Александр Жан Еміль Єрсен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Єрсен
фр. Alexandre Émile Jean Yersin
Олександр Єрсен, молоді роки.
Олександр Єрсен, молоді роки.
Ім'я при народженні фр. Alexandre Emile Jean Yersin
Народився 22 вересня 1863(1863-09-22)
Обон, Швейцарія
Помер 28 лютого 1943(1943-02-28) (79 років)
Нячанг, В'єтнам
Поховання Нячанг
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція[1]
Flag of Switzerland.svg Швейцарія
Національність француз швейцарського походження
Діяльність лікар, бактеріолог, мандрівник-дослідник, агроном, біолог
Alma mater Лозанський університет
Сфера інтересів бактеріологія
Заклад Інститут Пастера, Messageries Maritimes[d] і Hanoi Medical University[d]
Член Académie des sciences d'outre-mer[d][2] і Паризька медична академія
Відомий завдяки: відкриття збудника чуми
Нагороди

Александр Жан Еміль Єрсен у Вікісховищі?

Алекса́ндр Жан Емі́ль Є́рсен (фр. Alexandre Emile Jean Yersin; 22 вересня 1863, Обон, Швейцарія — 28 лютого 1943, Нячанг, В'єтнам) — швейцарський вчений, лікар, який відкрив збудника чуми — чумну паличку; розробляв перші способи запобігання поширення цієї хвороби.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Олександр народився в родині французів, які мешкали у Швейцарії в кантоні Во, в містечку Обон фр. (Aubonne).

Два роки вивчав медицину в місті Лозанна. Потім, як звичайний західноєвропейський космополіт, продовжив навчання в місті Марбург (Німеччина), а у 1884—1886 роках перебрався у Париж. Аби зробити кар'єру, отримав громадянство Франції у 1888 році.

В інституті Пастера[ред. | ред. код]

У 1886 році він отримав запрошення працювати в одній з лабораторій Вищої Нормальної школи. Його запросив відомий французький мікробіолог Еміль Ру, разом з яким він брав участь у розробці сироватки проти сказу. У 1888 році Єрсен успішно захистив дисертацію на науковий ступінь доктора наук. У 1889 році, як співпрацівник Еміля Ру, перейшов у щойно заснований інститут Луї Пастера.

Праця у В'єтнамі[ред. | ред. код]

У 1890 році Єрсен виїхав у Французький Індокитай (колоніальний район Франції в цьому районі Азії).

Єрсен в літньому віці.

У 1894 році за розпорядженням французького уряду почав вивчати наслідки манчжурської легеневої чуми, виявив збудника цієї хвороби. Паралельно японський вчений Кітасато Сібасабуро[3] теж проводив дослідження по виявленню збудника чуми. Він швидше за Єрсена їх оприлюднив. Перевірки результатів досліджень Сібасабуро та Єрсена виявили, що першість у факті виявлення все-таки на боці французького науковця. Збудника чуми, знайденого Єрсеном, було також виявлено у тілах померлих пацюків, як це припускав до цього Єрсен. Це відкрило шлях до пов'язування епідемії серед людей з епізоотією серед тварин і сформувало шляхи до впровадження профілактичних заходів. У 1895 році Єрсен поїхав до інституту Пастера у Парижі, де в співпраці з Емілем Ру, Альбертом Кальметтом і Амедеєм Боррелем створив першу протичумну сироватку. По закінченню праці, Єрсен у тому ж році повернувся до В'єтнаму в містечко Нячанг, де створив лабораторію з виробництва протичумної сироватки. У 1905 році лабораторія в Нячангу стала філією інституту Пастера в цій країні. Єрсен залишився у В'єтнамі і заснував у місті Ханой у 1902 році Медичну школу. Він був її першим директором до 1904 року.

Єрсен та інтродукція рослин[ред. | ред. код]

Єрсен брав активну участь у інтродукції незвичних для В'єтнаму рослин, серед яких були і каучукові дерева (бразильська гевея), яку вивезли з Бразилії до Індокитаю. Для власних експериментів з новими рослинами, науковець ще у 1897 році отримав концесію від уряду на право створити сільськогосподарську станцію Сайо Дау. У 1915 році він також розпочав дослідження з акліматизації у В'єтнамі хінного дерева (Cinchona ledgeriana), яке завезли з Анд в Південній Америці. Це сприяло створенню ліків від малярії, хвороби, що досить поширена в країнах Індокитаю і донині.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Помер Александр Єрсен 28 лютого 1943 року у В'єтнамі. Є декілька міст В'єтнаму, де вулиці, ліцеї, вищі навчальні заклади названих на його честь. У місті Нячанг створено музей Александра Єрсена.

Твори[ред. | ред. код]

  • «La peste bubonique à Hong Kong», in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 393—395 (фр.)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Noël Bernard, Yersin: pionnier, savant, explorateur, La Colombe, 1955, 180 p (фр.)
  • Bertil Galland, L'Histoire Vaudoise, 24 Heure édition, 1973, 236 p. (фр.)
  • Eugène Olivier, Pestes dans les pays de Vaud, F. Rouge & Cie, 1944, 47 p. (фр.)
  • Guy Saudan, La médecine à Lausanne du XVIe au XX|e, Le Verseau, 1991, 273 p. (фр.)
  • Christian Colombani, « Saint Yersin de Nha-Trang », in Le Monde, édition du 28.12.91 (фр.)
  • Emile C. Bonard, " La peste et Alexandre Yersin (1863—1943) ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 389—391 (фр.)
  • Vera Koebling-Waldis, " La peste en Suisse ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 397—403 (фр.)
  • Bernardino Fantini, " Un jeune pastorien chez Koch: Yersin, 1888 ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 429—437 (фр.)
  • Jacqueline Brossolet, " Autour des lettres d'Alexandre Yersin à sa famille ", in Revue Médicale de la Suisse romande, 1994, p. 445—450 (фр.)
  • Henri H. Mollaret et Jacqueline Brossollet, Alexandre Yersin ou le vainqueur de la peste, Fayard, 1985. (фр.)

Посилання[ред. | ред. код]