Сєдов Леонід Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сєдов Леонід Іванович
рос. Леонид Иванович Седов[1]
Народився 1 (14) листопада 1907[1]
Ростов-на-Дону, Російська імперія[2][3][1]
Помер 5 вересня 1999(1999-09-05)[4][5][…] (91 рік)
Москва, Росія[3][1]
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР[1][3]
 Росія[7]
Діяльність фізик, викладач університету, винахідник
Alma mater МДУ
Ростовський державний університетd
Галузь фізика, механіка, математика, метод аналізу розмірностей і гідроаеродинаміка
Заклад Військовий інститут інженерних військ Загальновійськової академії ЗС РФd
Центральний аерогідродинамічний інститут імені М. Є. Жуковського
МДУ
МФТІ
Keldysh Research Centerd
Baranov Central Institute of Aviation Motor Developmentd
Математичний інститут імені Стєклова
Посада президент[8]
Вчене звання Список академіків АН СРСР, академік Російської академії наук і академік АН СРСР[d]
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук (1937) і кандидат технічних наук (1936)
Вчителі Некрасов Олександр Іванович (фізик)
Відомі учні Чорний Горимир Горимирович
Andrew Kulikovskiyd
Samvel Grigoryand
Q60533361?
Аспіранти, докторанти Samvel Grigoryand
Vladimir Karlikovd
Andrew Kulikovskiyd
Mikhail Lidovd
Grigory Lyubimovd
Чорний Горимир Горимирович
Yury Yakimovd
Grigory Tirskyd
Vadim Vladimirovich Gogosovd[9]
Ahmed Fouad Ghalebd[9]
Khanh Chau Led[9]
Членство Російська академія наук
Академія наук СРСР
Французька академія наук
Американська академія мистецтв і наук
Леопольдина
Сербська академія наук і мистецтв
Нагороди
CMNS: Сєдов Леонід Іванович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сєдов.
Бесіда з Л. І. Сєдовим, записана В. Ф. Тейдер. Оригінал аудіо і повний текст розшифровки на сайті Фонду «Усна історія»

Леонід Іванович Сєдов (2 [14] листопада 1907(19071114), Ростов-на-Дону — 5 вересня 1999, Москва) — радянський, російський фізик, механик і математик, академік АН СРСР. Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії другого ступеня.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Ростові-на-Дону 14 листопада 1907 року в родині студента гірничого інституту, батько — Іван Георгійович Сєдов. Мати — Раїса Михайлівна. У 1924 році вступив на педагогічний факультет Ростовського університету. У 1926 році перевівся на фізико-математичний факультет Московського університету, який закінчив у 1930 році[10]. Навчався в одній групі з майбутнім академіком Левом Понтрягіним, своєю дружиною Галею Толстою.

З 1930 року до кінця 1947 року працював у Центральному аеродинамічному інституті, учасник семінару загальнотеоретичної групи ЦАДІ під керівництвом С. А. Чаплигіна. Паралельно з 1937 року викладав у МДУ[11].

Ступінь кандидата технічних наук отримав у 1936 році без захисту. У 1937 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук за темою «Теорія плоских рухів ідеальної рідини». Професор з 1937 року. З 1938 по 1941 рік — завідувач кафедри теоретичної механіки Воєнно-інженерної академії імені В. В. Куйбишева[10].

Сєдову належить точне рішення задачі про сильний вибух, опубліковане в 1945 році. Леонід Сєдов встановив закони поширення вибухової хвилі і розподілу газодинамічних величин за фронтом хвилі у випадках сферичної, циліндричної і плоскої симетрії. В цей же час ним була вирішена задача про сферичний і циліндричний поршень у газі. Це дослідження стало суттєвим внеском до теорії газових машин. Праця Сєдова «Поширення сильних вибухових хвиль» (1946) удостоєна премії імені С. А. Чаплигіна АН СРСР. Надалі теорії поширення вибухових хвиль було присвячено багато наукових робіт його учнів, зокрема, Олени Красильщикової[12]

З 1946 року член-кореспондент Академії наук СРСР. З 1953 року дійсний член АН СРСР. Був головним редактором журналу «Космічні дослідження», заступником головного редактора журналу «Доповіді АН СРСР», членом редколегії журналу «Прикладна математика і механіка», членом Головної редколегії інформаційних видань ВІНІТІ[13].

З 1947 по 1956 року працював в ЦІАМ. Паралельно з 1954 р. обіймав посаду завідувача відділу механіки в математичному інституті АН СРСР[11]. З 1947 по 1949 рік Леонід Сєдов — заступник начальника з наукової роботи НДІ-1 (Інститут теплових процесів)[14]. З 1950 по 1953 рік — завідувач кафедри теоретичної механіки Московського фізико-технічного інституту. З 1953 по 1999 рік — завідувач кафедри гідромеханіки механіко-математичного факультету МДУ[15].

У 1956 році увійшов до початкового складу Національного комітету СРСР з теоретичної та прикладної механіки. Обіймав посаду першого заступника голови комітету.[14]

Був одним з академіків АН СРСР, які підписали в 1973 році лист вчених до газети «Правда» із засудженням «поведінки академіка Сахарова А. Д.». У листі радянський дисидент звинувачувався в тому, що він «виступив з низкою заяв, які ганьблять державний устрій, зовнішню і внутрішню політику Радянського Союзу», а його правозахисну діяльність академіки оцінювали як таку, що «ганьбить честь і гідність радянського вченого»[16][17].

Раптово помер 5 вересня 1999 року. Похований у Москві на Троєкуровському кладовищі в Москві[18].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Основні роботи з гідро — та аеромеханіки, механіки суцільного середовища та теорії подібності. Докладно розглянув наступні проблеми:

  • постановка і вирішення завдань щодо посадки гідролітаків на воду;
  • постановка і вирішення завдань швидкого занурення тіл у нестисливу рідину;
  • побудова теорії лінеаризованої задачі про глісування з урахуванням сили тяжіння і бризкових струменів;
  • побудова теорії тонкого крила в плоскій задачі;
  • розробка базових ідей в аеродинаміці нестаціонарних обтікань крил;
  • розвиток ефективних методів розв'язання задач про поліплани «тандем»;
  • формулювання (1946) автомодельної постановки задачі про сильний точковий вибух у газі (незалежно від Лева Ландау і Кирила Станюковича, початок 1940-х рр.[19][20][21]; Джона Тейлора, 1941[22]) та отримання її аналітичного рішення[23][24] (незалежно від Джона фон Неймана, 1941[25][26]).

Розробив математичну теорію глісування поверхнею важкої рідини. Одержав розв'язки задач про удар тіл об воду і глісування. Вивів формули аеродинамічних сил і моментів для деформівних крил, отримав формули аеродинамічних сил при русі крил, що не встановився, зокрема, під час вібрацій. Узагальнив теорему Жуковського на випадок довільних рухів крила, побудував новий математичний метод рішення завдань про обтікання профілів крил. Застосував цей метод в теорії тонкого крила, а потім в теорії хвиль, теорії пружності, теорії фільтрації. Спільно з М. В. Келдишем дав ефективне розв'язання змішаної задачі для півплощини, задач Неймана і Діріхле для багатозв'язної зовнішності системи відрізків прямої (формула Сєдова — Келдиша).

Досліджував потенційне обтікання газом профілів і решіток. У теорії подібності і розмірності розробив методи постановки і рішення задач механіки, які склали основу цього наукового напрямку. Побудував теорію несталих автомодельних рухів газу, зокрема теорію поширення сильних ударних хвиль, отримав результати з теорії поверхневих хвиль, встановив закон пульсацій в ізотропній турбулентності. Вирішив ряд важливих задач газової динаміки. Розвинув загальну теорію побудови фізичних моделей матеріальних середовищ і полів на основі запропонованого ним базового варіаційного рівняння.

Розробив нові моделі суцільного середовища з урахуванням термодинамічних і електродинамічних явищ і метод знаходження рівняння руху та граничних умов на підставі сформульованого ним варіаційного принципу. Дав наближений метод дослідження течій з переходом через швидкість звуку. Розвинув нестаціонарну теорію ґраток. Серія робіт присвячена додатку методів газової динаміки і методів подібності і розмірності до проблем астрофізики.


Наукові праці[ред. | ред. код]

  • Седов Л. И.. Теория плоских движений идеальной жидкости. — М. : Оборонгиз, 1939.
  • Седов Л. И.. Плоские задачи гидродинамики и аэродинамики. — 3-е изд. — М., 1980.
  • Седов Л. И.. Методы подобия и размерности в механике. — М. : Наука, 1977.
  • Седов Л. И.. Механика сплошной среды (учебник в 2-х томах). — 6-е изд. — СПб. : Лань, 2004. — 528 с. + 560 с.
  • Седов Л. И.. Мысли об учёных и науке прошлого и настоящего. — М. : Академия наук СССР, изд-во «Наука», 1973. — 120 с.
  • Седов Л. И.. Размышления о науке и об учёных. — М. : Академия наук СССР, изд-во «Наука», 1980.
  • Седов Л. И., Цыпкин А. Г.. Основы макроскопической теории гравитации и электромагнетизма. — М. : Наука, 1989. — ISBN 5-02-013805-3.
  • Седов Л. И.. Об основных моделях механики. — М. : МГУ, 1992. — 151 с. — ISBN 5-211-01570-3.
  • Седов Л. И.. Очерки, связанные с основами механики и физики. — М. : Знание, 1983. — 64 с.

«Древо Сєдова»[ред. | ред. код]

Створив наукову школу в галузі механіки суцільних середовищ. Серед його безпосередніх учнів академіки Горимир Чорний, Самвел Григорян, Андрій Куликовський, Олександра Красильщикова

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • У кабінеті в Інституті механіки МДУ, де понад 40 років пропрацював Л. В. Сєдов, в 2002 році відкрито меморіальний музей[14][27].
  • Російським національним комітетом з теоретичної і прикладної механіки заснована і вручається щорічна премія імені Л. В. Сєдова за найкращі досягнення в галузі механіки рідини і газу та загальних основ механіки суцільного середовища[28].
  • Інтеграл Сєдова[29] (в теорії автомодельных течій газу).
  • Формула Келдиша — Сєдова[30] (в теорії функцій комплексного змінного)
  • Варіаційний принцип Сєдова[31][32]

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Премії:

  • Сталінська премія другого ступеня (1952) — за монографії «Плоскі задачі гідродинаміки і аеродинаміки» (1950) та «Методи подібності і розмірності в механіці» (1951)
  • Ломоносовська премія (1954)
  • премія імені А. Н. Крилова (1998) — за роботу «Одночасне моделювання вязкостного і хвильового опору корабля в дослідному басейні»
  • премія імені С. А. Чаплигіна (1947)[34]

Почесні звання:

  • заслужений професор Московського державного університету (1994)[35].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Большая российская энциклопедия. Электронная версия — Большая российская энциклопедия, 2016.
  2. ↑ Седов Леонид Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #11879597X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Filmportal.de — 2005.
  7. ↑ LIBRIS — 2018.
  8. ↑ International Astronautical Federation — 1951.
  9. ↑ а б в Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  10. ↑ а б Седов, Леонид Иванович. Энциклопедия кругосвет. Процитовано 25 грудня 2015.
  11. ↑ а б ЦАГИ в лицах: Седов Леонид Иванович. ЦАГИ. Процитовано 24 грудня 2015.
  12. ↑ Московский университет в Великой Отечественной войне, 2020, с. 83—84.
  13. ↑ Седов Леонид Иванович. Проспект звёзд - Ростов-на-Дону. Процитовано 23 грудня 2015.
  14. ↑ а б в г Успехи механики // К 95-летию со дня рождения академика Леонида Ивановича Седова (14 ноября 1907 г. - 5 сентября 1999 г.) : журнал. — Т. 1, № 3. Архівовано з джерела 26 грудня 2015.
  15. ↑ Куликовский А. Г., Любимов Г. А.. Леонид Иванович Седов // Успехи математических наук : журнал. — 2000. — Т. 55, № 2(332) (март-апрель). — С. 121—124.
  16. ↑ http://antology.igrunov.ru/after_75/memo/1087060270.html
  17. ↑ http://www.ihst.ru/projects/sohist/material/press/sakharov/an73.htm
  18. ↑ Могила Седова Л. И.
  19. ↑ Райзер Ю. П. Введение в гидрогазодинамику и теорию ударных волн для физиков. — Долгопрудный : Издательский дом «Интеллект», 2011. — С. 154. — ISBN 978–5–91559–084–6.
  20. ↑ Зельдович Я. Б., Райзер Ю. П. Физика ударных волн и выскотемпературных гидродинамических явлений. — М. : Наука, 1966. — С. 84.
  21. ↑ Станюкович К. П. (Станюкович К. П. Неустановившиеся движения сплошной среды. — М. : Наука, 1971. — С. 581.) стверджував, що задачу розв'язали незалежно він і Л. І. Сєдов у 1944 року, що породило пріоритетні суперечки (див., наприклад: Бунимович А. И., Зверев И. Н., Рахматуллин Х. А., Сагомонян А. Я. . О книге «Газовая динамика» // Известия АН СССР. Механика жидкости и газа. — 1968. — № 2 (24 квітня). — С. 167–168.).
  22. ↑ Taylor G. . The formation of blast wave by a very intense explosion. Report RC–210, 27 June 1941. — Civil Defence Research Committee, 1941. Відкрито опубліковано 1950 року: Taylor G. . The formation of a blast wave by a very intense explosion. I. Theoretical discussion // Proceedings of the Royal Society. Ser. A. — 1950. — Т. 201 (24 квітня). — С. 159–174. Архівовано з джерела 15 вересня 2012. Процитовано 2020-05-30.
  23. ↑ Седов Л. И. . Распространение сильных взрывных волн // Прикладная математика и механика. — 1946. — Т. 10, вип. 2 (24 квітня). — С. 241—250.
  24. ↑ Sedov L.I. Le mouvement d'air en cas d'une forte explosion // Compte Rendus (Doklady) de l'Académie des sciences de l'URSS. — 1946. — Т. 52, № 1 (24 квітня). — С. 17-20.
  25. ↑ von Neumann J. . The point source solution. National Defence Research Committee, Div. B, Report AM–9, 30 June 1941. — 1941. Перевидання: von Neumann J. . The point source solution // Collected works. Ed. A.H.Taub. — 1963. — Т. VI (24 квітня). — С. 219—237., von Neuman J. The point source solution // Blast wave. Los-Alamos Scientific Laboratory Report LA-2000. — 1958. — 24 квітня. — С. 27-55.
  26. ↑ Баренблатт Г. И. . Автомодельные явления — анализ размерностей и скейлинг. — Долгопрудный : Издательский дом «Интеллект», 2009. — 216 с. — ISBN 978–5–91559–017–4.. — С. 22. (рос.)
  27. ↑ Открытие МЕМОРИАЛЬНОГО КАБИНЕТА Л. И. Седова [Архівовано 2014-05-03 у Wayback Machine.] (рос.)
  28. ↑ Премия имени Л. И. Седова (рос.)
  29. ↑ Овсянников Л. В. Лекции по основам газовой динамики. — М. : Наука, 1981. — С. 240. (рос.)
  30. ↑ Лаврентьев М. А., Шабат Б. В. Методы теории функций комплексного переменного. — М. : Наука, 1965. — С. 302. (рос.)
  31. ↑ Тарасов В. Е. Квантовые диссипативные системы. I. Каноническое квантование и квантовое уравнение Лиувилля // Теоретическая и математическая физика. — Том 100. — № 3. — 1994. — С. 402—417. (рос.)
  32. ↑ Чёрный Л. Т. Релятивистские модели сплошных сред[недоступне посилання]. — М.: Наука, 1983. — 288 с. (§ 7). (рос.)
  33. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 23 января 1980 года. См.: «Награждение орденами и медалями СССР» // «Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик». — № 5 (2027) от 30 января 1980 года. — Стр.99.
  34. ↑ Московский университет в Великой Отечественной войне, 2020, с. 84.
  35. ↑ Летопись Московского университета

Література[ред. | ред. код]

  • Московский университет в Великой Отечественной войне. — 4-е, переработанное и дополненное. — М. : Издательство Московского университета, 2020. — С. 79, 80, 83, 84. — 1000 прим. — ISBN 978-5-19-011499-7. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сєдов_Леонід_Іванович&oldid=41832841