Південна Корея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Корея (РК)
대한민국
大韓民國

Прапор Південної Кореї Герб Південної Кореї
Прапор Герб
Гімн: Егукка
Розташування Південної Кореї
Столиця
(та найбільше місто)
Сеул
37°35′ пн. ш. 127°00′ сх. д. / 37.583° пн. ш. 127.000° сх. д. / 37.583; 127.000
Офіційні мови Корейська
Державний устрій Президентська республіка
 - Президент Пак Кин Хе
 - Прем'єр-міністр Кім Хвансік
Становлення  
 - Кочосон 3 жовтня, 2333 до н.е.b 
 - Проголошення Незалежності 1 березня 1919 (де юре
 - Незалежність 15 серпня 1945 
 - Перша Республіка 15 серпня 1948 
 - Визнання ООН 12 грудня 1948 
Площа
 - Загалом 99,646 км² (108-а)
 - Води (%) 0,3
Населення
 - оцінка 2008 р. 49.044.790 (24-а)
 - Густота 493/км² (24-а)
ВВП (ПКС) 2008 р., оцінка
 - Повний 1,276 трильйонів [1] (14-а)
 - На душу населення $26.277 (28-а)
ІРЛП  (2006) 0,912 (високий) (26-а)
Валюта Південнокорейська вона (KRW)
Часовий пояс KST (UTC+9)
 - Літній час не вираховується (UTC+9)
Коди ISO 3166 KOR
Домен інтернету .kr
Телефонний код +82

Республіка Корея (кор. 大韓民國, 대한민국, техан мінгук, «Велика країна народу хан») або Південна Корея — країна у Східній Азії. Розташована у південній частині Корейського півострова. Межує на півночі з Північною Кореєю. На сході омивається Японським морем, на заході — Жовтим, на півдні — Східно-Китайським морем. Володіє декількома десятками островів, найбільші з яких — Чеджудо, Чедо і Коджедо. Столиця — Сеул, «глобальне місто», друга за розміром міська агломерація у світі. Знаходиться в помірному поясі на переважно гірській місцевості.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Кореї

Недавня історія: оголошена республікою в 1948, у 1950 напала Північна Корея, війна йшла до 1953. У 1961 і 1980 сталися військові перевороти, до 1987 йшли студентські заворушення за встановлення більш демократичного режиму правління. Підписано акт про ненапад із Північною Кореєю в 1991. У 1992 увійшла до ООН. Підписано пакт з Північною Кореєю про взаємні інспекції ядерних об'єктів в 1992.

Географія[ред.ред. код]

Мапа Південної Кореї.

Див. Географія Республіки Корея, Геологія Республіки Корея, Гідрогеологія Республіки Корея, Сейсмічність Республіки Корея.

Корея — в основному гориста країна. Плоскі і горбисті рівнини займають бл. 25% тер. країни. Основні гірські хребти Наннім, Пуджолльон, Мачхолльон і Хамгьон розташовані на півночі країни. Максимальні абсолютні відмітки хребтів: Мачхолльон 2650 м, Хамгьон 2540 м, Пуджолльон 2309 м, Наннім 2260 м. На північний захід від хребту Пуджолльон розташоване нагір'я Кема з висотами 700—2600 м. У субмеридіональному напрямі, займаючи центральну частину Корейського півострова, простягається гірський масив, який охоплює хребти Пуктебон, Масінньйон, Кванджу, Тхебек з висотами 640—1708 м. На півдні півострова розташовані гірські хребти Кьонсан (макс. 1240 м) і Собек (1915 м). Рівнини займають переважно західну і південну прибережні частини півострова. Річки Кореї, які впадають в Японське море, в основному гірські. Для рік, які впадають у Жовте море характерна спокійна течія. Клімат Кореї помірний, мусонний, на півдні — субтропічний. Взимку погода холодна і суха, влітку — спекотна і дощова.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Provinces of South Korea.png
  1. Провінція Канвон (РК) (江原道, Канвон-до)
  2. Провінція Кьонгі (РК) (京畿道, Кьонгі-до)
  3. Південна провінція Кьонсан (慶尙南道, Кьонсан-намдо)
  4. Північна провінція Кьонсан (慶尙北道, Кьонсан-пукто)
  5. Провінція Чеджу (濟州道, Чеджу-до)
  6. Південна провінція Чолла (全羅南道, Чолла-намдо)
  7. Північна провінція Чолла (全羅北道, Чолла-пукто)
  8. Південна провінція Чхунчхон (忠清南道, Чхунчхон-намдо)
  9. Північна провінція Чхунчхон (忠清北道, Чхунчхон-пукто)

Демографія[ред.ред. код]

Хоча різні азіатські народи мігрували по Корейському півострові в минулі століття, дуже мало їх представників залишилися на постійно на цій території, так що до 1990 року як Південна Корея і КНДР були в числі найбільш етнічно однорідних націй світу. У загальній чисельності населення Південної Кореї в 1960 році 25 мільйонів[2]. В наш час[Коли?] населення Південної Кореї становить близько 49540000[3]. Більшість жителів Південної Кореї живуть в міських районах, у зв'язку з активною міграцією з сільської місцевості під час швидкого економічного зростання країни в 1970-х, 1980-ті і 1990-х[4].

Корейці, як правило, ототожнюють національність або громадянство існуванням особи в єдиній, однорідній етнічній групі або расі «(minjok — корейською мовою). Спільна мова і культура також розглядаються в якості важливих елементів корейської суспільної самобутності, ідеї багаторасових і багатонаціональних країни, як Сполучені Штати Америки або Індія, дивує багатьох корейців та суперечливо сприймається суспільством в цілому. Тому загальні демографічні показники в Південній Кореї такі (дані виведені станом на 2007 рік):

Етнічний склад Південної Кореї[ред.ред. код]

Південна Корея є однорідним суспільством з 98% жителів, що ототожнюють себе з корейською національністю[5] Хоч і потроху, але процент мешканців з некорейською національністю поступово збільшується.[6]. Корейці вважають себе нащадками алтайських племен[7][8] або прото-алтайських[9] племен, споріднюючи таким чином себе з монголами, тунгусами і тюрками. Підтвердженням тому є археологічні дані, що свідчать про міграцію племен на Корейський півострів з південного і центрального Сибіру, які й заселили стародавню Корею починаючи від неоліту до бронзової доби[10].

Незважаючи на невеликі розміри, частка некорейців поступово збільшується, але незначними темпами[11], водночас частина мігрантів асимілюється з корейським етносом. За станом на 2009 рік, в Південній Кореї налічується 1 106 884 іноземних громадян, (що більш ніж удвічі більше за станом 2000 року). Найбільше китайців 56,5% від загальної кількості, проте більшість з них Joseonjok декларують себе як нащадки та вихідці корейської національності[12]. Приблизно 33 000 монгольців, вважається, що це найбільша громада монгольських громадян, що проживають за кордоном[13][14]. Іншим помітним явищем стала група жінок з Південно-Східної Азії які становлять 41% нових шлюбів з корейськими фермерами у 2006 році[15]. Є також 31 000 американців, а саме, американських військовиків[16], та близько 43 000 вчителів англійської мови різних національностей — з США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Великобританії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї[17].

Мови в країні[ред.ред. код]

Корейська мова домінуюча в країні і нею говорить переважна більшість населення. Більшість сучасних лінгвістів класифікують корейську мову як ізольовану мову, гіпотетично відноситься до алтайської мовної групи, хоча її класифікація є досі спірною. Корейська мова є офіційною мовою в Південній Кореї. У Південній Кореї існує офіційний регулюючий орган щодо вживання та вивчення корейської мови — Національний Інститут корейської мови (국립국어원), який було створено за указом президента від 23 січня 1991 року в Сеулі.

Школярі в середній і старшій школі вивчають ще додатково другу іноземну мову (англійську починають викладати з 2 року навчання). Англійська мова широко викладається в початковій школі, середній школі і, як і раніше, викладається у вищих навчальних закладах. Більшість шкіл пропонують на вибір японську, китайську або німецьку мови, а студенти мають змогу вивчати базові знання зі всіх цих мов. Частина приватних академій та приватних шкіл впроваджують окремі уроки з вивчення інших світових мов: китайський діалект — мандарин, японську, французьку, німецьку, російську, в'єтнамську, іспанську, іврит та арабську мови. Тим не менше, основний акцент робиться на вивчення англійської мови для загальних цілей та світової тенденції.

Релігії Південної Кореї[ред.ред. код]

У країні панує повна релігійна свобода.

Влада прихильна до християнства. Перша протестантська громада була утворена в 1884 р. В 1984 р. було біля 30 тис. церков. Сеул (біля 11 млн нас.) на 40% християнське місто. Тут більше 7 тисяч церков, тут знаходяться 10 з 20 найбільших християнських спільнот у світі, в т.ч. найбільша – Головна церква Повної Євангелії.

У Пд. Кореї відбулося найбільше після дня П’ятидесятниці хрещення у світі (в армії, яка на 65% християнська).

Тут найбільші богословські заклади світу.

Особливою рисою християнства є щоденні ранкові молитовні служіння. Понад 20 церков утворюються щодня.

Релігійний склад населення:

Християн – 35,3%. Практикуючих – 34,4%. Приріст – 5,7%. (Протестантів – 27,1% нас. (євангельських хр. – 21,1% нас., п’ятидес./харизм. – 4,5% нас.), приріст – 6%; римо-католиків – 6%, приріст – 4,8%; свідків Єгови – 0,5%, приріст 13,6%; муністи – 1,6%, приріст -0,4%)

Буддистів – 27,7%.

Нерелігійні люди – 20%.

Шаманісти – 10%.

Конфуціани – 1,2%. Конфуціанство було офіційною релігією до 1910 р.

Новітні релігії – 5,7%.

Мусульмани – 0,06%.

Бахаїсти – 0,05%.

Урбанізація[ред.ред. код]

Як і в інших нових індустріальних країнах, в Південній Кореї спостерігається швидке зростання міських районів, викликане міграцією великого числа людей з сільської місцевості. Ще у вісімнадцятому та дев'ятнадцятому століттях, лише кілька поселень вважалися містами, а найбільшим був Сеул, що нараховував близько 190000 мешканців разом з околицями (в 2000 роках — більше 10 мільйонів). В останні роки династії Чосон і в перші роки японського колоніального правління, міське населення Кореї було не більше 3% від загальної кількості корейців, що свідчило про глибоку сільську культуру в корейському суспільстві. Але першим поштовхом до урбаністичних процесів стали зовнішні фактори — після 1930 року Японія (за браком власних природніх ресурсів) розпочала промисловий розвиток своєї колонії на Корейському півострові, особливо в північних провінціях, що прилягали до Маньчжурії. Від тоді, частина міського населення Кореї почала зростати і досягла 11,6% в 1940 році. З 1945 по 1985 рік чисельність міського населення Південної Кореї збільшилося з 14,5% до 65,4% від загальної чисельності населення. А в 2000 році частина міського населення становить понад 78%. Однак ступінь урбанізації в Південній Кореї, за цими цифрами не повністю проглядається, оскільки частка міського населення була визначена національним переписом населення і обмежується лише тими муніципалітетами, які чисельно досягли 50 000 мешканців і більше. Тоді як багато міст з населенням менше 50000, міста-супутники Сеула і інших великих міст або гірських громад в північно-східній провінції Канвондо, які за світовими нормами та й з точки зору умов життя і заняття жителів вважаються міськими, але в корейських статистичних відомостях їх все ще офіційно класифікують як сільські райони.

Велика частина збільшення міського населення було обумовлено внутрішньою міграцією в країні, а не природнім приростом міського населення. У містах рівень народжуваності, в цілому, завше був нижчими, а ніж у середньому по країні. У повоєнний період (середина 20 століття) сільські жителі покинули свої споконвічні села в пошуках ширших економічних та освітніх можливостей у містах. До кінця 1960-х років міграція стала серйозною проблемою, не тільки тому, що міста були страшно переповнені, але й тому, що сільські райони втрачали найбільше молодих і активних членів своїх громад. робочої сили.

У 1970 році уряд на чолі з Пак Чонхі приступив до впровадження програми дій — Ундонг Семаул (Saemaul undong), яка отримала в суспільстві наймення «Новий рух на Село» або «Рух Самаул» — це була політична ініціатива по модернізації сільської економіки Південної Кореї. Згодом ця ініціатива перетворилася в суспільний рух з метою виправити зростаючий розрив у рівні життя між міськими центрами країни, які швидко розвивалися завдяки промисловим ресурсам в економічному та культурному плані і невеликих сіл, які як і раніше жили в убогості та ставали продуктивною базою (людською та ресурсною) для міських агломерацій. Пізніше цим проектом були спрямовані найбільші зусилля на створення сільської інфраструктури в результаті чого пройшла часткова модернізація сільського життя та побуту завдяки створенню навчально-культурних закладів, системи водопостачання, мостів і доріг в сільській місцевості.

Міграційні процеси[ред.ред. код]

Міграційні процеси відіграють важливу функцію в корейському суспільстві. Спочатку це була внутрішня міграція по-межи різними територіями півострова та незначна племінна експансія в сторону островів чи на малозаселені території Півночі півострова та Маньджурії. Згодом, в силу значного зростання кількості сільського населення (повязане з великою народжуваністю) постало питання його задіяння, і як наслідок, почалися процеси еміграції корейців в сусідні краї. Таким чином, на початку 20 століття майже 2 мільйони корейців жили у Японії, 1,4 мільйони — у Маньчжурії, 600000 — в Сибіру, 450 000 — в Китаї та ще 40 000 корейців були розкидані серед інших країн світу. Опісля воєн початку й середини 20-го століття частину корейців було репатрійовано з Японії і Маньчжурії.

Натомість, починаючи з 1970 року, коли в Кореї почалися бурхливі економічні та суспільні процеси, вони вчергове викликали значні міграційні процеси. Окрім значної внутрішньої міграції, відбулася й суттєва еміграція корейців в різні країни світу в пошуках кращої долі. До кінця 1988 налічувалося більше 4 мільйонів етнічних корейців, які проживають за межами півострова. Найбільша група, близько 1,7 мільйони чоловік, живе в Китаї, більшість з них мають китайське громадянство. В країнах колишнього Радянського Союзу було близько 430 000 етнічних корейців. В Північній Америці більше 1,2 мільйони, Японії — 680 000, Центральній і Південній Америці — 785 000, на Близькому Сході — 62000, Західній Європі — 40000, Новій Зеландії —30000, інших азіатських країн — 27000, та Африки — 25000. Обмежене число південнокорейських іммігрантів знайшло підтримку та влаштувалися в Чилі, Аргентині та інших латиноамериканських країнах.

Натомість, лише незначна кількість іноземних громадян емігрували до Кореї. Після періоду воєн 20 століття, найбільше число імігрантів склали вихідці з Північної Кореї, що тікали від коміністичного уряду КНДР та його утисків — але це були також етнічні корейці числом до 4 мільйонів осіб. Друга хвиля іміграції почалася з кінця 20 століття, це вже була економічна іміграція до Кореї з менш розвинутих країн, хоча й уряд країни намагається вести жорстку політику щодо надання дозволу на перебування в країні. Таким чином в Кореї налічується офіційно лише 1 300 000 іноземних громадян (тоді як неофіційні цифри вказують, що ще така ж кількість іммігрантів перебувають в країні нелегально). Китайці становлять 700 000 (хоча нелегально їх налічують до 1 000 000), 33000 — монгольських іммігрантів, від 50000 до 10000 жінок з Південно-Східної Азії, а також 31000 американських військовиків та 43000 вчителів іноземних мов та інших дисциплін у ВУЗах та приватних школах, вихідців з США, Канади, Австралії, Новій Зеландії, Великобританії, Ірландії, Південної Африки, які тимчасово проживають в Кореї.

Освіта Південної Кореї[ред.ред. код]

Економіка Південної Кореї[ред.ред. код]

Див. Економіка Південної Кореї

З 60-х років економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Рівень життя в країні зараз може бути прирівняний рівневі життя в менших країнах Європейського Союзу. Уряд країни сприяв імпорту сировини та нових технологій до країни коштом кінцевого продукту, заохотив ощадливість та капіталовкладення проти перевитрат капіталу. У 2005 році уряд країни запропонував економічні реформи. Зараз країна має помірну інфляцію, у 2005 році вона становила 2,8%. В країні відносно невеликий відсоток безробіття - 3,7% у 2005 році. Південна Корея заробляє експортом товарів більше, ніж витрачає, чим демонструє свою стабільну економіку.

Валовий внутрішній продукт складається з таких основних секторів — сільське господарство 3,3%, промисловість 40,3%, послуги 56,3% (на 2005 рік).

Розподіл робочих місць на 2005 рік такий — сільське господарство 6,4%, промисловість 26,4%, послуги 67,2%. Сільськогосподарські товари — рис, коренеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйця, риба.

Головні промисловості країни — електронна, телекомунікації, автомобільна, хімічна, суднобудівна, сталепрокатна.

Експортує напівпровідники, прилади для бездротового зв'язку (телефони), автомашини, комп'ютери, сталь, суднобудівну продукцію, нафтопереробну продукцію.
Партнери в експорті у 2005 році — Китай 21,8%, США 14,6%, Японія 8,5%, Гонконг 5,5%.

Імпортні товари — машини та механізми, електроніка, транспортне обладнання, технічна олія, сталь, органічні хімікати, пластик.

Партнери в імпорті у 2005 році були Японія 18,5%, Китай 14,8%, США 11,8%, Саудівська Аравія 14,8%.

Країна посіла восьме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[18].

Див. Корисні копалини Південної Кореї, Історія освоєння мінеральних ресурсів Кореї, Гірнича промисловість Південної Кореї.

Політична система[ред.ред. код]

Республіка Корея має демократичну форму правління, яка заснована на принципі розділення законодавчої, виконавчої та судової влади при їх взаємозалежності і взаємообмеженні. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Конституція гарантує основні права народу на свободу, соціальне забезпечення і участь в управлінні державою. В цілях максимального захисту прав і свобод громадян Конституція також передбачає самостійність трьох гілок державної влади – виконавчої, законодавчої та судової.

Головою виконавчої влади є президент Республіки, обраний народом. Всім громадянам гарантується особиста свобода, а також свобода слова, друку, зборів і об’єднань. Конституція сприяє встановленню атмосфери національної єдності і гармонії і має за мету досягти об’єднання Південної і Північної Кореї. Вона також поважає міжнародні зобов’язання, договори і загальновизнані норми міжнародного права. Конституція передбачає дотримання принципу вільної конкуренції під час президентських виборів і обмежує перебування президента при владі одноразовим п’ятирічним терміном.

Конституція гарантує громадянам рівність перед законом незалежно від їх статі, віросповідання або соціального статусу, їх особисту недоторканність і захист у разі необгрунтованого арешту, а також свободу у виборі місця проживання. Далі, вона визнає економічні права, зокрема право на приватну власність, право на працю і обов’язок трудитися, свободу вибору професії і право на укладення колективного договору. У Конституції чітко визначається право на прагнення до щастя, на отримання оптимальної заробітної плати, справедливих компенсацій і право на захист приватного життя.

Конституція Республіки Корея була вперше прийнята Національними зборами 12 липня і оприлюднена 17 липня 1948 р. 31 травня 1948 р. на першому засіданні Національних зборів, які відбулися після загальних виборів, проведених 10 травня під спостереженням ООН, було затверджено офіційну назву країни – Техан Мінгук (Республіка Корея). Після обговорення проекту Конституції вона була прийнята і обнародувана. Потім відбулися вибори президента країни і на основі принципів ліберальної демократії було сформовано уряд. 15 серпня того ж року було заявлено про утворення Республіки Корея. За минулий час і Конституція, і уряди країни не раз піддавалися серйозним випробуванням.

Законодавча влада в країні належить Національним зборам, що складаються з однієї палати. Дві третини всіх членів Національних зборів обираються на загальних виборах строком на чотири роки, а решта місць розподіляється пропорційно між партіями, які на прямих виборах отримали п’ять або більше мандатів.

Південна Корея — член ООН, АТЕС (форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), Азіатського банку розвитку, ЄБРР, Групи-77, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Інтерполу, ОБСЄ (партнер), ЮНЕСКО, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Посли Республіки Корея в Україні[ред.ред. код]

  • Хо Сун Чьол — Посол Республіки Корея в Україні з березня 2006 по червень 2008.

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Окрім тхеквондо (чисто корейського спорту) в Кореї популярні стрільба з лука, стрільба, настільний теніс, бадмінтон, шорт-трек, гандбол, хокей на траві, вільна боротьба, бейсбол, дзюдо, футбол, ковзанярський спорт, фігурне катання та важка атлетика. Зрештою, кореянці вважаються спортивною нацією й доволі успішно представляють свою Країну на міжнародних світових спортивних форумах. Також багато нових видів спорту пізнає корейське суспільство й природна схильність до спорту та загальна фізична культура (що культивується корейським суспільством) призводить до подальших успішних виступах корейських спортсменів навіть ще в недавно освоєних видах спорту (бокс, марафон, зимові види спорту, плавання …)

Корейські види спорту[ред.ред. код]

Тхеквондо (Taekwondo) — популярне бойове мистецтво виникло в Кореї. Тхеквондо характеризується специфічною технікою ніг і рук (кулаки), хоча акцент лежить на його ударні особливості. Саме походження цього мистецтва простежується ще з 1 століття до н. е., а найбільшої популярності зажило після Другої світової війни коли стало основним елементом військової підготовки в Кореї. А в 1961 році правила тейквондо були уніфіковані заради спортивних цілей та ширшого суспільного вжитку, а 2000 році стало офіційним олімпійським видом спорту.

Тхеккен (Taekkyeon) — традиційне бойове мистецтво, що простежується в Кореї в період Ґогурьо (Goguryeo) в 4 столітті. Його особливістю є використовує відкритих руки і ніг, в той час як використання ударів кулаками не допускається. А самі рухи виглядають більш плавними, на відміну від криволінійних в тхеквондо.

Хапкідо (Hapkido) — інше бойове мистецтво Кореї, хоча й не настільки популярне, як тхеквондо і особливо за межами півострова. Мистецтво хапкідо простежується в період «Трицарства» і має багато спільних характеристик з японським Айкідо.

Інші відомі корейські бойових мистецтва — танґ су до (tang soo do), кук сул вон (kuk sool won), кумдо (kumdo) і субак (subak). Корейська боротьба Шірим (Ssireum) близька до боротьби сумо з Японії. Її особливість — боротьба триває на піщаному колі, а суперник, який кине свого супротивнака на землю перемагає.

Популярні спортивні види[ред.ред. код]

Футбол є найпопулярнішим командним видом спорту в Кореї. Збірна Південної Кореї з футболу вісім разів пробивалася до фінальної частини Чемпіонату світу з футболу (що є азійським рекорд). K-Ліга (K-League) є найстарішою професійною футбольною лігою в Азії. Починаючи з 2000 років чисельні корейські футболісти, підкоривши японську лігу, показують свої таланти в найсильніших клубах Європейських футбольних ліг. Корейські збірні команди з футболу вважаються найсильнішими командами Азії (чому сприяють чисельні перемоги на Азійських турнірах та багато інших призових місць), а на «домашньому» світовому футбольному форумі-мундіалі команда здобула 4-е місце. Добиватися таких успіхів сприяє величезна кількість маленьких аматорських футбольних команд, які є активними і дуже популярними в своїх місцевостях та беруть участь в чисельних спортивних змаганнях-турнірах.

Другим за популярністю є бейсбол. Він був введений в 1905 році американськими місіонерами та культивується по сьогодні. Професійні бейсбольні команди, належать великим конгломератам (чаеболам) та змагаються під егідою Корейської Бейсбольної Організації. Корейська бейсбольна команда виграла золоту медаль на Олімпіаді-2008 та регулярно бере участь у Уорлд Бейсбол Класик, здобуваючи там призові місця і багато хто вважає її однією з найкращих бейсбольних країн світу. Баскетбол — ще один вид спорту «імпортований» з США набирає популярності у Південній Кореї, створені професійні баскетбольні команди змагаються в корейській баскетбольній лізі.

Популярні у всій Азії, бадмінтон грають більшість корейців. Бадмінтонні площадки можна знайти в багатьох парках та місцях відпочинку корейців. Корейські бадмінтоністи найчастіше потрапляють у фінали регіональних та світових чемпіонатів. Боулінг став також дуже популярним видом спорту в Південній Кореї, з безліччю місцевих ліг, перетворившись з сімейної розваги в спортивний вид. Настільний теніс також входить в десятку популярних видів спорту в Південній Кореї, а особливо в юнацькому та дитячому середовищі, тому підтвердженням є невеликі ліги в багатьох університетах країни та шкільні тенісні клуби.

Після 2000 років дуже популярним став гольф, і вважається, що це пов'язане з тим, що гольф вважається символом певного суспільного статусу. Членство в гольф-клубах у Південній Кореї значно дорожче, ніж в Японії чи США. А гольфісти з Кореї досягають значних успіхів на світових змаганнях і особливо в жіночому гольфі (47 кореянок займають чільні позиції в світових рейтингах). Також дуже популярним, але уже для всіх верств суспільства, стали риболовля і туризм у Південній Кореї. А в міській культурі досі велике значення має гімнастика, як оздоровча так й професійна.

Світові спортивні форуми в Кореї[ред.ред. код]

Значний економічний та людський ресурс та природне зацікавлення корейцями до спорту спричинили до проведення доволі часто на території Кореї чисельних спортивних світових форумів.

In 1988, South Korea hosted the Summer Olympics in Seoul, coming fourth with 12 gold medals, 10 silver medals and 11 bronze medals. У 1988 році в Південній Кореї пройшли літні Олімпійські ігри, саме в Сеулі національна олімпійська команда здобула найбільшу кількість медалей за всю свою історію на олімпіадах — 12 золотих медалей, 10 срібних і 11 бронзових медалей. В Південній Кореї проходили літні Азіатські ігри: в Сеулі в 1986 році та в Пусані в 2002 році, і пройде ще раз у 2014 році в Інчхоні. Корея також проводила зимові Азійські ігри в 1999 році та Зимову Універсіаду в 1997 році, літню Універсіаду у 2003 році.

У 2002 році ФІФА проводило фінальну частину Чемпіонату світу з футболу, це дійство було організовано спільно Південною Кореєю і Японією, а команда Кореї, вперше досягла півфіналу турніру, як представник азійського континенту. Південнокорейські спортсмени завоювали найбільше медалей на зимових Олімпійських іграх, а ніж будь-яка інша азійська країна — в цілому 45 медалей (23 золотих, 14 срібних і 8 бронзових). Тому розвинена інфраструктура та успіхи корейців в зимових видах спорту спонукали на номінацію країни в якості господаря зимової Олімпіади, але в закулісній «олімпійській боротьбі» корейське місто Інчхон поступилося російському місту Сочі в проведенні Олімпіади 2014 року.

У 2010 році Південна Корея прийняла свій перший в історії тур Формули 1, що пройшов на Міжнародному автодромі в Йонгам, близько 400 кілометрів на південь від Сеула. У 2011 році південнокорейське місто Тегу прийняло Чемпіонат світу з легкої атлетики.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Доклад МВФ 2008 р.
  2. World Population Prospects: The 2006 Revision. Source: Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat.
  3. «2008년 12월 31일 기준 주민등록인구 및 세대». Korea National Statistical Office. Процитовано 2009-04-08. 
  4. «South Korea». CIA Country Studies. Процитовано 2006-04-22. 
  5. South Korea. CIA — The World Factbook.
  6. »South Koreans Struggle With Race«. The New York Times. November 1, 2009.
  7. Nelson, Sarah M. (1993). The Archaeology of Korea. Cambridge University Press. с. 6.  Проігноровано невідомий параметр |isbsn= (довідка)
  8. «Korean people(한민족)». Naver Encyclopedia (Korean). Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-09. 
  9. «Korean people(한민족)». Encyclopedia Britannica Korea (Korean). Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-03-09. 
  10. 뿌리 깊은 한국사, 샘이 깊은 이야기: 고조선, 삼국, pp. 44-45
  11. South Koreans Struggle With Race». The New York Times. November 1, 2009
  12. «More Than 1 Million Foreigners Live in Korea», Chosun Ilbo, 2009-08-06, http://english.chosun.com/site/data/html_dir/2009/08/06/2009080600243.html, процитовано 2009-10-18 
  13. «Mongolians, Koreans share ancient bonds», Taipei Times, 2003-10-13, http://www.taipeitimes.com/News/world/archives/2003/10/13/2003071505, процитовано 2007-08-17 
  14. «Sea Breeze Helps Korea's Mongolians Speak with One Voice», The Chosun Ilbo, 2005-03-29, http://english.chosun.com/w21data/html/news/200503/200503290013.html, процитовано 2007-09-05 
  15. INSIDE JoongAng Daily<!
  16. US military figures as of 2005, from [1] (Excel file) Tim Kane Global US Troop Deployment, 1950—2003
  17. «Foreign Teachers Unenthusiastic Over Culture Course». Koreatimes.co.kr. 2009-11-26. Архів оригіналу за 2013-06-24. Процитовано 2010-02-18. 
  18. Doing Business 2013 report

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]