Ефіопія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Федеративна Демократична Республіка Ефіопія
амх. የኢትዮጵያ ፌዴራላዊ ዲሞክራሲያዊ ሪፐብሊክ
Ityop'iya Federalawi Demokrasiyawi Ripeblik

Прапор Ефіопії Герб Ефіопії
Прапор Герб
Розташування Ефіопії
Столиця Аддис-Абеба
8°58′ пн. ш. 39°00′ сх. д. / 8.967° пн. ш. 39.000° сх. д. / 8.967; 39.000
Офіційні мови Амхарська
Державний устрій
 - Президент Мулату Тешоме
 - Прем'єр-міністр Хайлемариам Десалень
Незалежність Х ст. до Р.Х. 
Площа
 - Загалом 1 127 127 км²
Населення
 - оцінка 2009 р. 85 237 338 чол. (14)
 - Густота 70 осіб/км²
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний $70,95 мільярдів (76)
 - На душу населення $252 (173)
Валюта Ефіопський бир (ETB)
Часовий пояс
Коди ISO 3166 ET, ETH
Домен інтернету .et
Телефонний код +251

Федеративна Демократична Республіка Ефіопія, раніше Етіопія[1] (амх. የኢትዮጵያ ፌዴራላዊ ዲሞክራሲያዊ ሪፐብሊክ) (раніше називалася Абіссінія) - держава на сході Африки, що межує на північному сході з Джибуті, на півночі і північному сході з Ерітреєю, на сході і південному сході із Сомалі, на півдні з Кенією, на заході з Південним Суданом і на північному заході із Суданом.

Назва[ред.ред. код]

Назва на гєезі ʾĪtyōṗṗyā (Ефіопія) походить від давньогрецького Αἰθιοπία або др.-грец. Αἰθίοψ ефіоп, що означає «людина з обпаленим/засмаглим (на сонці) обличчям»[2]. У деяких аксумських написах IV століття вже вживається термін «Ефіопія».

У європейській культурі, в тому числі на теренах України, Ефіопія була довгий час відома переважно як Абіссінія. Ця назва семітського походження, бере початок від аравійського епіграфічного «ḤBŚT» (хабашат) і означало не-аксумських підданих аксумского царя; надалі так (у тому числі арабською) переважно називалося семітське населення Ефіопії (амхарці, тигре, тигринья), котре історично займало провідні позиції в еліті країни. У наш час назви, споріднені до слова «Абіссінія», застосовуються до Ефіопії в турецькій (тур. Habeşistan) і арабській (Al-Ḥabashah, Аль-Хабаш) мовах. До недавнього часу подібне найменування - «Хабаш» - вживалося і в івриті. У європейській культурі термін «Абіссінія» після 1945 став виходити з ужитку.

В українській мові іноді вживають також варіант «Етіопія», який був основним за правописом 1929 року. Різниця Т — Ф пов'язана з відмінностями європейської та російської традиції запозичення грецьких слів: у європейських мовах грецьку θ передають як th (кирилицею т), а в російській — як ф. В 1930-ті роки український правопис було частково змінено на користь російських традицій передачі запозичених слів, зокрема і в цьому випадку.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Ефіопії

Доісторичні часи[ред.ред. код]

Ефіопське нагір'я було місцем проживання людей з найдавніших часів, про що свідчать останки австралопітеків в долині річки Омо і стоянки олдувайської культури на півдні Ефіопії.

Ефіопське нагір'я - ймовірний центр формування ефіопеоїдного антропологічного типу, кушитських мов і одного з найдревніших ценрів землеробства.

Стародавня історія[ред.ред. код]

У VI - V століттях до н. е. на плато Тигре оселилися вихідці з різних областей Південної Аравії, в тому числі з Сабейського царства. Вони принесли з собою писемність, семітську мову, техніку кам'яного будівництва методом сухої кладки та інші досягнення цивілізації. Змішавшись із місцевим населенням, вони утворили давньо-ефіопський етнос.

У V столітті до н. е. на плато Тигре утворилося самостійне царство, що розпалося в IV столітті до н. е.

У перших століттях н. е. на півночі сучасної Ефіопії виникло ранньофеодальне царство Аксум. Його головний порт Адуліс став найважливішим торговим центром на шляху з Єгипту до Індії, а також до берегів Східної Африки.

У період розквіту Аксумського царства, в IV-VI століттях, його гегемонія поширювалася на Нубію, Південну Аравію, а також великі області східного Судану, Ефіопського нагір'я і північну частину Африканського Рогу.

З IV століття в Аксумському царстві починає поширюватися християнство монофізитського напрямку.

Піднесення в VII столітті Арабського халіфату призвело до занепаду в VIII-IX століттях Аксумського царства.

Середні віки[ред.ред. код]

З IX століття на північних околицях Ефіопського нагір'я починає поширюватися іслам. Мусульманські князівства, що виникли там, монополізували зовнішню торгівлю.

У першій половині XI століття Аксумське царство розпалося. На території нинішньої Ефіопії виникло безліч князівств - мусульманських, християнських, іудаїстських, язичницьких.

У XII столітті християнські князівства об'єдналися під владою Ласти. Це царство встановило зв'язки з Єгиптом і Єменом, почався підйом економіки і культури. У 1268 (або 1270) до влади прийшла Соломонова династія, що претендувала на походження від біблійного царя Стародавнього Ізраїлю Соломона. Її засновником був Йїкуно-Амлак (1268-1285). Імператор Амде-Цийон (1314-1344) підпорядкував собі християнські, іудаїстські, язичницькі і мусульманські князівства Ефіопського нагір'я і створив велику державу.

Імператор Йїсхак (1414-1429) обклав даниною не тільки мусульманські держави, але і язичницькі царства на півдні Ефіопського нагір'я. Імператор Зера-Яикоб (1434-1468) все своє правління вів боротьбу за зміцнення центральної влади, він змістив всіх васальних князів і замість них поставив імператорськими намісниками своїх дочок і синів, а потім замінив їх своїми чиновниками. В 1445 році Зера-Яикоб розгромив султанат Йїфат, ще кілька мусульманських князівств, і встановив гегемонію в цій частині Північно-Східної Африки. Були укріплені зв'язки з Єгиптом, Єменом, налагоджені контакти із Західною Європою.

На початку XVI століття східний сусід і старий супротивник, султанат Адал, почав проти Ефіопської імперії запеклу війну. Імам Ахмед ібн Ібрагім (Ахмед Лівша) проголосив джихад і між 1529-1540 роками завоював майже всю територію Ефіопської імперії. Імператор Гелаудеуос (1540-1559) зумів вигнати мусульман з допомогою португальців. У 1557 році турки захопили Массауа та інші порти на узбережжі Червоного моря. У той же період починається наступ на ослаблену Ефіопію негритянських племен оромо.

У цей же період в Ефіопії з'явилися єзуїти, їх проникнення разом з бажанням імператорів створити абсолютну монархію за європейським зразком призвело до кількох війн на релігійному ґрунті, особливо коли імператор Суснийос (1607-1632) прийняв католицизм. Ці війни припинилися з приходом імператора Фасіледеса (1632-1667), який вигнав з Ефіопії єзуїтів і припинив відносини з португальцями.

Імператор Іясу I Великий (1682-1706) знову підкорив бунтівних васальних князів, спробував провести реформу управління, для розвитку торгівлі упорядкував систему митниць і мит.

Проте з кінця XVIII століття в Ефіопії знову посилилася феодальна роздробленість. Кожен великий і навіть середній феодал мав свою армію. Феодали брали податки з селян, що жили общинним устроєм. Ремісники вважалися нижчою кастою, а купці (в основному араби, турки, вірмени) були пов'язані з вищими феодальними верствами відносинами клієнтели. У середні верстви входили військові поселенці, парафіяльне духовенство, заможні городяни. У знаті були раби-слуги, в громадах кочівників також було поширене рабство.

XIX століття[ред.ред. код]

Імператор Теодрос ІІ.

У середині XIX століття дрібний феодал Каса з Куари почав боротьбу за об'єднання Ефіопії в централізовану державу. Спираючись на дрібнопомісних феодалів, він завдав в 1853 році поразки правителю центральних областей - расу Алі, потім після запеклих боїв розбив правителя області Тигре раса Уибе. У 1855 році Каса проголосив себе імператором під ім'ям Теодрос II.

Теодрос повів рішучу боротьбу з феодальним сепаратизмом. Була створена регулярна армія, реорганізована податкова система, заборонена работоргівля, у церкви була відібрана частина земель, володіння що залишилися були обкладені податком. Було скорочено кількість внутрішніх митниць, почалося будівництво військово-стратегічних доріг, в Ефіопію запрошувалися європейські фахівці.

Однак введення податків на духовенство призвело до конфлікту з церквою, яка підняла феодалів на боротьбу проти імператора. До 1867 року влада Теодроса поширювалася лише на незначну частину країни. У цьому ж році виник конфлікт з Великобританією, спровокований арештом в Ефіопії кількох підданих британської корони. У жовтні 1867 року в Ефіопії висадився корпус британських військ (чисельністю понад 30 тис. чол., включаючи допоміжний персонал з числа індійців). Армія імператора Теодроса налічувала до того часу не більше 15 тис. чол.

Єдиний бій між ефіопами і англійцями у відкритому полі відбувся 10 квітня 1868: 2 тис. британців перемогли 5 тис. ефіопів завдяки перевазі в дисципліні і озброєнні. Після цього Теодрос спробував укласти мир, звільнивши заарештованих та відіслав у подарунок англійцям безліч худоби. Проте британці відкинули мир і почали штурм фортеці Мекдела, де перебував імператор. Не бажаючи здаватися в полон, Теодрос наклав на себе руки. Британці взяли Мекделу, знищили всю ефіопську артилерію, забрали в якості трофея імператорську корону і в червні 1868 року покинули територію Ефіопії.

Після загибелі Теодроса II почалася війна за престол. Спочатку імператором став Текле-Гійоргіс II (1868-1871), але потім він був переможений Йоханнис IV (1872-1889). У 1875 в Ефіопію вторглися війська Єгипту. У листопаді 1875 ефіопам вдалося в битві біля Гундети розбити основні угруповання єгипетських військ. Проте в грудні 1875 Єгипет висадив в Массауа новий експедиційний корпус. У березні 1876 ефіопам вдалося розгромити його в битві при Гурі. Мир між Ефіопією і Єгиптом був укладений в червні 1884, і Ефіопія отримала право користування портом Массауа.

У 1885 імператор Йоханнис IV сам почав війну проти махдістского Судану. У 1885-1886 роках ефіопські війська перемагали суданців, але в цей час почалася окупація північних районів Ефіопії Італією. Бойові дії між ефіопами та італійцями йшли з перемінним успіхом.

У 1888 імператор Йоханнис запропонував мир Судану. Однак халіф Судану Абдаллах висунув неприйнятну умову - прийняття Йоханнисом ісламу. На початку 1889 Йоханнис особисто повів 150-тисячну армію на Судан, і в березні 1889 був смертельно поранений у битві на кордоні.

Новий імператор Менелік II (1889-1913) придушив сепаратизм у Годжамі і Тигре, відтворив єдину ефіопську державу. У 1889 між Італією та Ефіопією був укладений Уччіальський договір, за яким Менелік визнав перехід до італійців прибережних районів.

У 1890 Італія об'єднала всі свої володіння на Червоному морі в колонію Еритрея і оголосила, що за договором 1889 Ефіопія визнала протекторат Італії над собою. Це змусило Ефіопію до відновлення з 1894 року військових дій між Ефіопією й Італією.

В кінці 1894 італійські війська зайняли міста Адді-Угрі, Адді-Грат і Адуа. До жовтня 1895 року італійці окупували всю область Тигре. Імператор Менелік відправив проти італійців 112 000 армію, сформовану з загонів правителів областей Ефіопії. 7 грудня 1895 в битві при Амба-Алаге ефіопські війська під командуванням раса Меконнина (батька майбутнього імператора Ефіопії Хайле Селассіє) завдали великої поразки італійським військам. Імператор Менелік запропонував Італії мир. Італійці відмовилися і війна відновилася. 1 березня 1896 відбулася битва при Адуа, в якій італійці були повністю розгромлені.

В 1893-99 Менелік II встановив сучасні кордони Ефіопії завоювавши ряд областей на південь і південний захід від Аддис-Абеби - Уоламо, Сидамо, Кафа, Гіміре та ін. Таким чином Ефіопські корпуси та армії практично зупинили просування Британської колоніальної імперії в Африці. Практично Ефіопія витримала шалений колоніальний тиск Великобританії, що закінчилося вибором іншого об'єкта для Британського нападу на Півдні Африки і початку Другої Англо-бурської війни. Менелік II видав указ, що обмежив і скасував рабство, дозволяв обертати на рабів тільки військовополонених і на строк не більше 7 років. При Менеліку будувалися дороги, з'явилися телеграф і телефон, розвивалася торгівля. У правління Менеліка в Ефіопії відкрилася перша лікарня (російський військовий госпіталь для допомоги пораненим при Адуа), і з'явилася перша газета. У 1897 Менелік II встановив дипломатичні відносини з Російською імперією.

Перша половина XX століття[ред.ред. код]

У 1913 Менелік II помер. Імператором став його 17-річний онук Лідж Іясу V. Ефіопія формально не брала участь у Першій світовій війні, проте імператор Іясу вів курс на зближення з Німеччиною, сподіваючись спертися на неї в боротьбі проти англійців, французів і італійців.

У вересні 1916 імператор Іясу був повалений. Імператрицею була оголошена 40-річна дочка Менеліка Заудіту (тітка поваленого імператора), а регентом, тобто фактичним правителем, 24-річний Тефері Меконнин. До цього він, один з молодших синів раса Меконнина, з 16-річного віку був губернатором області Сидамо, потім області Харера. Після перевороту 1916 Тефері Меконнин отримав титул рас (приблизно відповідає князю).

Імператор Хайле Селассіє I.

Після смерті в листопаді 1930 року імператриці Заудіту рас Тефері був коронований як імператор Хайле Селассіє (1930-1974).

У 1931 він оприлюднив першу ефіопську конституцію. Встановлювалася абсолютна влада імператора при дорадчому парламенті з палатою депутатів і сенатом. Планувалося повністю скасувати рабство протягом 15-20 років.

В 1934-35 відбулися збройні зіткнення на кордоні з італійськими володіннями. В жовтні 1935 війська фашистської Італії вторглися в Ефіопію. Кілька місяців ефіопські війська чинили запеклий опір, іноді досягаючи окремих успіхів. Однак 31 березня 1936 основні сили ефіопської армії були розбиті при Май-Чоу. 5 травня 1936 італійські війська під командуванням маршала Бадольо увійшли до столиці Аддис-Абебу, а 1 червня 1936 Італія включила Ефіопію до складу колонії Італійська Східна Африка разом з Еритреєю і Сомалі.

Італійська окупація країни продовжувалася до весни 1941 року, коли британська армія за підтримки допоміжних сил, набраних в африканських колоніях, звільнила Ефіопію і зайняла інші італійські володіння на Африканському розі.

Друга половина XX століття[ред.ред. код]

Після війни імператор Хайле Селассіє продовжував самодержавне правління. У 1951 під тиском міжнародної громадськості було скасовано рабство. Багато привілеїв традиційної знаті зберігалися, друк перебував під жорстким контролем монарха, політичні партії були заборонені.

У 1953 році Ефіопія уклала договір про дружбу і економічне співробітництво з США. Протягом наступних 20 років США надали Ефіопії фінансові субсидії в розмірі майже півмільярда доларів, позики, а також безкоштовно надали озброєння на суму 140 млн дол

В 1962 році Ефіопія анексувала Еритрею. Це породило рух опору на анексованих територіях.

На початок 1970-х режим став абсолютно одіозним: імператор піддавався критиці з усіх сторін політичного простору. Каталізатором подальших подій стала масова загибель людей від голоду в 1972-1974.

У 1974 заходи з оздоровлення економіки вилилися в різке підвищення цін і спричинили масові демонстрації протесту. Ситуацією скористалася група офіцерів-марксистів, що виникла влітку того ж року, під назвою «Дерг». Пішов процес демонтажу монархії, відомий як «повзучий переворот». До середини осені «Дерг» підпорядкував собі всі адміністративні ресурси і проголосив курс на побудову соціалізму. Позбавлений влади імператор Хайле Селассіє I помер 27 серпня 1975, нібито через нездоров'я [2]. У 1974 був створений військовий уряд, який очолив генерал Тефері Бенті. В 1976-1977 «Дерг» зміцнював свої позиції шляхом «червоного терору», як проти роялістів і сепаратистів, так і проти «лівих». Без суду та слідства знищувалися тисячі опонентів режиму. У 1977 генерал Тефері Бенті був убитий, його місце зайняв полковник Менгісту Хайле Маріам, який продовжив «червоний терор».

В 1977-1978 на південному сході країни, в Огадені, сепаратистський рух етнічних сомалійців інтенсивно підтримала сомалійська армія, намагаючись відірвати і анексувати Огаден. Відтак, Ефіопія для збереження своєї території була змушена вести військові дії проти Сомалі. В цій, так званій, Огаденській війні, допомогу проти Сомалі надали Ефіопії Куба, СРСР і Південний Ємен.

Крім того, тривала розпочата ще 60-х роках війна Еритреї за незалежність.

У 1985 була сильна посуха, гуманітарна допомога Заходу була блокована заколотниками; громадянські безладдя продовжувалися. В умовах важкої економічної кризи противники режиму активізували військові дії. Був створений Революційно-демократичний фронт ефіопських народів (РДФЕН), і до 1991 року урядові війська утримували лише Аддіс-Абебу і її околиці. В 1975-1991 всебічну допомогу режиму Менгісту надавали СРСР і країни Східної Європи, тож, коли у 1991 у СРСР почалася криза, Менгісту був скинутий, тоді ж був підписаний договір про припинення громадянської війни, і Мелес Зенаві був обраний президентом до вільних виборів у 1993.

Право Еритреї на незалежність було визнано в 1991 і отримано в 1993. Проте потім настав період охолодження відносин з політиками, які прийшли до влади в новій державі. У 1998-2000 роках в прикордонній зоні вибухнув Ефіопсько-Еритрейський конфлікт, що закінчився з незначною перевагою Ефіопії. Питання про кордон між країнами досі залишається невирішеним.

У 1997, 2000 і 2006 роках Ефіопія також брала активну участь у долі Сомалі. В останньому випадку ефіопська армія розбила формування місцевих ісламістів і привела до влади в Могадішо лояльний до Ефіопії перехідний уряд на чолі з Абдулою Юсуф Ахмедом.

Замок Фісілідів в Ефіопії.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення: 90,7 млн (2012 р.)

Річний приріст: 4,1% (фертильність - 6,1 народжень на жінку).

Середня тривалість життя: 51 роки у чоловіків, 58 років у жінок.

Зараженість ВІЛ: 2,1% (1 млн заражених, оцінка на 2007 рік).

Міське населення: 17%.

Грамотність: 50% чоловіків, 35% жінок (оцінка 2003 року).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Населення Ефіопії складається з представників понад 100 народностей і етнічних груп. Найбільш великі з них:

Мови[ред.ред. код]

Офіційна мова - амхарська. Широко поширені сомалійська, арабська, англійська. 70 мов і діалектів афразійської і кушітської мовної груп.

Релігія[ред.ред. код]

Ефіопія була хрещена дуже рано, у II столітті від н.е. І в Ефіопії з того часу діє Ефіопська Церква, яку самі ефіопи називають православною. Але католики і православні називають її дипломатично — дохалкидонською Церквою, бо вона не прийняла догматів IV Вселенського — Халкідонського собору. Також, багато ефіопів сповідують різні напрямки ісламу.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Мапа реґіонів Ефіопії.

До 1996 року Ефіопія була поділена на 13 провінцій, багато з яких утворилися історично. Зараз територія країни поділена на 9 регіонів (кілилів, штатів, чи округів), до яких прирівняно два міста (Аддис-Абеба та Дире-Дауа). Цей поділ організований за етнічним принципом. У свою чергу регіони поділено на зони, а ті — на округи (вореди). Останні поділяються на кебели — найменші адміністративні одиниці, які об'єднують поселення.

Регіони Ефіопії (два міста, прирівняних до них, виділені курсивом):

  1. Аддис-Абеба (амх. አዲስ አበባ)
  2. Афар (амх. አፋር)
  3. Амхара (амх. አማራ)
  4. Бенішангул-Гумуз (амх. ቤንሻንጉል-ጉምዝ)
  5. Дире-Дауа (амх. ድሬዳዋ)
  6. Гамбела (амх. ጋምቤላ)
  7. Харарі (амх. ሐረሪ)
  8. Оромія (амх. ኦሮሚያ ክልል )
  9. Сомалі (амх. የሶማሌ ክልል)
  10. Народів и народностей півдня (амх. ደቡብ ብሔሮች ብሔረሰቦችና ሕዝቦች ክልል)
  11. Тиграй (амх. ትግራይ ክልል)

Географія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Географія Ефіопії

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф Ефіопії.

Ефіопія — найбільш високогірна країна Африканського материка. Високе плато з центральними горами розділяється рифтовою долиною, на сході рівнина. Територія Ефіопії розташована у східній частині Східно-Африканського плоскогір'я. Більшу частину країни займає Ефіопське нагір'я (найвища точка країни — вулкан Рас-Дашен, 4623 м). Глибокий ґрабен на південному сході від нагір'я відділяє від нього Ефіопсько-Сомалійське плато (висота до 1500 м). На північному сході країни розташована западина Афар (з озером Ассале, що на 116 м нижче за рівень моря) з невеликими вулканами по краях.

Західна частина Ефіопського нагір'я має пологіший рельєф і опускається до суданського кордону невеликими сходами. Рівнини також займають значну частину території Ефіопії. Найбільша знаходиться на сході країни. Місцями вона переходить в плато заввишки більше 1000 м. Це одна з найбільш посушливих частин Ефіопії. Також невеликі рівнини, затиснуті між гірськими хребтами, розташовані на півночі і заході країни.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат на північному сході тропічний, на інший території субекваторіальний. Той факт, що більша частина країни розташована на Ефіопському нагір'ї, пояснює більш м'який і вологий клімат Ефіопії. Температура тут цілий рік +25 °C...+30 °C і випадає достатня кількість опадів.

Повну протилежність представляють східні регіони Ефіопії - тут жаркий і сухий пустельний клімат.

Взагалі, для Ефіопії не характерні перепади температур протягом року. Єдиною відмінністю є нічні і денні температури: тут різниця становить близько 15 градусів.

Водні ресурси[ред.ред. код]

Велика частина річок заходу Ефіопії відноситься до басейну Нілу. Найбільша серед них - Аббай, або Блакитний Ніл. Тут же розташоване найбільше озеро Ефіопії - Тана.

На сході річки менш повноводні, що пов'язано з більш посушливим кліматом. Найбільша річка - Джуба. Для Ефіопії характерна наявність невеликих озер у Великій рифтової зоні.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Микола Вавилов, що здійснив у грудні 1926 - квітні 1927 років подорож в Абіссінію та Еритрею, на підставі вивчення безліч зібраних зразків культурних видів місцевої флори виділив Ефіопію в окремий Абіссінський центр походження культурних рослин. У своїй книзі «П'ять континентів» Вавилов зазначає, що з цього центру походять теф (лат. Eragrostis tef), нуг (ґвізотія) (лат. Guizotia abyssinica), енсета (лат. Ensete superbum). Ним відзначена також виключна своєрідність деяких видів пшениць Ефіопії, наприклад, пшениця з фіолетовими зернами, тверда пшениця безоста, своєрідність абіссінського ячменю, витривалого та стійкого до багатьох захворювань, типових для видів Європи.

На південному заході, у вологому і теплому кліматі, розташований найбільший масив вологих екваторіальних лісів Ефіопії з величезною різноманітністю тваринного і рослинного світу. На півдні і південному сході країни поширені савани.

У XVIII столітті близько половини території країни займали ліси. Зі збільшенням чисельності населення і розвитком господарської діяльності площа лісів значно скоротилася. Зі зменшенням площі лісів, зменшувалися і популяції тварин.

Сьогодні в Ефіопії ще можна зустріти слонів, гепардів або левів. Також збереглися популяції лисиць, крокодилів, жирафів, бегемотів і мавп.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Ефіопії

Ефіопія — аграрна країна. Промисловість розвинена слабо. Серед провідних галузей промисловості — хімічна, нафтопереробна, харчова, текстильна, металообробна, цементна. Транспорт г.ч. автомобільний, морський, частково — залізничний. Морські порти — Асеб, Массауа. Літаки ефіопської державної авіакомпанії літають у всі штати країни, а також зв'язують Аддис-Абебу з країнами Європи, Азії і Африки.

За даними [2001 Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation]: ВВП — $ 6,7 млрд. Темп зростання ВВП — (-1%). ВВП на душу населення — $ 110. Імпорт (промислові товари) — $ 1,7 млрд (г.ч. Італія — 10,1%; США — 9,3%; Японія — 8,1%; Йорданія — 5,4% — на 1997). Експорт (г.ч. сільськогосподарська продукція) — $ 1,1 млрд (г.ч. Німеччина — 22,4%; Японія — 11,5%; Італія — 9,4%; Великобританія — 4,6% — на 1997).

Провідну роль в економіці Ефіопії відіграє споживче сільське господарство, в якому на початку 1990-х років створювалося понад 50% ВВП. В цей же період у ВВП росла частка торгівлі і послуг. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки щорічне зростання частки сфери послуг в ВВП становило 2,4%. У 1993—1994 фінансовому році на сферу послуг припадало 22% ВВП. У період 1960—1974 зростання виробництва не перевищувало 4% річних. Революційні потрясіння знизили цей показник в 1974—1979 до 1,4%. На початку 1990-х років намітилися ознаки оздоровлення економіки. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки середні темпи зростання ВВП становили 1,9%. У 1996—1997 фінансовому році ВВП зріс на 7%. Основним чинником поліпшення економічного становища стали іноземні позики і фінансова допомога.

Ethiopian highlands 01 mod.jpg

Обробна промисловість в Ефіопії розвинена слабко, і в 1993—1994 фінансовому році частка її продукції в ВВП становила всього 7%. У основному функціонують підприємства по переробці сільськогосподарської продукції і легкої промисловості. Основні вироби обробної промисловості — тканини, продовольство (цукор, борошно, макарони, печиво, м'ясні консерви і томати), пиво, взуття, цемент, мило,віка алкогольні напої, ліки і рослинні олії. Ремісники виготовляють одяг, вироби з дерева, килими і ювелірні вироби. Підприємства обробної промисловості зосереджені поблизу міських центрів — Аддис-Абеби, Харера і Дауа. З 1989—1990 по 1994—1995 фінансові роки середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили 1,6%. Розвиток промисловості стримується через недостачу електроенергії, хоч країна володіє великим гідроенергетичним потенціалом, який оцінюється приблизно в 60 млрд кВт·год.

Спорт[ред.ред. код]

Ефіопія має право пишатися своїми бігунами на довгі дистанції, від 5 км до марафону. На Римській олімпіаді 1960 р. ефіопець Абебе Бікіла став першим темношкірим африканцем, який зумів стати олімпійським чемпіоном. Марафонську дистанцію він біг босим. Легендарного статусу набув стаєр Хайле Гебрсіласіє. В наш час на стаєрських легкоатлетичних дистанціях домінують Кененіса Бекеле та Тірунеш Дібаба.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Правописний словник 1929 року
  2. Henry George Liddell, Robert Scott, A Greek-English Lexicon (s. v.); Αιθιοπηες Іліада 1.423, properly, Burnt-face, i.e. Ethiopian, negro

Джерела[ред.ред. код]


Flag of Ethiopia.svg Це незавершена стаття про Ефіопію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.