Трибуц Володимир Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Трибуц Володимир Пилипович
Народився 15 (28) липня 1900(1900-07-28)
Російська імперія Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер 30 серпня 1977(1977-08-30) (77 років)
SU
Москва СРСР
Країна СРСР СРСР
Приналежність ВМФ СРСР ВМФ СРСР
Рід військ військово-морські сили
Звання Адмірал Адмірал
Нагороди
Орден Леніна Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Ушакова 1 ступеня
Орден Ушакова 1 ступеня
Орден Нахімова 1 ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»

Нагороди інших країн

Легіон Заслуг (Командор) (США)
Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня

Трибуц Володимир Пилипович (* 15 (28) липня 1900(19000728), Санкт-Петербург — † 30 серпня 1977, Москва) — радянський військово-морський діяч. Адмірал (1943) Військово-Морського Флоту Радянського Союзу. Командувач Балтійським флотом (1939–1947).

Біографія[ред.ред. код]

У 1918 році добровільно вступив до лав Робочо-селянського червоного флоту. Після Громадянської війни закінчив Вище військово-морське училище та Військово-морську академію, служив на Балтійському флоті на лінкорі «Марат» і есмінці «Яків Свердлов». З лютого 1938 року — начальник штабу Балтійського флоту. У квітні 1939 року був призначений командувачем флоту. 28 січня 1940 присвоєно чергове військове звання флагман 1-го рангу, 4 червня 1940 перейменований в віце-адмірала.

У початковий період Німецько-радянської війни керував діями сил флоту, який сприяв сухопутним військам на приморських напрямках, в обороні Таллінна, Ханко, Моонзундського архіпелагу, порушував комунікації противника в Балтійському морі. Організував та очолив перехід в серпні 1941 року сил флоту з Таллінна в Кронштадт і Ленінград.

Брав активну участь в організації та здійсненні оборони Ленінграда, на всіх її етапах (1941–1943): забезпечував взаємодію з сухопутними військами в операціях, що проводилися Червоною Армією; використовував підводні сили флоту для порушення комунікацій ворога в Балтійському морі і для боротьби з важкою і надважкою артилерією супротивника, яка обстрілювала місто.

На флоті з його ініціативи були створені групи морської артилерії, які спільно з артилерією Ленінградського фронту наносили потужні удари по ворожих батареях. У 1943–1944 роках брав участь у розробці та проведенні операцій по прориву блокади і розгрому противника в районі Ленінграда, а також в Виборзькій, Свірсько-Петрозаводской наступальних операціях, в ході яких сприяв військам Ленінградського і Карельського фронтів вогнем кораблів і берегової артилерії, висадкою морських тактичних десантів, діями морської авіації.

В результаті мінних постановок в зоні дії Балтійського флоту ВМС Німеччини паралізували дії Балтійського флоту. Втрати, понесені в цей час флотом не були подолані до кінця війни.

Надалі керував силами флоту в десантній операції по оволодінню островами Моонзундского архіпелагу, по наданню сприяння приморським флангам в наступальних операціях в Прибалтиці, Східній Пруссії і Східній Померанії.

З березня 1946 до травня 1947 року командував 8-м ВМФ (СБФ).

У 19471948 роках — заступник головнокомандувача військами Далекого Сходу по військово-морським силам.

Після виходу у відставку в 1961 році керував сектором Всесоюзного інституту наукової і технічної інформації. Доктор історичних наук (1970 рік).

Посилання[ред.ред. код]