Пєшкова Катерина Павлівна
| Пєшкова Катерина Павлівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
26 липня 1876 Суми, Харківська губернія, Російська імперія |
| Померла |
26 березня 1965 (88 років) Москва, СРСР |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Діяльність | правозахисниця, революціонерка |
| Галузь | захист прав людиниd[1] і політична діяльність[1] |
| Знання мов | російська[1] |
| Партія | соціалісти-революціонери |
| У шлюбі з | Максим Горький |
| Діти | Пєшков Максим Олексійович |
| Нагороди |
 |
Катерина Павлівна Пєшкова (уроджена Волжина; 26 липня 1876, Суми, Харківська губернія, Російська імперія — 26 березня 1965, Москва, СРСР) — російська і радянська громадська діячка, правозахисниця. Перша, а також єдина офіційна дружина письменника Максима Горького.
Походження та навчання[ред. | ред. код]
Народилася в сім'ї дворян у місті Суми тодішньої Харківської губернії. Відомі три варіанти дати її народження.
Гімназію закінчила в Самарі у 1895 році.
Трудова діяльність[ред. | ред. код]
З 1895 року працювала коректором у «Самарской газете», в редакції якої познайомилася з Олексієм Пєшковим (Горьким), який публікував свої твори у часописі[2].
З0 серпня 1896 року вони обвінчалися, а в 1897 році Катерина народила сина Максима, ще в 1901 році — доньку Катю. У 1902—1903 родина жила в Нижньому Новгороді (нині музей-квартира О. М. Горького). Розійшлися за взаємною згодою. П'ятирічна дочка Катя померла від менінгіту влітку 1906 року, коли Горький з Марією Андрєєвою перебували в США, звідки Олексій Максимович надіслав покинутій дружині у Нижній втішного листа з вимогою берегти єдиного сина[3][4]. Однак у них «все життя зберігалися особливі відносини», — відзначала їх онука Марфа[5]. За опублікованими даними, розлучення так і не було офіційно оформлене, що частково пояснює ту обставину, що Горький більше не укладав жодного шлюбу.
У 1907—1914 роках проживала разом із сином Максимом за кордоном, переважно в Парижі. Відвідувала в Сорбонні курси французької мови для росіян і лекції з соціальних наук. Працювала в організованому Вірою Миколаївною Фігнер Гуртку допомоги каторзі та заслання.
З початком Першої світової війни повернулася з Італії через Константинополь до Одеси.
Була відомим і впливовим діячем партії есерів (член з 1905 року[6]). І навіть після розгрому партії зберігала її архів до вилучення його Феліксом Дзержинським. У 1917 році вона член ЦК ПСР.
У 1913—1914 роках працювала в організаціях допомоги пораненим та в Червоному Хресті.
Працювала на постійній основі в організації Політичний Червоний хрест (скорочено — Помполит), очолила дитячу комісію в організації Допомога жертвам війни. На кошти Земського і Міського союзів організувала загін волонтерів з пошуку дітей, які залишилися за лінією фронту.
З 1917 року була головою бюро відтвореного в новій якості Політичного Червоного Хреста, що одержав назву Московське товариство Червоного Хреста для допомоги політичним в'язням. Пізніше була заступником голови цієї організації. Працювала з Михайлом Вінавером.
З 1919 року офіційно займалася пошуком і поверненням на батьківщину легіонерів польської армії Юзефа Пілсудського. А з 1920 року була, за сумісництвом, уповноваженою польського Червоного хреста, який допомагав польським і російським військовополоненим на території Радянської Росії і Польщі повернутися на їхню батьківщину.
У 1922 році очолила організацію Допомога політичним в'язням — єдину правозахисну організацію в СРСР, яка проіснувала до 1937 року.
У 1941 році була евакуйована до Ташкенту.
В останні роки життя — консультант архіву Олексія Горького при Інституті літературі імені О. М. Горького (нині — Інститут світової літератури імені О. М. Горького; рос. Институт мировой литературы имени А. М. Горького РАН).
Смерть[ред. | ред. код]
Померла у 1965 році в Кремлівській лікарні. Похована на кладовищі Новодівичого монастиря.
Родина[ред. | ред. код]
Сестра А. П. Волжина була дружиною етнографа Адама Богдановича.
Син — Максим Пєшков. Онуки — Марфа (вийшла заміж за Серго (Сергія) Берія; правнуки — Ніна, Надія та Сергій) і Дарина (актриса Театру імені Є, Вахтангова, вийшла заміж за артиста Олександра Граве; правнуки — Максим і Катерина).
Цікавинки[ред. | ред. код]
У Державному архіві Російської Федерації існує фонд, який називається «Помполіт. Катерина Павлівна Пєшкова»[7]. Фонд містить величезну кількість документів (більше тисячі справ, що містять листи, в основному, записки, які приходили Пєшковій від громадян, постраждалих за свої політичні переконання).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Три жены Максима Горького
- ↑ Басинский П. Горький / Павел Басинский. — М.: Молодая гвардия, 2005. — ISBN 5-235-02850-3.
- ↑ Быков Д. Был ли Горький? /Дмитрий Быков. — М.: АСТ. Астрель, 2012. — 348 с. — 2000 экз. — ISBN 978-5-17-054542-1.
- ↑ Марфа-красавица - Новости общества и общественной жизни - МК. Архів оригіналу за 5 квітня 2013. Процитовано 23 березня 2013.
- ↑ «Честь выше долга» — Известия
- ↑ ОБЩЕСТВО «Е. П. ПЕШКОВА. ПОМОЩЬ ПОЛИТИЧЕСКИМ ЗАКЛЮЧЕННЫМ» 1922—1938 [Архівовано 20 лютого 2014 у Wayback Machine.] Фонды Государственного архива Российской Федерации по истории СССР. Путеводитель. Том 3. 1997
Посилання[ред. | ред. код]
- Передача радіостанції «Ехо Москви» «Політичний Червоний Хрест та еміграція з Росії в 20-30-ті рр..» (рос.)
- Невідомі листи Максима Горького Катерині Пєшковій (рос.)
|
