Єлизавета Тереза Лотаринзька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Єлизавета Тереза Лотаринзька
фр. Élisabeth-Thérèse de Lorraine
італ. Elisabetta Teresa di Lorena
Файл:Ritratto di Elisabetta di Lorena — Google Art Project.jpg
Портрет Єлизавети Терези Лотаринзької
3-а королева-консорт
Початок правління: 1 квітня 1737
Кінець правління: 3 липня 1741
Інші титули:герцогиня-консорт Савойї
Попередник: Поліксена Гессен-Ротенбурзька
Наступник:Марія Антонія Іспанська
Дата народження: 15 жовтня 1711(1711-10-15)
Місце народження:Люневіль[1]
Країна:Сардинії
Дата смерті:3 липня 1741(1741-07-03) (29 років)
Місце смерті:Турин, Сардинське королівство[1]
Дружина:Карл Еммануїл III
Діти:Карло Франческо,
Вітторія Маргарита,
Бенедетто Мауріціо
Династія:Лотаринзький дім, Савойська
Батько:Леопольд I
Мати:Єлизавета Шарлотта Орлеанська

Єлизавета Тереза Лотаринзька (фр. Élisabeth-Thérèse de Lorraine, італ. Elisabetta Teresa di Lorena), (нар. 15 жовтня 1711 — пом. 3 липня 1741) — лотаринзька принцеса з дому де Водемон, донька герцога Лотарингії Леопольда I та французької принцеси Єлизавети Шарлотти Орлеанської, дружина короля Сардинії та герцога Савойї Карла Еммануїла III, рідна сестра імператора Священної Римської імперії Франца I.

Життєпис[ред. | ред. код]

Єлизавета Тереза народилась 15 жовтня 1711 року в Люневільському замку. Вона була одинадцятою дитиною та сьомою донькою в родині герцога Лотарингії Леопольда I та його дружини Єлизавети Шарлотти Орлеанської. На момент її народження живими залишились тільки два старші братиː Леопольд Клемент та Франсуа Етьєнн. У наступні три роки в сім'ї з'явились молодші дітиː Шарль Александр та Анна Шарлотта. Малеча зростала під турботливим доглядом матері. Жила родина в Люневільському замку.

У 1722 Єлизавета Тереза із матір'ю та сестрою відвідали Францію і були присутніми на коронації юного Людовіка XV в Реймському соборі. З цього приводу дівчатка познайомилися з бабусею Єлизаветою Шарлоттою Пфальцькою, яка знайшла онук милими та досить привабливими, про що й писала надалі в листах.

Навесні 1725 у Франції почали шукати дружину для Людовіка XV. Серед підходящих сімнадцяти принцес королівської крові згадувалося й ім'я Єлизавети Терезії. Однак, наймогутніша жінка версальського двору маркіза де Прі лякалася конкуренції з боку молодих красунь, і, завдяки її інтригам, нареченою короля стала маловідома польська принцеса Марія Лещинська, старша від нього на сім років. Сподівання герцогської пари Лотарингії, що королевою стане котрась із їх доньок зазнали поразки. Особливо гнівалася з цього приводу Єлизавета Шарлотта.

1729 вона пропонувала котрусь із своїх доньок як нову дружину для Людовіка де Бурбона, сина герцога Орлеанського, після смерті Августи Баден-Баденської, але той, будучи нестямно закоханим у покійну дружину, навідріз відмовився та звернувся до духовного життя. Ці перемовини також не сприяли налагодженню відносин між Лотарингією та Францією.

Того ж року помер герцог Леопольд I, наступним правителем став Франсуа Етьєнн. Але, оскільки він проживав у Відні, регентство в країні здійснювала вдовіюча герцогиня Єлизавета Шарлотта.

У 1730-х, під час війна за польську спадщину, Лотарингія була знову захоплена французькими військами.

Єлизавета Тереза із старшим сином, 1740

У лютому 1736 Франсуа Етьєнн побрався із спадкоємицею трону Священної Римської імперії Марією-Терезією. Це відразу підвищило престиж його сестри як нареченої. Наприкінці 1736 року руки Єлизавети Терези попросив король Сардинії Карл Еммануїл III.

Весілля за домовленістю пройшло 5 березня 1737 у Люневілі. Короля представляв Віктор-Амадей Савойський-Каріньян. Наступного дня принцеса від'їхала до Ліону, куди прибула 14 березня. Посаг за нею давав її брат, шлюбний контракт було підписано у Відні ним, Марією-Терезією та імператором Карлом VI.[2] Вінчання відбулося 1 квітня в Ле-Пон-де-Бовуазен.[3] Нареченій було 25 років, нареченому — 35. Карл Еммануїл був двічі вдівцем і мав чотирьох дітей від попереднього шлюбу. Певний час молодята провели в Шамбері.

Подружжя прибуло до Турину 21 квітня 1737. У них народилося троє діточокː

За два тижні після народження молодшого сина, Єлизавета Тереза пішла з життя у палаці Венаріо від пологової гарячки. Поховали королеву у Катедральному соборі Турина. У 1786, за дорученням Віктора Амадея III, прах було перенесено до королівської базиліки Суперга.

Титули[ред. | ред. код]

Генеалогія[ред. | ред. код]

Ніколя II Франсуа
Nicolas-François-duc-de-Lorraine.jpg
 
Клаудія Франсуаза Лотаринзька
 
Фердинанд III
Ferdinand III, Holy Roman Emperor.jpg
 
Елеонора Ґонзаґа
Ritratto di Eleonora Gonzaga Nevers imperatrice.png
 
Людовік XIII
Justus Sustermans 046.jpg
 
Анна Австрійська
Louis XIV et Anne d'Autriche crop.jpg
 
Карл I Людвиг
Karl Ludwig Pfalz1.jpg
 
Шарлотта Гессен-Кассельська
Charlotte von Hessen-Kassel um 1650.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл V
Charles-V-Lorraine.jpg
 
 
 
 
 
Елеонора Марія Австрійська
Eléonore-Marie d'Autriche 0972.jpg
 
 
 
 
 
Філіп I Орлеанський
Philippe of France, Duke of Orléans from the workshop of Pierre Mignard (Versailles).jpg
 
 
 
 
 
Єлизавета Шарлотта Пфальцька
Liselotte von der pfalz.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Леопольд I
Portrait of Léopold Joseph, Duke of Lorraine by an unknown artist.png
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Шарлотта Орлеанська
Gobert, workshop of - Élisabeth Charlotte d'Orléans - Versailles, MV3690.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета Тереза
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г http://genealogy.euweb.cz/lorraine/lorraine5.html
  2. Calmet Augustin: Histoire de Lorraine…depuis l'entrée de Jules César dans les Gaules jusqu'à la cession de la Lorraine, arrivée en 1737, A. Leseure, 1757, p 309, 70
  3. Біографія Єлизавети Терезь Лотаринзької [1] (італ.)

Література[ред. | ред. код]

  • E. A. Bégliv. Histoire des duchés de Lorraine et de Bar, Volume 2. Vidart et Jullien, 1833.

Посилання[ред. | ред. код]