Абаза Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абаза Володимир Миколайович
Володимир Абаза.jpg
Володимир Абаза
Народження 10 грудня 1873(1873-12-10)
Смерть 1931
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Освіта Одеське військове училище
Звання Imperial Russian Army LtCol 1917 h.png Підполковник

10 УНР 30-03-1920 Підполковник.svg Підполковник
Командування начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-польська війна
Луцька катастрофа
Українсько-радянська війна
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Золота зброя «За хоробрість»

Володи́мир Микола́йович Абаза́ (нар.10 грудня 1873 — пом.?) — підполковник Армії Української Народної Республіки.

Володимир Абаза народився 10 грудня 1873 року. Походив з дворян Катеринославської губернії. 8 червня 1894 року вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 135-го піхотного Керч-Єнікольського полку. З 1 лютого 1895 року служив у Перекопському резервному батальйоні. У 1899 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, служив підпрапорщиком у 6-му піхотному Лібавському полку. 20 грудня 1907 року перевівся у Катеринослав до 133-го піхотного Сімферопольського полку.

Першу світову війну почав капітаном, командиром 5-ї роти Сімферопольського полку. Був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, а також Георгіївською зброєю (14 лютого 1915 року). 2 квітня 1915 року прийняв командування 1-им батальйоном полку. 24 серпня 1915 року потрапив до австро-угорського полону. Перебуваючи у полоні був підвищений до звання підполковника.

З початку 1918 року брав участь у створенні 1-ї козацько-стрілецької дивізії військ Центральної Ради. З жовтня 1918 року — командир 4-го Сірожупанного полку армії Української Держави. З 19 листопада 1918 року — начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії військ Директорії. З 17 січня 1919 року — помічник начальника цієї дивізії. З 12 березня 1919 року — знову начальник дивізії.

16 травня 1919 року потрапив у Луцьку до польського полону. Командуванням Дієвої армії УНР називався одним із винуватців т. зв. Луцької катастрофи. Перебував у таборах інтернованих у Вадовицях та Ланцуті. У 1920 році — начальник збірної станиці вояків-українців у Ланцуті. З 20 квітня 1921 року — командир 45-го стрілецького куреня 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

У клопотанні про підвищення до рангу полковника було відмовлено через т. зв. Луцьку катастрофу. Помилково згадується в літературі як полковник та генерал-хорунжий.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Брав активну участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР. Подальша доля невідома.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]