Франсуаза Саган

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуаза Саган
фр. Françoise Sagan
Псевдоніми, криптоніми Франсуаза Саган
Дата народження 21 червня 1935(1935-06-21)
Місце народження Кажарк, Франція
Дата смерті 24 вересня 2004(2004-09-24) (69 років)
Місце смерті Онфлер, Франція
Національність француженка
Громадянство Франція Франція
Мова творів французька
Рід діяльності прозаїк

Франсуа́за Сага́н (справжнє ім'я фр. Françoise Quoirez; *21 червня 1935, Кажарк — †24 вересня 2004, Онфлер) — французька письменниця, видатна авторка повоєнної французької літератури.

Свій літературний псевдонім запозичила з роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу».

Її літературний доробок склав понад 40 романів і п'єс. Багато її творів екранізовано.

У своїй творчості торкалася переважно тематики чуттєвих конфліктів і сучасної звичаєвості.

Біографія[ред.ред. код]

Навчалася в приватних школах Франції та Швейцарії, в Сорбонні.

Дебютувала у 18 років романом «Привіт, смутку!» (Bonjour Tristesse, 1954), який невдовзі здобув всесвітнє визнання. Хоч згодом створила ще багато романів, але жоден із них не мав такого успіху, як цей.

У 1960-х роках не здобула жодної престижної літературної нагороди, хоч в очах багатьох читачів, літературних критиків та інших письменників була важливою постаттю французької літератури. Стала кумиром свого покоління, а її екстравагантна поведінка — улюбленою темою бульварної літератури.

Була відома своєю любов'ю до швидкісних авто. В автомобільній пригоді 1957 року ледве не втратила життя. У 22 роки вона ледь не загинула. Якось, перебуваючи напідпитку, Франсуаза летіла на своєму залізному коні і, не впоравшись з управлінням, знесла дорожнє загородження. Машина відлетіла в кювет. Саган тоді буквально збирали по шматочках. Поки вона лежала в лікарні, її часто відвідував старий знайомий Гі Шеллер — глава одного з видавництв. Одного дня, сидячи у ліжка Франсуази, він довго дивився на загіпсовану та перебинтовану Саган, а потім раптом сказав: «Давай, дівчинка, я на тобі одружуся. Поки ти не наробила ще якихось дурниць». Волелюбна бунтарка Саган і який годився їй в батьки, «правильний» і солідний Гі Шеллер прожили разом рік. А розлучилися після того, як Франсуаза, що одного дня повернулася додому, виявила там таку картину: її поважний чоловік, розташувавшись на дивані, читав газету. Тільки й лише! Саган же визнала це видовище верхом тривіальності. «Господи, яка туга». — подумала вона, мовчки зібрала речі та пішла. Через деякий час Франсуаза зробила ще одну спробу знайти сімейне щастя. Цього разу її обранцем став американець Боб Уестхофф — колишній десантник, манекенник та скульптор, що не відбувся. Вона навіть народила від нього сина Дені. Але цей шлюб також не тривав довго — їй знову стало дуже нудно. «Сімейне життя — це… Та це якась спаржа з оцтом! Таке блюдо не для мене»! — заявила письменниця своєму американському чоловікові і, залишивши сина на піклування няньок і гувернанток, знову пустилася у вільне плавання.

Не цуралася також алкоголю та наркотиків. За нелегальне зберігання останніх 1995 року її засудили до 1 року позбавлення волі (умовно). 2002 року знову постала перед судом — за податкове шахрайство.

Зізнавалася у своїй схильності до азартних ігор, яка спричинила величезні борги. Саме через борги була змушена на схилі життя продати свій маєток у Нормандії, придбаний на початку кар'єри в 1950-х роках.

Твори[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

1954 — Привіт, смутку! (Bonjour tristesse)

1955 — Певна усмішка (Un certain sourire)

1959 — Чи любите ви Брамса? (Aimez-vous Brahms?)

1961 — Les Merveilleux Nuages

1965 — La Chamade

1969 — Трохи сонця в холодній воді (Un peu de soleil dans l'eau froide)

1977 — Le Lit défait

1981 — Намальована жінка (La Femme fardée)

1984 — Avec mon meilleur souvenir (автобіографія)

1985 — Втомлена війною (De guerre lasse)

1994 — Chagrin de passage

1998 — Derrière l'épaule (автобіографія)

Драматичні твори[ред.ред. код]

1960 — Замок у Швеції (Château en Suède)

1961 — Violons parfois

1963 — La Robe mauve de Valentine

1978 — Il fait beau jour et nuit

1987 — l'Excès contraire



Джерела і посилання[ред.ред. код]