Leclerc (танк)

AMX-56 Leclerc
Леклерк на вулицях Парижу
Походження	Франція
Історія використання
На озброєнні	з 1992
Оператори	Франція  ОАЕ
Історія виробництва
Виготовлення	1990-2010
Виготовлена кількість	> 800
Характеристики
Вага	54,6
Довжина	6880
Ширина	3710
Висота	2953
Обслуга	3
Дорожній просвіт	500
Leclerc (танк) у Вікісховищі

AMX-56 «Леклерк» (AMX-56 Leclerc) — французький сучасний основний бойовий танк. Створено концерном GIAT в 1980-і роки для заміни застарілого танка AMX-30. Серійне виробництво розпочато в 1992 році, всього до 2007 року було випущено 794 одиниць. Станом на 2010 рік, подальше виробництво «Леклерка» не ведеться. 406 танків цього типу складаються на озброєнні Франції, ще 388 знаходяться на озброєнні армії Об'єднаних Арабських еміратів.

Застосування автомата заряджання дозволило зменшити екіпаж до 3-х осіб і значно знизити масу броні (приблизно на 7 тонн щодо порівнянних танків інших країн), а отже — збільшити рухливість машини. Це нетипове рішення для блоку НАТО, але характерно радянській школі танкобудування. Хоча у Франції автомат заряджання застосовувався і раніше, рішення про оснащення «Леклерка» таким вузлом безумовно позначилося на вартості проекту (для порівняння — американський М1А1 оснащений ліцензійною гарматою, розробленою в Німеччині для танка Леопард-2). Велика кількість складного електронного обладнання зумовило потенційно меншу надійність і значну вартість танка, що стримує як його масове застосування самої Францією, так і експортні перспективи.

Розробка танка

Починаючи з 1978 р., конструктори Франції і ФРН спільно опрацьовували програми «Наполеон-1» і Kpz-3 (Kampfpanzer — бойовий танк). Крім чисто технічного співробітництва, в цей час країни зробили ряд кроків і в розширенні військових контактів, наслідком чого стало створення франко-німецької бронетанкової бригади. Технічні проблеми подолати виявилося набагато важче через безліч розбіжностей — в їх числі було і визначення граничної маси танка — не більше 54 т з французької сторони, проти чого заперечували німці, які мали свій погляд на захищеність машини та шляхи її забезпечення. У підсумку Франція, і без того затрималася з прийняттям танка третього покоління (виробництво колишньої основної машини АМХ-30 затяглося до 1977 р.), з 1982 р. самостійно продовжила розробку нового танка ЕРС (Engin Principal de Combat), який повинен був істотно перевершити сучасні йому «Леопард-2», «Абрамс» і «Челленджер».

Форсуючи роботи, інженери державного збройового концерну GIAT зробили ставку на найбільш передові рішення, багато з яких втілювалися в конструкції вперше, включаючи і широке впровадження досягнень електроніки. Остаточне рішення було прийнято на початку 1986 р., а сам перспективний танк отримав назву «Леклерк» на честь командира 2-ї танкової дивізії Франції, в липні 1944 р. звільняла Париж.

Складні вузли та агрегати були випробувані на стендах і експериментальних машинах. У їх числі були варіанти підвіски (торсіонна і два типи гідропневматичної), блок силової установки, гусениці з траками із сталі і легких сплавів, система управління вогнем, у складі якої перевірялися і тепловізори фірм TRT і SAT. До кінця 1986 р. було зібрано шість перших дослідних зразків, один з яких управління озброєнь Сухопутних військ Франції пред'явило 10 січня 1987 вищому керівництву. Машина, представлена як «функціональний зразок», була ще далека від заданого рівня і несла частина обладнання у вигляді експериментальних моделей. Перші прототипи зберігали відоме схожість з німецьким побратимом, — танком «Леопард-2» (особливо вежею), — проте під бронею ховалися принципово нові рішення, в більшості лише плановані до впровадження на західних бронемашинах. Дотримуючись французької військової доктрини, армія хотіла мати швидкохідний танк — компактну машину з високою питомою потужністю, що вплинуло на конструкцію в цілому. Розглядалося кілька варіантів компоновки, в тому числі — безбашений танк з екіпажем в корпусі і виносної установкою озброєння зверху на лафеті. Переміг все ж здоровий консерватизм, і пріоритет отримала традиційна класична компоновка, поєднувала кращу технологічність, зручність в експлуатації і можливість забезпечити кращу захищеність. «Обтиснення» силуету танка навколо бойового відділення та компактного мотовідсіка дозволило знизити заброньований обсяг до 17,5 м.куб проти 21 у «Абрамса» і 19,4 у «Леопарда-2А4», а вразливу площа лобової проекції до 1,6 м. кв проти 2,7 і 2,1 м.кв в американської та німецької машин. По корпусу «Леклерк» опинився на 1 м коротше «Леопарда» і на 2 м-англійського «Челленджера», а висота по даху башти французького танка склала лише 2,3 м.

В ході випробувань і підготовки до серійного виробництва змін зазнала як конструкція танка, так і комплекс його обладнання. Захист башти посилили навішуванням рознесеного бронювання, яка надала їй характерні плавні обводи, димові мортири замінили багатоцільовий гранатометний установкою, від торсіонної підвіски на першій парі прототипів відмовилися на користь індивідуальної гідропневматичної, що забезпечує плавність ходу, необхідну для «ніжною» електроніки. Перехід на нову підвіску вивільнив внутрішні обсяги, дозволивши розмістити в передній боеукладке 18 пострілів замість колишніх 12. З міркувань економії два лазерні далекоміра, пов'язаних з прицілами командира і навідника, замінили єдиним з виводом на обидва канали. Електронно-оптичний приціл командирський HL15 змінив HL70, був також удосконалено тепловізор «Атос», який став забезпечувати дальність виявлення цілей типу танка до 5000 м вночі і в погану погоду, в той час як нічні приціли попереднього покоління забезпечували наведення лише на дистанціях 1500—2000 м. При доведенні «Леклерка» прототипи пройшли 39 000 км і виконали 1800 стрільб.

Усередині «Леклерка» Сформований образ танка характеризувався щільним компонуванням, високою питомою потужністю і насиченістю електронікою, що управляє основними системами машини. Передові технології вводилися не заради них самих або як дань моді, а в продуманому комплексі, що мав на меті підвищення ефективності танка в бою.

Щільності компонування сприяла установка автомата заряджання гармати, вперше використаного на західних основних танках. Автомат заряджання з транспортером стрічкового типу був пристосований для установки не в корпусі, а у вежі, 22 унітарних пострілу розміщені в клітинках горизонтального конвеєра, що знаходиться в кормі вежі поперек гармати, навпаки казенника якої влаштовано вікно подачі. По команді з пульта гармата автоматично стає на кут заряджання −1,8 °, а конвеєр подає до вікна клітинку з відповідним снарядом і спалимої гільзою. Автоматика здатна забезпечити технічний темп стрільби (без урахування прицілювання і наведення) до 15 пострілів за хвилину, що дає ефективну скорострільність 10-12 вистр. / хв як з місця, так і в русі. Спорядження осередків конвеєра ведеться зовні через завантажувальний люк в кормовій стінці башти або зсередини, з місця навідника, який може поповнювати автомат з боеукладки — обертового барабана на 18 пострілів, що стоїть в корпусі праворуч від механіка-водія. Відсік гармати й автомата заряджання «Леклерка» відділений від робочих місць командира і навідника герметичними стінками, що підвищує безпеку і живучість (на думку творців, ізольоване розміщення боєкомплекту гарантує порятунок екіпажу навіть при внутрішньому вибуху боєприпасів). Закритий гарматний відсік знижує загазованість вежі при стрільбі і позбавляє танкістів від ризику потрапити під казенник знаряддя при віддачі або на ходу, коли працює стабілізатор і гармата «гуляє» по вежі. Керує баштовими приводами ведеться за допомогою електромоторів постійного струму, більш компактних і економічних, порівняно з гідравлікою і електрогідропрівод, від яких вони вигідно відрізняються і пожежною безпекою, 19-тонна вежа «Леклерка» вельми рухома: 30-кіловатний електропривод забезпечує її повний розворот за 5 с, причому для забезпечення розгону з місця підключаються спеціальні акумулятори-розрядники.

Двомісна вежа низького профілю і щільна компонування дозволили не тільки зменшити габарити танка, але і використовувати отриманий виграш для підвищення його захищеності: «француз», що опинився майже на 10т легше М1А2 (54,6 т, в порівнянні з 63 т), несе на 5 −6 т більше броні, ніж його сучасники. Основним нововведенням у захисті стала модульна конструкція броні, навешиваемой на несучий каркас коробчатий. Вважається, що це дозволить легко замінювати пошкоджені і прострелені модулі, ремонтувати танк в польових умовах і допрацьовувати протягом терміну служби, монтуючи нові секції з більш ефективним захистом. Лобова броня танка утворена зовнішнім листом з снарядостойкости сталі, потім листом сталі високої твердості, наповнювачем з шарів кераміки й склопластику, здатних протистояти кумулятивного струму, і тильним підбивкою з тефлону і склопластику з зміцнюючими вуглецевими волокнами. Борти танка, крім протикумулятивні екранів, несуть в передній частині сталеві короби завширшки 200 мм, набрані з пустотілих секцій на шарнірах. Цією рознесеною бронюванням укриті передні пари ковзанок, лінивці і робоче місце механіка-водія. Подібну ж захист має вежа, причому через незвичної форми багатогранні екрани на ній один час приймалися за ту саму «модульну бронювання».

Загалом творці танка оцінюють його захищеність від вогню спереду як удвічі кращу, ніж у інших західних машин. Утримуючись від конкретних даних, французькі джерела наводять такі розрахункові еквівалентні товщини лобової броні корпусу та башти за стійкістю від 120-мм американського снаряда М829У2 — 650 … 700-мм; від ПТУР «Тоу-2А» — 1100 … 1200-мм: дахи танків від кумулятивних засобів — 500 .. 600-мм.

Характерним виглядає відмова французів від установки динамічного захисту, якого ухвалено ними небезпечною для навколишнього техніки і солдатів, яких в бою можуть вразити рвуться на броні своїх же танків пластини вибухівки. Прагнення випередити конкурентів у повній мірі можна віднести і до озброєння «Леклерка». Потужна 120-мм гладкоствольна гармата CN 120-26 має довжину ствола 6,20 м (52 калібру), що на 1 м перевищує довжину американської М256 і німецької Rh 44 зі стволами в 44 калібру. Боєприпаси «Леклерка», «Абрамса» і «Леопарда-2» взаємозамінні, але французька гармата забезпечує бронебійних сердечників подкалиберного снаряда початкову швидкість 1750 м / с, значно перевершуючи суперників. Для стрільби в русі гармата стабілізована у двох площинах. Ежектора вона не має, а продувка стовбура для охолодження й видалення порохових газів після пострілу здійснюється стисненим повітрям від власного компресора. Повну заміну знаряддя, ресурс якого дорівнює 400 пострілів, можна зробити менше, ніж за годину, без зняття вежі. В цілому гармата «Леклерка», що володіє чудовою балістикою при меншій вазі, оцінюється як найпотужніша з сьогоднішніх танкових артсистем Заходу, проте пристрій вежі дозволяє в перспективі перейти на більш потужний калібр 140 мм. З гарматою спарений 12,7-мм кулемет з боєкомплектом 800 патронів, службовець також для пристрілки на ближніх дистанціях (на відстані до 600 м його кулі мають подібну зі снарядами траєкторію). Другий кулемет, калібру 7,62 мм, монтується на башті зверху біля люка навідника або командира. Він легко знімається і може використовуватися для самооборони як ручний. У кормі вежі змонтована гранатометний установка «Галиксом 13», що включає два блоки по бортах на дев'ять 80-мм мортир. Комплект гранат становить чотири димових заряду, що створюють в 30-50 м завісу у видимому та ІЧ-діапазоні, двох теплових пасток, вистрілюються вгору для відволікання ПТУР з тепловими головками самонаведення, і трьох протипіхотних гранат вагою по 5 кг, кожна з яких при розриві дає по сотні осколків в радіусі 15-30 м навколо танка.

Висока прохідність, рухливість і маневреність танка визначаються його енергооснащеністю. Задовільними для сучасного танка вважаються показники не менше 25-27 к.с. / т, що для 54-тонної машини вимагало виходу на 1500-сильний рівень. Фірмою «Юні Дизель» був спеціально розроблений високофорсованих багатопаливний турбодизель рідинного охолодження V-8X 1500 з системою наддуву «гіпербарії» — своєрідний симбіоз двигуна внутрішнього згорання і газової турбіни. Завдяки наддуву повітря від турбокомпресора з високим ступенем стиснення, що дорівнює 7,85, восьмициліндровий мотор при власній масі 1650 кг і робочому обсязі всього 16,48 л має потужність 91 к.с. / л, в той час як з літра робочого об'єму кращих радянських танкових моторів 6ТД-2 «знімалося» 72 л.с., а німецьких дванадцятициліндровий дизелів −40-50 к.с. Розвиваючи вдвічі більшу потужність, ніж французькі двигуни попереднього покоління на АМХ-30, двигун V-8X 1500 зберіг ті ж габарити, причому багато менші, ніж відповідні розміри мотора «Леопарда».

Турбокомпресор ТМ-307В може використовуватися незалежно від основного двигуна як автономний 12-сильний джерело енергії або стартер для запуску дизеля. Комбінована силова установка дозволила «Леклерк» випередити більшість танків третього покоління за питомою потужністю, що досягає 27,5 к.с. / т, і вийти на перше місце за швидкісними якостями і динаміці (менше ніж за 6 з танк розганяється до 32 км / год і може розвинути максимальну швидкість 71 км / ч). Правда, середня питома витрата палива (особливо великий на холостому ходу) виявився досить високим — 231 г / кВт.год, що зумовило потребу в підвищеному запасі пального, доведеного до 1300 л, і ще 400 л в двох додаткових бочках.

Агрегати моторно-трансмісійного відділення, що включають автоматичну трансмісію гідромеханічну ESM500 з п'ятьма передачами вперед і двома назад, механізми повороту, гальма і систему охолодження, змонтовані в єдиному силовому блоці з двигуном. Його вдала компоновка і раціональне кріплення дозволяють замінити блок всього за 30 хв техніками середньої кваліфікації. Підвіска кожного опорного катка індивідуальна, гідропневматична. Вузли підвіски з ходом 300 мм винесені назовні корпуси для поліпшення умов їх роботи та обслуговування. Гусениця з резино-металевим шарніром має обрезиненную бігову доріжку і знімні гумові «черевики» на траки для руху по дорогах. Поєднуючи рухливість, вогневу міць і захищеність — триєдине завдання сучасного танкобудування — «Леклерк» володіє відмінною рисою, яка може бути охарактеризована як інформаційне якість. Більшість систем танка управляється за допомогою гнучко програмованих електронних процесорів і апаратури, які контролюють рух, прицілювання, заряджання, ведення вогню і зв'язок. У комплексі, що становить єдину танкову інформаційно-керуючу систему (ТИУС), є бортова ЕОМ, пов'язана з основними агрегатами танка і дублююча обчислювач управління вогнем; електронна автоматика управління двигуном, коробкою передач, автоматом заряджання, протипожежною системою та ін; навігаційна інерціальна система з корекцією від супутникового комплексу «Навстар»; система зв'язку з телефонним і факсимільним режимами на базі УКХ-радіостанції PR4TG і псевдовипадкових перескоком робочої частоти, що захищає від перешкод і РЕБ противника, що забезпечує засекреченість зв'язку та ускладнює її пеленгацію.

ТИУС видає екіпажу дані про місцезнаходження танка, оптимальних маршрутах, роботі вузлів, витраті боєприпасів, палива, веде пріемопередачу інформації з іншими танками та КП про стан машини і тактичну обстановку. Всі дані виводяться у вигляді буквено-цифрових символів, бланків та карт на кольорові дисплеї, що дозволяє відмовитися від безлічі контрольних приладів і спростити роботу танкістів.

Принциповим є об'єднання всіх електронних систем машини в єдину мережу, яка, подібно нервовій системі живого організму, покликана керувати всіма складовими бойової машини. Її основою служить єдина шина цифрових даних, що має 32 вхідних каналу. До неї підключені і блоки системи керування вогнем (СУО), що складається з двухплоскостной стабілізатора гармати; бортового автоматичного метеопост, що фіксує атмосферний тиск, температуру повітря, швидкість і напрямок вітру; перископічних приладів спостереження командира і навідника; рухомого панорамного прицілу командира HL70 з круговим оглядом і гіростабілізований полем зору, які мають тепловізійний і оптичний канали з 2,5 — і 10-кратним збільшенням; комбінованого прицілу навідника HL60, що включає лазерний далекомір, денний оптичний канал з 3,3 — і 10-кратним збільшенням, денного телевізійного каналу з 10-кратним збільшенням та нічного каналу тепловізора «Атос» (його відвід видає зображення і на командирський приціл); дульного візира. Всіма елементами управляє ЕОМ СУО з двома процесорами, що видає дані і враховує поправки для стрільби, а також контролює роботу вузлів. Завдяки швидкодії агрегатів, СУО досягає готовності до бою через хвилину після включення, дозволяє вести вогонь у русі по пересіченій місцевості зі швидкістю до 36 км / год, а з місця за одну хвилину вразити шість різних цілей (інші сучасні танки — не більше трьох). Командир може продовжувати пошук цілей при веденні вогню, передаючи їх на приціл навідника. З СУО пов'язані вісім перископічних приладів командира, що забезпечують круговий огляд, і три — навідника, не тільки службовців для спостереження, а й для наведення гармати. Виявивши ціль з будь-якої сторони, натисканням кнопки на приладі можна автоматично розгорнути вежу і гармату в напрямку його лінії візування.

Для обліку вигину ствола при нагріванні служить контролююча система динамічного узгодження лінії прицілювання з віссю стовбура. Промінь лазера малої потужності на бронемаске гармати відбивається дзеркалом над дульним зрізом і приймається датчиком на вежі, які оцінюватимуть догляд ствола, який компенсує СУО.

Начинка «Леклерка» може служити втіленням думки про те, що лінь сприяє прогресу: так, механіку-водію для запуску двигуна достатньо одного натиснення кнопки, електроніка веде постійний контроль за силовою установкою, цифровий процесор управляє фрикційними і коробкою передач з перемиканням швидкостей за долі секунди без переривання переданої потужності. При спорядженні автомата заряджання немає необхідності подавати снаряди різних типів в заданій послідовності — зчитувальний пристрій самостійно обере потрібний, прокручуючи конвеєр. Про несправності і зміну обстановки екіпажу голосом повідомить мовний інформатор, що має в запасі пам'яті 600 команд. Результатом високої насиченості робочих місць електронікою з безліччю пультів, екранів і окулярів («як всередині телевізора») був розтиражований в технічних журналах курйоз — фотографії бойового відділення, що виглядало незвично, раз у раз з'являлися перевернутими догори ногами.

Ергономіку населених відділень можна визначити як «технічний гуманізм». Сидіння з негорючої синтетики поглинають вібрацію і мають регулювання, все приціли оснащені утримує голову амортизуючою стрічкою, оберігає особу від ударів. Круговий огляд з командирського місця і сектор 160 ° у навідника надають танкістам значно більші можливості в бою (у тому числі і в порівнянні з вітчизняним підходом, який вважає достатніми всього три командирських приладу спостереження з обмеженим полем зору). До екіпажу «Леклерка» допускаються танкісти зростом до 182 см (176 см для механіка-водія). Для зручності членів екіпажу дах вежі і верх корпуса не забули покрити шорстким рифленим пластиком, по якому не ковзає взуття.

Початок кар'єри

На початку 1989 р. була замовлена перша партія з 16 танків «Леклерк», призначених для військових випробувань. 14 січня 1992 концерн GIAT передав армії першу серійну машину, трохи (на місяць) запізнившись з терміном. Виготовлення нових танків затягувалося, до кінця року до первістка додалися лише дві бойові машини, і лише в наступному році на обкатку в складі танкового батальйону вивели всю пробну партію.

В ході випробувань було виявлено дефекти багатьох систем — неминуче продовження достоїнств складної машини. Відмовами супроводжувалася електронне регулювання, через що не раз при малих оборотах двигун сам по собі зупинявся, а повторно запустити його екіпажу не вдавалося без коригування ЕОМ, доступною тільки фахівцеві. Аррестори на холостому ходу продовжували переслідувати «Леклерк» і в стройової експлуатації, змушуючи тримати обороти підвищеними хоча це і супроводжувалося неабияким перевитратою палива.

Бортова електроніка залишалася постійним джерелом проблем. Висока ефективність, досягнута її ускладненням, на початковому етапі мала зворотним боком безліч відмов. До того ж точному і чутливого комплексу в польових умовах доводиться працювати в обстановці, далекій від лабораторної. Якщо самі танки звичні до бруду і пилу, то цього не можна сказати про прецизійної техніки, гідності якої виявляються безпосередньо залежними від умов експлуатації.

У той же час електронна начинка «Леклерка» виявилася надзвичайно дорогою, складаючи близько 60% вартості танка піднялася до рекордного рівня. Контрактна ціна танка становить від 9 до 10 млн доларів, у той час як інші машини третього покоління коштують набагато менше: «Леопард-2» — 2,0-3,0 млн доларів, «Абрамс» М1А2 — 3,2-6, 9 млн, Т-80У — 0,5-3,0 млн (коливання у вартості визначаються умовами поставки — комплектацією, виготовленням машин спеціально для замовника або розконсервацією з резерву, економічних відносин між країнами).

Шлях «Леклерка» в армію виявився не менш своєрідним, ніж його конструкція. Спочатку для бронекавалерійських сил Франції передбачалося замовити 1400 танків, вже в 1995 р. укомплектувавши шістдесятьма новими машинами один полк, а в 1996 р. — бронетанкову дивізію. Проте наміри довелося змінити: позначилися збільшена ціна танка і фінансові обмеження, що змусили спочатку урізати замовлення до 612, а потім і до 406 машин. Першими танки отримали 501-й і 503-й танковий полки 10-ї дивізії в Мурмеллоне, де до дорогій машині було проявлено належне повагу: великі кошти вклали у тилове забезпечення та навчальні засоби, тільки на будівельні роботи виділили 120 млн доларів, у тому числі — на зведення спеціальних ангарів з кондиціонерами, що створюють сприятливий клімат для роботи бортової електроніки.

Намагаючись зберегти повномасштабні виробничі можливості випускати 110—120 танків на рік, французи зайнялися пошуком експортних замовлень. Попередні поставки країнам Перської затоки майже 400 танків АМХ-30 і намір Об'єднаних Арабських Еміратів оновити свій танковий парк вселяли надії на експорт нових машин в цей регіон.

Ефектно виглядав «Леклерк», який займав чільне місце на збройових виставках, швидко привернув увагу нафтових шейхів, достатню у витратах і не звикли собі відмовляти. Перешкодою не стали ні відомі проблеми з доведенням танка, ні неабияка ціна, швидше, навіть приваблива і свідчила про престижність товару. Очевидно, не обійшлося і без обов'язкової для збройового бізнесу закулісної боротьби, але все ж французам треба віддати належне — з чисто галльську винахідливістю вони не лише здобули вагомий комерційний і політичний успіх, додавши до 48-мільярдному замовлення для метрополії ще 28 млрд «арабських» франків і отримали можливість налагодити паралельну лидерной експлуатацію в досить складних умовах ще до масового надходження танків у свої війська. 14 лютого 1993 в перший же день виставки озброєння IDEX-93 в Абу-Дабі, столиці ОАЕ, компанія GIAT оголосила про підписання контракту на продаж Еміратам 390 бойових танків і 46 ремонтно-евакуаційних машин на їх базі.

5 листопада 1994 два перших танка були доставлені літаком в ОАЕ. Авто у виконанні «Леклерк Тропік» відрізнялися від французьких не тільки установкою обов'язкового кондиціонера та зняттям непотрібного в пісках обладнання підводного ходу. Серйозні зміни зазнала конструкція, а найбільш істотною стала заміна силової установки. Не дуже сподіваючись на «гарячий» для пустельного клімату двигун з «гіпербарії», замовники визнали кращим німецький 1500-сильний дизель MTU 883 з трансмісією Ренк HSWL 295.

Танки оглянули спадкоємець престолу ОАЕ шейх Халіфа бін Зайєд і головнокомандуючий військами, а потім машини піддалися рискіпливим випробуванням. Контрактні зобов'язання привели до того, що на складальних лініях GIAT експортні «Леклерки» становили велику частку випуску, випереджаючи навіть поставки для французької армії. Укомплектувавши танковий батальйон, армія ОАЕ в квітні 1996 р. зробила масштабні навчання з участю «Леклерк», вході яких танки вели денні та нічні стрільби, випустивши більше 1800 снарядів, здебільшого — в русі і по рухомим цілям. 2 грудня 1996 80 арабських «Леклерк» продефілювали по вулицях Абу-Дабі під час параду. На святкуваннях були присутні гості з 43 країн, серед яких були члени королівських сімей та урядів сусідніх держав, які не могли залишитися байдужими при вигляді новеньких танків. «Леклерк» зацікавилися в Кувейті та в Саудівській Аравії, армія якої вже навесні 1995 р. зажадала «на пробу» два зразка.

У самій Франції публічний показ «Леклерк» відбувся лише 14 липня 1997 р., в день національного свята — Дня взяття Бастилії. Їх поява на Єлисейських полях стало цвяхом параду, хоча він і відтінив відомі «дитячі хвороби» цих машин. Справа в тому, що на парад попереднього року «Леклерки» вивести так і не зважилися через часті збої в надмірно складної комп'ютерної бортової системи. Однак після показу в Абу-Дабі на карту поставлена виявилася гордість Франції. Як писала газета «Ліберасьон», «неможливо, щоб в Парижі було представлено менше танків», обмовляючись при цьому, що організатори параду відчувають побоювання, що під час своєї першої появи на публіці на «найкрасивішому проспекті світу» новий танк затихне. Подібна подія може стати повною катастрофою для фірми «GIAT-Industries» і негативно вплинути на громадську думку, що слід переконати в підтримці програми з масового виробництва нового танка загальної вартістю 48 мільярдів франків, тобто понад 100 млн франків за кожен «Леклерк».

І хоча побоювання не виправдалися — жоден «Леклерк» під час параду не заглох, — лише 27 машин зведеного батальйону, сформованого з танків 501-го і 503-го полків, пройшли центральними вулицями трьома стрункими колонами, задовольнивши цікавість парижан. За лаштунками свята залишилося те, що, щоб уникнути неприємних сюрпризів, на танках було відключено більшість елементів електронної системи, повністю знеструмлена башта і працював лише необхідний для руху мінімум обладнання. Ще 12 танків парижани побачили тільки на платформах трейлерів, які їхали слідом.

Перші кроки «Леклерка» виявилися нелегкими — така доля всякого нововведення. Проте за своїм потенціалом французький основний бойовий танк є однією з найбільш перспективних машин світу як з бойових можливостей, так і за набором забезпечують їх технічних рішень. Результатом французького підходу стало те, що досягнуті «Леклерком» захищеність, рухливість і вогнева міць дозволяють фахівцям зарахувати його до «рівня 3 +» — провісник нового покоління бойових машин.

З останнім у «Леклерка» справи, схоже, йдуть не кращим чином: щоб уникнути відмов багато складових ТИУС в експлуатації просто відключені, так що важко оцінити «добре не працюють» комплекси. За останніми повідомленнями, французи призупинили оснащення «Леклерк» ще більш сучасними системами, доводячи «до розуму» вже наявне обладнання. Що стосується компонування, то розміщення боєзапасу в кормовій ніші башти веде до її неврівноваженості при витрачанні снарядів, компенсувати яку доводиться за рахунок дуже потужного електромотора і стабілізатора гармати, що живляться від мережі напругою 270 В, небезпечного дл

Головні тактико-технічні характеристики сучасних основних бойових танків

Тактико-технічні характеристики сучасних основних бойових танків $M$ Бойова маса (загальна вага танка в бойовому стані) в тоннах $V$ Максимальна швидкість (по шосе) в кілометрах на годину $L$ Довжина (загальна довжина танка з гарматою вперед) в міліметрах $L_{k}$ Запас ходу по шосе (без встановлення додаткових баків) в кілометрах $L^{w}$ Ширина (від гусениці до гусениці, без бортових екранів) в міліметрах $B$ Кількість пострілів з основної гармати $H$ Висота (по даху башти) в міліметрах $C$ Калібр основної гармати в міліметрах $W$ Потужність силової установки (двигуна) танка в кінській силі На озброєнні Рік прийняття на озброєння першої моделі $N$ Питома потужність (відношення потужності $W$ до маси $M$ танка) Активний захист Відсутність чи наявність систем активного захисту (APS) $E$ Екіпаж танка (чоловік) Динамічний захист Відсутність чи наявність систем динамічного захисту (ERA, NxRA, SLERA) Порівняння ТТХ сучасних основних бойових танків Список можна сортувати. Натисніть назву колонки яку потрібно відсортувати. Клацніть знову, щоб змінити порядок сортування. Оновіть сторінку щоб відновити до початкового виду. Танк $M$ $L$ $L^{w}$ $H$ $W$ $N$ $E$ $V$ $L_{k}$ $B$ $C$ На озброєнні Динамічний захист Активний захист Джерела БМ «Оплот»  Україна 51 9720 3400 2285 1200 24,7 3 70 400 46 125 2009 «Дуплет» «Варта» 12 Т-84У «Оплот»  Україна 48 9664 3775 2215 1200 26,08 3 65 450 40 125 2000 «Ніж» «Варта» 1 2 Т-90С  Росія 46,5 9530 3370 2280 1000 21,5 3 60 450 42 125 2005 так «Штора-1» 1 2 М-95 Degman  Хорватія 44,5 10140 3590 2200 1000 22,47 3 70 450 42 125 1996 так так 1 2 3 Leopard 2A6M  Німеччина 62,5 10970 3030 2640 1500 24,0 4 68 500 42 120 2004 так «MUSS» 1 2 Merkava Mark IV  Ізраїль 65 9040 3720 2660 1500 23,0 4 64 500 48 120 2003 «LAHAT» «Trophy» 1 2 Abrams M1A2SEP  США 63 9830 3650 2370 1500 23,8 4 68 426 48 120 2000 «ARAT» «AN/VLQ-6 MCD» 1 2 3 РТ-91А  Польща 45,3 9670 3600 2200 1000 21,8 3 60 480 42 125 2010 «ERAWA» «OBRA-3» 1 2 3 4 Leclerc  Франція 54,5 9870 3710 2530 1500 27,52 3 72 500 40 120 1992 так н/д 1 2 Challenger 2  Велика Британія 62,5 11500 3500 2490 1200 19,2 4 56 450 52 120 2002 так н/д 1 2 K1А1 (тип 88)  Південна Корея 53,1 9710 3600 2250 1200 22 4 65 500 32 120 2000 н/д ні 1 2 3 тип 99А2  КНР 58 11000 3400 2250 1500 27,8 3 65 450 32 125 2000 FY-4 JD-3 1 2 Arjun Mk.1  Індія 57,6 10638 3864 2320 1400 23,9 4 70 450 39 120 2011 ні ні 12 C1 Ariete  Італія 54 9670 3420 2510 1247 23 4 65 550 42 120 1995 ні так 1 2 Al-Khalid  Пакистан 48 10070 3500 2400 1200 26 3 72 500 39 125 2001 так «Варта» 1 2 Тип 10 Японія 44 9485 3240 2300 1200 27 3 70 н\д н\д 120 2010 н\д н\д 1 2 Zulfiqar  Іран 36 7000 3600 2400 780 21,7 3 70 450 н\д 125 1996 ні ні 1