Інтелектуальна скромність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Інтелектуальна скромність — визнання того, що чиїсь переконання та думки можуть бути хибними.[1][2] Інші характеристики, які можуть супроводжувати інтелектуальну скромність, включають недостатнє супроводження власного статусу та прийняття своїх інтелектуальних обмежень.[3]

Інтелектуальна скромність (ІС) часто описується як інтелектуальна чеснота[4]. Поняття розглядають разом з іншими сприйнятими чеснотами та пороками, такими як відкритість до нових ідей, інтелектуальну мужність, зарозумілість, марнославство та услужливість[5]. Представляється як своєрідна золотм середина між інтелектуальною зарозумілістю / догматизмом з одного боку та інтелектуальною услужливістю / невпевненістю / сором'язливістю, з іншого[6][7].

Визначення[ред. | ред. код]

Хоча інтелектуальна скромність (ІС) як самостійна галузь дослідження є достатньо новою, вченими багато століть тому досягнуто паритету думок. Зокрема, Вацлав Бонк та ін. визнають погляди класичного грецького філософа Сократа за «ідеальний приклад» ІС[8]. Дослідження Абрагама Маслоу, Карла Роджерса та Гордона Олпорта вводять поняття покори та скромності в оцінці своїх знань без використання терміну «інтелектуальна скромність»[8].

У 1990 році Річард Пол представив ІС як схильність до критичного мислення, взаємозалежну з іншими рисами, такими як інтелектуальна сміливість.[9][10] Він визначив її як «усвідомлення меж своїх власних знань, включаючи чутливість до обставин, за яких його вроджений егоцентризм може діяти як самообман; чутливість до прихильності та упередженості й обмеження своєї точки зору»[9]. Пол також зазначив: «Це не означає безхребетності чи покірності людини. Скоріше — це означає відсутність інтелектуальної претензійності, хвалькуватості чи зарозумілості в поєднанні з розумінням логічних основ або відсутністю таких основ своїх переконань».[9]

Одне з перших цілеспрямованих досліджень ІС було проведено Робертсом і Вудсом у 2003 році[11]. Значна частина літератури з цієї проблематиеи стосується спроб сформулювати визначення.[12] Концепції смирення включають правильну віру, недооцінку сил, низьку стурбованість, володіння обмеженнями, а також семантичні кластери, кластер ставлень і управління впевненістю.[3]

Вчений В. П. Філатов, до мертоновського етосу науки окрім інтелектуальної скромності запропонував й інші додаткові норми: оригінальність, емоційна нейтральність та незалежність[13].

Інтелектуальна скромність, на думку «справжніх» раціоналістів, передбачає усвідомлення обмеженості окремої людини, чиї знання залежать від інших людей[14][15]. Український дослідник Тарас Добко звертає увагу, що ІС, перш за все, із самокритичністі, а також разом із безкорисливим прагненням знань, любові до істини і бажання звільнитися від помилки, інтелектуальної чесності та відкритості, безсторонності в судженнях, толеранції щодо критики та опонуючої думки, допитливість і цікавість — це лише неповний список прикмет моральної постави інтелектуала, пошану до якої покликаний прищеплювати молодій людині сучасний університет[16].

Доксастичне визначення[ред. | ред. код]

Ян М. Черч та Пітер Л. Самуельсон запропонували доксастичний [17] опис інтелектуальної скромності. Вони розглядали ІС як чесноту оцінки власних переконань «як він чи вона повинні». Вони стверджували, що смирення є «чеснотною серединою» між зарозумілістю та самоприниженням. [18]

Це визначення передбачає, що люди є інтелектуально зарозумілими, коли вони помилково оцінюють свої інтелектуальні здібності як вищі, ніж виправдано, в результаті чого вони стають більш замкнутими та упередженими, ніж інтелектуально скромна людина. Інтелектуально невпевнені люди — це ті, хто не в змозі «належним чином визнати чи оцінити свої інтелектуальні досягнення». Така людина менш схильна вступати у дискусію, коли стикається з неправдивою інформацією. [18]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Porter, 2015, с. 4, "All of these definitions share a recognition that the intellectually humble are aware of the fallibility of their intellect.".
  2. Leary, 2018, с. 1, "most definitions converge on the notion that IH involves recognizing that one’s beliefs and opinions might be incorrect".
  3. а б Snow, 2018, 15.1.1 Eight conceptions of humility.
  4. Church & Samuelson 2016, Part I: Theory. 2. What Is An Intellectual Virtue?. §5: Is Intellectual Humility an Intellectual Virtue?; Zmigrod et al. 2019, p. 1; Samuelson et al. 2015, p. 3, "epistemic virtue that is widely acknowledged as desirable in both the philosophical and psychological literature is intellectual humility"; Porter 2015, p. 5, "many philosophers consider it a virtue".
  5. Samuelson et al. 2015, p. 4, "as a virtuous mean lying somewhere between the vice of intellectual arrogance (claiming to know more than is merited) and intellectual diffidence (claiming to know less than is merited)"; Leary et al. 2017, p. 5-6; Whitcomb et al. 2017, p. 5, "Robert Roberts and Jay Wood... tell us that — a perfectly rich account of humility requires understanding how humility is — opposite to fourteen vices: — arrogance, vanity..."; Haggard et al. 2018, "A limitations-owning perspective of IH focuses on a proper recognition of the impact of intellectual limitations and a motivation to overcome them, placing it as the mean between intellectual arrogance and intellectual servility".
  6. Haggard та ін., 2018, Abstract.
  7. Snow, 2018, 15.3 Two Proper Belief Accounts.
  8. а б Bąk, Wójtowicz та Kutnik, 2022.
  9. а б в Paul, 1990.
  10. Aberdein, 2020.
  11. Haggard, 2016.
  12. Lynch та ін., 2016, с. 2, "Much of the current philosophical literature of intellectual humility concerns how best to characterize or define the concept.".
  13. Лісанов А. Г. Розширення етосу науки // Всеукраїнська науково-технічна конференція студентів, аспірантів і молодих учених «наукова весна 2019». Т. 14: Гуманітарні проблеми освіти. С. 14-7
  14. Кадієвська І. А. Роздуми про освіту майбутнього // Грані. — 2010. — № 4 (72), липень — серпень. — С. 61
  15. Поппер К. Открытое общество и его враги: В 2-х тт. / пер. с англ. В. Н. Садовского. — М.: Международный фонд «Культурная инициатива». — «Феникс», 1992. — 448 с.
  16. Добко Т. Академічна культура, як необхідна передумова ефективного управління сучасним університетом в умовах автономії [Архівовано 2022-03-22 у Wayback Machine.] // Університетська автономія — Київ: Дух і Літера, 2008. — С. 93-102
  17. Gertler, 2020.
  18. а б Church та Samuelson, 2016.

Джерела[ред. | ред. код]

Наукові статті[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]