Наукова фантастика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Наукова фантастика (також НФ, англ. варіант sci-fi) (грец. phantastikos — той, що стосується уяви) — жанр у літературі й кіно; фантастика, в основі якої полягають роздуми на теми науки та нових технологій. Досить часто, вживаючи термін «фантастика», мають на увазі саме наукову фантастику.

Елементи наукової фантастики часто включають у себе:

  • Установка часу в майбутньому, в альтернативному всесвіті або в історичному минулому;
  • Просторовий контекст, сцени в космічному просторі (наприклад, космічний політ), в інших світах, або на поверхні Землі, інші всесвіти чи паралельні реальності;
  • Символи, які включають в себе іноземців, мутантів, андроїдів чи людиноподібних роботів;
  • Футуристичні технології, такі як телепортація машин, комп'ютерів чи гуманоїдів;
  • Наукові принципи, які є новими або які суперечать прийнятним законам природи, наприклад, подорожі у часі, кротові нори, надсвітлова швидкість;
  • Нові чи різні політичні й соціальні системи, наприклад, антиутопія, постдефіціт, постапокаліпсис;
  • Паранормальні здібності, такі як контроль розуму, телепатія, телекінез, телепортація тощо.

Найпомітнішими напрямками наукової фантастики є:

Історія[ред.ред. код]

Поява наукової фантастики була викликана промисловою революцією в XIX столітті. Спочатку наукова фантастика була жанром літератури, що описує досягнення науки й техніки, перспективи їхнього розвитку тощо. Часто описувався (як правило, у вигляді утопії) світ майбутнього. Класичним прикладом такого типу фантастики є твори Жуля Верна.

Пізніше розвиток техніки став розглядатися в негативному світлі (антиутопія). В якості прикладів можна навести твори «Машина часу» Герберта Уеллса чи «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері. Антиутопія розглядає негативні наслідки не тільки технічного прогресу. В XX столітті з'явилася також соціальна фантастика, що описує майбутні зміни не техніки, а суспільства. Найвідоміший приклад — антиутопія «1984» Джорджа Орвелла.

У 20-30-их роках XX сторіччя відокремився жанр фентезі, або «чарівної казки для дорослих». Утім, наукова фантастика та фентезі — зовсім різні напрямки фантастики. Якщо в основі НФ полягають теоретично можливі події, то фентезі оперує магією та міфологією та більше схоже до казки. Попри це, деякі письменники поєднують ці жанри у своїй творчості, що призводить до появи великої кількості відгалужень та нових напрямків.

У 1980-х роках почав набирати популярність антиутопічний піджанр — кіберпанк. Відомими прикладами творів у цьому напрямку є «Джонні Мнемонік», «Матриця», «Лабіринт відображень».

У Радянському Союзі найбільшої популярності наукова фантастика досягла приблизно у 60-х роках. Саме в цей період було написано одні із найвідоміших зразків жанру. Із шестидесятими роками пов'язана творчість відомих радянських фантастів: брати Стругацькі, Ілля Варшавський, О. Шалімов, І. Можейко, відомий як Кір Буличов, та багато інших. Велика доля фантастики тої епохи була присвячена космічним пригодам. Слід згадати, що в ті ж самі роки відбувався швидкий розвиток космонавтики, а у 1961 році в космосі уперше побувала людина.

Хоча деякі вважають, що наукова фантастика — суто розважальний жанр, нерідко письменники руйнують такий стереотип, перетворюючи свої книги в серйозні доробки, навантажуючи їх прихованим філософським, соціальним чи прямим науковим змістом. Саме завдяки такому поєднанню захоплюючого сюжету та справжньої науки, написаної популярною мовою, науково-фантастичні оповідання деяких авторів і здобувають велику популярність. Приклади — Хроніки Дюни Френка Герберта, Фундація (Foundation) Айзека Азімова. Прикладами оповідань з досить серйозним науковим змістом можна назвати «Паштет з гусячої печінки» Айзека Азімовахімія та «Подорож в ніщо» Іллі Варшавськогофізика.

Нові теми в 1990-х рр. включають екологічні проблеми, наслідки глобальної мережі Інтернет та розширення інформації про Всесвіт, питання про біотехнології та нанотехнології, а також після закінчення холодної війни зростаючий інтерес до постдефіцітного суспільства.

Жанри наукової фантастики[ред.ред. код]

Категоризація наукової фантастики іноді може бути проблематичним завданням: деякі науково-фантастичні твори чітко потрапляють у категорію конкретних субжанрів, у той час як якші тісно переплітаються, паралельно поєднують дві або більше тем і мають спільні кордони кількох жанрів. Думки читачів, авторів і літературних критиків також часто можуть відрізнятися. Одним із прикладів коливання жанрової характеристики є серія письменниці Єлізабет Мун Vatta's War, яка описана як військова наукова фантастика, але також має елементи космічної опери.

Тверда наукова фантастика[ред.ред. код]

Тверда наукова фантастика або скор. тверда НФ (англ. hard SF) характеризується суворою увагою до деталей точних наук, особливо фізики, астрофізики та хімії, точним зображенням світу, більш досконала технологія може зробити можливим. Особливістю цього жанру є жорстке дотримання відомим на момент написання твору науковим законам. В основі творів твердої НФ лежить природниче допущення: наукове відкриття, винахід, новинка науки чи техніки тощо.

Деякі точні прогнози майбутнього приходять з піджанру жорсткої наукової фантастики. Деякі автори твердої НФ відзначилися як вчені: Грегорі Бенфорд, Джеффрі Лендіс, Девід Брін, Руді Рукер, Вернор Віндж, Айзек Азімов, Артур Кларк, Хол Клемент, Грег Бір, Ларрі Нівен, Роберт Дж. Сойєр, Стівен Бакстер, Іен М. Бенкс, Аластер Рейнольдс, Чарльз Шеффілд, Бен Бова, Кім Стенлі Робінсон тощо.

М'яка та соціальна фантастика[ред.ред. код]

М'яка наукова фантастика зазвичай заснована на соціальних науках, таких як психологія, економіка, політологія, соціологія та антропологія. Звертають на себе увагу у цій категорії Урсула Ле Гуїн і Філіп К. Дік. Термін часто описує історії, сюжет котрих зосереджений на характері й емоціях: магістром і спеціалістом тут вважається Рей Бредбері. Серед вітчизняних авторів, які створили велику кількість соціально орієнтованої наукової фантастики, можна виділити польських авторів Станіслава Лема і Януша Зайделя, а також радянських авторів — брати Стругацькі, Кір Буличов, Євген Замятін та Іван Єфремов.

Відносяться до соціальної та м'якої НФ утопічні й похмурі історії: Джорджа Орвела Дев'ятнадцять вісімдесят чотири, Чудовий новий світ Олдоса Хакслі.

Хронофантастика[ред.ред. код]

Хронофантастика, темпоральна фантастика, хроноопера — жанр, що розповідає про подорожі у часі. Ключовим твором цього піджанру вважається «Машина часу» Веллса. Хоча про подорожі у часі писали й раніше (наприклад, «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Марка Твена), саме в «Машині часу» переміщення в часі вперше було навмисним і науково обгрунтованим, і таким чином цей сюжетний хід був введений конкретно в наукову фантастику.

У XX столітті ідея подорожі в часі та туризму отримала розвиток. Фантасти присвятили багато творів аналізу часових парадоксів, які можуть бути викликані подорожжю в минуле або поверненням з майбутнього в сьогодення. Ця тема піднімається в знаменитому оповіданні Рея Бредбері «І грянув грім». Кір Буличов використовував подорож у часі в десятках своїх книг, у тому числі в циклі про Алісу.

Через зловживання прийомами в розважальній фантастиці жанр отримав також і прізвисько «хроноопера» (за аналогією з космоопера[[|]]). Заїжджена тема знайшла друге дихання в пародіях і іронічній фантастиці. Класичні приклади — кінотрилогія «Назад у майбутнє», фільм «Іван Васильович змінює професію», фрагмент повісті Стругацьких «Понеділок починається в суботу».

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]