Абак (рахівниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реконструкція римського абаку.
Китайський абак — суан-пан.

Абак (грец. αβαξ, лат. abacus — дошка) — вид рахівниці у стародавній Греції та Римі, а також (до XIX століття) у Західній Європі.

Абак був розділений лініями та смужками, підрахунки здійснювалися за допомогою розташованого на смужках каміння або других схожих предметів. Камінчик для грецького абаку називали псифос; похідною від цього слова стала назва для підрахунку — псифофорія, «розкладання камінців» (заголовок книги про індійську арифметику Максима Плануда, померлого у 1310 році). За словами знаменитого мандрівника М. І. Миклухо-Маклая, тубільці Нової Гвінеї рахували таким чином : «... папуас загинає один за іншим пальці руки, причому видає певний звук, наприклад,« бе, бе, бе ... » . Дорахувавши до п'яти, він говорить «Ібон-бе» (рука). Потім він загинає пальці іншої руки, знову повторює «бе, бе, ...», поки не доходить До «Ібон-али» (дві руки). І так далі.

Абак в різних регіонах[ред.ред. код]

Древній Вавилон[ред.ред. код]

Вперше з'явився, вірогідно, у Древньому Вавилоні близько 3 тис. років до н. е. являв собою дошку, розподілену на лінії або з вирізьбленими канавками. Рахувальні помітки (камінці, кісточки тощо) рухали по лініях або канавках. В 5 ст. до н. е. у Єгипті замість ліній та канавок використовували палички та дроти з набраними на них камінцями.

Месоамерика, X століття[ред.ред. код]

Абак у Ацтеків з'явився приблизно у Х столітті і виготовлявся із зернят кукурудзи, набраних на струни, встановлені в дерев'яній рамі.

Центральні Анди, XVI століття[ред.ред. код]

У Імперії інків застосовувався прилад для рахування юпана (в парі з кіпу), який мав різновиди: арифметична юпана, геоюпана тощо.

Далекий Схід[ред.ред. код]

В країнах Сходу розповсюджений китайський аналог абаку - суаньпань та японськийсоробан.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.