Євген Деслав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Деслав
Eugene Deslaw
Deslaw.jpg
Ім'я при народженні Євген Антонович Слабченко
Дата народження 8 грудня 1899(1899-12-08)
Місце народження Таганча, Україна
Дата смерті 10 вересня 1966(1966-09-10)
Місце смерті Ніцца, Франція
Громадянство Flag of Ukrainian SSR.svg Україна
Flag of France.svg Франція
Професія режисер
Кар'єра 19261966
IMDb ID 0221342
deslaw.club

Євген Деслав (фр. Eugène Deslaw, Євген Антонович Слабченко, 8 грудня 1899, Таганча — 10 вересня 1966, Ніцца) — французький та іспанський кінорежисер українського походження, активний діяч українського емігрантського руху, засновник українського скаутського руху на Наддніпрянщині. За власним твердженням — родич видатного українського історика, академіка ВУАН Михайла Слабченка.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1899  (за записом у дипломатичному паспорті — 1898) року в селі Таганча на Черкащині. Закінчив гімназію у Білій Церкві, де в травні 1917 року виступив організатором одної з перших скаутських дружин у Наддніпрянській Україні (доти був інструктором в російському скаутському гуртку). 1918 року пише підручник «Український Скаутинг», організовує першу дружину скаутів у Києві. З 1918 року скаутські гуртки, які за розпорядженням гетьмана Скоропадського було запроваджено при кожній школі, спиралися на статут Білоцерківського бой-скаутського куреня, розроблений Слабченком.

З серпня 1918 Слабченко служить в Головному Штабі Окремого Корпусу Січових Стрільців в Фастові вартовим старшиною при полковникові Василю Тютюннику, з поваленням Гетьманату — старшиною для доручень при Директорії УНР. В листопаді 1918 року Слабченко бере участь у повстанні Окремого Корпусу Січових Стрільців проти влади гетьмана Скоропадського. В січні 1919 року був призначений Директорією до складу Української дипломатичної місії до США[1], а в 1920 році — українським дипломатичним кур'єром у Європі, де й залишився на еміграції після розформування дипмісій УНР.[2]

Студіював міжнародне право у Празькому і Берлінському університетах, а згодом — у паризькій Сорбонні. 1925 року змушений був полишити вивчення дипломатії та вступив до Паризької кінотехнічної школи (1925–1926). Однак ця інформація, що подається в більшості енциклопедичних статей про Слабченка, на думку найбільшого знавця творчості Деслава — кінознавця Любомира Госейка, є сфальсифікованою самим Слабченком.

Допис Євгена Слабченка до журналу «Кіно», 1928 р.

Працював у галузі кіножурналістики (виступав у 1925–1933 роках на сторінках журналу «Кіно»), заснував у Парижі товариство «Друзі українського кіно» (фр. Les amis du cinema ukrainien), що сприяло пропаганді українських фільмів за кордоном.

Фільмографія[ред.ред. код]

Створив як кінорежисер стрічки:

  • «Марш машин» (1926),
  • «Електричні ночі» (1929) та ін.

Був співрежисером кінокартини «Війна дітей», удостоєної 1938 року премії Національнаї ради кінокритиків США як найкращий іноземний фільм.[3]

У 1939 році переїхав до Іспанії, де поставив:

  • «Ревеляцію» (1948),
  • «Баладу трьох кохань» (1951),
  • «Країну чорної землі» (1955),
  • «Картини в негативі» (1956),
  • «Фантастичну візію» (1957) тощо.

Пам'ять[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]