Українська Держава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Див. також статтю: Українська Держава (1941).
Українська Держава
1918
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування України
Українська Держава. Австро-Германська мапа 1918р.
Столиця Київ
Мови Українська
Релігії Православ'я
Форма правління Гетьманат
Гетьман Павло Скоропадський
Отаман-міністр Федір Лизогуб
Історія
 - встановлена 29 квітня 1918
 - Відновлення козацтва 16 жовтня 1918
 - заснування НАНУ 14 листопада 1918
 - припинила існування 14 грудня 1918
Валюта Карбованець

Украї́нська Держа́ва — назва держави, що охоплювала територію Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві від 29 квітня до 14 грудня 1918 року . Постала на місці Української Народної Республіки внаслідок державного перевороту. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським.

Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно Берестейського мирного договору, окупували Україну.

Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти зліквідованої Російської імперії.

У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню та Доном, спиралося на підтримку Німеччини. Після антигетьманського повстання, що його очолила Директорія, була повернена назва Української Народної Республіки.

В історіографії інколи називається Гетьманатом.

Історія[ред.ред. код]

Українська держава (листопад — грудень 1918):
   Антиурядові повстання.
   Похід Директорії на Київ
   Наступ поляків на Холмщину й ЗУНР
   Наступ більшовиків на Східну Україну
   Наступ румунів на Буковину

Переворот[ред.ред. код]

В кінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республіки повернулися до звільненого від більшовиків Києва. Українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування. Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн[1].

Проголошена в ході організованого правою офіцерською політичною організацією «Українська народна громада» і схваленого командуванням німецької групи військ в Україні державного перевороту 29-30 квітня 1918 р.

Хронологія подій: 29 квітня

30 квітня

Політична криза листопада 1918 р. Повстання[ред.ред. код]

Джерела кризи:

  • нерозв'язаність аграрного питання;
  • радикальна позиція лівих націоналістичних партій;
  • підривна пропаганда агентури РКП(б);
  • протистояння робітників і промисловців;
  • вимушене затягування формування збройних сил;
  • ворожість російського населення, партій і організацій;
  • революція в Німеччині.

Опозиційні центри:

  • Ліво-націоналістичний (Український Національно-(Державний) Союз (українські соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова Партія; хлібороби-демократи, Рада залізничників, Поштово-телеграфний союз, українські соціал-демократи, соціалісти-революціонери; голова. А. Никовський, В. Винниченко). Всеукраїнський Союз Земств).
  • Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»).
  • Радикальний більшовицький (КП(б)У).
  • Селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало).

Хронологія[ред.ред. код]

Дата Подія
1 травня заборона на проведення з'їзду представників міст
8 травня — 11 травня з'їзд Конституційно-Демократичної партії
13 травня — 16 травня з'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (нелегальний), створення Українського Національно-Державного Союзу
15 травня — 18 травня з'їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства — «Протофіса» (голова. кн. Голицин, тов. голови. М. Ф. фон Дітмар)
19 травня київський єпархіальний з'їзд, обрання архієпископа Антонія (Храповицького) головою Київської митрополії
25 травня положення про Малу раду міністрів
27 травня закон про земельні комісії
6 червня вибух військових складів у Києві (теракт)
12 червня підписання прелімінарної мирної угоди із РРФСР (Київ)
14 червня пожежа на дров'яних складах у Києві (теракт)
20 червня — 11 липня Всеукраїнський Церковний Собор у Києві
1 липня створення Державного університету в Кам'янці-Подільську
5 липня — 12 липня утворення Комуністичної партії (більшовиків) України (Москва)
8 липня Закон про Державний Сенат
19 липня початок загального страйку залізничників
24 липня ратифікація Німеччиною Брест-Литовських угод з Україною
30 липня вбивство Ейхгорна, командувача німецьких військ в Україні (теракт)
31 липня вибух на складі боєприпасів в Одесі (теракт)
1 серпня Тимчасовий закон про верховне правління державою на випадок смерті, важкої хвороби і перебування за межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України
17 серпня візит Ф. А. Лизогуба в Берлін
5 вересня закон про вибори в земства
4 вересня17 вересня візит у Німеччину гетьмана П. Скоропадського
17 вересня перетворення Українського народного університету в Києві на Київський державний український університет
18 вересня В. Винниченко обраний головою Українського національного союзу
16 жовтня універсал про відновлення козацтва в Чернігівських, Полтавських, Харківської губернії.
18 жовтня19 жовтня проголошення Української Держави на території Галичини, Північної Буковини й Закарпаття
22 жовтня Грамота до українського народу
30 жовтня12 листопада розпад Австро-Угорської імперії
9 листопада проголошення Західноукраїнської Народної Республіки
11 листопада захоплення м. Чернівці румунськими військами
12 листопада закон про автокефалію Української Православної Церкви
листопад окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя
13 листопада створення Директорії УНР
13 листопада анулювання Брест-Литовського мирного договору СНК РРФСР
14 листопада «Федеративна Грамота» П. Скоропадського
14 листопада уряд С. Гербеля
14 листопада відкриття Української Академії Наук у Києві
16 листопада початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана П.Скоропадського
18 листопада захоплення Харківської губернії військами отамана Болбочана
18 листопада призначення гр. Келлера командуючим збройними силами Української держави
27 листопада захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана
27 листопада призначення кн. Довгорукого командуючим збройними силами Української Держави
14 грудня зречення гетьмана П. П. Скоропадського

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Адміністративно-територіальний поділ Української Держави. Зелена пунктирна лінія — територіальні претензії.

Уряд Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради і використовував старий адміністартивно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губерній і 2 округи[2].

Територіальна одиниця Центр Староста
Житомир Д. Андро
Катеринослав І. Черников
Київ І. Чарторижський
Кам'янець-Подільськ С. Кисельов
Полтава С. Іваненко
Харків П. Залеський
Херсон С. Пищевич
Брест-Литовськ О. Скоропис-Йолтуховський
Чернігів М. Савицький
Мозир
Бердянськ І. Луценко
Сімферополь М. Сулькевич
Катеринодар
1 Вели переговори щодо приєднання до Української держави на правах автономії.

Губернії та округи очолювалися старостами, які керували з губернських міських центрів. Столицею було місто Київ.

З представниками Кримського крайового уряду та Кубанської народної республіки велися переговори про входження до складу Української держави на правах автономій[3].

Внутрішня політика[ред.ред. код]

Найконсервативніший з утворених в ході Громадянської війни 1918–1921 р. політичних режимів.

Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємництва і ініціативи…»

Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократична хліборобська партія і Союз земельних власників.

Державне будівництво[ред.ред. код]

Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися.

У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород.

Економічна стабілізація і робітниче питання[ред.ред. код]

Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Серйозну загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців.

Аграрне питання[ред.ред. код]

У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи.

Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням.

Зберігалася державна хлібна монополія.

Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі Нестора Махна).

Національно-культурна політика[ред.ред. код]

Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження.

Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво.

Створювалася Українська академія наук, яку очолив В.Вернадський (27 листопада 1918)

Почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 року Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії).

Основною проблемою зовнішньої політики Української держави було встановлення державних кордонів. Західні і північні кордони були визначені у Брест-Литовських угодах. Питання про північно-східні і східні рубежі було відкрите. Уряд ухвалив вважати державним кордоном демаркаційну лінію між українсько-німецькими та більшовицькими військами. Проте планував приєднання усіх земель, що в етнографічному та історичному плані були пов'язані з Україною[4]. У відносинах з новоутвореними державами українська сторона виходила з факту розпаду Російської імперії і визнавала за окремими її частинами, які самовизначились, право на суверенітет[5].

  • галицьке питання: таємна угода з Австро-Угорщиною про створення коронного краю на землях Східної Галичини, Холмщини і Буковини — анульована в липні 1918 р.;
  • поставки продовольства і товарів державам-протекторам;
  • інциденти, пов'язані з діями військ Німеччини та Австро-Угорщини в Україні.
  • Встановлення політичного, військового і економічного союзів (із подальшим входженням на автономній основі до складу Української Держави) з Всевеликим Військом Донським, Кубанською Радою та Кримською Народною Республікою.
  • Спроби встановлення відносин із країнами Антанти через нейтральні країни як і переговори у Яссах успіху не мали. Країни Антанти стояли на позиції усунення «германофільського уряду гетьмана».
  • Flag of Belarus (1991-1995).svg Білорусь
За Брестським договором до України відійшли три південні повіти колишньої Мінської губернії: Пінський, Мозирський і Річицький, де проживало змішане українсько-білоруське населення. Початково повіти інкорпорували до складу українських Волинської та Холмської губерній. Однак проти такого рішення виступав самопроголошений уряд Білоруської народної республіки. У червні до Києва прибув її надзвичайний посол Роман Скірмунт, який провів переговори щодо перегляду лінії кордону з українським міністром іноземних справ Дмитром Дорошенком. Зустріч закінчилися безуспішно, оскільки з'ясувалося, що білоруський уряд не мав реальної влади в Білорусі . В результаті, за згодою німецького командування, уряд Української Держави розповсюдив свою владу на всі північні території, на які претендував. Постановою Ради Міністрів від 14 серпня на їх основі створили Поліську округу з адміністративним центром у Мозирі. Зі стратегічних мотивів до України також приєднали Гомельський повіт Могилівської губернії, який включили до Чернігівської губернії[6].
Відносини Української Держави з Доном носили союзницький характер. Початково обидві країни мали територіальні претензії одна до одної. Зокрема, Україна прагнула приєднати Таганрозький округ і західні волості колишньої Області війська Донського понад річкою Калитва, що були заселені українцями. Донці мали претензії на Старобільський повіт Харківської губернії та Луганськ. В травні розпочалися двомісячні переговори між українським міністром закордонних справ Дмитром Дорошенком та донськими представниками — міністром торгівлі Володимиром Лебедєвем та послом в Україні Олександром Черячукіним. Зважаючи на більшовицьку загрозу обидві сторони пішли на поступки. 8 серпня уряди Української Держави і Дону підписали договір, за яким визнали незалежність обох країн і зрекалися територіальних претензій. Міждержавний кордон було встановлено по межі між Областю війська Донського з одного боку та Воронезькою, Харківською і Катеринославською губерніями з іншого. В районі Маріуполя до України була приєднана невелика територія для забезпечення цілісності управління містом та портом. Договір також передбачав зрівняння в політичних правах українців та донських козаків, що проживали на в Донській республіці[7]. 18 вересня уряди Україну і Дону уклали окрему угоду щодо господарського життя Таганрозького промислового району. Керівництво ним здійснювала спільна доно-українська комісія, дислокована у Харкові. Політичний союз та економічна співпраця України і Дону зміцнювали їхні позиції в боротьбі проти російських більшовиків. Проте каменем спотикання залишалося кубанське питання — обидві сторони прагнули приєднати Кубань до себе[8].
Українська Держава проводила політику зближення з Кубанською республікою, плануючи створити разом з нею федерацію. Серед кубанського козацтва цю політику підтримувала «чорноморська партія», нащадки українських запорожців, на чолі з головою Кубанського крайового уряду Лукою Бичем. Їм опиралася партія кубанських «лінійців», нащадків донських козаків, які виступали за союз з Доном та реставрацію імперської Росії. 28 травня кубанський уряд направив до Києва офіційну делегацію у складі Миколи Рябовола, Кузьми Безкровного та Григорія Омельченка для встановлення міждержавних відносин та допомоги проти більшовиків. Послів прийняв особисто гетьман Скоропадський. Окрім офіційних зустрічей, кубанські козаки провели таємні переговори з представниками українського міністерства закордонних справ про справу входження Кубані до Української Держави. Про суть переговорів дізналися донці, які натиснули на Кубанський крайовий уряд з вимогою припинити їх. У відповідь кубанська влада надіслала київській делегації заборону вести переговори про приєднання, наказавши зосередитися на питаннях озброєнь. В результаті переговорів Українська Держава почала з червня надсилати до Кубанської республіки щомісячні транспорти з рушницями, набоями і артилерійськими снарядами. Незважаючи на заборону, таємні контакти між кубанським козацтвом і українським урядом тривали.
Згідно з Брест-Литовським миром суверенітет Української Держави поширювався на Холмщину та Підляшшя. На їхній території була утворена Холмська губернія. Входження цих земель до складу України спричинило протести місцевого польського населення[9]. Оскільки Польща не мала незалежності, офіційні контакти між польською та українською сторонами відбувалися через Австро-Угорщину. Остання сподівалася на утворення Польської держави під своїм протекторатом і діяла неприхильно до України. Через це український уряд покладався на Німеччину, що підтримувала Київ як реальну противагу російському та польському впливові у Східній Європі. Гетьманат ігнорував усі вимоги австрійців провести українсько-польський кордон по річці Буг, східніше від зафіксованої у Брест-Литовському договорі лінії. Після розпаду Австро-Угорщини, польське населення Холмської губернії організувало національне ополчення. 5 листопада гетьман П. Скоропадський звернувся до командування німецьких військ в Україні з проханням ввести на територію губернії українсько-німецькі підрозділи для охорони української адміністрації та населення. Німці погодилися, але повстання Директорії перекреслило усі плани. В грудні 1918 року польські збройні частини новоутрвореної Польської Республіки спільно з польським ополченням окупували Холмщину, Підляшшя та частину західної Волині. Українська адміністрація була інтернована до Калішського табору[10].
Уряд Української держави прагнув повернути від Румунії українську частину Бессарабії, а саме Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти, де більшість населення становили українці. До часу розв'язання територіальної проблеми Київ не встановлював дипломатичні відносини з Бухарестом на рівні послів. 11 травня гетьманський уряд розпочав «митну війну», заборонивши імпорт товарів до Румунії і Бессарабії. 25 червня була припинена діяльність румунських приватних скупників сировини та продовольства. Одночасно українська влада матеріально і культурно підтримувала українські організації в Бессарабії. Восени 1918 року, користуючись підтримкою Антанти, Румунія остаточно анексувала Бессарабію. Територіальне питання залишилося не вирішеним[11].
У ході переговорів з РРФСР досягнуто прелімінарної мирної угоди. Встановлена так звана «нейтральна зона», що розмежовувала сторони до встановлення державного кордону. Україна приєднала окремі території Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній. Велике значення мала боротьба з більшовицькою підривною агітацією і шпигунством.
Надання технічної і фінансової допомоги Білому руху на півдні Росії. Створення підлеглого гетьманові Особливого Корпусу із числа російських офіцерів-добровольців для боротьби з більшовизмом. Роботи зі створення Південних, Північних і Астраханської білих армій.


Державний устрій[ред.ред. код]

Державна печатка Української Держави
Палац київського генерал-губернатора — офіційна резиденція гетьмана.

Згідно з «Законом про тимчасовий устрій України», гетьман — голова держави і гарант «порядку». Відповідальний перед гетьманом уряд. Незалежна судова система. Місцеве земське і міське самоврядування. Повнота законодавчої влади визнавалася за представницьким органом влади — сеймом.

Уряди Української Держави[ред.ред. код]

Уряд Української Держави — Рада Міністрів Української Держави.

Микола Миколайович Сахно-Устимович — в.о. голови Ради Міністрів
 — уряд не сформований

  • голова Ради Міністрів («отаман-міністр»)
Міністри 30.IV — 4.V 4.V — 24.X 25.X — 14.XI 14.XI — 14.XII
Отаман-міністр Василенко М. П. Лизогуб Ф. А. Лизогуб Ф. А. Гербель С. М.
закордонних справ Василенко М. П. Дорошенко Д. І. Афанасьєв Г. О.
військовий Рогоза О. Ф.
морський Максимов М. Л. Максимов М. Л. Покровський А. Г.
внутрішніх справ Вишневський Лизогуб Ф. А. Кістяковський І. О.
фінансів Ржепецький А. К. Ржепецький А. К. Ржепецький А. К. Ржепецький А. К.
торгівлі Гутник С. (кадет) Меринг С.
праці Вагнер Ю. М. Вагнер Ю. М. Славинський М. А. Косинський В. А.
шляхів сполучення Бутенко Б. А. Бутенко Б. А. Ландеберг В. Є.
продовольства Соколовський Ю. Ю. Соколовський Ю. Ю.
юстиції Чубинський М. П. Чубинський М. П. В'язлов А. Г. (с/ф) Рейнбот В. Є.
віросповідань Василенко М. П. Зеньковський В. Лотоцький О. (с/ф)

Стебницький П. (с/ф)

Воронович М. М.
народного здоров'я Любинський В. Ю. Любинський В. Ю. Любинський В. Ю.
народної освіти Василенко М. П. Науменко В. П.
землеробства Кокольцов В. Г.
державний контролер Афанасьєв Г. О.
державний секретар Гижицький Кистяковський І.
Завадський С.

Збройні сили[ред.ред. код]

Армія[ред.ред. код]

Гетьман оглядає війська

Роботи зі створення армії, штатна чисельність: 8 піхотних корпусів у складі 54 піхотних й 28 кавалерійських полків, 48 польових артилерійських полків, 33 важких артилерійських полків, 4 кінно-артилерійських полків:

Особовий склад армії в мирний час нараховував 75 генералів, 14 930 старшин, 2 975 військових службовців, 291 120 підстаршин і козаків, 4,5 кавалерійських дивізій. Формування за територіальним принципом. Реальна чисельність збройних сил у листопаді — до 60 тисяч осіб.

У липні 1918 року була створена Сердюцька дивізія на зразок гвардійських полків Російської імперії. До підрозділу було набрано добровольців і призовників 1899 року народження, переважно з козаків Лівобережжя. У жовтні дивізія нараховувала близько 5 тисяч бійців. Ними командував полковник Віктор Клименко. Дивізія була найбоєздатнішою військовою частиною Української Держави і захищала гетьманат під час повстання Директорії. Після бою під Мотовилівкою та неуспішної оборони Києва, частина сердюків перейшли на бік повстанців, влившись до лав Січових Стрільців.

Флот[ред.ред. код]

Авіація[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

Православ'я було офіційною релігією Української Держави

Згідно з «Законами про тимчасовий державний устрій України» впровідне положення країні займала християнська православна віра[12]. Одночасно з цим, громадяни України, які належали до інших конфесій, мали право на сповідування своєї релігії та обрядів[13].

В Центральній та Східній Україні панівною була Російська Православна Церква. Проте на території Західної України існували тертя між православними, греко-католиками, римо-католиками та юдеями. У конфліктах Міністерство ісповідань Української Держави і Рада Міністрів морально і матеріально підтримували православне духовенство. Так, 25 червня уряд виділив 3 млн карбованців на допомогу священикам, що переселялися на приєднані до Української Держави Волинь, Холмщину, Гродненщину, Поділля і Полісся. 2 липня було виділено 120 тисяч карбованців на утримання православного духовенства на землях Холмщини, Підляшшя та Полісся[14].

Історіографія[ред.ред. код]

Радянська: маріонетковий пронімецький уряд поміщиків і великої буржуазії.

Ліво-націоналістична українська: проросійський антинаціональний режим.

  • Дмитро Дорошенко (1930) зазначає, що час існування Української Держави «при всіх своїх помилках і розчаруваннях був періодом найбільшого виявлення української творчості в сфері політичного, економічного і культурно-просвітного будівництва»[15].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр.: Українська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930. — С.5 — 13. Особливо з вивозом хліба поспішала Австро-Угорщина. Її представники в Києві надсилали тривожні відомості уряду в Відні про стан справ в Україні (Детальніше: Реферат про становище в Україні австрійському уряду (березень 1918) Unsere Politik in der Ukraine).
  2. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.232.
  3. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С. 217–232.
  4. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.217 — 218.
  5. Принципи політики Української Держави щодо її кордонів з колишньою Росією були викладені в аналітичній записці «О границях Української Держави під взглядом політичним» Дмитра Донцова. 7 червня українська політична комісія, що вела мирні переговори з РРФСР, схвалила цей документ (Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.226 — 227.)
  6. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.222 — 223.
  7. Уряд Української держави відмовився від ідеї приєднання Дону. Дмитро Дорошенко пізніше зазначав, що «українське правительство вважало, що краще мати на Дону українську іриденту і тим самим розбуджувати національну самосвідомість серед українського населення Дону, ніж мати в себе донську і тим самим російську іриденту». Цитата за: Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.228.
  8. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.227 — 229.
  9. Конфлікт між українцями і поляками виник з приводу спільного кордону на Холмщині. До Першої світової війни 52 % населенення краю складали українці. Проте протягом 1914 — 1917 років російська влада насильно переселила українське населення вглиб Росії, змінивши демографічний баланс на користь поляків.
  10. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.220 — 222.
  11. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.219 — 220.
  12. Закони про тимчасовий державний устрій України. Стаття 9.
  13. Закони про тимчасовий державний устрій України. Стаття 10.
  14. Бойко, Олена. Територія, кордони і адміністративно-територіальній поділ Української Держави гетьмана П. Скоропадського (1918) // Регіональна історія України. Збірник наукових статей. — 2009. — Випуск 3.— С.223.
  15. Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр.: Українська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930. — С.4.

Джерела[ред.ред. код]

Документи

Збірники документів

Мемуари

  • Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 — грудень 1918). — Київ — Філадельфія, 1995.
  • Винниченко В.К. Відродження нації. У 3-х ч. - К., 1990.
  • Винниченко В. Щоденник. Т. 1. — Едмонтон-Нью-Йорк, 1980.
  • Документи трагічної історії України (1917–1927). — К., 1999.
  • Донцов Д. Рік 1918, Київ. — К., 2002.
  • Дорошенко Д. Мої спогади про недавнє минуле (1914–1920). — Мюнхен, 1969.
  • Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр.: Українська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930.

Література[ред.ред. код]

  • II Міжнародна наукова конференція : "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року" : наук. зб., присвячений 125-річчю від народження Гетьмана Скоропадського, та 80-річчю проголошення Української Держави 1918 року / Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року; Кульчицький С. [та ін.]. – Київ, 1998. – 242 с.
  • Андрусишин Б.І. У пошуках соціальної рівноваги: Нарис історіі робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. — К., 1995.
  • Білодід О. Павло Скоропадський і Україна / О. Білодід, В. Панченко. – Київ : Бібліотека українця, 1997. – 88 с.
  • Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – К., 1994.
  • Булгаков Ю.В. Відносини Гетьманату з центральними державами : новітні підходи та інтерпретації // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв : науковий журнал / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – Київ, 2009. – № 4. – С. 118-122
  • Гавриленко О. А., Логвиненко І. А. Гетьманський переворот 29 квітня 1918 р.: причини та наслідки // Актуальні проблеми юридичної науки у дослідженнях вчених: науково-практичний збірник. — К., 2000. — № 3. — С. 2-10.
  • Гай-Нижник П. П. Міністерство праці Української Держави і робітниче законодавство Гетьманату 1918 р. у світлі невідомих документів // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. — Т. XVIII. — К.: Поліграфічний центр «Фоліант», 2007. — C. 325–350.
  • Гай-Нижник П. Торгівельно-промислова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського 1918 р. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. — Т. 2. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1997. — С. 353–396.
  • Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). — К., 2004. — 430 с.
  • Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії : Всеукраїнська наукова конференція, 19-20 травня 2008 р. / Український інститут національної пам"яті ; Інститут історії України НАНУ ; [ відп. ред. В.Ф. Верстюк ]. – Київ : Видавництво ім. Олени Теліги, 2008. – 320 с.
  • Гриценко А.П. Політичні сили в боротьбі за владу в Україні (грудень 1917 – поч. 1919 р.) –К., 1993.
  • Дацків І.Б. Здобутки дипломатії гетьманату Павла Скоропадського // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства / Науково-дослідний інститут українознавства. – Київ, 2009. – Т. 23. – С. 349-367.
  • Держалюк М.С. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1922 рр. –К., 1998.
  • Іванис В. Симон Петлюра - президент України. –К., 1993.
  • Історія січових стрільців. – К., 1992.
  • Історія українського війська. – Львів, 1992.
  • Історія українського парламентаризму: від допарламентських форм організації політичного життя до сьогодення / голова ред. ради В.М. Литвин; кер. авт. кол. В.А. Смолій. НАН України. Інститут історії України. - К.: Вид-во "Дніпро", 2010. - 636 с.
  • Капелюшний В.П. Новітня історіографія Гетьманату Павла Скоропадського // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2001. – С. 23-25. – (Історія ; Вип. 54)
  • Дмитро Кисіль, Станіслав Коршунов. Кому належав Брест у 1918 році?
  • Ковальчук М. Гетьман Павло Скоропадський та українське державотворення доби визвольних змагань // Пам"ять століть. Україна : Історичний науковий та літературний журнал. / Мін. освіти і науки Укр.,Нац. пед. ун. ім. Михайла Драгоманова та інш. – Київ, 2002. – № 1. – С.38-53.
  • Король В.Ю. Історія України. –К., 1999.
  • Корольов Г. Гетьманат Павла Скоропадського 1918 р.: уявлення та образи сучасної історіографії // Історія України. – Київ, 2012. – червень (№ 21/22).
  • Латиш Ю.В. Гетьман Павло Скоропадський: історичний портрет на тлі епохи // Соціальна історія : науковий збірник / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Кафедра історії гуманітарних факультетів. – Київ, 2008. – Вип. 3. – С. 59-66.
  • Любовець О.М. Всеукраїнський союз земельних власників у політичній системі гетьманату П. Скоропадського // Український історичний журнал : науковий журнал / НАНУ, Ін-т історії України, Ін-т політич. і етнонаціон. досліджень. – Київ, 2008. – № 4. – С. 60-72.
  • Машевський О.П. Відродження українського театру в гетьманській Українській Державі (квітень - грудень 1918 р.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1999. – С. 44-46.
  • Машевський О.П. Діяльність уряду Павла Скоропадського з охорони пам"яток історії та культури (квітень-грудень 1918 р.) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1998. – С. 52-55.
  • Машевський О.П. З історії відкриття державних університетів у Києві та Кам"янці-Подільському (квітень - грудень 1918 р.) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2002. – С. 91-93.
  • Машевський О.П. Історіографічний та джерелознавчий аналіз теми культурної політики уряду гетьмана П. Скоропадського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1999. – С. 65-68.
  • Машевський О. Основні напрямки культурної політики гетьмана Павла Скоропадського // II Міжнародна наукова конференція : "Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року" : наук. зб., присвячений 125-річчю від народження Гетьмана Скоропадського, та 80-річчю проголошення Української Держави 1918 року / Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року. – Київ, 1998. – С. 39-42.
  • Машевський О.П. Політика уряду гетьмана П. Скоропадського в галузі освіти, науки, мистецтва (квітень - грудень 1918 р.) : Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 / Машевський Олег Петрович ; КУ ім.Т. Шевченка. – Київ, 1997. – 210 л. – Бібліогр.:л.181-210
  • Машевський О.П. Політика уряду гетьмана П.Скоропадського в галузі освіти, науки, мистецтва (квітень - грудень 1918 року) : Автореф. дис. ... кандид. історичн. наук : 07.00.01 / Машевський Олег Петрович; КУ ім. Т.Г.Шевченка. – Київ, 1997. – 16л.
  • Машевський О.П, Українізація освіти в 1918 році // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка / Київський університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 1996. – С. 80-86. – (Історія ; Вип. 34)
  • Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. –К., 1993.
  • Нариси історії української революції 1917–1921 років / Ред. кол.: В.А.Смолій (голова), Г.В.Боряк, В.Ф. Верстюк, С.В.Кульчицький, В.М.Литвин, Р.Я.Пиріг, О.П.Реєнт, О.С.Рубльов, В.Ф.Солдатенко, Ю.І.Терещенко. НАН України. Інститут історії України. – К.: НВП «Видавництво “Наукова думка” НАН України», 2011. – Кн. 1. – 390 с.
  • Несук М. Драма вибору. Відносини України з Центральними державами у 1917-1918 рр. – К., 1999.
  • Останній гетьман. Збірник статей. –К., 1993.
  • Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. –К., 1995.
  • Павлюк О. Боротьба України за незалежність і політика США 1917-1923. –К., 1996.
  • Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина : Історико-архівні нариси / Г. Папакін; Державний комітет архівів України. Центральний держ. істор. архів України, м. Київ. – Київ, 2003. – 282 с.
  • Пиріг Р.Я. Гетьманат Павла Скоропадського з погляду німецько-австрійських союзників // Український історичний журнал : науковий журнал / НАНУ, Ін-т історії України, Ін-т політич. і етнонаціон. досліджень. – Київ, 2008. – № 4. – С. 38-47.
  • Пиріг Р.Я. Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2008. — 209 с.
  • Пиріг Р.Я. Діяльність Федора Лизогуба щодо організації роботи уряду Української Держави (травень – листопад 1918 р.) // УІЖ. – 2011. - № 5. - С. 61 - 81.
  • Пиріг Р.Я., Проданюк Ф.М. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрета. // УІЖ. – 1992.- № 9. - С. 91 - 106.
  • Пиріг Р.Я. Проблема виборів до сейму у внутрішній політиці гетьманату П. Скоропадського (квітень - грудень 1918 р.) // Український історичний журнал : науковий журнал / НАН України, Ін-т історії України, Ін-т політич. і етнонаціон. досліджень. – Київ, 2012. – № 3 (504). – С. 28-35.
  • Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – 336 с.
  • Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст. Історичні нариси. – К., 2002.
  • Радченко Л.О. Сучасна історіографія національно-демократичної революції в Україні 1917- 1920 років. — Х., 1996.
  • Реєнт О.П. Більшовики і українська революція 1917 –1920 рр.: Спроба визначення характеру і динаміки соціальних процесів. –К., 1994.
  • Реєнт О. Павло Скоропадський / Олександр Реєнт. – Київ : Альтернативи, 2003. – 304 с. – (Особистість і доба).
  • Реєнт О.П. У робітнях історичної науки. — К., 1999.
  • Реєнт О.П. Українська революція і робітництво: соціально-політичні і економічні зміни 1917 – 1920 рр. –К.,1996.
  • Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання, 1917-1921 рр. – К., 1999.
  • Сергійчук В.І. Українська соборність: Відродження українства в 1917-1920 роках. – К., 1999.
  • Сергійчук В.І. Неусвідомлення україни. Ставлення світу до української державності: погляд у 1917- 1921 роки з аналізом сьогодення. – К., 2002.
  • Симон Петлюра та українська національна революція. Зб. праць. –К., 1995.
  • Сідак В.С. Національні спецслужби в період Української революції 1917-1921 рр. – К., 1998.
  • Солдатенко В.Ф. До питання про початок громадянської війни на Україні. // УІЖ. –1991.-№7.
  • Солдатенко В. Павло Скоропадський і доля гетьманату // Світогляд : науково-популярний журнал / НАН України, Головна астрономічна обсерваторія НАН України. – Київ, 2011. – № 4 (30). – С. 44-52.
  • Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. — К., 1999.
  • Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. – К., 1999.
  • Стрельський Г.В. Українські дипломати доби національно- державного відродження (1917-1920 рр.) : Біографічний довідник. — К., 2000.
  • Турченко Ф.Г. П. Скоропадський і М. Міхновський 1918 р.: дві моделі державного будівництва // Український історичний журнал : науковий журнал / НАНУ, Ін-т історії України, Ін-т політич. і етнонаціон. досліджень. – Київ, 2008. – № 4. – С. 48-59.
  • Українське державотворення. Словник-довідник. –К., 1997.
  • Українська ідея. Постаті на тлі революції. –К., 1994.
  • Українська революція і державність. –К., 1998.
  • Українська революція 1917–1921 років: погляд із сьогодення. Міжнародна наукова конференція 25 квітня 2012 р. / Ред. кол.: Литвин В. М. (голова), Губерський Л. В. (заст. гол.), Солдатенко В. Ф. (заст. гол.), Любовець О. М. (відп. секр.), Ганжуров Ю. С., Колесник В. Ф., Копиленко О. Л., Кривошея В. В., Левенець Ю. А., Савченко Г. П., Слюсаренко А. Г., Смолій В. А. Український інститут національної пам’яті; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Історичний факультет, Кафедра новітньої історії України. – К.: Український інститут національної пам′яті, 2013. – 656 с.
  • Український консерватизм і гетьманський рух. Історія, ідеологія, політика. // Вісник Київського державного лінгвістичнго університету. - №1. – К., 2000.
  • Ульяновський В.І. Гетьман Павло Скоропадський і справа заснування Української академії наук // Український історичний журнал : науковий журнал / НАНУ, Ін-т історії України, Ін-т політич. і етнонаціон. досліджень. – Київ, 2008. – № 6. – С. 26-38.
  • Ульяновський В. Церква в Українській Державі 1917-1920 рр.: (Доба Гетьманату Павла Скоропадського). – К., 1997.
  • Филатов О.В. Украинско-российская мирная конференция 1918 года. –Одесса, 1992.
  • Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 pp.: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Кам’янець-Подільський, 6-7 грудня 2007 р.) / Ред. кол.: Смолій В. А. (співголова), Завальнюк О. М (співголова), Реєнт О. П. та ін. НАН України. Інститут історії України. - Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2008. - 336 с.
  • Чернега А.П. Гетьманат Павла Скоропадського - консервативні спроби національно-державного відродження // Часопис Київського університету права : український науково-теоретичний часопис / Київський ун-т права НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2012. – № 1. – С. 43-48.
  • Яневський Д.Б. Маловідомі конституційні акти України. – К., 1991.

Посилання[ред.ред. код]