Побережник білохвостий
| Побережник білохвостий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Побережник білохвостий у шлюбному вбранні
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Calidris temminckii (Leisler, 1812) | ||||||||||||||||
 Ареал C. temminckii гніздування шляхи міграції зимування | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Erolia temminckii | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Побережник білохвостий[1] (Calidris temminckii) — невеликий прибережний птах родини баранцевих (Scolopacidae), що гніздиться в тундрі та лісотундрі Євразії. Вид названий на честь голландського зоолога Конрада Якоба Темінка[2] Перелітний птах, що зимує головним чином в Африці, в південній Азії а також на півдні та південному сході та в Європи. В Україні нечисленний пролітний на всій території.
Опис[ред. | ред. код]
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
_I_IMG_1445.jpg)
Невеликий кулик, за розмірами такий самий, як кулик-горобець, але верх тіла у нього не з рудими, а з сірими тонами. Маса тіла 22-33 г, довжина тіла 12-14 см, розмах крил 28-31 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні пера верху бурі, з вохристо-білою облямівкою і темно-бурими плямами; голова сірувато-бура, верх голови темніший; поперек і надхвістя по центру темно-бурі, по краях — білі; шия і воло сірувато-бурі; решта низу біла; зверху на крилах вздовж основи бурих махових пер проходить вузька біла смуга; хвіст білий, центральні стернові пера чорно-бурі; дзьоб темно-бурий; йоги буруваті. У позашлюбному оперенні верх сірувато-бурий, пера зі світлою облямівкою. Молодий птах забарвлений подібно до позашлюбного дорослого, але пера спини і крил строкатіші, з чорними передверхівковими смужками і плямами.[3]
Від малого побережника відрізняється білими, крім центральних, стерновими перами і буруватими ногами.
Звуки[ред. | ред. код]
Поклик — дзвінке коротке «тірр». яке в шлюбний період може повторюватися багаторазово, перетворюючись у тріскотливу трель.
Поширення та місця існування[ред. | ред. код]
Гніздиться на півночі Євразії, головним чином від Скандинавії на схід до Чукотки, Анадиря та Камчатки, при цьому понад 93 % популяції припадає на територію Росії. Населяє переважно типову тундру, в меншому ступені — арктичні тундру та деякі острови Північного Льодовитого океану (Колгуєв, Вайгач, Довгий та Великий Ляховський, а також призаплавні ділянки лісотундри. У Скандинавії білохвостий побережик виходить за межі лісотундри, проникаючи в зону тайги на південь до 63-ї паралелі. За межами основного ареалу вид відмічений також в Шотландії.[4]
Місця проживання в гніздовий період — береги річок і струмків, порослі негустою травою і рідкими чагарниками, схили ярів і узбереж. Зустрічається як у вологих, так і на сухих ділянках, проте перевага віддається місцям з валунами та іншими підвищеннями, зручними для шлюбної пісні. Часто зустрічається біля заток, фіордів, в дельтах, де висота над рівнем моря не перевищує 250 м, проте часто уникає особливо суворих кліматичних умов прибережної смуги крайньої півночі. В глибині материка гніздиться на висоті до 1200 м від рівня моря. Не боїться людини і нерідко селиться в селищах і на їх околицях.
Чисельність[ред. | ред. код]
Світова популяція виду нараховує близько 170 тис. — 1,3 млн особин.[5]. Чисельність в Європі оцінена в 85—420 тис. пар[6].
Розмноження[ред. | ред. код]
Серед всіх куликів білохвості пісочники прибувають до місць гніздування одними з останніх — у кінці травня або початку червня. Прилітають поодинці і групами по 12-30, частіше 4-6 птахів. Одна з особливостей білохвостого побережника — шлюбна поведінка самок, що отримала назву «подвійне гніздування», при якому самка спарюється почергово з двома самцями. Перша кладка залишається першому самцю, який в подальшому насиджує її та дбає за потомством. Турботу про другу кладку самка бере на себе. Перед початком відкладання яєць самка влаштовує від двох до шести гнізд — ямок, вистелених шаром сухих стебел осоки і листя чагарників. Найчастіше рослинності в підстилці небагато, але іноді переплетені стебла трав утворюють чашу з товщиною стінок до 1,5 см. Як правило, гнізда укриті в тіні куща верби висотою до 1 м, між камінням або хоча б під осоковою купиною, але зустрічаються і повністю відкриті. У кладці, як правило, 4 яйця. Насиджування триває 20-22 дні. У віці 15-18 днів пташенята стають на крило, після чого виводки розпадаються.
Живлення[ред. | ред. код]
Білохвостий пісочник живиться комахами та їх личинками (комарами, мухами, жуками, зокрема, плавунцями), черв'яками, молюсками й іншими дрібними безхребетними. У пошуках корму неквапливо пересувається по грузлому ґрунту, калюжах, по мулистих берегах водойм. Здобич видивляється або намагається намацати за допомогою дзьоба, зануреного в бруд. Побачивши жертву, швидким рухом хапає її. Іноді заходить по черевце у воду і ловить здобич, плаваючу на її поверхні, однак ніколи не годується в товщі води.
Охорона[ред. | ред. код]
Побережник білохвостий перебуває під охороною відповідно до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 381. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
- ↑ BirdLife International 2012. Calidris temminckii. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2014.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 30 July 2014. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 1 серпня 2014.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
Література[ред. | ред. код]
- Фауна України. Т. 4. Птахи: Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / Кістяківський О.Б. — К. : АН УРСР, 1957. — 432 с.
- Josep del Hoyo, Andrew Elliott, Jordi Sargatal. Handbook of the Birds of the World. — Volume 3: Hoatzin to Auks. — Lynx Edicions, 1996. — 821 с. — ISBN 84-87334-20-2.
Джерела[ред. | ред. код]
- http://avibase.bsc-eoc.org/species.jsp?lang=EN&avibaseid=5ACF7FB313BEF9EA [Архівовано 9 серпня 2014 у Wayback Machine.]
|