Євген Деслав

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Деслав
Eugene Deslaw
Зображення
Ім'я при народженні Євген Антонович Слабченко
Дата народження 8 грудня 1899(1899-12-08)
Місце народження Таганча, Україна
Дата смерті 10 вересня 1966(1966-09-10) (66 років)
Місце смерті Ніцца, Франція
Громадянство Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Україна
Flag of France.svg Франція
Професія режисер
Кар'єра 19261966
IMDb ID 0221342
deslaw.club

Євген Деслав (фр. Eugène Deslaw, Євген Антонович Слабченко, 8 грудня 1899, Таганча — 10 вересня 1966, Ніцца) — французький та іспанський кінорежисер українського походження, активний діяч українського емігрантського руху, засновник українського скаутського руху на Наддніпрянщині. За власним твердженням — родич видатного українського історика, академіка ВУАН Михайла Слабченка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1899  (за записом у дипломатичному паспорті — 1898) року в селі Таганча на Черкащині. Закінчив гімназію у Білій Церкві, де в травні 1917 року виступив організатором одної з перших скаутських дружин у Наддніпрянській Україні (доти був інструктором в російському скаутському гуртку). 1918 року пише підручник «Український Скаутинг», організовує першу дружину скаутів у Києві. З 1918 року скаутські гуртки, які за розпорядженням гетьмана Скоропадського було запроваджено при кожній школі, спиралися на статут Білоцерківського бой-скаутського куреня, розроблений Слабченком.

З серпня 1918 Слабченко служить в Головному Штабі Окремого Корпусу Січових Стрільців в Фастові вартовим старшиною при полковникові Василю Тютюннику, з поваленням Гетьманату — старшиною для доручень при Директорії УНР. В листопаді 1918 року Слабченко бере участь у повстанні Окремого Корпусу Січових Стрільців проти влади гетьмана Скоропадського. В січні 1919 року був призначений Директорією до складу Української дипломатичної місії до США[1], а в 1920 році — українським дипломатичним кур'єром у Європі, де й залишився на еміграції після розформування дипмісій УНР.[2]

Студіював міжнародне право у Празькому і Берлінському університетах, а згодом — у паризькій Сорбонні. 1925 року змушений був полишити вивчення дипломатії та вступив до Паризької кінотехнічної школи (1925–1926). Однак ця інформація, що подається в більшості енциклопедичних статей про Слабченка, на думку найбільшого знавця творчості Деслава — кінознавця Любомира Госейка, є сфальсифікованою самим Слабченком.

Допис Євгена Слабченка до журналу «Кіно», 1928 р.

Працював у галузі кіножурналістики (виступав у 1925–1933 роках на сторінках журналу «Кіно»), заснував у Парижі товариство «Друзі українського кіно» (фр. Les amis du cinema ukrainien), що сприяло пропаганді українських фільмів за кордоном.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Створив як кінорежисер стрічки:

  • «Марш машин» (1926),
  • «Електричні ночі» (1929) та ін.

Був співрежисером кінокартини «Війна дітей», удостоєної 1938 року премії Національнаї ради кінокритиків США як найкращий іноземний фільм.[3]

У 1939 році переїхав до Іспанії, де поставив:

  • «Ревеляцію» (1948),
  • «Баладу трьох кохань» (1951),
  • «Країну чорної землі» (1955),
  • «Картини в негативі» (1956),
  • «Фантастичну візію» (1957) тощо.

Пам'ять[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]