Александр Жан Еміль Єрсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Єрсен
Petit-Yersin.jpg
Олександр Єрсен, молоді роки.
Народився 22 вересня 1863(1863-09-22)
Обон, Швейцарія
Помер 28 лютого 1943(1943-02-28) (79 років)
Нячанг, Вьєтнам
Національність француз швейцарського походження
Alma mater Лозанський університет
Галузь наукових інтересів бактеріологія
Відомий завдяки: відкриття збудника чуми

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Алекса́ндр Жан Емі́ль Є́рсен (фр. Alexandre Emile Jean Yersin; 22 вересня 1863, Обон, Швейцарія — 28 лютого 1943, Нячанг, В'єтнам) — швейцарський вчений, лікар, який відкрив збудника чуми — чумну паличку; розробляв перші способи запобіганню поширення чуми.

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Олександр народився в родині французів, які мешкали у Швейцарії в кантоні Во, в містечку Обон фр. (Aubonne).

Два роки опановував медицину в місті Лозанна. Потім, як звичайний західноєвропейський космополіт, продовжив навчання в місті Марбург (Німеччина), а у 1884—1886 роках перебрався у Париж. Аби зробити кар'єру, отримав громадянство Франції у 1888 році.

В інституті Пастера[ред.ред. код]

У 1886 році він отримав запрошення працювати в одній з лабораторій Вищої Нормальної школи. Його запросив відомий французький мікробіолог Еміль Ру, разом з яким він брав участь в розробці сироватки проти сказу. У 1888 році Єрсен успішно захистив дисертацію на науковий ступінь доктора наук. У 1889 році, як співпрацівник Еміля Ру, перейшов у щойно заснований інститут Луї Пастера.

Праця у Вьєтнамі[ред.ред. код]

У 1890 році Єрсен відбув у Французький Індокитай (колоніальний район Франції в цьому районі Азії).

Єрсен в літньому віці.

У 1894 році за розпорядженням французького уряду почав вивчати наслідки манчжурської легеневої чуми, виявив збудника цієї хвороби. Паралельно японський вчений Кітасато Сібасабуро[1] теж проводив дослідження по виявленню збудника чуми. Він швидше за Єрсена їх оприлюднив. Перевірки результатів досліджень Сібасабуро та Єрсена виявили, що першість у факті виявлення все-таки на боці французького науковця. Збудника чуми, знайденого Єрсеном, було також виявлено у тілах померлих пацюків, як це припускав до цього Єрсен. Це відкрило шлях до пов'язування епідемії серед людей з епізоотією серед тварин і сформувало шляхи до впровадження профілактичних заходів. У 1895 році Єрсен повернувся в Інститут Пастера в Парижі, де у співпраці з Емілем Ру, Альбертом Кальметтом і Амедеєм Боррелем створив першу протичумну сироватку. По закінченню праці, Олександр Єрсен в тому ж році повернувся до В'єтнаму в містечко Нячанг, де була створена лабораторія з виробництва протичумної сироватки. У 1905 році лабораторія в Нячангу стала філією Інституту Пастера в цій країні. Єрсен залишився у В'єтнамі і заснував у місті Ханой у 1902 році Медичну школу. Він був її першим директором до 1904 року.

Єрсен та інтродукція рослин[ред.ред. код]

Олександр Єрсен брав активну участь у інтродукції незвичних для В'єтнаму рослин, серед яких були і каучукові дерева (бразильська гевея), яку вивезли з Бразилії до Індокитаю. Для власних експериментів з новими рослинами, науковець ще у 1897 році отримав концесію від уряду на право створити сільськогосподарську станцію Сайо Дау. У 1915 році він також розпочав дослідження з акліматизації у В'єтнамі хінного дерева (Cinchona ledgeriana), яке завезли з Анд в Південній Америці. Це сприяло створенню ліків від малярії, хвороби, що досить поширена в країнах Індокитаю і донині.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Помер Олександр Єрсен 28 лютого 1943 року у В'єтнамі. Єрсена добре пам'ятають не тільки у Франції, а й у В'єтнамі, де він роками працював і помер. Є декілька міст В'єтнаму, де вулиці, ліцеї, вищі навчальні заклади названих на честь французького науковця.

У місті Нячанг (В'єтнам) створено музей Олександра Єрсена.

Твори[ред.ред. код]

  • «La peste bubonique à Hong Kong», in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 393—395 (фр.)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Також часто іменують Кітазато Шибасбуро.

Джерела[ред.ред. код]

  • Noël Bernard, Yersin: pionnier, savant, explorateur, La Colombe, 1955, 180 p (фр.)
  • Bertil Galland, L'Histoire Vaudoise, 24 Heure édition, 1973, 236 p. (фр.)
  • Eugène Olivier, Pestes dans les pays de Vaud, F. Rouge & Cie, 1944, 47 p. (фр.)
  • Guy Saudan, La médecine à Lausanne du XVIe au XX|e, Le Verseau, 1991, 273 p. (фр.)
  • Christian Colombani, « Saint Yersin de Nha-Trang », in Le Monde, édition du 28.12.91 (фр.)
  • Emile C. Bonard, " La peste et Alexandre Yersin (1863—1943) ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 389—391 (фр.)
  • Vera Koebling-Waldis, " La peste en Suisse ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 397—403 (фр.)
  • Bernardino Fantini, " Un jeune pastorien chez Koch: Yersin, 1888 ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 429—437 (фр.)
  • Jacqueline Brossolet, " Autour des lettres d'Alexandre Yersin à sa famille ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 445—450 (фр.)
  • Henri H. Mollaret et Jacqueline Brossollet, Alexandre Yersin ou le vainqueur de la peste, Fayard, 1985. (фр.)

Посилання[ред.ред. код]