Ікла

Ікло
Ікло
	Собаче ікло подовжене та загострене, тому виділяється серед інших зубів
	Постійні зуби правої половини нижньої зубної дуги людини, вигляд зверху
Деталі
Ідентифікатори
Латина	dentes canini
Анатомія Грея	subject #242
MeSH	D003481
TA98	A05.1.03.005
TA2	907
FMA	55636
	Анатомічна термінологія [редагувати у Вікіданих]

Ікла — конусоподібні зуби, що слугують для розривання й утримання їжі.

У людей й інших ссавців ікла розташовуються між різцями та корінними зубами. Часто вони довші за інші зуби.

Ікла тварин

У овець, бикових, оленів великі лише верхні ікла; нижні схожі на різці. У гризунів ікла відсутні. Великі ікла мають свині, моржі, вимерлі шаблезубі коти. Бивні слонів, однак, — це верхні різці, а ікла в них відсутні^[1].

Крім участі в травній системі, ікла також використовуються тваринами для оборони. В деяких тварин великі ікла є ознакою самців^[1].

У отруйних змій ікла порожнисті усередині і використовуються для виділення отрути з отруйних залоз^[2].

Ікла тварин
Ікла кота
Ікла (бивні) моржів
Ікла самця бабіруси
Ікла кажана

Ікла людини

У людини 4 ікла, по два на кожній щелепі. Це треті зуби від середньої лінії, які завершують фронтальну групу зубів. Ікла щодо різців подовжені. Вони мають списоподібну коронку, з потовщенням у вигляді поздовжнього вестибулярного валика. Людські іклі має збільшений корінь, який створює опуклість на верхній щелепі, що забезпечує підтримання каркаса для колового м'яза рота^[1].

Ікла людей лише трохи виступають за рівень інших зубів. З цієї причини тільки у людей серед усіх приматів можливі колові жувальні рухи^[1]. Статевий диморфізм у розмірі людських зубів слабко виражений^[3].

Антропометрична точка, яка відповідає вершині рвучого горбка ікла називається канінон (лат. caninon).

Ікла рідше уражаються карієсом, ніж жувальні зуби через те, що на їх поверхні немає ямок, поглиблень і інших нерівностей, в яких би накопичувалися залишки їжі, а також через товстіший шар дентину.

Ікла людини

Використання іклів

В Стародавній Греції в кінці бронзової доби (1500-і роки до н. е.) з іклів дикого кабана виготовляли шоломи. В них просвердлювали отвори та пришивали до шапки. Опис шолома з зубів кабана міститься в десятій книзі Іліади, де Одіссей виходить на нічний рейд проти троянців^[4]. У доколоніальній Папуа-Новій Гвінеї зуби тварин (зокрема собак) використовували як гроші. Собачі зуби особливо цінувалися, бо їх було складно зібрати чи імітувати зубами інших тварин. З них робили намиста, що вказували на високий статус власника. Німецькі колоністи скористалися цим у XIX ст., обмінюючи в аборигенів товари на порцелянові копії зубів^[5].

Ікла використовувалися різними народами як амулети, обереги і в магічній практиці. Зуби хижих тварин (крокодил, гієна, вовк) у стародавньому світі нерідко слугували оберегами проти зубного болю. Як природна зброя, вони розглядалися зброєю проти злих духів^[6].

Прикраси з іклів оленя є частиною традиційного баварського одягу^[7]. В українців оберегом від дитячих хвороб слугували вовчі зуби^[8].