Аджавенко Володимир Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Аджавенко
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження 20 квітня 1995(1995-04-20)
Урзуф
Смерть 28 вересня 2019(2019-09-28) (24 роки)
(помер від поранень)
Громадянство Україна Україна
Псевдо «Аджа»
Військова служба
Роки служби 2015-2016; 2017—2019
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  Військово-морські сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 56 ОМПБр
Війни / битви

Російсько-українська війна

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Володи́мир Анато́лійович Аджа́венко (* 20 квітня 1995, Урзуф — 28 вересня, 2019, Дніпро) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни[1]. Добровольцем воював у складі Окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ», загинув розвідником-навідником 56 ОМБр Збройних Сил України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 квітня 1995 року в с. Урзуф (Мангушський район, Донецька область). Від 2000-го мешкав у м. Маріуполі. Займався боксом. Учасник Революції гідності[2].

У часі війни воював в складі окремої зведеної штурмової роти «Карпатська Січ». З 30 червня 2015-го по 19 вересня 2016 року - проходив службу в БСП «Донбас», був стрільцем-санітаром 2-ї роти, старшим стрільцем-кулеметником 3-ї роти. Пройшов бої за Широкине та Мар'їнку. У 2017 році підписав контракт на військову службу у складі 56 ОМБр Збройних Сил України. Старший солдат, військовослужбовець розвідувального підрозділу, розвідник-навідник.

11 вересня 2019 року, поблизу селища Піски (Ясинуватський район) зазнав важкого наскрізного поранення голови кулею снайпера. Був евакуйований до міської лікарні м. Селидового, в подальшому - до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І.І. Мечникова. Вночі переніс операцію й на ранок навіть опритомнів. Надалі перебував в непритомності на апараті штучної вентиляції легенів. Помер перед опівніччю 28 вересня.

1 жовтня 2019 року був похований на новому Старокримському кладовищі м. Маріуполя[3].

Без Володимира лишилися мати, брат, сестра й дружина.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Указом Президента України № 50/2020 від 11 лютого 2020 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].

Вшанування[ред. | ред. код]

  • 4 грудня 2021 року, на фасаді школи №31 м. Маріуполя, де навчався Володимир, було відкрито меморіальну дошку[5][2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ У «Мечці» помер боєць 56 омпбр Володимир Аджавенко, поранений снайпером під Пісками. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 13 травня 2020.
  2. ↑ а б У Маріуполі відкрили меморіальну дошку загиблому бійцю Володимиру Аджавенку. 04.12.2021, 18:11. Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.
  3. ↑ У Маріюполі вчора попрощалися з бійцем 56-ї бригади 24-річним Володимиром Аджавенком. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 13 травня 2020.
  4. ↑ Указ Президента України від 11 лютого 2020 року № 50/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. ↑ У Маріуполі відкрили меморіальну дошку загиблому бійцю Володимиру Аджавенку. 04.12.2021. Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 4 грудня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аджавенко_Володимир_Анатолійович&oldid=41630474