Александров Ігор Олександрович
| Ігор Александров | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | Ігор Олександрович Александров |
| Народився |
21 червня 1956 Тайшет, Іркутська область, РРФСР, СРСР |
| Помер |
7 липня 2001 (45 років) Слов’янськ, Донецька область, Україна ·вбивство |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | український тележурналіст, телеведучий, головний редактор, телевізійний менеджер |
| Нагороди |
 |
Ігор Олекса́ндрович Алекса́ндров (нар.21 червня 1956 — †7 липня 2001) — український тележурналіст, телеведучий, головний редактор, телевізійний менеджер з селища Мирне Слов'янського району Донецької області. Загинув від нападу під час виконання професійних обов'язків.
Біографія[ред. | ред. код]
1980—1982 рр.— інструктор організаційного відділу у Тайшетському міськомі комсомолу, з 1982 по 1988 роки — перший серкретар ГК ВЛКСМ.
З 1986 по 1988 роки працював на комбінат «Тайшетбудіндустрія», де пройшов шлях від начальника цеху до заступника директора на підприємстві.
У 1988 році Ігор Александров переїжджає до Слов'янська, де його трудова біографія продовжилась на Донецькому рибному комбінаті. Там він працював начальником ділянки капітальних ремонтів і був очільником партійного комітету підприємства.
У 1990 році став секретарем Слов'янському міського комітету Комуністичної партії. Тоді ж він створює телеканал «ТОР», засновниками якого були будівельне об'єднання «Слов'янськ», завод «Бетонмаш» та банк «Україна».
У 1994 році був кандидатом у народні депутати на позачергових виборах до Верховної Ради.
У лютому 1995 року він очолив Слов'янську організацію Ліберальної партії України.
1999 рік — керівник регіонального штабу кандидата у президенти України Євгена Марчука.
Журналістська діяльність[ред. | ред. код]
Був телеведучим на Донецькому телебаченні.
З 1991 по 2001 роки працював головним редактором, керівником і телеведучим місцевої телерадіокомпанії «ТОР» в місті Слов'янськ, Донецька область.
Тиск на журналіста[ред. | ред. код]
Маючи наміри зупинити критичні виступи Ігоря Александрова по телебаченню, донецькі бізнесмени (серед них був і Олександр Лєщинський, який в той час кандидатом у народні депутати по мажоритарному окрузі у Слов'янську і після смерті журналіста у 2001 році став власником телерадіокомпанії «ТОР») при підтримці представників донецької влади і окремих суддів наприкінці 90-х років розв'язали кампанію цькування журналіста. Так 27 липня 1998 р. за вироком суду м. Слов'янськ, яким було зухвало порушено Конституцію України, І.Александрову було заборонено займатися журналістською діяльністю впродовж 5 років і накладено штраф розміром 2500 грн. за дифамацію (наклеп). Згодом цей вердикт було скасовано судом вищої інстанції.
Обставини загибелі[ред. | ред. код]
3 липня 2001 р. в приміщенні телекомпанії «ТОР» (м. Слов'янськ) невідомі нападники бейсбольними битами завдали Ігорю Александрову смертельних поранень. Одразу після цього прибула карета швидкої допомоги. Постраждалого доставили у травмотологічне відділення Слов'янська у вкрай важкому стані: відкрита проникаюча черепно-мозкова травма, пошкодження головного мозку та відкритий багатокільчастий перелом у лобно-височно-темній області з переходом на основу черепа. Операцію почали слов'янські травматологи, а трохи пізніше до них на допомогу з Донецька прибули лікар-нейрохірург Андрій Ващенко і лікар-нейрореанімолог Алла Шабанова. Перша операція по порятунку Ігоря Александрова тривала 8 годин. Проте журналіст помер через кілька днів в лікарні, не приходячи до тями. Перед загибеллю він готував до ефіру матеріал про зв'язки керівництва Донецької області із криміналітетом. Головою Донецької обласної державної адміністрації в той час (1997—2002) був Віктор Янукович.
Розслідування загибелі[ред. | ред. код]
Офіційна версія від правоохоронних органів — «помилкове вбивство». Слідство не взяло до уваги факти про серію критичних виступів І.Александрова в його телепрограмі «Без ретуші», де колишні працівники донецького УБОЗу свідчили про корумпованість обласної міліції та її зв'язки з кримінальними колами.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
Ім'я Ігоря Александрова викарбувано на Меморіалі журналістів в Музеї новин в Вашингтоні, США.
У 2016 році нагороджений посмертно орденом Свободи від Президента України «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм»[1].
У Слов'янську є вулиця та провулок Ігоря Александрова[2].
28 серпня 2020 року, сесія Слов'янської міської ради ухвалила рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Слов'янська» генеральному директору Слов'янської телерадіокомпанії «Тор» Ігорю Александрову (посмертно)[3].
Рішенням Слов'янської районної ради Донецької області від 02.09.2020 № 7/44-826 Александрову Ігорю Олександровичу було присвоєне звання «Почесний громадянин Слов'янського району» посмертно[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України № 338/2016 від 22.08.2016 «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 22 серпня 2016.
- ↑ Офіційний сайт Слов’янської міської ради. slavrada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 січня 2020. Процитовано 24 лютого 2017.
- ↑ Журналісту Ігорю Александрову посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин міста Слов'янська». 28.08.2020, 22:22. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 28 серпня 2020.
- ↑ Рішенням Слов'янської районної ради Донецької області від 02.09.2020 №7/44-826 Александрову Ігорю Олександровичу було присвоєне звання «Почесний громадянин Слов’янського району» посмертно (PDF). http://slavrairada.gov.ua. Архів оригіналу (PDF) за 30 жовтня 2020.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Посилання [Архівовано 5 грудня 2010 у Wayback Machine.] на сторінку Ігоря Александрова на Меморіалі журналістів у Музеї новин у Вашингтоні, США.
- Пенчук Б., Кузин С. Александров Игорь // Донецкая мафия: Антология. — К. : Полиграфкнига, 2006. — ISBN 966-530-041-5.
