Авдієнко Михайло Оверкович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Авдієнко Михайло Оверкович
Народився 1892
Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер 8 вересня 1937(1937-09-08)
Сандармох, Медвеж'єгорський район[d], Карельська АРСР, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, СРСР
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Діяльність військовослужбовець

Миха́йло Ове́ркович Авдіє́нко (* 1892(1892), Воскресенка, Запорізька область — † 8 вересня 1937, спецкомбінат НКВД СССР в карельському урочищі Сандармох[1]) — український революціонер лівого спрямування. Член Центральної Ради та ЦК УСДРП, у часи совєцької окупації України — член ЦК УКП, редактор статистичного видання УСРР, очолював Центральне статистичне управління, був членом ВУЦВК[2].

Убитий групою НКВД в урочищі Сандармох.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Олександрійському повіті Катеринославської губернії в заможній селянській сім'ї. Закінчив народну школу. Воював на фронтах Першої світової війни, служив солдатом у Петрограді. Активний учасник революційних подій 1917 року в Петрограді (депутат Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів) і Києві — від ЦК УСДРП. Працював гласним міської думи; згодом став членом Всеукраїнської ради військових депутатів, ЦР і ЦК УСДРП[2]. Входив до складу Української Центральної Ради 3-го скликання.

У 1918 році — член групи «незалежників». Після відбуття Директорії до Білої Церкви 15 листопада 1918 року — у складі створеного при ЦК УСДРП Українського військово-революційного комітету, що керував антигетьманським повстанням у Києві[2]. 1919 разом з цією групою увійшов до Всеукраїнського ревкому для збройної боротьби проти російсько-большовицького уряду Раковського. Разом з А. Річицьким налагодив видання газети «Червоний прапор» і фактично став її редактором. Писав невеликі статті на актуальні теми[2]. Від 1920 року — член Центрального Комітету Української комуністичної партії, від неї входив до колегії Наркомату внутрішніх справ УСРР. Засуджений 12.11.1924 Особливою нарадою при Колегії ОГПУ до 3 років заслання, але 06.02.1925 вирок скасовано, а справу припинено. Після саморозпуску УКП в березні 1925-го вступив до КП(б)У, очолював Центральне статистичне управління, був членом ВУЦВК. Автор спогадів «Лютнева революція в Петрограді і УСДРП»[2]. Був редактором видання «Радянський статистик».

Засуджений 26.02.1934 «трійкою» при ГПУ УСРР до 10 років ув'язнення, відправлений до біломорських концтаборів ГУЛАГ. Був на каторжних роботах у Біломорсько-Балтійському таборі, працював там у хутрорадгоспі. Рішенням трійки НКВД Карельської АССР від 26 серпня 1937 розстріляний 8 вересня 1937 року в урочищі Сандармох (нині в Медвеж'єгорському районі, Карелія).

Реабілітований самими комуністами 9 квітня (за інш. даними — 15 квітня[2]) 1966 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Поминальные списки Карелии, 1937—1938: Уничтоженная Карелия
  2. а б в г д е В. І. Головченко, Д. В. Вєдєнєєв. АВДІЄ́НКО Михайло Оверкович. esu.com.ua. Процитовано 28 квітня 2016. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]