Євразія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євразія

Євразія — найбільший материк на Землі, площею — 53,893 млн км², що становить 36% площі суші. Омивається водами Тихого, Атлантичного, Індійського та Північного Льодовитого океанів.

Євразія. Фото зі супутника

Основні відомості[ред.ред. код]

Євразія складається з двох частин світу — Азії та Європи.

Площа — 54,9 млн км (~1/3 площі всієї суші Землі)

Населення — близько 4,9 млрд мешканців

Європа і Азія[ред.ред. код]

Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кума-Маничською западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря. Разом з островами Євразія займає площу близько 53,4 млн км², з них на острови припадає близько 2,75 млн км².

Крайні точки[ред.ред. код]

Крайні материкові точки Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77°98' пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°56" пн. ш., на заході — мис Рока, 9°76' зх. д., на сході — мис Дежньова, 169°64' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають такі океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Азію від Австралії, на північному сході — Берінгова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким каналом.

Додаткові відомості[ред.ред. код]

Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничо-історичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Е. Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття «Євразія».

Дослідження материка[ред.ред. код]

Наукові дослідження Азії починаються у 18 столітті. У цей час організуються Північна і Камчатська експедиції, у процесі яких вивчаються заполярні райони. Видатними географами О.Гумбольдтом, П. Семеновим-Тян-Шанським, М. Пржевальським, Ф. Врангелем, К. Арсеньєвим, В. Обручевим та іншими були вивчені природні умови, складені карти доти незвіданих куточків Євразії.

Рельєф[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Євразія відрізняється великою різноманітністю рельєфу. На її території розташовані найвищі гірські системи земної кулі — Гімалаї. Найвища точка земної кулі — гора Джомолунгма(8850 м). Нагір'я Тибет піднімається на 4,5 км. Низовини і плоскогір'я мають величезні розміри, і тягнуться на тисячі кілометрів. 3/4 поверхні Азії припадає на плоскогір'я, нагір'я і гірські хребти. У Європі гір менше, велику частину займають низовини. Найдавнішими ділянками Євразії є Східноєвропейська та Західносибірська рівнини. У їхній основі лежать великі і давні платформи. Давнє походження мають так само плоскогір'я Аравійське і Декан. Розломом земної кори, зайнятим Червоним морем, Аравійський півострів відділений від Африки. Велика частина низовин розташована окраїнами материка. Індо-Гангська і Месопотамська низовини утворилися у передгірних прогинах земної кори між платформами і складчастими горами.

Складчасті гори[ред.ред. код]

Складчасті гори — гори, здіймання яких відбулося в результаті того, що зім'ялись шари гірських порід в складки. Основним механізмом утворення складчастих гір є горизонтальне стиснення шаруватої товщі, хоча вертикальні рухи глибше залягаючих шарів також можуть брати в цьому участь. Складки можливі, якщо породи, що піддаються дії сил стиснення, достатньо пластичні, що властиво або молодим, недавно утворилися осадовим породам, або сильно розігрітим породам, насиченим рідкими і газоподібними включеннями. В чистому вигляді складчасті гори зустрічаються досить рідко — як правило, утворення складок супроводиться і виникненням розломів. Якщо зсуви по розломах вносять помітний внесок у формування гірського рельєфу, такі гори називають глибово-складчатими. Прикладом складчастих гір можуть служити гори Швейцарської юри в Альпах, гірська система Загрос в Ірані, деякі хребти в Аппалачах.

Південна частина[ред.ред. код]

Молоді гори нової складчатості простягаються у вигляді двох гігантських поясів складчастих гір. У південній частині Євразії від Атлантичного і майже до Тихого океану простягнувся Альпійсько-Гімалайський пояс. До нього входять Піренеї, Апенніни, Альпи. Стара-Планина(Балканські гори), Карпати, Кавказ, нагір'я Памір, Гімалаї. Між крайовими хребтами лежать великі нагір'я, найбільше з них — Іранське.

Тихоокеанський пояс[ред.ред. код]

Тихоокеанський пояс складчастих гір починається на Камчатці і закінчується на островах Малайського архіпелагу. Найдавнішими горами є Скандинавські гори. Вік Уральських гір, Алтаю і Тянь-Шаню, які з'явилися пізніше, становить майже 300 млн років. Протягом багатьох мільйонів років давні і найдавніші гори руйнувалися зовнішніми процесами і згладжувалися. Під час наступних піднімань вони були розбиті розломами на окремі брили, частина яких піднялася на значну висоту (Алтай, Тянь-Шань). Утворення гір продовжується і зараз.

Льодовики[ред.ред. код]

Близько 300 млн років тому на території Євразії утворився величезний льодовик. Повністю вкриті льодовиком були Британські острови, двома язиками він спускався Східноєвропейською рівниною, досягаючи широти Дніпропетровська; Західносибірською низовиною він опустився до шістдесятої паралелі. На більшій частині північної Азії холодний клімат обумовив виникнення багаторічної мерзлоти. Для сухих і жарких пустель Азії характерні форми рельєфу, створені діяльність вітру. Величезні простори тут зайняті дюнами і барханами.

Землетруси[ред.ред. код]

Велика частка землетрусів, що супроводжують утворення гірських систем, відбувається на території Євразії у гігантських поясах гір нової складчатості. тихоокеанський сейсмічний пояс Землі оточує Тихий океан. На території материка, що належить до цього поясу, землетруси відбуваються дуже часто, особливо на Японських і Філіппінських островах. Європейсько-Азіатський сейсмічний пояс проходить південною частиною Євразії і збігається з Альпійсько-Гімалайським поясом складчастих гір.

Вулкани[ред.ред. код]

На території Євразії знаходиться багато діючих вулканів. Особливо їх багато у Тихоокеанському вулканічному поясі, що має назву Тихоокеанського «вогняного кільця». Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська Сопка(56° сх. ш. і 161° пн. дг.) на півострові Камчатка (4750 м). Є діючі вулкани й у Альпійсько-Гімалайському гірському поясі. У Середземномор'ї розташовані найвищий вулкан Європи Етна і єдиний діючий на материковій Європі вулкан Везувій. Біля Апеннінського півострова знаходиться діючий острів-вулкан Стромболі. На Камчатці та в Ісландії є гейзери.

Корисні копалини, особливості їх походження[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Євразія винятково багата на різноманітні корисні копалини. На її території є великі родовища кам'яного вугілля, нафти, природного газу, значні запаси руд чорних і кольорових металів, чимало місць, де добувають золото і коштовне каміння. Різноманітність мінеральних багатств материка обумовлена величезними розмірами, складною будовою земної кори Євразії.

Родовища та басейни[ред.ред. код]

Вугілля, нафта та газ[ред.ред. код]

Родовища кам'яного вугілля на території Євразії знаходяться у передгірних і міжгірських прогинах палеозойського віку(Донецький басейн в Україні, Карагандинський — у Казахстані, Печорський басейн — у Росії, Рурський — у Німеччині та ін.). На сході Євразії найбільші басейни вугілля відкриті у межах Індостанської і Китайської платформ. Крупні буровугільні басейни — Кузнецький(Кузбас) і Кансько-Ачинський — у Сибіру. Родовища нафти і природного газу зосереджені у прогинах земної кори, що заповнені осадовими породами. Два найбільших нафтогазоносних басейни Землі знаходяться на Месопотамській низовині і Західносибірській рівнині. Є родовища нафти і газу на Аравійському півострові і Східноєвропейській рівнині.

Руди[ред.ред. код]

Велика частина родовищ різних руд, що пов'язані з магматичними і метаморфічними гірськими породами, розташована у кристалічному фундаменті давніх платформ, а також там, де в гірських хребтах на поверхню виходять магматичні і метаморфічні породи. Світове значення мають залізні руди Курської магнітної аномалії (КМА), Криворізький і Лотаринзький басейни залізних руд, марганцевий Нікопольський басейн, залізні руди Індостану і Північно-Східного Китаю. Через Південний Китай, півострови Індокитай і Малакка та острови Малайського архіпелагу смугою тягнуться родовища руд кольорових металів, таких як олово і вольфрам, що утворюють так званий олов'яно-вольфрамовий пояс. У азіатській частині материка зустрічається золото. На Уралі відомі родовища кольорових металів, у складчастих горах на півночі і на півдні Європи є поклади поліметалів, ртуті, алюмінієвих і уранових руд.

Інші родовища[ред.ред. код]

Родовища кам'яної і калійної солей утворилися у мілководних басейнах — озерах і неглибоких морях. Іранське нагір'я відоме найбагатшими запасами сірки. В Українському Передкарпатті знаходяться унікальні родовища самородної сірки. На півострові Індостан, острові Шрі-Ланка є родовища алмазів, різних дорогоцінних каменів. У багатьох місцях Євразії є родовища різноманітних будівельних матеріалів(мармур, граніт та ін.), у Азії знаходяться родовища граніту, селітри. Осадове походження мають боксити, родовища яких розташовані уздовж Альп, на південь від Карпат і на півострові Індокитай.

Клімат[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

На території Євразії утворюються всі типи кліматів, що зустрічаються на інших материках. На Шпіцбергені і деяких островах Північного Льодовитого океану панує арктичний клімат. У помірному поясі весь рік переважають помірні повітряні маси. На заході помірного пояса Євразії утворюється морський клімат. Узимку температури коливаються від 0 °C до +6 °C. Середні літні температури +10 °C…+18 °C. Опадів випадає до 1000 мм на рік. У центральній частині помірного поясу узимку відбувається сильне охолодження земної поверхні, а влітку, навпаки, сильне прогрівання. Тому тут утворюється континентальне повітря. Клімат Середземномор'я формується під впливом двох різних типів повітряних мас, що змінюються за сезонами. Узимку західні вітри, що дмуть з Атлантичного океану, приносять вологе океанське повітря помірних широт. Унаслідок цього зима тут тепла, дощова і вітряна. Середні температури зими змінюються від +8 °C до +10 °C. У літній період у Середземномор'ї панує сухе тропічне повітря. Тому літо тут спекотне і сухе.

Погода в різні частини року[ред.ред. код]

Узимку в центральній частині субтропічного поясу також переважає суха погода, але не така холодна, як у помірному поясі. Влітку тут панує тропічне повітря, тому встановлюється спекотна і суха погода. На сході помірного і субтропічного поясів клімат формується влітку під впливом тихоокеанських мусонів, що приносять вологе морське повітря, жопошни

Внутрішні води, їх розподіл[ред.ред. код]

Загальні відомості[ред.ред. код]

Євразія має надзвичайно густу річкову мережу. Більшість великих річок знаходиться в Азії. Для Євразії характерна найбільша площа басейнів внутрішнього стоку. Розходження у режимах річок Євразії обумовлене різноманітністю кліматичних умов материка.

Рекорди[ред.ред. код]

У Північний Льодовитий океан впадають короткі річки Скандинавського півострова і найбільші річки Євразії — Об, Єнісей, Лена, Північна Двіна, Печора. Майже в усіх цих річок переважає снігове живлення. Вони надовго замерзають узимку, а навесні сильно розливаються. Найдовша серед них — Лена(4400 км), а найповноводніша — Єнісей. На 5-6 місяців замерзають річки крайньої півночі — Яна, Індигірка, Колима. До басейну Північного Льодовитого океану належить озеро Байкал — найглибше озеро земної кулі(1620 м).

Басейн Атлантичного океану[ред.ред. код]

До басейну Атлантичного океану належать річки Західної, Південної і частково Східної Європи. Річки Західної і Південної Європи здебільшого починаються у горах. На заході Європи розвинута густа мережа річок і багато прісних озер. На крайньому заході, в області морського клімату, річки не замерзають і повноводні цілий рік. Найбільша з них — Сена. До річок, що замерзають на короткий час, належать Вісла, Одер, Ельба. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Дунай, Рейн, Дніпро.

Басейн Середземного моря[ред.ред. код]

Річки, що впадають у Середземне море, як правило, короткі і неглибокі. Улітку річки міліють, а багато з них пересихає. Особливо багато озер на північному заході Європи. Велика частина з них має льодовиково-тектонічне походження. Найбільші серед них Ладозьке, Онезьке, Нерен, Веттерн. У Центральній Європі знаходяться озера тектонічного походження — це Боденське озеро, Женевське, Балатон та інші. На південному сході Європи розкидані залишкові озера.

Додаткові відомості[ред.ред. код]

Материк знаходиться в усіх природних зонах Північної півкулі.=*

Див. також[ред.ред. код]