Рогоза Олександр Францевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рогоза Олександр Францевич
Рогоза Олександр Францевич
Військовий міністр Української Держави, Рогоза. Київ, 1918.

Військовий міністр Української Держави Україна
Час на посаді:
30 квітня 1918 — листопад 1918

Народився 26 травня (8 червня) 1858(1858-06-08)
Київщина
Помер 29 червня 1919(1919-06-29) (61 рік)
Одеса

Рогоза́ (Рагоза́) Олекса́ндр Фра́нцевич (18581919) — генерал-поручник російської імператорської армії родом із Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 19151917 роках— командувач 4-ї російської армії. Військовий міністр Української Держави у 1918.

Біографія[ред.ред. код]

Походив з українських священослужителів, дворян Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії. Військову освіту отримав в Михайлівському артилерійському училищі, випущений в 3-ю гвардійську та гренадерську артбригаду. Служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь в російсько-турецькій війні 1877–1878. В 1883 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу.

З 22 листопада 1883 — старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії, з 11 січня 1888 — помічник старшого ад'ютанта Приамурського військового округу, з 1 липня 1888 — старший ад'ютант військової канцелярії при військовому губернаторі Приморської області. З 28 січня 1891 — начальник стройового відділу Керченської фортеці. З 4 вересня 1896 — начальник штабу 32-ї (Рівне), а з 10 березня 1898 — 5-ї піхотних дивізій (Житомир). З 30 серпня 1892 — полковник. З 27 квітня 1900 — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 2 березня 1904 — генерал-майор, командир 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії, з 22 жовтня того ж року — начальник штабу 3-го армійського корпусу, з 16 червня 1906 — комендант Усть-Двінської фортеці. З 13 квітня 1908 — генерал-лейтенант. З 17 березня 1909 — начальник 19-ї піхотної дивізії, з якою і вступив в Першу світову війну.

Діючи в складі 4-ї армії генерала Еверта, в Таневській битві 21-24 червня (4-7 липня) 1914 відзначився в боях при Вільколазе та Уржендові, де доручені йому сили нанесли поразку частинам 4-ї автрійської армії. З 27 вересня 1914 — командир XXV АК. З 30 серпня 1915 — командуючий 4-ю армією. 5(18) березня 1916 розпочав Нароцьку операцію. Групи Плешкова і Сіреліуса, зазнавши величезних втрат, успіху не досягли, відносного успіху досягла лише група Балуєва. 15(28) березня через великі втрати і відсутність успіху операцію припинено, 2-а армія втратила біля 90,000 (в тому числі до 20,000 вбитими). На його армію покладалося нанесення основного удару фронту в напрямку Барановичів. Крім того, в армію передавалися з резерву XXXV, III Сибірський та ІІІ Кавказький АК, прорив планувався в районі «Фердінандового носу». Правий фланг — ХХУ АК (ген. Ю. Данілов) мусив демонструвати обхід з півночі, одночасно ІХ та Х АК й гренадерський корпус мали атакувати в лоб, а ХХУ, ІІІ Сибірський та ІІІ Кавказький мусили надати їм підтримку. Наступаючі в лоб корпуси були об'єднані в групу генерала А. Драгомирова. Операція почалася 20 червня (3 липня) 1916, однак не мала успіху, та 25 червня (8 липня) була відмінена, втрати склали біля 80,000 вояків (проти 13,000 у австро-німецьких сил). В першій половині листопада 1916 командування 4-ї армії було перекинуте на Румунський фронт в Валахію, де в її підпорядкування передані IV, VII, VIII, XXIX и XXX АК. 5(18)-8(21) грудня 1916 х-а німецька армія зробила невдалу спробу прориву на стикові 4-ї та 9-ї армій в долині Путни. 11(24) грудня 1916 9-а німецька армія нанесла удар в районі Римнік — Серет. В ході 4-денної битви УІІІ та ХХХ АК витримали удар, однак Рогоза був змушений відвести армію з Римніка на Серет — загальні втрати армії склали біля 40,000 вояків (з них 10,000 полоненими). Після Лютневої революціїї одним з небагатьох зберіг за собою посаду керуючого армією. Перед червневим наступом 1917 4-а армія знаходилася в долині Сушиці. В розробленому командуванням Румунського фронту плані наступу армії Рогози доручалося надавати підтримку 1-й румунській армії, наступаючій в передгір'ях Карпат. 11(24) липня фронт перейшов в наступ, відкинувши силами УІІІ ВК генерала Ломновського німецькі війська. 12(25) липня розпорядженням Керенського операція була відмінена. 24 липня(6 серпня) німецькі війська атакували позиції 4-ї армії і нанесли поразку УІІ АК (втрати склали біля 3,000 полоненими та 17 гармат), проте були зупинені артилерійським вогнем. По цьому Рогоза був змушений відвести УІІ АК на Серет, а УІІІ АК на Сушицю. Атака німецьких військ на Мармарешти була відбита 13-ю та 71-ю піхотними дивізіями VI АК. 27 липня (9 серпня) Рогоза почав контрнаступ, відкинувши силами УІІІ АК німецьку групу Венінгера, УІІ АК разом з румунськими військами потіснив групу Моргена. 29 липня (11 серпня) німецькі війська знову почали атаку на Панчіу та Марашешти. Удар був відбитий, і Рогозі передана в підпорядкування 1-а румунська армія генерала Е. Григореско, яка замінила УІІІ АК. 31 липня (13 серпня) в зв'язку з тяжким станом військ Рогоза віддав наказ евакуювати Марашешти, Григореско відмовився підкоритися і генерал Щербачов передав Марашештський напрямок Григореско (разом з УІІІ АК), а управління 4-ї армії переведено в північну Молдавію. В битві під Марашештами армія втратила з 70 тисяч вояків 40,000 а також біля 5 тисяч полоненими. 21 листопада 1917 відсторонений від командування армією більшовиками.

За часів Української Держави[ред.ред. код]

10 квітня 1918 подав заяву про вступ до української армії. Від 30 квітня 1918 р. запрошений гетьманом Павлом Скоропадським на посаду військового міністра в уряді Федора Лизогуба. Був у званні Генерального бунчужного (відповідало царському званню повного генерала). Під керівництвом Олександра Рогози розгорнуто діяльність по створенню збройних сил Української Держави. До цієї роботи залучив ряд генералів, прихильників української державності: С.Дельвіга, М.Юнакова, О.Натіїва, М.Омеляновича-Павленка та ін. Реорганізував Генеральний штаб, який одразу ж приступив до формування восьми стрілецьких корпусів. У військах впроваджувалась українська мова, реформувались Запорізький корпус, Сердюцька, Сіра і Синя дивізії, відновлювалось українське козацтво. З 23 листопада знаходився в підпорядкуванні гетьмана Скоропадського.

В Одесі[ред.ред. код]

Після повалення гетьманату у листопаді 1918 Олександра Рогозу було усунуто з посади військового міністра. 15 грудня 1918 арештований з наказу Директорії, але незабаром був звільнений. Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор'єва, був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної Армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року на Катерининській площі.

Посилання[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]