Ігнац Мошелес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ігнац Мошелес

Ігнац Мошелес (нім. Ignaz Moscheles; нар. 30 травня 1794(17940530), Прага — пом. 10 березня 1870(18700310), Лейпциг) — німецький композитор, педагог, дириґент, піаніст-віртуоз. Концертував із 14-ти років.

Навчався в Празі (Д. Вебер — фортепіано) та у Відні (А. Сальєрі, І. Альбрехтсбергер — композиція). Починаючи із 1821 року працював у Лондоні як дириґент, піаніст, педагог. Виїжджав із концертами в інші міста Європи. В 1846 році на запрошення Фелікса Медельсона переїжджає в Лейпциг, де працював професором консерваторії. Товаришував із Людвігом ван Бетховеном. Здійснив переклад для фортепіано його опери «Фіделіо», а також редагував Бетховенські фортепіанні та скрипкові сонати.

Серед власних композицій: 8 концертів для фортепіано з оркестром, Секстет і Септет для фортепіано, струнних та духових інструментів, п'єси для фортепіано, дві сонати, «Посвята Генделю» для двох фортепіано, 24 етюди та ін., а також книга «Життя Бетховена».

Ігнац Мошелес і Микола Лисенко[ред.ред. код]

На момент, коли Микола Лисенко вступив до Лепцизької консерваторії, викладачу по класу фортепіано Ігнацу Мошелесу, який працював у цьому закладі з часу заснування, було вже 73 роки. Незважаючи на це, Лисенко прагнув потрапити до нього у клас, брав приватні уроки. На думку молодого студента «быть в Лейпциге и не учиться у европейской знаменитости <…> это все равно, что не видеть папы в Риме». Він цінував можливість спілкуватися з Мошелесом як зі знаменитим представником минулої епохи, живим свідком та учасником мистецьких подій, які вже стали історією: «Но это интересный старик, как современник и друг Бетговена, Гуммеля, Клементи. Он часто про них рассказывает <…> Это такой комик, что можно умирать со смеху, как он показывает комически игру разных артистов и в особенности школы Листа».

Лисенко захоплювався виконавською майстерністю Мошелеса — «А як він і досі гра свої етюди, нехай йому гаспид!», — хоча й зважав на упереджені погляди цього німецького музиканта на сучасне мистецтво[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гнатюк Л. А. Микола Лисенко і Лейпцизька консерваторія // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. — Вип. № 2 (15) 2012. — С. 24.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ю. Вайнкоп, И. Гусин — «Краткий биографический словарь композиторов». Изд. «Музыка», Ленинград — 1971


Music template.svg Це незавершена стаття про діяча музики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.