Фотографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша вдала зафіксована фотографія одержана Нісефором Ньєпсом 1826 році

Фотогра́фія (від грецького φώς (φωτός) — світло та γράφω — пишу) — сукупність різноманітних науково-технічних засобів і технологій, які мають на меті реєстрацію одиничних довготривалих зображень об'єктів за допомогою світла.

Фотографією (або світлиною) називають також результат фотографічного процесу — зображення, електронне або отримане на певному матеріалі, здебільшого на цупкому папері. Колекції фотографій називають фотоальбомами. Для відтворення електронного зображення потрібне устаткування на зразок комп'ютера з дисплеєм або проектором.

Визначення[ред.ред. код]

Зазвичай процес отримання фотографічного зображення включає в себе отримання дійсного зображення за допомогою оптичної системи на період експозиції і фіксації цього зображення за допомогою світлочутливої системи у вигляді електронного файлу або на фотоплівці. У випадку фотоплівки отримане зображення зазвичай є негативом, з якого потім отримують позитивне зображення при друкуванні світлин (фотографій) за допомогою фотозбільшувача. Як при отриманні негативу, так і при друкуванні фотографій, зображення спочатку латентне: його необхідно спершу проявити (за допомогою проявника), а потім — зафіксувати. Під час отримання електронної фотографії зображення від оптичної системи оцифровується.

Фотографія широко застосовується на виробництві, в наукових дослідженнях, для офіційних документів і в дозвіллі. Художня фотографія є окремим видом мистецтва. Фотографічний процес лежить в основі створення кіно.

Класифікація[ред.ред. код]

За використанням технічних засобів фотографію можна умовно поділити на:

  • Фотографію традиційну (аналогову), яка базується на досягненнях оптики та хімічних технологій у галузі світлочутливих матеріалів. Аналогова фотографія у свою чергу поділяється на монохромну (зокрема, чорно-білу) та кольорову.
  • Фотографію електронну, яка базується на електроннооптичних технологіях і технічних засобах, як аналогових, так і цифрових — цифрова фотографія.

За відтворюваними подіями на:

  • Фотографію репортажну — на плівку фіксуються події, що відбуваються без втручання фотографа.
  • Фотографію постановочну — зрежисовані фотографом кадри на певному тлі.

Принцип дії[ред.ред. код]

Принцип дії фотографії заснований на фіксуванні за допомогою хімічних і фізичних процесів зображень, отриманих за допомогою світла або електромагнітного випромінюванння інших діапазонів хвиль.

Зображення за допомогою відбитого від предметів світла одержували ще в далеку давнину й застосовували для живописних і, можливо, технічних робіт. Застосовувався метод, названий пізніше ортоскопічною фотографією, який не вимагає оптичних приладів, а тільки вузьких щілин або малих отворів. Зображення проектувалися на поверхню, що розміщували за цими щілинами або отворами.

Пізніше метод був удосконалений за допомогою оптичних приладів, що розміщувались на місці щілини або отвору. Метод послужив основою для створення камери, що оберігає одержуване зображення від засвітлення. Незабаром після винаходу кількома винахідниками методу фіксації зображення, камера-обскура стала конструктивним прообразом фотографічного апарата.

Історія фотографії[ред.ред. код]

Одного разу Фабрицій змішав кухонну сіль з розчином азотнокислого срібла й одержав молочно-білий осад, що чорнів від сонячного світла. Фабриціус досліджував це явище, й у своїй книзі про метали, виданій 1756 року, повідомив, що за допомогою лінзи одержав зображення на поверхні осаду, відомого тепер під назвою хлористого срібла, і що зображення це ставало чорним або сірим залежно від тривалості освітлення його сонячними променями. Це був перший дослід в історії фотографії. 1727 року лікар з Галлі Йоган Шульц робив у сонячний день досліди з розчином азотнокислого срібла й крейдою, суміш яких він освітлював у скляній посудині. Коли посудину виставляли на сонячне світло, поверхня суміші одразу чорніла. При струшуванні розчин знову ставав білим. За допомогою шматочків паперу Шульц одержував на поверхні рідини силуети, за допомогою збовтування знищував їх й одержував нові візерунки. Ці оригінальні досліди здавалися йому тільки забавою, і минуло ще сто років, перш ніж помічену ним властивість хлористого срібла здогадалися використати при виготовленні фотографічних пластин.

Наступна сторінка в історії фотографії пов'язана з ім'ям Томаса Веджвуда. Він клав на папір, зволожений розчином азотнокислого срібла, листя рослин. Після витримки на сонці вкрита листям частина паперу залишалася світлою, освітлена ж частина чорніла. Результатом цього досліду був білий силует на чорному тлі. Однак ці зображення можна було розглядати тільки у світлі свічки, тому що під сонячним променінням вони псувалися. Веджвуд спробував просочити розчином шкіру й виявив, що зображення на ній з'являються швидше. 1802 року Веджвуд опублікував результати своїх досвідів. Поступово він навчився одержувати контурні зображення на папері, шкірі й склі: протягом трьох хвилин — при експозиції їх на сонці, і протягом декількох годин — при витримці їх у тіні. Але ці знімки не витримували сонячного світла (вони не були «зафіксовані»). Лише 1819 року Джон Гершель знайшов речовину, що закріплювала зображення. 1813 року за досліди з фотографічними пластинками взявся французький художник Нісефор Ньєпс (фр. Nicephore Niepce), якому належить основна заслуга у винаході фотоапарата. Близько 1816 року він дійшов до думки одержувати зображення предметів за допомогою так званої камери-обскури. Ця камера була відома ще з давнини. У найпростішому вигляді вона являє собою світлонепроникний ящик з невеликим отвором. Якщо стінка, протилежна отвору, буде з матового скла, то на ній виходить перевернуте зображення предметів, що перебувають перед камерою. Чим менший отвір, тим чіткіші контури зображення й тим воно слабше. На жаль, перше зображення, отримане Ньєпсом 1822 року, не збереглося. Тому першою в історії фотографією вважають «вид із вікна», отриманий ним 1826 року за допомогою камери-обскури на олов'яній пластинці, вкритій тонким шаром асфальту. Експозиція тривала вісім годин на яскравому сонячному світлі.

1839 року француз Луї Жак Дагерр опублікував спосіб одержання зображення на мідній пластині, вкритій сріблом. Після тридцятихвилинного експонування Дагерр переніс пластину до темної кімнати й якийсь час тримав її над парами нагрітої ртуті. Як закріплювач зображення Дагерр використав кухонну сіль. Знімок вийшов досить високої якості — добре видно деталі як у світлих місцях, так і в тінях. Свій спосіб одержання фотографічного зображення Дагерр назвав дагеротипія.

Практично тоді ж англієць Вільям Генрі Фокс Телбот винайшов інший спосіб одержання фотографічного зображення, який він назвав калотипією. Як носій зображення Телбот використав папір, просочений хлористим сріблом. Телбот одержав перший у світі негатив. Експозиція тривала близько години, на знімку — ґратчасте вікно будинку Телбота.

Назву «фотографія» було обрано як наймилозвучнішу з декількох варіантів у Французькій академії 1839 року.

Фотографія в Україні[ред.ред. код]

В Україні фотографія з'явилася приблизно в 40-их роках 19 сторіччя, коли в Україну почали приїздити іноземні фотографи, учасники щорічних міжнародних Київських ярмарок — «Контрактів». Фотографи почали залишатися в Україні. Першими фотографами-поселенцями були французи Жак і Шарль-Поль Гербсти. У 1860 — 90-их pp. відкрилися фотостудії професіоналів в Одесі, Харкові, Полтаві та ін. великих містах. До 1914 в Києві працювало близько 70 комерційних фотографів[Джерело?].

Одним з найвідоміших фотографів в Україні був свого часу Альфред Федецький (1857-1902). Уродженець Житомира, випускник Фотографічного інституту Віденської Академії мистецтв, він спочатку працював у Києві у фотоательє Володимира (Влодзімєжа) Висоцького (1846-1894), уродженця Волині. Потім відкрив власну фотомайстерню у Харкові. Один з класиків художньої фотографії. Робив фотознімки видатних діячів мистецтва, коронованих осіб, чиновників, військових, шляхтичів, міщан. Велика колекція фотознімків харківської майстерні Альфреда Федецького зберігається у фондах історико-культурного комплексу "Замок Радомисль"[1].

Фотографію починають викладають на кінооператорському факультеті Київського Театрального Інституту ім. Карпенка-Карого; техніку фотографії — також у Львівському Поліграфічному Інституті. Для потреб побуту влаштовуються періодично в більших містах курси фотографії, які випускають фотографів-техніків. При Міністерстві культури у Києві існує експериментальна фотостудія. Виробництво фотоматеріалів — кіноплівки і великоформатні фотоплівки виробляються в м. Шостка, Сумської області, фотографічний папір — на фотофабриках в Києві і в Переяславі-Хмельницькому. Фотоапаратура виробляється в Києві (камера «Київ» для 35 мм плівки, яка спочатку копіювала німецький Цейс «Контакс») і біля Харкова (камера «ФЕД» для 35 мм плівки, яка спочатку копіювала німецьку «Лейка»). У Києві виробляють ще дзеркальні однооб'єктивні камери «Київ-88» (6x6 см, яка спочатку копіювала швецьку «Хассельблад») та «Київ-60» (6x6 см, яка спочатку копіювала німецьку «Пентакон Сікс»[2]) і виробляли камери «Київ-Вега» (для плівки 16 мм), «Київ-35» (для плівки 35 мм). Фотозбільшувачі виробляються у Дніпропетровську, освітлювальна апаратура у Києві (фабрика «КИНАП») та в Одесі, де також виробляють кіноапаратуру.

Тепер в Україні діє «Національна спілка фотохудожників України» (НСФХУ). Вона була заснована ще в грудні 1989 в м. Київ. На сьогодні НСФХУ перетворилась у велику й поважну організацію фотомитців, що має свої творчі осередки в усіх обласних центрах України та АР Крим. У великих містах діють фотоклуби, основною метою яких є популяризація фотографії та фотомистецтва та сприяння творчому розвитку фотоаматорам.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Богомолець. О. "Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia". — Київ, 2013
  2. Б.П. Бакст. «Среднеформатный Pentacon и его клоны. Часть 2». Архів оригіналу за 2013-06-23. 

Література[ред.ред. код]