Лісабон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лісабон
Lisboa
Герб Прапор
Герб Прапор
Лісабон – у центрі міста на площі Rossio
Лісабон – у центрі міста на площі Rossio
Розташування міста Лісабон
Основні дані
Країна Португалія Португалія
Регіон Лісабонський округ
Засноване 12 століття до н. е.
Населення 499,7 тис. осіб[1]
Площа міста 83,84 км²
Поштові індекси 1000...1900 Lisboa
Телефонний код 351 21
Географічні координати 38°42′00″ пн. ш. 9°10′00″ зх. д. / 38.70000° пн. ш. 9.16667° зх. д. / 38.70000; -9.16667Координати: 38°42′00″ пн. ш. 9°10′00″ зх. д. / 38.70000° пн. ш. 9.16667° зх. д. / 38.70000; -9.16667
Поділ міста 53 міських громади
День міста 13 червня — День Св. Антонія
Міська влада
Адреса Câmara Municipal de Lisboa
Praça do Município
1100-365 Lisboa
Веб-сторінка http://www.cm-lisboa.pt/
Мер міста Антоніу Кошта (PS)

Лісабо́н або Лісбо́на[2] (порт. Lisboa, МФА: [liʒ'boɐ]) — столиця Португалії, найбільше місто держави і адміністративний центр однойменного адміністративного округу. Муніципалітет Лісабона має населення 499,7 тис. осіб[1] і займає площу 83,84 км². Місто займає вигідне положення на південно-західному узбережжі Піренейського півострову, у широкому гирлі ріки Тежу, за 15 км від Атлантичного океану. Сучасні висотні будинки мегаполіса ближче до околиць змінюються мальовничими рибацькими хатинками, з'єднаними у невеликі поселення. Межує на півночі з районами Лоуреша і Одівелаша, на північному заході з районом Амадори, на заході з районом Оейраша, на сході та на півдні — омивається річкою Тежу. Разом зі своїми багаточисельними передмістями (в тому числі і північні райони Сетубальського округу) утворює Лісабонську агломерацію (порт. Área Metropolitana de Lisboa), населення якої перевищує 2 млн осіб.

Етимологія[ред.ред. код]

За найпоширенішою версією, назва міста походить з фінікійського виразу «Alis-Ubbo» (благословенна затока) завдяки своєму вигідному розташуванню у широкому гирлі, але існують і інші версії, як наприклад «Olipsso» чи «Lixbunã». Схематично походження слова «Lisboa» прийнято передавати так:

Olisipo > Ulixibona > Al-Ušbuna > Lixbona > Lixbõa > Lisboa

Історія[ред.ред. код]

Місто «Olissipo» знаходилось на території римської провінції Лузітанії

За народною легендою, місто Лісабон було засноване давньогрецьким героєм Одісеєм (порт. Ulisses, Odisseu), і як Рим, виникло на семи пагорбах. Вигідне географічне розташування міста сприяло його швидкому розвитку. Так, з появою у регіоні Кельтів, вони почали змішуватися з місцевими населенням, що і дало початок виникненню племен, що розмовляли кельтською мовою. Найвірогідніше, стародавні греки протягом тривалого часу мали в гирлі річки Тежу торгівельний пункт. Але тогочасні конфлікти у Середземномор'ї призвели до залишення міста греками, головним чином завдяки карфагенянам, що на той час домінували в регіоні. Занепад Римської імперії та феодалізація суспільсьтва призвели до завоювань її західної частини германськими, гунськими та іншими племенами. Під кінець римського панування «Olissipo» стало одним з перших міст, що прийняли християнство. Першим єпископом міста був Сан-Ґенс. В той час місто зазнає значних пограбувань варварами, аланами, стає частиною Суевського королівства, і накінець, переходить до вестготів з Толедо, які називають його «Ulishbona». Пограбування та комерційний занепад на той час містечка «Ulishbuna» тривали до початку 7 століття, коли маври, скориставшись громадянською війною в Толедському королівстві, захоплюють Іберійський півострів у 711 році. Отже у 719 році місто перейшло до маврів, які назвали його «al-Lixbûnâ» на арабській мові та побудували фортифікацію.

Перший португальський король Альфонс І Великий

Мусульманьска окупація міста тривала до 1147 року, коли місто було відбите у арабів першим португальським королем (Альфонсом І Великим). Статус столиці місто отримало вже у 1255 році, завдяки своєму вигідному стратегічному розташуванню. Було відновлено єпархію, яка у 14 столітті стає метрополією. Вже до кінця 13 століття місто перетворюється на важливий порт, завдяки морському сполученню з Північною Європою, а у 1290 році за короля Дона Дініша I відкривається перший у країні університет, який у 1308 р. перенесли до міста Коїмбри.

Нова сторінка в історії міста відкривається кризою 1383-85 років — дворічним періодом безкоролівства після смерті короля Фернанда I. Королівство переходить до Жуана I, першого з Авіської династії. Він відстояв незалежність Португалії від зазіхань Кастілії та розпочав португальські завоювання в Африці (1415).

Тісна співпраця з італійцями, що домінували у Середземномор'ї ще з часів Римської імперії, приносить місту низку важливих географічних відкриттів у спільних експедиціях — архіпелаги Азорських островів, Мадейри та Канарських островів. Ці острови дозволили заснувати нові морські порти, корисні з точки зору нових комерційних зв'язків. Чисельні морські експедиції відправлялись з Лісабона у 15-17 століттях. Найвідомішою стала експедиція під керівництвом Вашку да Гама у 14971498 роках, підкреслюючи таким чином важливість міста як морського порту та торгівельного центру Європи.

На зміну Авіській династії у 1580 році приходить Філліпінська (так званий «персональний союз з Іспанією»). З втратою домінування над Бразилією, у той час відчувається відставання Португалії від країн Північної Європи. Це стає головним чинником (іншим було те, що Мадрид постійно використовував португальські війська у своїх сутичках з каталонцями), що спричиняє рух за відновлення незалежності від Іспанії («Реставрація»). У 1640 році португальцям вдається відновити незалежність і королем стає Жуан IV (Династія Браганса). У місті будується приблизно 40 нових монастирів (крім тридцяти вже існуючих на той час), а на початку 18 століття, за часів короля Жуана V, у місті будується грандіозна для тих часів споруда — акведук «Вільних Вод» (порт. Aqueduto das Águas Livres), висота котрого сягає 70 метрів (див. галерею зображень).

Лісабонський землетрус

Лісабон проіснував відносно мирно до 1 листопада 1755, коли місто було зруйноване майже повністю в результаті потужного землетрусу і цунамі. Відновлення міста було доручене міністру Війни та Закордонних Справ маркізу де Помбал і завершується лише під кінець 18 століття. Нововідбудоване місто, центральна частина якого набуває прямокутних форм і отримує назву на честь маркіза (порт. Baixa Pombalina), привертає увагу Наполеона Бонапарта і у 1807 році його війська захоплюють португальську столицю. Король Жоао VI тимчасово залишив країну і разом з сім'єю був змушений переховуватись в Бразилії, а місто перебувало під владою французів до 1811 року.

У 1910 році Португалію вперше проголошено республікою, що тривала до 1926 року, коли праві сили встановлюють у країні диктаторський режим Нової держави на чолі з Салазаром, що тривав до 25 квітня 1974 року.

Святкування 34-ї річниці Революції Гвоздик

В цей день в країні відбулася Революція гвоздик, в результаті якої було скинуто півстолітню диктатуру на чолі з послідовником Салазара Марселу Каетану, а 25 квітня стає національним святом — днем свободи[3]. З того часу в Лісабоні і в країні встановлюється демократія (сьогодні муніципальною палатою керує Соціалістична Партія на чолі з мером Антоніу Коштою). В країні починається нова ера економічних перетворень і вже через 10 років після падіння диктаторського режиму, в 1985 році тодішній португальський президент Маріу Соареш підписав угоду про вступ країни до Європейського Союзу (сталося це у монастирі Ієронімітів).

У 1988 році у центрі Лісабона (місцевість Шіаду) сталася пожежа, що знищила значну частину архітектурної спадщини міста та зону його традиційної комерції[4].

Сьогодні Лісабон розвивається у швидкому ритмі, не відстаючи від інших європейських столиць, — покращується його інфраструктура та системи безпеки, охорони здоров'я, спорту та ін. У 1994 році місто було Європейською столицею Культури, у 1998 році відкрито другий міст через річку Тежу, у тому ж році у місті було реалізовано Всесвітню виставку EXPO'98 присвячену океанам, у 2004 році в рамках чемпіонату Європи з футболу, що проходив у Португалії, місто було ареною 10 футбольних матчів (на стадіонах Алваладе XXI і Луж). У 2008 році оголошено також про будівництво нового міжнародного аеропорту, третього мосту через річку Тежу серед інших грандіозних проектів.

Панорама Лісабона, погляд з Шіаду (Chiado). Вгорі замок Святого Георгія (Castelo de Sao Jorge), праворуч Альфама (Alfama), собор Святого Антонія (Igreja de Santo Antonio a Se) та ріка Тежу (Tejo), на передньому плані дахи Байши (Baixa).

Географія та клімат[ред.ред. код]

Місто розташоване на провому березі річки Тежу, у її гирлі, з географічними координатами 38º42' пн.ш. 9º00' зх.д, з найвищою точкою 226 метрів над рівнем моря (Парк Монсанту), є найзахіднішою столицею Європи. Історичний центр міста розташований на семи пагорбах (порт. Sete colinas), при чому деякі вулиці настільки вузькі, що унеможливлює проїзд громадського транспорту. У місті є 3 фунікулери та один вертикальний ліфт Санта-Жушта. У західній частині міста розташовані його легені — лісопарк Монсанту загальною площею понад 10 км². Місто відвоювало значну територію у річки, головним чином з 19 століття, що дозволило будівництво широких проспектів у нижній його частині, а також створення залізничного сполучення і портових споруд. Саме на таких територіях збудовано найсучасніші Парк Націй і Культурний Центр Беленя.

Лісабон — одна з найтепліших європейських столиць, з кліматом що у значній мірі обумовлений Гольфстрімом. Весна може бути від сирої до жаркої сонячної (11 °C…26 °C) з деякими зливами, літо — сухе та жарке з деяким вітром і температурами між 16 °C та 29 °C. Осінь тепла і нестабільна, з температурами від 12 °C до 27 °C і зима, як правило, — дощі та сирість, з незначним сонцем (8 °C…18 °C). Найнижча зареєстрована температура −2,2 °C, найвища — 43 °C.

Сніг випадає дуже рідко — востаннє це було 29 січня 2006 року та 28 січня 2007, сталося це після більш як сорокарічної паузи. У середньому місто отримує 3300 годин сонця і 100 днів дощу на рік[5].

Структура[ред.ред. код]

Структура міста

Адміністративно поділяється на 4 райони (квартали) (порт. bairros) та 53 міських громади (парафії) (порт. freguesias), при чому з 2004 року планується утворення 54-ї міської громади в районі EXPO.

Міські громади (парафії) 1-го (центрального) району (кварталу):

Міські громади (парафії) Населення Площа
1 Анжуш (порт. Anjos) 9738 0,48 км²
2 Ґраса (порт. Graça) 6960 0,34 км²
3 Енкарнасау (порт. Encarnação) 3182 0,15 км²
4 Каштелу (порт. Castelo) 587 0,05 км²
5 Корасау-ди-Жизуш (порт. Coração de Jesus) 4319 0,54 км²
6 Мадалена (порт. Madalena) 380 0,11 км²
7 Мартіреш (порт. Mártires) 341 0,10 км²
8 Мерсеш (порт. Mercês) 5093 0,30 км²
9 Пена (порт. Pena) 6068 0,49 км²
10 Сакраменту (порт. Sacramento) 880 0,08 км²
11 Санта-Енґрасіа (порт. Santa Engrácia) 5860 0,57 км²
12 Санта-Жушта (порт. Santa Justa) 700 0,24 км²
13 Санта-Катаріна (порт. Santa Catarina) 4081 0,21 км²
14 Сантьяґу (порт. Santiago) 857 0,06 км²
15 Санту-Ештевау (порт. Santo Estêvão) 2047 0,18 км²
16 Сан-Вісенте-де-Фора (порт. São Vicente de Fora) 4267 0,31 км²
17 Сан-Жозе (порт. São José) 3279 0,34 км²
18 Сан-Кріштовау-і-Сан-Лоуренсу (порт. São Cristóvão e São Lourenço) 1612 0,08 км²
19 Сан-Мамеде (порт. São Mamede) 6004 0,60 км²
20 Сан-Мігел (порт. São Miguel) 1777 0,06 км²
21 Сан-Ніколау (порт. São Nicolau) 1175 0,25 км²
22 Сан-Паулу (порт. São Paulo) 3521 0,41 км²
23 Се (порт. ) 1160 0,12 км²
24 Сокорру (порт. Socorro) 2676 0,11 км²

Міські громади (парафії) 2-го (західного) району (кварталу):

Міські громади (парафії) Населення Площа
1 Ажуда (порт. Ajuda) 17961 3,20 км²
2 Алкантара (порт. Alcântara) 14443 4,39 км²
3 Лапа (порт. Lapa) 8671 0,72 км²
4 Празереш (порт. Prazeres) 8492 1,48 км²
5 Санта-Ізабел (порт. Santa Isabel) 7270 0,62 км²
6 Санта-Маріа-де-Белень (порт. Santa Maria de Belém) 9752 3,39 км²
7 Санту-Кондештавел (порт. Santo Condestável) 17553 1,01 км²
8 Сантуш-у-Велью (порт. Santos-o-Velho) 4013 0,51 км²
8 Сан-Франсішку-Шавіер (порт. São Francisco Xavier) 8100 2,10 км²

Міські громади (парафії) 3-го (північного) району (кварталу):

Міські громади (парафії) Населення Площа
1 Алваладе (порт. Alvalade) 9620 0,58 км²
2 Амейшуейра (порт. Ameixoeira) 9644 1,62 км²
3 Бенфіка (порт. Benfica) 38523 7,94 км²
4 Кампу-Ґранде (порт. Campo Grande) 11148 2,44 км²
5 Камполіде (порт. Campolide) 15928 2,79 км²
6 Карніде (порт. Carnide) 21097 4,02 км²
7 Луміар (порт. Lumiar) 35585 6,28 км²
8 Носа-Сеньора-де-Фатіма (порт. Nossa Senhora de Fátima) 27111 1,87 км²
9 Сан-Думінґуш-де-Бенфіка (порт. São Domingos de Benfica) 33678 4,30 км²
10 Сан-Жуан-де-Бріту (порт. São João de Brito) 13449 2,28 км²
11 Сан-Сибаштьян-да-Педрейра (порт. São Sebastião da Pedreira) 5871 1,05 км²
12 Шарнека (порт. Charneca) 10509 1,70 км²

Міські громади (парафії) 4-го (східного) району (кварталу):

Міські громади (парафії) Населення Площа
1 Алту-ду-Піна (порт. Alto do Pina) 10253 0,82 км²
2 Беату (порт. Beato) 14241 1,41 км²
3 Марвіла (порт. Marvila) 38766 6,29 км²
4 Пенья-де-Франса (порт. Penha de França) 13722 0,66 км²
5 Санта-Маріа-душ-Олівайш (порт. Santa Maria dos Olivais) 46410 10,66 км²
6 Сан-Жуан (порт. São João) 17073 1,56 км²
8 Сан-Жоржи-де-Арройуш (порт. São Jorge de Arroios) 17403 1,13 км²
7 Сан-Жуан-де-Деуш (порт. São João de Deus) 10782 0,90 км²

Населення[ред.ред. код]

Населення міста Лісабона (1801 — 2007)
1801 1849 1900 1930 1960 1981 1991 2001 2004 2007
203.999 174.668 350.919 591.939 801.155 807.937 663.394 564.657 529.485 499.709

Економіка[ред.ред. код]

Сучасний Лісабон

Лісабон є найбагатшим містом країни — ВВП на душу населення перевищує середньоєвропейський показник, при чому в економіці домінує сфера послуг. Лісабонський порт є найактивнішим на атлантичному узбережжі Європи. З іншого боку, більшість багатонаціональних компаній присутніх у Португалії, розміщена саме в Лісабоні. Він також є 9-м містом у світі, що приймає найбільше конгресів світового рівня[6].

Лісабонська агломерація є надзвичайно індустріалізованою, особливо в північних районах Сетубальського адміністративного округу (нафтопереробка, текстильна промисловість, судоремонтні та рибопереробні заводи). Саме через це португальську столицю визнано найважливішим після Мадрида економічним та фінансовим центром Іберійського півострову.

Транспорт[ред.ред. код]

Лісабон є важливим транспортним вузлом як Португалії, так і Іберійського півострову в цілому. До транспортних магістралей міста Лісабона належать швидкісні автомагістралі (в тому числі платні A-1, A-2, A-5), залізничне та водне сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають міжнародний аеропорт «Портела», 2 мости через р. Тежу, річковий транспорт, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро, автобусний транспорт, трамвайні мережі.

Аеропорт[ред.ред. код]

Лісабонський аеропорт є важливим не тільки для Лісабонської агломерації. Він обслуговує також населення з прилеглих адміністративних округів. Розташований у північній околиці міста (3-й квартал). Представлена також українська компанія «Міжнародні Авіалінії України», що виконує регулярні рейси на «Бориспіль».

У зв'язку з постійним зростанням пасажирообігу, а повітряний пасажиропотік Лісабона становить близько 10 млн осіб на рік, у 2008 році прийняте рішення про будівництво нового міжнародного аеропорту в Алкошете.

Залізниця[ред.ред. код]

Головними залізничними вокзалами Лісабона є станції Оріенте та Санта-Аполонія. Залізничні маршрути розходяться від міста у двох магістральних напрямках: Лінія Північна (Порту) та Лінія Південна (Алгарве), та трьох приміських — Лінія Сінтри, Лінія Кашкайша, Лінія Азамбужи.

Метро[ред.ред. код]

Станція метро «Террейру-ду-Пасу», відкрита у 2007 р.[7]

Перший португальський метрополітен було відкрито 29 грудня 1959 року. На сьогоднішній день побудовано 4 лінії (синя, зелена, жовта та червона) загальною довжиною понад 37,7 км, що нараховують 46 станцій (з них 4 вузлові), які обслуговують приблизно 0,5 млн пасажирів щодня. Спорудження червоної лінії було пов'язане з проведенням в місті міжнародної експозиції EXPO'98. У наш час[Коли?] проводиться розширення червоної лінії (завершити додаткових 5 станцій планується до 2010 року). Вартість квитка залежить від зони (для першої зони становить 0,75 євро, для другої — 1,05 євро). Лісабонське метро зв'язує місто з двома іншими містами — Амадора та Одівелаш (обидва належать до другої зони).

Трамвай[ред.ред. код]

Лісабонський трамвай з'явився у 1901 році і став другим у країні після міста Порту. Сьогодні його функціонування обмежене до п'яти маршрутів (E12, E15, E18, E25, E28), виключно в історичній частині міста крім 15-го, який сягає передмістя Алжеш (район Оейраша). Загальна довжина трамвайних колій 48 км, кількість рухомого складу — 58 одиниць (в тому числі 40 історичних). Обслуговується державним підприємством «Карріш», має послугу оренди.

Фунікулери[ред.ред. код]

Ліфт Санта-Жушта[ред.ред. код]

Річковий транспорт[ред.ред. код]

Мости через Тежу[ред.ред. код]

Міст 25-го Квітня

Перший міст через річку Тежу був споруджений ще за часів португальського диктатора Салазара у 19621966 роках — так званий підвісний міст довжиною 2 277 м і 70 м у висоту. З моменту відкриття (6 серпня 1966) і до Революції гвоздик носив ім'я диктатора — міст Салазара. У 1974 році назву було змінено на честь революції — міст 25-го Квітня. Це одночасно автомобільний (платний у північному напрямку) і залізничний міст, що з'єднує місто з півднем, зокрема з містом Алмадою та Сетубальським адміністративним округом. Щороку у середині березня через міст проходить маршрут Лісабонського напівмарафону (з цього приводу автомобільний рух припиняється на декілька годин, а бажаючі пробігти мостом мають можливіть це зробити).

Другим лісабонським мостом є вантовий міст Вашку да Гама, спорудження якого планувалось ще задовго до початку будівництва, — збудований до міжнародної експозиції EXPO'98 (відкритий 4 квітня 1998 року). Зі своєю довжиною 17,3 км є найдовшим мостом у Європі та 5-м у світі. Міст є виключно автомобільним — зв'єднує місто Лісабон у його східній частині з містом Монтіжу Сетубальського адміністративного округу і південними регіонами країни, є платним.

Панорамний вигляд моста Вашку да Гами через річку Тежу

Наука та освіта[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Стадіон «Луж»
Стадіон «Алваладе XXI»

Лісабон у футбольній Прімейрі-Лізі представлений трьома клубами — ФК «Бенфіка», ФК «Спортінг» та ФК «Белененсеш», кожен з яких свої домашні матчі проводить на власному стадіоні — «Луж», «Алваладе XXI» і «Рештелу» відповідно. Перших два стадіони за класифікацією УЄФА є п'ятизірковими і приймали по п'ять матчів європейської футбольної першості, що проходила в країні у 2004 році. Саме лісабонський стадіон «Луж» був ареною історичного фінального матчу між збірними командами Греції та Португалії, в якому греки вибороли «золото» чемпіонату[8].

Лісабонські футбольні клуби, що грають у Прімейрі-Лізі
Футбольний клуб Дата заснування Стадіон Місткість стадіону, глядачів Тренер
ФК «Бенфіка» (SLB) 28 лютого 1904 «Луж»
65.647
Енріке Флорес
ФК «Спортінг» (SCP) 1 липня 1906 «Алваладе XXI»
50.095
Домінгуш Пасіенсія
ФК «Белененсеш» (CFB) 23 вересня 1919 «Рештелу»
25.000
Жайм Пашеку

Архітектурне обличчя та культура[ред.ред. код]

Лісабон по праву вважається перлиною португальських міст. Місто дуже багате на історико-архітектурні пам'ятки, причому в Лісабоні гармонійно поєднується архітектурна спадщина різномінітних стилів: замок IXXIV ст.ст., романський собор XII ст. (перебудований у XVIII ст.), готичний монастир кармелітів (13891423, нині в ньому діє археологічний музей), башта Белен у стилі мануеліно (151521), розкішні палаци (Беленський палац, палац Мафра і палац Келуш — бароко; палац Ажуда і палац Сан-Бенту — класицизм) та численні храми, виконані в національному стилі мануеліно, а також бароко (базиліка Ештрела, церкви святого Вісенте ді Фора, Консейсау Велья, Святого Роке, Музей церковного сакрального мистецтва), монументальний Національний Пантеон. У ХХ столітті в Лісабоні з'явились яскраві взірці постмодернізму.

1) «Фортеця Сан-Жоржі – одна з будівель, що вціліла після землетрусу 1755 року. Тепер це найвища точка Лісабона. Від самої фортеці залишилися тільки руїни» 2) Санта-Жуста – ліфт, що сполучає район Байру-Алто із центральним кварталом Байшу.(У пошуках саудадеш - Український тиждень)


Лісабон перетинається широкими бульварами, які виводять до великих майданів, почередині яких зазвичай встановлені монументальні пам'ятники переважно діячам національної історії та культури. Визначними серед вулиць (власне бульварів) Лісабона є бульвар Свободи (Avenida da Liberdade), бульвар Фонтеш Перейра де Мелу (Avenida Fontes Pereira de Melo), бульвар Алміранте Реїша (Avenida Almirante Reis) та бульвар Республіки (Avenida da República).

Найвідоміші лісабонські музеї:

  • Національний музей старовинного мистецтва (Museu Nacional de Arte Antiga);
  • Музей Азулежу (Museu do Azulejo), присвячений традиційній португальській мозаїці;
  • Музей Галуста Гюльбенкяна (Museu Calouste Gulbenkia) — містить різноманітні колекції давнього та сучасного мистецтва;
  • Національний археологічний музей (Museu Nacional de Arqueologia);
  • Морський музей (Museu de Marinha) — присвячений історії португальського мореплавства;
  • Національний музей костюма та моди (Museu Nacional do Traje e da Moda);
  • Музей-колекція Берардо — зібрання творів сучасного мситецтва у культурному центрі «Белен»;
  • Національний музей карет (Museu Nacional dos Coches) — містить найбільше подібне зібрання у світі;
  • Музей фармації (Museu da Farmácia);
  • Музей Сходу.

У місті діє Окенаріум (Oceanário de Lisboa), що є другим за розмірами у світі the

Найважливіші театральні та концертні сцени Лісабона:

Байрос – це старі квартали на семи пагорбах, з яких починалося місто. Алфама – квартал простого люду. Байру-Алто –район лісабонської богеми.[9].

Міста-побратими[ред.ред. код]

Місто Країна Дата угоди Місто Країна Дата угоди
Загреб Хорватія Хорватія 15 червня 1977 року Луанда Ангола Ангола 11 жовтня 1988 року
Мадрид Іспанія Іспанія 31 травня 1979 року Кашеу Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау 14 листопада 1988 року
Ріо-де-Жанейро Бразилія Бразилія 10 червня 1980 року Будапешт Угорщина Угорщина 28 вересня 1992 року
Мапуту Мозамбік Мозамбік 20 березня 1982 року Буенос-Айрес Аргентина Аргентина 1992 року
Макау КНР КНР 20 травня 1982 року Гімарайш Португалія Португалія 29 червня 1993 року
Сан-Томе Сан-Томе і Принсіпі Сан-Томе і Принсіпі 26 травня 1983 року Туніс Туніс Туніс 3 вересня 1993 року
Бісау Гвінея-Бісау Гвінея-Бісау 31 травня 1983 року Париж Франція Франція 1998 року
Малакка Малайзія Малайзія 19 січня 1984 року Київ Україна Україна 26 жовтня 2000 року
Салвадор Бразилія Бразилія 3 квітня 1985 року Сан-Паулу Бразилія Бразилія 2007 року
Бразиліа Бразилія Бразилія 28 червня 1985 року Афіни Греція Греція  ?
Прая Кабо-Верде Кабо-Верде 26 травня 1986 року Нікосія Кіпр Кіпр  ?
Рабат Марокко Марокко 22 березня 1988 року Нью-Джерсі США США  ?

Галерея зображень[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела інтернету[ред.ред. код]

Примітки й посилання[ред.ред. код]