Єнукідзе Авель Сафронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єнукідзе Авель Сафронович
груз. აბელ ენუქიძე
Beck w ZSRR.jpg
Ім'я при народженні груз. აბელ სოფრონის ძე ენუქიძე
Народився 7 (19) травня 1877
Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер 30 жовтня 1937(1937-10-30)[1][2] (60 років)
Москва, СРСР
·вогнепальне поранення
Поховання Новий донський цвинтар
Країна Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність політик
Знання мов російська
Членство ЦК КПРС
Партія КПРС, Російська соціал-демократична робітнича партія і Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків)
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора

Авель Сафронович Єнукідзе (груз. აბელ ენუქიძე [Абель Енукідзе] IPA: [ɑbɛl ɛnukʰid͜zɛ]; псевдоніми: Абдул, «Золота рибка»; 7 (19) травня 1877, село Цхадісі, Рачинський повіт, Кутаїська губернія, Російська імперія — 30 жовтня 1937, Москва, РРФСР) — російський революційний, радянський державний і політичний діяч, секретар ВЦВК та секретар Президії ЦВК СРСР. Член Центральної контрольної комісії у 1924—1934 роках. Член ЦК ВКП(б) з 10 лютого 1934 по 7 червня 1935 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селянській родині. З 1889 по 1892 рік навчався в трикласному повітовому училищі в місті Оні Рачинського повіту Кутаїської губернії. У 1893—1897 роках — учень Тифліського технічного училища в Тифлісі (Тбілісі).

З літа 1897 по вересень 1898 року — робітник головних майстерень Закавказьких залізниць в Тифлісі.

Член РСДРП(б) з 1898 року.

З вересня 1898 до весни 1901 року — помічник паровозного машиніста депо Баку.

З 1901 року працював у більшовицькому підпіллі, у 1901—1906 роках разом із Ладо Кецховелі був організатором підпільної друкарні «Ніна» в Баку.

У квітні 1902 року заарештований, незабаром відпущений. Знову заарештований у вересні 1902 року, переведений до Метехського замку в Тифлісі, звільнений влітку 1903 року. Восени 1903 року знову заарештований, засуджений до заслання в Східний Сибір, дорогою на заслання втік.

З листопада 1903 по лютий 1906 року працював у більшовицькому підпіллі Баку. З лютого до осені 1906 року — на підпільній роботі в Санкт-Петербурзі. З осені 1906 по травень 1907 року — член підпільного Бакинського комітету РСДРП.

У травні 1907 року заарештований, восени 1907 році засланий до Воронежа, дорогою втік до Баку. У листопаді 1907 року заарештований в Санкт-Петербурзі, перебував у в'язниці «Хрести». У травні 1908 року засланий в місто Онєгу Архангельської губернії, у вересні 1908 року втік до Санкт-Петербурга, де проводив революційну діяльність. Також вів більшовицьку нелегальну роботу в Фінляндії. З кінця 1908 по липень 1910 року — на засланні в місті Онєга Архангельської губернії.

З осені 1910 року — член підпільного Бакинського комітету РСДРП. У вересні 1911 року заарештований в Баку, в липні 1912 року висланий із Кавказу. Вів підпільну роботу в Ростові-на-Дону, в грудні 1912 переїхав до Москви, звідки був зразу ж висланий. З грудня 1912 по липень 1914 року — на підпільній роботі в Санкт-Петербурзі.

У липні 1914 року заарештований, в грудні 1914 року засуджений до адміністративного заслання в Туруханський край Єнісейської губернії.

З грудня 1916 по 1917 рік — рядовий 13-ї роти 14-го Сибірського стрілецькогос полку російській армії в Красноярську.

З червня 1917 року — член виконавчого комітету Петроградської ради. У 1917 році — член Петроградського військово-революційного комітету.

У листопаді 1917 — 1918 року — завідувач військового відділу ВЦВК.

28 вересня 1919 — 30 грудня 1922 року — секретар ВЦВК.

У березні 1921 року як представник РНК РРФСР брав участь у підписанні перемир'я в радянсько-грузинській війні та укладанні угоди, яка дозволила Червоній армії захопити Батумі.

30 грудня 1922 — 3 березня 1935 року — секретар Президії ЦВК СРСР.

Одночасно, 1 січня 1926 — 2 грудня 1927 року — кандидат у члени Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б). 13 липня 1930 — 26 січня 1934 року — член Президії Центральної контрольної комісії ВКП(б). Обирався делегатом 6, 8, 9, 11-17-го з'їздів ВКП(б).

5 березня — 27 травня 1935 року — голова Центрального виконавчого комітету (ЦВК) Закавказької РФСР.

7 червня 1935 року виключений з ВКП(б) за «політичне і побутове розкладання».

У вересні 1935 — лютому 1937 року — директор Харківського обласного автогужового транспортного тресту.

11 лютого 1937 року заарештований органами НКВС у Харкові, етапований до Москви. Під час розслідування Кремлівської справи був знятий з поста секретаря ЦВК СРСР та звинувачений в зраді Батьківщині і шпигунстві, а також у причетності до замаху на А. О. Жданова.

За даними слідства, був однією з ключових фігур змови військових з метою насильницького повалення влади в СРСР шляхом збройного захоплення Кремля. Для цієї мети ним був завербований комендант Кремля Рудольф Петерсон, якому було доручено підготовку кадрів змовників. У ході слідства також було встановлено, що саме Єнукідзе в 1928 році завербував Михайла Тухачевського.

29 жовтня 1937 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР засуджений за «активну участь в антирадянському правотроцкістському центрі» до страти. 30 жовтня 1937 року розстріляний. Похований на Донському цвинтарі Москви.

Реабілітований 3 жовтня 1959 року. Посмертно відновлений в членах КПРС 31 березня 1960 року.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енукидзе Авель Сафронович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. SNAC — 2010.

Джерела[ред. | ред. код]