Єнукідзе Авель Сафронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Авель Сафронович Єнукідзе (груз. აბელ ენუქიძე [Абель Енукідзе] IPA: [ɑbɛl ɛnukʰid͜zɛ]; псевдоніми: Абдул, «Золота рибка»; 7 (19) травня 1877, с. Цхадісі, Кутаїська губернія, Російська імперія30 жовтня 1937, Москва, РРФСР) — російський революційний, радянський державний і політичний діяч. Член ВКП (б), член ВЦВК, секретар ЦВК СРСР. Був делегатом 6, 8, 9, 11-17-го з'їздів партії. На 13-16-му з'їздах обирався членом Центральної контрольної комісії, на 17-му (1934) обраний членом ЦК ВКП (б).

В березні 1921 року як представник Уряду Російської Федерації брав участь у підписанні перемир'я в радянсько-грузинській війні та укладанні угоди, яка дозволила Червоній армії зайняти Батумі.

У ході розслідування Кремлівської справи був знятий з поста секретаря ЦВК СРСР та звинувачений в зраді Батьківщині і шпигунстві, а також у причетності до замаху на А.О. Жданова.

За даними слідства, був однією з ключових фігур змови військових з метою насильницького повалення влади в СРСР шляхом збройного захоплення Кремля. Для цієї мети ним був завербований комендант Кремля Р.А. Петерсон, якому було доручено підготовку кадрів змовників. У ході слідства також було встановлено, що саме Єнукідзе в 1928 році завербував М.М. Тухачевського.

29 жовтня 1937 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР засуджений за «активну участь в антирадянському правотроцкістському центрі» до вищої міри покарання. 30 жовтня розстріляний.

Реабілітований 3 жовтня 1959 року.

Посилання[ред. | ред. код]