Абдель Хакім Амер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абдель Хакім Амер
араб. المشير محمد عبد الحكيم عامر
عبد الحكيم عامر.jpgМохамед Абдель Хакім Амер
Прапор
Головнокомандувач Збройними силами Республіки Єгипет
Прапор
7 квітня 1954 — 29 вересня 1956
Попередник: Абдель Латиф аль-Багдаді
Наступник: Мохамед Фавзі
Прапор
Військовий міністр Республіки Єгипет
Прапор
29 вересня 1956 — 29 вересня 1962
Попередник: Хусейн аль-Шафеї
Наступник: Абдель Ваххаб аль-Бешрі
Прапор
Військовий міністр ОАР
Прапор
1 лютого 1958 — 29 вересня 1962
Попередник: створення посади
Наступник: Абдель Ваххаб аль-Бешрі
Прапор
Головнокомандувач Збройними силами ОАР
Віце-президент ОАР
Прапор
1 лютого 1958 — 29 вересня 1966
Попередник: створення посади
Наступник: Закарія Мохі ед-Дін
Прапор
Заступник Головнокомандувача Збройними силами ОАР
Прапор
29 вересня 1966 — 19 червня 1967
 
Освіта: Єгипетська військова академія[d]
Народження: 11 грудня 1919(1919-12-11)
Астал, Самалут, Мінья, Єгипет
Смерть: 13 вересня 1967(1967-09-13) (47 років)
Каїр, ОАР
 
Військова служба
Роки служби: 19391967
Приналежність: Єгипет Єгипет
Рід військ: Збройні сили Єгипту
Звання: фельдмаршал
Нагороди: Герой Радянського Союзу Орден Леніна

Медіафайли у Вікісховищі?

Абдель Хакім Амер (араб. عبد الحكيم عامر‎; 11 грудня 1919(19191211), Самалут, Мінья, Султанат Єгипет — 14 вересня 1967, Каїр, Об'єднана Арабська Республіка) — перший віце-президент, Військовий міністр Республіки Єгипет і Об'єднаної Арабської Республіки, особистий представник президента ОАР у Сирії, фельдмаршал, Герой Радянського Союзу (1964).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 11 грудня 1919 року в селі Астал, Самалут, мухафаза Мінья в родині селищного голови Шейха Алі Амера. З юних років присвятив себе військовій службі, 1938 року вступив до Військової академії.[1]

У період навчання в академії, а потім служби в Судані, Абдель Хакім Амер зблизився з трьома офіцерами: Гамалем Абдель Насером — майбутнім президентом Єгипту, Закарією Мохі ед-Діном — згодом прем'єр-міністром Єгипту і Анваром Садатом — наступним президентом Єгипту після Насера. У 1942-44 роках вони разом створили підпільну організацію «Вільні офіцери», метою якої стало вигнання британських колонізаторів і повалення єгипетської монархії. Брав участь у арабо-ізраїльській війні 1948—1949 років в одному підрозділі з Гамалем Абдель Насером.[1]

23 липня 1952 року «Вільні офіцери», спираючись на армію, здійснили військовий заколот, відомий як Липнева революція. Абдель Хакім Амер відповідав за блокування Генерального штабу і успішно виконав завдання.

18 червня 1953 року Єгипет був проголошений республікою, посаду президента і головнокомандувача обійняв генерал-майор Мухаммед Наґіб[2]. Генерал Нагіб ліквідував Регентську раду та оголосив про повалення королівської династії. 7 квітня 1954 року генерал-майор Абдель Хакім Амер став головнокомандувачем збройних сил Республіки Єгипет.[2]

19 жовтня 1954 року була підписана Англо-єгипетська угода про виведення англійських військ з Єгипту (остаточно завершено 18 червня 1956 року), після чого Єгипет приступив до формування національних збройних сил, які очолив Амер. В середині листопада 1954 року Амер брав участь разом з міністром у справах президентства Хасаном Ібрагімом в арешті генерала Нагіба і його усуненні з посади президента Єгипту.

29 вересня 1956 року Амер обійняв посаду військового міністра і віце-президента. Напередодні вторгнення до Синаю, 28 жовтня 1956 року ізраїльські військові вчинили замах, намагаючись знищити Абдель Хакім Амера. Літак, що мав доставити Амера з Дамаску до Каїра був збитий вночі над Середземним морем (Операція «Тарнеголь»). Амер, що залишився у справах в Сирії і повернувся іншим літаком, щасливо уникнув загрози.[3]

Під час Суецької кризи 1956 року Абдель Хакім Амер очолював збройні сили Єгипту і несе разом з Гамалем Абделем Насером відповідальність за провальне керівництво обороною на Синаї та Суеці.[1] У лютому 1958 року в результаті об'єднання Єгипту і Сирії була утворена Об'єднана Арабська Республіка (ОАР). Амер став особистим представником президента ОАР Насера в Сирії і з 1 лютого 1958 року військовим міністром Об'єднаної Арабської Республіки.[2] 20 лютого 1958 року він отримав звання фельдмаршала.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 травня 1964 року перший віце-президент ОАР фельдмаршал Амер Абдель Хакіму нагороджений званням Героя Радянського Союзу, орденом Леніна і медаллю «Золота Зірка» (№ 11225).[4]

Як особистий друг президента Насера, фельдмаршал Амер обіймав, окрім посад першого віце-президента та міністра оборони, ще посади головнокомандувача, голови комісії з ядерної енергії, голови Вищої ради з економіки і голови футбольної федерації. Нагороджений багатьма єгипетськими орденами й медалями.

Визначна кар'єра Амера обірвалася після поразки від Ізраїлю в Шестиденній війні в червні 1967 року. Після падіння Абу-Агейли, Амер наказав усім підрозділам відступити з Синаю, що фактично привело до поразки Єгипту. Незабаром після закінчення Шестиденної війни він був змушений подати у відставку і звільнений з усіх посад. У серпні того ж року Амер разом з понад 50 єгипетськими військовослужбовцями та двома колишніми міністрами був заарештований, як стверджується, за змову з метою повалення Насера. Його утримували під домашнім арештом на його віллі в Гізі.[1][5]

Згідно з офіційною єгипетською версією, Амер 13 вересня 1967 р. скінчив життя самогубством, прийнявши отруту.[6] Пізніше Радіо Каїра оголосило про поховання Амера в рідному селі Астал. 16 вересня 1967 року газета «Аль-Ахрам» повідомила: "Те, що сталося з Амером, не може закреслити його діяльність в ті роки, коли він був соратником, другом і братом Насера по боротьбі ".

2012 року прокуратура за поданням родини Амера розпочала розслідування щодо його можливого вбивства.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Spencer C. Tucker; Priscilla Roberts (2008). The Encyclopedia of the Arab-Israeli Conflict: A Political, Social, and Military History (en). Santa Barbara:ABC-CLIO. с. 99. ISBN 978-1-85109-842-2. 
  2. а б в Former Ministers of War and Defense (en). Egyptian Ministry of Defense. 
  3. Ehud Yonay (1993). No Margin for Error: the Making of the Israeli Air Force. Pantheon Books. с. 161–163. ISBN 978-0-679-41563-3. 
  4. Амер Абдель Хаким. Герои Советского Союза (ru). Герои страны. 
  5. Mehran Kamrava (2013). The Modern Middle East (en). University of California Press. ISBN 0-5202-7781-3. 
  6. а б Military prosecutor to investigate death of former Egypt defence minister Abdel-Hakim Amer. Al Ahram. 6 September 2012.