Європейська угода
Європейська угода (англ. Europe agreement) — особливий тип угод про об’єднання (асоціацію), які Європейський Союз уклав у 1990-х роках з десятьма країнами Центральної та Східної Європи, а саме: з Болгарією, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною та Чехією. Базуються на дотриманні прав людини, демократії, верховенстві права та ринковій економіці й мають на меті підготувати асоційовані країни до вступу в ЄС.
Із країнами, котрі мають Європейські угоди, відбувається процедура скринінгу законодавства, коли весь обсяг законодавства країн-кандидатів, яке підлягає компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відповідність вимогам ЄС, на що передбачається відповідна експертна і фінансова допомога.[1]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сібекіна А.Ю. Різновиди асоційованих формувань та реальність укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Науковий журнал [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]. — 2010, №4-5 [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.]
Література[ред. | ред. код]
- В. В. Копійка. Європейські угоди // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — ISBN 966-316-039-Х
Посилання[ред. | ред. код]
- Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]