опублікованих в Англії та США під ім'ям його батька («Кур'єрський поїзд майбутнього» — перший проект Трансатлантичного тунелю, «Один день журналіста у 2889 році», тощо).) [12]. Проте література не надто захоплювала його, і він повернувся до підприємницької діяльності. Розлучившись із дружиною та двома дітьми (Мішель і Жорж), він одружився з 16-річною Жанною Ребуль, від якої також мав сина — Жана Жюля Верна (1892—1980), який згодом написав біографію свого діда, опубліковану у Франції в 1973 році. Про свого батька він намагався повідомляти мінімально і жодним словом не згадав про його літературну діяльність.

У 1912 році Мішель Верн заснував кінокомпанію Le Film Jules Verne, і в 1916—1917 році екранізував роман "Чорна Індія ", і в 1918—1919 роках «Південну зірку», "500 мільйонів бегуми " і «Долю Жана Морена». Великого успіху це підприємство не дало[13]. У 1925 році Мішель Верн помер від раку горла та шлунка.

Публікація посмертних романів батька[ред. | ред. код]

Після смерті батька в 1905 році, Мішель Верн успадкував сімейний архів, отримавши кілька чернеток, начерків і підготовчих матеріалів до книг. За договором з видавництвом Етцеля він продовжив роботу свого батька, і до 1910 року щороку випускав посмертні видання нових романів Жюля Верна, у тому числі коротких повістей, випущених у збірнику «Сьогодні і завтра» (1910). Серед цих романів — "У гонитві за метеором ", "Дунайський лоцман", "Кораблетроща «Джонатана» " і " Незвичайні пригоди експедиції Барсака " (частково опублікований в 1914 році і повністю — в 1919-му), повість "Вічний Адам " та роман "Маяк на краю світу ". Вже у 1970-ті роки з'ясувалося, що всі ці твори були повністю написані Мішелем Верном за сюжетними ідеями свого батька. Наприклад, «Кораблетроща „Джонатана“» у чернетці Жюля Верна містила 15 глав, Мішель дописав ще 16 і радикально переробив уже написане батьком. «У гонитві за метеором» Мішель ввів нову сюжетну лінію, і т. д. Роман " Агентство Томпсон і К° " був повністю написаний М. Верном (ніяких матеріалів Ж. Верна за цим романом так і не знайдено, рукопис перших розділів що зберігся майже не відрізняється від друкованого тексту) [14] [15]. Літературознавець Артур Б. Еванс наступним чином підсумував результати діяльності Мішеля Верна — письменника [15] :

Вклад Мішеля Верна у творчість Жюля Верна
Назва Рік публікації Змістовні особливості
«Погоня за метеором» 1907 Додано чотири розділи та введений новий персонаж
«Дунайський лоцман» 1908 Змінено авторську назву («На прекрасному золотому Дунаї»), дописано три розділи, доданий новий персонаж
«Кораблетроща „Джонатана“» 1909 Авторська назва «У Магелланії». Дописано 16 розділів, повністю змінені персонажі та сюжетні лінії.
«Таємниця Вільгельма Шторіца» 1910 Дія перенесена у XVIII століття з кінця XIX-го, змінено фінал
«Сьогодні та завтра» 1910 Збірник оповідань та повістей. «Вічний Адам» у рукописі називався «Едом». Нариси «Кур'єрський поїзд майбутнього» та «Один день журналіста у 2889 році» були написані М. Верном на прохання батька ще у 1889 році та опубліковані під ім'ям Жюля Верна
«Незвичайні пригоди експедиції Барсака» 1919 Існували лише розрізнені нотатки Жюля Верна до роману про світове торжество мови есперанто, яка взагалі не згадувалася в остаточному тексті

Ці романи були стилізовані під манеру Ж. Верна, але з літературознавчої точки зору сильно відрізнялися від усього, написаного ним у ХІХ столітті. Незалежно від року написання та публікації, всі романи Жюля Верна написані в неквапливій та ґрунтовній манері, з великою кількістю науково-популярної інформації (часто елімінується у перекладах), відрізняються позитивістським світоглядом та вірою у торжество прогресу. Романи, опубліковані після 1905 року, відрізняються повною відсутністю «лекційного» матеріалу, найшвидшою дією, похмурі та песимістичні за світоглядом. У нових книгах йдеться про атомну енергію та її практичне використання, телебачення, реактивні літаки і телекеровані ракети. П'єро Гондоло делла Ріва, який працював з архівом рукописів Жюля Верна, стверджував, що

Мішель, безперечно, був кращим письменником, ніж пізній Жуль Верн, у якого сюжет розвивався повільно, напнуто, заплутано. Якщо не стосуватися ідеології, то все, написане Мішелем, представляє… позитивне явище з погляду літературної[16].

П'єро Гондоло делла Ріва оприлюднив результати своїх досліджень у 1978 році на міжнародній конференції на честь 150-річчя від дня народження Жюля Верна. Дослідник зарахував до списку перероблених Мішелем Верном романів і "Золотий вулкан ". У його текст було додано чотири нові розділи, які дозволили завершити розповідь щасливим кінцем, був введений новий персонаж — ірландець Патрік. Після 1985 року відкрилася серія критичних видань Жюля Верна, здійснених за авторськими рукописами Товариством Верна та його головою Олів'є Дюма. У 2006 році авторська версія «Золотого метеора» була перекладена англійською мовою [17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjAtMDUtMjIiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MjA0NjM3O3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ== — P. 8.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ а б NooSFere — 1999.
  5. ↑ Freebase-ідентифікатор
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ http://gw.geneanet.org/bourelly?lang=fr;p=clemence+therese;n=taton
  8. ↑ Jean Jules-Verne. [1] — Taplinger Publishing Company, 1976. — 296 с. — ISBN 9780800844394. Архівовано з джерела 6 лютого 2018
  9. ↑ а б Timothy A. Unwin. [2] — Liverpool University Press, 2005. — С. 222—223. — ISBN 9780853234685. Архівовано з джерела 19 лютого 2018
  10. ↑ Брандис Е. П. Вновь открытый Жюль Верн // Детская литература 1975: сборник статей / Сост. В. Андреенков. — М.: Детская литература, 1975. — С. 175—176.
  11. ↑ Брандис, 1991, с. 186.
  12. ↑ Брандис, 1991, с. 170.
  13. ↑ Brian Taves, Michel Verne de l'écrivain au réalisateur // Revue Jules Verne 19/20, 2005, p. 190—195.
  14. ↑ Брандис, 1991, с. 199—200.
  15. ↑ а б Evans, 2009, с. 325, Note 1.
  16. ↑ Брандис, 1991, с. 200.
  17. ↑ Evans, 2009, с. 321—322.

Література[ред. | ред. код]

  • Dusseau J. Michel Verne ou le nom du père // Les territoires du politique : Hommages à Sylvie Guillaume, historienne du politique : [фр.]. — Rennes : Presses universitaires de Rennes, 2012. — P. 25—34. — ISBN 9782753569027.
  • Brian Taves, Michel Verne de l'écrivain au réalisateur // Revue Jules Verne 19/20, 2005, p. 190—195
  • Evans A. B. Review: [Protesting Too Much: The Jules vs. Michel Verne Controversy]. — Science Fiction Studies. — 2009. — Vol. 36, no. 2. — P. 321—326.
  • Брандис Е. П. Рядом с Жюлем Верном. — 3-е изд.. — Л. : Детская литература, Лен. отд., 1991. — 207 с. — ISBN 5-08-000087-2.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Andrew Nash (2011). Exhaustive Complete List of Jules Verne Titles. JulesVerne.ca A Resource for Collecting the Books of Jules Verne and Ephemera related to Jules Verne the French Author. Процитовано 9 серпня 2016.
  • Неизвестный писатель Верн. WordPress. 03.08.2012. Архів оригіналу за 20 липня 2019. Процитовано 9 серпня 2016.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мішель_Верн&oldid=41640460