Юзеф Пілсудський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юзеф Клеменс Пілсудський
Jozef Pilsudski1.jpg
Ю́зеф Кле́менс Пілсу́дський
Народився 5 грудня 1867(1867-12-05)
Зулув, Російська імперія
Помер 12 травня 1935(1935-05-12) (67 років)
Варшава, Польща Польща
Проживання Польща Польща
Діяльність політик, військовий діяч
Титул прем'єр, маршал Польщі
Конфесія католик, протестант
Автограф Автограф — Юзеф Клеменс Пілсудський

Ю́зеф Кле́менс Пілсу́дський (пол. Józef Klemens Piłsudski; *5 грудня 1867, Зулов — †12 травня 1935) — польський політичний і державний діяч, перший голова відродженої польської держави, засновник польської армії, маршал Польщі. Серед польського громадянства відомий також як «Комендант».

Біографія[ред.ред. код]

Юзеф Клеменс Пілсудський у дитинстві
У будинку по вул. Гвардійській, 6 (посередині) у Львові 1914 року зі своїм штабом перебував Юзеф Пілсудський
Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра 1920 рік, Київ

Народився у Зулові (лит. Zalavas) поблизу Вільного (тепер Вільнюс, Литва). У 1885 закінчив Віленську гімназію. Навчався на медичному факультеті Харківського (виключений за участь у студентських виступах), згодом — Віденського університетів. У цей період належав до польської патріотичної організації «Єдність», яка підтримувала контакти з «Народною Волею». У 1887 Пілсудський був заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до 5-річного заслання до Сибіру.

У 1892 році повернувся до Вільного (Вільна), де став одним із співзасновників Польської соціалістичної партії (ППС), з 1894 — член Центрального робітничого комітету. У кінці 1890-х рр. організував видавництво партійного органу «Роботнік» (згодом — «Валька»).

Після повернення із заслання був організатором бойової школи у Кракові. За рапортами начальника Варшавського охоронного відділення (тайної поліції Росії) П.Заварзіна, масово готувала вбивць та грабіжників.[1]

На початку 1900-х рр. жив у Львові, Лондоні та Токіо, де намагався встановити контакти з японською розвідкою. Під час революції 1905-07 у Російській імперії керував бойовими групами, що займались підготовкою і проведенням терористичних акцій (головним чином — пограбуванням банків з метою здобуття коштів для купівлі зброї), визволенням політичних в'язнів, вишколенням нових бойовиків для боротьби проти імперського режиму та за незалежність Польщі. У 1906 виступив одним з ініціаторів створення ППС-революційної фракції. У 1908 Пілсудський заснував у Галичині Союз активної боротьби, який у 1910 створив у Львові нелегальну воєнізовану організацію «Стрілецьку спілку». На початку 1910-х рр. був обраний головним комендантом Тимчасової комісії організацій у боротьбі за незалежність Польщі, що діяли у Галичині.

Досягнення незалежності Польщею вважав можливим за умови розгрому Російської імперії у війні з Австро-Угорщиною і Німеччиною. Встановив і підтримував зв'язки з австро-німецьким генеральним штабом. У роки Першої світової війни 1914-18 командував бригадою, сформованою з поляків, яка у складі австрійської армії воювала на Східному фронті. В липні 1917 внаслідок конфлікту з німецькими окупаційними властями (відмовився присягнути німецькому кайзеру) був заарештований і ув'язнений в тюрмі у Марієнбурзі. Був прихильником так званої федеративної концепції, яка передбачала розчленування Російської імперії і створення у Східній Європі федеративної держави - Міжмор'я у складі Польщі, Литви, України і Білорусі. У листопаді 1918 Пілсудський, посівши пост тимчасового керівника Польської держави, проводив агресивну політику стосовно Західно-Української Народної Республіки.

У квітні 1919 перекинув на український фронт армію генерала Ю. Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомаштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920. У квітні 1920 Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 і уклав Ризький мирний договір 1921.

Шляхом укладення окремого таємного договору недавніх колег по загальноросійській соціал-демократії Пілсудського з Леніним був здійснений план негласної допомоги більшовикам для перемоги над УНР і Денікіним[2].

Подробиці переговорів і договору розкрив шеф генерального штабу польської армії генерал Тадеуш Кутшеба лише після смерті Пілсудського[2]. Він засвідчив, що восени 1919 року прибула до Микошевич, поблизу Луцька, радянська місія «Червоного Хреста» під проводом польського комуніста, колишнього польського соціаліста і доброго знайомого з Пілсудським, Юліуша Мархлєвського. Мархлєвський через довірену особу нав'язав контакт з Пілсудським, який визначив для переговорів капітана Бернера. Бернер свідчить, що Пілсудський через нього передав Леніну пропозицію припинити бойові дії, встановити лінію розмежування польських і більшовицьких російських військ, а також утворити між ними нейтральну смугу шириною 10 кілометрів. 21 листопада Мархлєвський привіз із Москви позитивну відповідь Леніна, який лише вимагав збереження переговорів у таємниці.

Тактикою таємної допомоги для Радянської Росії Пілсудський добився того, що червоні по черзі розбили Дієву Армію УНР, а потім Добровольчу армію Денікіна[2]. Настав час використати ситуацію, що склалася, для здійснення плану відновлення Польщі в межах 1772 року. З метою юридичного прикриття свого походу в Україну Пілсудський змусив Українську місію у Варшаві підписати декларацію про українсько-польський воєнний союз. При цьому польський уряд наполіг, щоб скоротити (реформувати) Армію УНР лише до трьох дивізій. Пілсудський і його штаб прагнули після вдалого походу на Київ і Одесу встановити свій повний військовий контроль над Правобережною Україною, а Уряд УНР звести до становища безправного сателіта[2].

Похід Пілсудського в Україну провалився. Москва і Варшава погодилися на мир коштом поділу України та Білорусі [3].

У міжвоєнний період у зовнішній політиці орієнтувався на співпрацю з Великобританією і виступав за досягнення порозуміння з Німеччиною, вважаючи головним противником СРСР.

1922-1926 - відійшов від активного політичного життя.

12 травня 1926 за допомогою військових здійснив державний переворот, домігся відставки президента Войцеховського і прем'єра уряду В.Вітоса. 31 травня Національні збори (сейм і сенат) обрали Пілсудського президентом, але він відмовився від цієї посади (згодом президентом став І.Мосціцький).

З 1926 був Головним інспектором Збройних сил Польщі, що давало йому всю повноту влади над армією.

Встановив режим «санації», внаслідок чого розпочалося політична і господарська стабілізація, уніфікація органів влади.

1926-1928 і з 1930 — прем'єр-міністр Польщі.

Попри те, що польський уряд надавав фінансову підтримку екзильному уряду УНР, а деякі політики з найближчого оточення прем'єра були знайомі з українською проблематикою, Пілсудський нічого не зробив для припинення антиукраїнської політики місцевої адміністрації у Західній Україні. У вересні-жовтні 1930 за розпорядженням уряду Пілсудського на окупованих Польщею українських землях силами армії і поліції було здійснено репресивні акції щодо українського населення, розраховані на придушення українського національно-визвольного руху.

У вересні 1934 за ініціативою Пілсудського була запропонована угода про забезпечення прав національних меншин, яку, проте, відхилив міністр закордонних справ Польщі Ю.Бек.

За Пілсудського у травні 1935 була прийнята нова конституція Польщі.

Автор спогадів «1920».

Шпигунська діяльність[ред.ред. код]

Дослідники стверджують, що Пілсудський заради грошового утримання став агентом японської розвідки[2][3].

Спецоперація з вербування і подальшого використання Пілсудського японцями отримала назву «Вечір». У 1904 році перспективи проголошення незалежності Польщі були туманними, і Пілсудський, розуміючи «дражливість» питання, взявся за діло без узгодження з іншими членами Центрального робітничого комітету ППС, тобто фактично за спиною партії. Забігаючи наперед, скажу, що в майбутньому Пілсудський не раз повторював подібні «фортелі», завжди виправдовуючись одним: «Мета виправдовує засоби»[2].

Налагодження прямого контакту групи Пілсудського з японцями відбулося в Лондоні, де 20 березня 1904 року представник Пілсудського Йодко-Наркевич і японський посланник у Великий Британії Тадасу Хаясі уклали договір про співпрацю у воєнній сфері. Польські соціалісти брали на себе зобов'язання постачати японській стороні інформацію розвідувального характеру. Фіксована щомісячна плата за інформацію становила 90 фунтів стерлінгів (для ППС на той час це були великі гроші)[2][3].

Незабаром Пілсудський передав японцям матеріали розвідувального характеру щодо мобілізаційних заходів Росії напередодні і після початку війни. У свою чергу 22 квітня 1904 року японці поставили Пілсудському низку конкретних завдань розвідувального характеру, а за три дні повідомили про свою готовність виділити йому на створення розвідувальної мережі в Західному Сибіру та Європейській Росії величезної суми в 10 тисяч фунтів стерлінгів[2].

21 травня 1904 року в столиці Австрії Відні відбулася зустріч Пілсудського з японським військовим аташе Таро Уцуномія, на якій сторони обговорили подальшу співпрацю. Дослідники стверджують, що за 1904–1905 роки японці виділили Пілсудському та його компаньйонам за шпигунські послуги більше 33 000 фунтів стерлінгів, що в наш час становить понад 13 мільйонів доларів США. Частину цих грошей було витрачено на придбання зброї та революційну діяльність, а чимало пішло на безбідне приватне життя Пілсудського (252 фунти на місяць, тобто 2 520 царських рублів). Не багато з російських чиновників — «експлуататорів польського народу» — мали тоді такі зарплати[2].

Із закінченням російсько-японської війни шпигунська епопея Юзефа Пілсудського не закінчилася[2]. Були знайдені нові спонсори. Ними стали офіцери австрійської розвідки. 29 вересня 1906 року Пілсудський зустрівся з полковником Францом Каником, начальником штабу 10-го корпусу в Пшемислі. У доповіді про зустріч Каник доповідав своєму керівництву, що Пілсудський запропонував австрійській стороні послуги шпигунського характеру проти Росії взамін за сприяння у закупівлі зброї, дозвіл на створення в австро-угорській Галичині таємних складів зброї та військового спорядження, вишкіл бойовиків, нелегальний перехід австрійсько-російського кордону. Опираючись на бази в Австро-Угорщині, пілсудчики влаштовували терористичні та експропріаційні акції на землях, що входили до складу Російської імперії (останньою великою експропріацією ППС вважають грабіжницький напад на поштовий поїзд біля Бездан, під Вільнюсом, у листопаді 1908 року. У ньому брав участь сам Пілсудський[2]. Було захоплено 200 тисяч рублів)[3].

Влітку 1908 року Пілсудський встановив надійні агентурні зв'язки з майором австрійського генерального штабу начальником політично-розвідувального відділу Львівського корпусу Густавом Ішковським, а в 1910 році домігся від австрійців дозволу на створення легальної воєнізованої організації «Союз стрільців». Назване польське терористичне угруповання не відіграло жодної ролі в боротьбі за незалежність від Російської імперії, але його бойовики склали ядро заколотників проти законної влади Західно-Української Народної Республіки, проголошеної у Львові восени 1918 року після розпаду Австро-Угорської імперії[2].

Автор монографії «Льодяна стіна. Секрети політики Юзефа Пілсудського. 1904–1918» [2]. (пол. Lodowa ściana: sekrety polityki Józefa Piłsudskiego 1904–1918) Ришард Свєнтек (Ryszard Świętek) стверджує, що, хоч Пілсудський і його шпигунська організація «Конфідент (Р)» була на утриманні Австро-Угорщини, головною зацікавленою стороною у використанні Пілсудського була Німеччина. Німці прагнули відновлення союзної Німеччині польської держави для створення бар'єру проти російського імперіалізму. Незалежність Польщі проголосили 5 листопада 1916 року австрійський цісар Франц Йосиф І і німецький кайзер Вільгельм II. Польські політичні партії з подякою прийняли дар німецького кайзера і щиро співпрацювали з ним, а Юзеф Пілсудський організував свій збройний легіон, що боровся на боці німців проти держав Антанти [2].

Джерела інформації[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. І.Крайній. Інтерв'ю з письменником Віктором Тимченком // газета «Україна молода», №145 (4585), 8 жовтня 2013
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Świętek Ryszard, Lodowa ściana: sekrety polityki Józefa Piłsudskiego 1904–1918, Kraków 1998, ISBN 83-85222-58-8
  3. а б в г Роман КРУЦИК. Урок історії польським шовіністам

Посилання[ред.ред. код]