Хміль звичайний

Хміль звичайний (лат. Humulus lupulus) — багаторічна трав'яниста рослина родини коноплевих.

Опис рослини

Стебло витке, гранчасте, горбкувато-шорстке, 3—6 м завдовжки.

Листки черешкові, супротивні, зверху темно-зелені, гострогорбкувато-шорсткі, зісподу блідіші, з жовтими залозками і розсіяними волосками по жилках; нижні листки округлі або яйцевидні, з серцевидною основою, лапчасто-З-5-лопатеві або надрізані, з яйцевидними, загостреними, великопилчастими лопатями, верхні — цілі і на гілках з жіночими суцвіттями чергові.

Квітки одностатеві, дводомні, в дихазіях, зібраних у чоловічих особин волотюватими, а в жіночих — головчастими колосовидними суцвіттями; жіночі колоси яйцевидні або видовжені, ясно-зелені, 2—3 см завдовжки, на ніжках, одиничні або частіше зібрані гроном, пониклі або звислі. Оцвітина чоловічих квіток жовтувато-зелена, п'ятироздільна, з видовженими відстовбурченими або відігнутими частками. Оцвітина жіночих квіток малопомітна, дзвоникувата, після цвітіння однобічно-плівчасто-розросла і основою охоплює плід, з яким разом і опадає.

Плід — яйцевидний стиснений, білувато-сірий, по краю кілюватий горішок. Цвіте з червня до серпня, плоди дозрівають у вересні.

Поширення

Обсяги виробництва хмелю в тоннах. Дані за 2007рік
Німеччина	28600	24,89 %
США	27330	23,79 %
Ефіопія	25000	21,76 %
КНР	10000	8,70 %
Чехія	5600	4,87 %
Польща	3100	2,70 %
Словенія	2157	1,88 %
Південна Корея	1900	1,65 %
Інші країни	11199	9,75 %
Загальний	114886	100 %

Хміль звичайний росте по всій території України на більш-менш вологих місцях, по берегах боліт, на узліссях, серед чагарників. У спеціалізованих господарствах, переважно в північній частині України, його культивують як технічну рослину.

Заготівля і зберігання

Для медичних потреб використовують жіночі суцвіття — «шишки» (лат. Strobuli Humuli lupuli, синонім — лат. Strobuli Lupuli) і лупулін (лат. Lupulinum, синонім —лат. Glandulae Lupuli). Останній являє собою залозки у вигляді ясно-жовтого порошку, що міститься на внутрішній поверхні лусочок жіночих суцвіть — «шишок». Ці залозки, які називаються ще хмельовим борошном, на час вистигання плодів легко осипаються.

Супліддя «шишки» заготовляють у середині серпня, коли вони набувають зеленаво-жовтого забарвлення (пізніше вони стають буруватими, сухими і після сушіння розсипаються), зриваючи їх разом з плодоніжками руками, і швидко сушать у затінку на вільному повітрі, розстеливши тонким шаром на папері чи тканині. Сухих суплідь виходить 20%. Готову сировину пакують у паперові мішки і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

Хімічний склад

«Шишки» хмелю містять ефірну олію (0,2—1,7% ), від 5 до 20% гірких речовин (гумулон, лупулон та ін.), холін, аспарагін, органічні кислоти (валеріанова, ізовалеріанова, р-амінобензойна), лейкоантоціанідини та естрогеннодіючі речовини.

Лупулін містить ефірну олію (1 — 3% ), гіркі (близько 5%) і смолисті (50—70%) речовини, жовтий пігмент, холін, гіпоксантин, аденін, дитерпен когумулон, цератинову й ізопропілакрилову кислоти та алкалоїдоподібну речовину з наркотичною дією. У складі ефірної олії є сесквітерпен гумулен (15—20%), сесквітерпеновий спирт лупаренол, кетон лупарон, від 30 до 50% аліфатичних терпенів (мірцен, фарнезен та ін.), складні ефіри спирту мірцєнолу (30—40% ), аліфатичні терпенові спирти гераніол і ліналоол та лупанон-феноловий ефір, який при гідролізі дає ізовалеріанову кислоту і фенол.

Фармакологічні властивості і використання

Галенові препарати хмелю заспокоюють нервову систему, підвищують діурез, мають протизапальні, противиразкові, капілярозміцнюючі, гіпосенсибілізуючі і болетамувальні властивості, регулюють жировий, мінеральний і водний обмін в організмі, збуджують апетит і поліпшують травлення, активно впливають на процеси регенерації в епідермісі шкіри, в слизових оболонках, покращують життєдіяльність волосяних цибулин, виявляють бактерицидну й фунгіцидну дію, мають естрогенну активність.

Прописують їх у разі безсоння, нервового виснаження, вегетосудинної дистонії, клімактеричних розладів, аменореї, гіпоменструального синдрому на грунті естрогенної недостатності яєчників, альгодисменореї та гіпергалактії (для припинення лактації). Позитивний терапевтичний ефект спостерігається й при лікуванні пієлонефриту і циститу (особливо при поєднанні хмелю з іншими лікарськими рослинами), при хворобах печінки, що супроводяться жовтяницею, й селезінки (як болезаспокійливий засіб).

У народній медицині, крім того, препарати хмелю з успіхом застосовують як засіб, що поліпшує серцево-судинну діяльність, особливо при міокардиті, як гіркий ароматичний засіб для підвищення апетиту й поліпшення травлення, при нирковокам'яній хворобі, простатиті, скрофульозі, виразці гомілки (в останньому випадку терапевтичний ефект можна посилити одночасним місцевим застосуванням настою «шишок» у вигляді вологих компресів).

«Шишки» хмелю входять до складу інгредієнтів для приготування заспокійливого чаю.

Спиртовий екстракт «шишок» хмелю є складовою частиною препарату уролесану, ефірна олія — валокордину.

Використовують хміль і як зовнішній засіб. Мазь вживається для лікування болісних виразок, які погано загоюються, лишаїв, раку шкіри, при ревматизмі, різних захворюваннях суглобів та при ушибах. Настій «шишок» застосовують для компресів на забиті місця і при надмірній жирності шкіри, для миття голови при облисінні.

«Шишки» хмелю використовують і в гомеопатії.

Джерела

• Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7