Цифрова камера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Цифрова́ ка́мера, або цифрови́й апара́т — пристрій, що використовується для зйомки відео та створення фото-знімків або ж обох, в якому світлочутливим матеріалом є матриця або кілька матриць, що складаються з окремих пікселів, сигнал з яких представляється, обробляється і зберігається в самому апараті в цифровому вигляді. Це найпоширеніший пристрій при створенні цифрових фотознімків. Більшість камер 21-го сторіччя є цифровими.[1]

Історія[ред.ред. код]

Появі цифрових фотоапаратів передували відеофотоапарати, що являли собою відеокамеру, пристосовану для аналогового запису нерухомих зображень на відеокасету або відеодискету. Перший відеофотоапарат розробив у 1975 році інженер компанії Eastman Kodak Стівен Сассун (Steven Sasson). Застосована у ньому матриця мала роздільність 0,1 мегапікселя. Першим цифровим фотоапаратом споживацького рівня у 1988 році став Fuji DS-1P, що використовував для запису знімну карту SRAM[2]. У тому ж році Kodak створив перший цифровий дзеркальний фотоапарат «Electro-Optic Camera» на основі малоформатного фотоапарата Canon New F-1[3].

Цифрові відеокамери[ред.ред. код]

Незважаючи на функціональну схожість, цифрові відеопристрої найрізноманітнішого призначення, такі як камери відеоспостереження і веб-камери, фотоапаратами зазвичай не називаються, якщо не дозволяють зберегти знімки в самому пристрої або на вставленому в пристрій носієві інформації.

Поєднання фото та відео у цифрових камерах[ред.ред. код]

У низці випадків сучасна відеозаписувальна апаратура має функції отримання статичних знімків, а значна частина пристроїв, званих цифровими фотокамерами, має функцію здійснення запису відеозображення та звуку і виводити відеосигнал у телевізійному форматі. Тому межа між відео- і фотообладнанням в цифрову добу досить умовна і визначається швидше тим, які завдання ставить оператор, ніж тим, яка функціональна «начинка» камери.

Цифрові фотокамери[ред.ред. код]

Цифрові фотокамери можна поділити на декілька класів:

  • Фотокамери із вбудованою оптикою:
    • Компактні («Компактна мильниця» традиційних розмірів). Характеризуються малими розмірами і вагою. Малий фізичний розмір матриці означає низьку чутливість або високий рівень шумів. Також цей тип камер зазвичай відрізняється відсутністю чи недостатньою гнучкістю ручних налаштувань експозиції.
    • Компактні фотокамери з незмінними фікс-фокальними об'єктивами: Fujifilm FinePix X100, Sigma DP1. В основному, за винятком незмінної оптики, мають характеристики бездзеркальних фотокамер.
    • Надкомпактні, мініатюрні. Відрізняються не тільки розмірами, але часто і відсутністю видошукача та екрану.
    • Вбудовані в інші пристрої. Відрізняються відсутністю власних засобів керування.
    • Псевдодзеркальна - зовнішнім виглядом нагадують дзеркальну камеру, а також, як правило, крім цифрового дисплея, оснащені електронним видошукачем. Зображення у видошукачі такого апарату формується на окремому цифровому екрані, або на основному екрані, який здатен повертатися. Як правило, мають різьбу на об'єктиві для приєднання насадок і світлофільтрів (приклад - Konica Minolta серія моделей Z).
    • Напівдзеркальна - камери, в яких є наведення по матовому склу через знімальний об'єктив, проте немає можливості змінювати об'єктив. У таких апаратах оптична схема містить світлорозділювальну призму, яка спрямовує від 10 до 50% світлового потоку на матове скло, а інше передається на матрицю. (Приклади - Olympus E-10, E-20)
  • Фотокамери зі змінною оптикою:

Носії інформації[ред.ред. код]

Витягання CompactFlash з камери Canon Powershot A95

Практично всі цифрові камери використовують флеш-пам'ять, але є також фотокамери, де використовуються оптичні диски або дискети як носії інформації. В низці цифрових камер є невеликий об'єм вбудованої флеш-пам'яті, якої вистачає для 2-30 знімків або ж декількох хвилин відео. Найпоширеніші на сьогоднішній день (2011) формати:

Застарілі носії інформації:

Обсяг флеш-карт зазвичай варіюється від 512 МБ до 64 ГБ, але постійно з'являються флеш-карти з все більшим об'ємом і тому 64 ГБ не є лімітом.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Musgrove, Mike (2006-01-12). «Nikon Says It's Leaving Film-Camera Business». Washington Post. Процитовано 2007-02-23. 
  2. «1988». 1980s. Digicamstory. Процитовано 2014-02-06.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  3. «The Electro-Optic Camera». The World's First DSLR. James McGarvey. Процитовано 2014-01-18.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)