Шмідт Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шмідт Петро Петрович
Leytenant shmidt.jpg
Прізвисько лейтенант Шмідт
Народився 5 (17) лютого 1867(1867-02-17)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 6 (19) березня 1906(1906-03-19) (39 років)
острів Березань, Херсонська губернія, Російська імперія
Роки служби з 1883
Звання лейтенант
Війни/битви Севастопольське повстання 1905
Нагороди

срібна медаль «В пам'ять царювання імператора Олександра III» (1896)

Петро Шмідт

Шмідт Петро Петрович (рос. Петр Петрович Шмидт, нім. Peter Schmidt; * 5(17) лютого 1867, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія (сучасна Україна) — † 19 березня 1906, острів Березань, Херсонська губернія, Російська імперія (сучасна Україна)) — українсько-німецький військовик-моряк, учасник Першої російської революції 1905-1907, один з керівників Севастопольського збройного повстання 1905.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у дворянській родині. Батько — Петро Петрович Шмідт-старший, морський офіцер, старший морський начальник Бердянська.

Освіта[ред.ред. код]

У 1886 закінчив Петербурзьке морське училище.

Кар'єра[ред.ред. код]

Служив у 8-му Петербурзькому екіпажі. Влітку 1889 вийшов у відставку і оселився в Таганрозі, де працював у Азовсько-Донському комерційному банку.

У 1892 поновлюється на військовій службі. У 1895 одержав звання лейтенанта. Служив у 18-му Балтійському та Сибірському флотських екіпажах. Через особистий конфлікт з керівництвом Владивостоцького порту, перевівся на торговельний флот, де працював ревізором, старшим помічником, капітаном суден «Ігор» та «Діана». З початком російсько-японської війни 1904-05 звернувся до Морського відомства з проханням про направлення на театр бойових дій. Шмідта було призначено офіцером вугільного транспорту «Іртиш». Під час переходу з Лібави на Далекий Схід у Шмідта загострилася хвороба нирок, внаслідок чого він був змушений повернутися назад.

Монумент лейтенанту Шмідту на місці розстрілу на острові Березань

У 1905 — командир міноносця № 253 Чорноморського флоту, Севастополь. Після цусімської поразки Шмідт організував «Союз офіцерів — друзів народу», від імені якого розіслав відозву, що закликала командирів кораблів підтримати революцію. Був тимчасово відправлений до Ізмаїлу. Восени повернувся до Севастополя, де розпочав активну агітаторську діяльність, брав участь у мітингах і маніфестаціях. Ведучи пропаганду серед матросів і офіцерів, Шмідт називав себе позапартійним соціалістом, засуджував соціал-демократів — за їх недостатньо уважне ставлення до вимог селянства, а соціалістів-революціонерів — за терор, до якого він відносився безумовно негативно; стояв за Засновницькі збори, вибрані загальними виборами; відстоював конституційну монархію. 20 жовтня 1905 року, під час похоронів в Севастополі мирних громадян, убитих під час демонстрації, він виголосив політичну промову, що дала йому широку популярність. 20.10.(02.09)1905 Шмідта було заарештовано, але 04.11.1905 відпущено під тиском громадськості. Шмідта було обрано «довічним депутатом» Севастопольської Ради робітничих, матроських і солдатських депутатів. Після звільнення продовжував активну політичну діяльність. 11.11.1905 Шмідта було відправлено у відставку у званні капітана 2-го рангу.

Повстання на крейсері «Очаків»[ред.ред. код]

8-10 листопада 1905 почалося сильне невдоволення на крейсері «Очаків». Матроси крейсера вели переговори зі Шмідтом, і коли 13 листопада 1905 невдоволення вибухнуло бунтом, то Шмідт опинився його очільником. До крейсера, що збунтувався, пристали броненосець «Пантелеймон» і кілька інших судів. 14 листопада Шмідт звернувся до Государя Імператора з вимогою Засновницьких зборів і заявою, що флот перестав підкорятися міністрам. Головнокомандувач Чорноморським флотом Чухнін піддав революційні судна обстрілу шрапнеллю.

Лейтенанта Шмідта під конвоєм ведуть до суду, 1906

Шмідт погрожував за кожного страченого або вбитого матроса страчувати по полоненому офіцерові, але не виконав цієї погрози. За словами звинувачувального акту суду, кораблі Шмідта на вогонь відповідали слабким вогнем; за іншими відомостями, вони їм зовсім не відповідали. В усякому разі, Шмідт, уникаючи кровопролиття, нічого не зробив, аби відстоювати свої вимоги збройною рукою. На «Очакові» канонадою було спричинено пожежу; вціліла частина екіпажа стала рятуватися на шлюпках. Увечері 15 (29 листопада) 1905 крейсер «Очаків» майже без опору було розстріляно вірними урядовими кораблями.

Пам'ятник на могилі П. П. Шмідта на кладовищі комунарів в Севастополі
Пам'ятник на могилі П. П. Шмідта на кладовищі комунарів в Севастополі

Шмідт був заарештований. Суд над Шмідтом відбувся в Очакові у лютому 1906. 18 лютого 1906 Шмідту, а також матросам О. Гладкову, С. Частнику та М. Антоненку було винесено смертний вирок. Розстріляний на острові Березань 6 (19 березня) 1906. Стратою керував Михайло Михайлович Ставракі.

8 травня 1917 перепохований у Покровському соборі в Севастополі.

13 листопада 1923 перепохований на севастопольському кладовищі Комунарів.

Лейтенант Шмідт в культурі[ред.ред. код]

  • Борис Пастернак написав поему «Лейтенант Шмідт».
  • У романі Ільфа і Петрова «Золоте теля» діють «тридцять синів лейтенанта Шмідта» — самозванців і шахраїв, що «працюють» по взаємній домовленості в різних регіонах СРСР. Реальний син Шмідта Євген брав участь в повстанні 1905 року разом з батьком, під час громадянської війни служив в білій армії і жив в еміграції.
  • Фільм «Поштовий роман» (1969) (режисер — Є. Матвєєв, в ролі Шмідта — Олександр Парра) — історія складних взаємин П. П. Шмідта і Зінаїди Різберг на основі їх листування.
  • Яхта «Маяна», яка спочатку належала барону Фальц-Фейну, після жовтневого перевороту отримала назву «Лейтенант Шмідт».

Література[ред.ред. код]

  • «Кримський вісник», 1903 — 1907.
  • «Історичний вісник». 1907, № 3.
  • Віце-адмірал Г. П. Чухнін. За спогадами товаришів по службі. СПб. 1909.
  • Календар Російської революції. З-во «Шипшина», СПб, 1917.
  • Лейтенант Шмидт: листи, спогади, документи/П.П. Шмідт; ред. і предисл. В. Максаков.-М.: Нова Москва, 1922.
  • А. Избаш. Лейтенант Шмідт. Спогади сестри. М. 1923.
  • І. Вороніцин. Лейтенант Шмідт. М-Л. Госиздат. 1925.
  • Избаш А. П. Лейтенант Шмидт Л., 1925 (сестра ППШ)
  • Генкін І. Л. Лейтенант Шмидт та повстання на «Очакові», М., Л. 1925
  • Платонов А. П. Повстання на Чорноморському флоті в 1905 р Л., 1925
  • Революційний рух 1905 року. Збірник спогадів. М. 1925. Про-во політкаторжан.
  • «Каторга та заслання». М. 1925 — 1926.
  • Карнаухов-Краух В. І. Червоний лейтенант, М., 1926
  • Шмідт-Очаківський. Лейтенант Шмідт. «Червоний адмірал». Спогади сина. Прага. 1926.
  • Революція та самодержавство. Добірка документів. М. 1928.
  • А. Федоров. Спогади. Одеса. 1939.
  • О. Купрін. Твори. М. 1954.
  • Революційний рух в Чорноморському флоті в 1905 — 1907 роках. М. 1956.
  • Севастопольське збройне повстання в листопаді 1905 року. Документи та матеріали. М. 1957.
  • С. Вітте. Спогади. М. 1960.
  • В. Долгий. Призначення. Роман. Калінінград. 1976.
  • Р. Мельников. Крейсер Очаків. Ленінград. «Суднобудування». 1982.
  • Попов М. Л. Червоний адмірал. Київ, 1988
  • В. Острецов. Чорна сотня та Червона сотня. М. Воениздат. 1991.
  • С. Ольденбург. Царювання імператора Миколи Другого. М. «Терра». 1992.
  • В. Корольов. Бунт на колінах. Сімферополь. «Таврія». 1993.
  • В. Шульгін. Що нам в них не подобається. М. Російська книга. 1994.
  • А. Подберезкин. Російський шлях. М. РАУ-Університет. 1999.
  • Л. Замойський. Масонство та глобалізм. Невидима імперія. М. «Олма-прес». 2001.
  • Шигин. невідомий лейтенант Шмідт. «Наш сучасник» № 10. 2001.
  • А. Чикин. Севастопольське протистояння. Рік 1905. Севастополь. 2006.
  • Л.Ноздріна, Т.Вайшля. Путівник по меморіальному будинку-музею П. П. Шмідта. Бердянськ, 2009.
  • І. Геліс. Листопадове повстання в Севастополі 1905 року.
  • Ф. П. Рерберг. історичні таємниці великих перемог та непояснених поразок

Посилання[ред.ред. код]