Алфатар
місто | ||||
|---|---|---|---|---|
| Алфатар болг. Алфатар | ||||
| Країна |
 Болгарія | |||
| Область | Сілістринська область | |||
| Община | Алфатар | |||
| Код ЕКАТТЕ | 00415 | |||
| Поштовий індекс | 7570 | |||
| Телефонний код | 08673 | |||
| 43°56′38″ пн. ш. 27°17′13″ сх. д.H G O | ||||
| Висота | 161 | |||
| Населення | 1633 (2011) | |||
| Телефонний код | +421-08511 | |||
| Відстань | ||||
| До обласного центру | ||||
| фізична | 19 км [2] | |||
| До Софії | ||||
| фізична | 349 км [2] | |||
| Розташування | ||||
  Алфатар Алфатар (Болгарія) | ||||
| ||||
| Мапа | ||||
| ||||
 Алфатар у Вікісховищі
| ||||
Алфата́р (болг. Алфатар) — місто в Сілістринській області Болгарії. Адміністративний центр общини Алфатар.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису населення 2011 року у місті проживали 1633 особи.
Національний склад населення міста[3]:
| Національність | Кількість осіб | Відсоток |
|---|---|---|
| болгари | 1587 | 99,5 % |
| турки | 5 | 0,3 % |
| Всього відповіли | 1595 |
Розподіл населення за віком у 2011 році[4]:
Динаміка населення[5]:
Географія[ред. | ред. код]
Місто розташоване в 20 км на південь від Сілістри і в 24 км від кордону з Республікою Румунія. Через Алфатар проходить дорога Сілістра — Самуїл і Сілістра — Шумен, що веде до Добрича і Варни. Місто розташоване в Дунайській рівнині, у Добруджі, на висоті 188 м над рівнем моря. Клімат помірно континентальний. Ґрунти — черноземи, переважно ерозовані. Населення міста — 1633 особи (1 лютого 2011 року, НСІ).
Біля міста є лісовий заповідник у місцевості Каракуз.
Історія[ред. | ред. код]
Алфатар — давнє болгарське поселення, відоме з 1573 року.
У серпні 1773 р. під час російсько-турецької війни 400 сімей з села переїхали до Російської імперії. У наступному році вони заснували поселення Вільшанка на землях Бузького козацького війська. Пізніше багато болгар вирішують повернутися на батьківщину, але вони піддаються репресіям і насильно примушені залишатися у Вільшанці під тиском політики Російської імперії.[6]
Після російсько-турецької війни 1828—1829 рр. поселенці зі Сливенської і Ямболської областей оселилися в Алфатарі. Під час звільнення від турецького панування налічувалося 2039 жителів, і це було одне з найбільших Добруджанських сіл.
На початку Балканської війни 1912 року чоловік з Альфатара був добровольцем в Македонсько-Адріанопольському корпусі[7] — Стефан Боздуганов.
Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 року, село залишається на території Румунії. Населення має сильний опір проти спроб роздержавлення, бере участь у Добруджанській революційній організації та в революційному робітничому русі в Румунії. Місто було повернене Болгарії за Крайовським договором 1940 року.
За короткий час Алфатар був перейменований на Генерала Лазарова (1942—1943), після чого його нинішня назва була відновлена. У той час існував паровий млин, шість вітряних млинів, дві чесальні та інші малі підприємства.
У 1974 р. Алфатар був оголошений містом.
Етимологія[ред. | ред. код]
Алфатар — унікальна назва в болгарській топоніміці. В історичних джерелах зустрічаються : Алфатар, Ахлатар та Іфлатар. Існує версія протоболгарського походження назви — «jai» — армія і «tora» — місто (фортеця) — перекласти можна як «фортеця з військами». «Іфлатар» називали також південну сторону середньовічної фортеці Драстар (нині Сілістра).
Цікавим є той факт, що майже в 3000 кілометрах в центральній Іспанії є місто з майже однаковою етимологією — Алфафар.
Релігії[ред. | ред. код]
Мешканці Алфатар є переважно християнами.
Економіка[ред. | ред. код]
У Альфатарі є кілька заводів і підприємств. Розвинуте сільське господарство та виробництво зерна.
Державні установи[ред. | ред. код]
- Початкова школа «Христо Ботев», Алфатар
- Церква «Св. Трійці», Алфатар, заснована в 1846 році, у якій було створено першу церковну школу. Вона зберігає оригінальні ікони тревненських майстрів Досю Косева і Ангела Досюва. Храм — пам'ятник культури і туристичний об'єкт.
- «Добруджанський будинок», Алфатар — туристичний об'єкт, у якому представлене добре обладнане добруджанське житло кінця ХІХ — початку ХХ ст. Є експозиція автентичних тканин, меблів, костюмів, домашніх виробів та виноградарських знарядь.
- Громадський центр «Йордан Йовков»
- Громадський центр «Ведрина», Алфатар
- Дитячий садок «Щасливе дитинство»
- Будинок для людей похилого віку — відкритий у 2004 році Повністю реконструйований будинок, з сучасним інтер'єром, фінансується Фондом соціальних інвестицій. Місткість 40 осіб.
Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]
У Алфатарі є об'єкти, що розкривають естетику, звичаї та побутї фракійців, римлян, ранньовізантійців та християн 10 століття.
- Скельні монастирі 10-го століття в місцевостях «Суха чешма», «Братила».
- Фракійські скельні святилища в місцевості «Баджаліята» і «Киринджика» неподалік села Василь Левський, фракійський курганний некрополь в місцевості «Бистренських виноградників».
- Доісторичне (енеолітичне) поховання біля села Цар Асен.
- Заповідна територія «Липник» в Каракузі.
- Частина території заповідної території «Малий Канагол»
- Церква Святої Трійці, побудована в 1846 році.
- Музеї
- Музейна колекція в храмі «Св. Трійця».
- Музейна колекція у громадському центрі Йордана Йовкова — історія Алфатара в документах, фотографіях та об'єктах.
Регулярні події[ред. | ред. код]
- Традиційний собор збігається з православним святом «Святий дух», який також є святом храму «Св. Трійця»;
- 22 квітня — День землі, води і повітря;
- 1 червня — День захисту дітей;
- 4 вересня — День міста Алфатар; 4 вересня 1974 року село Алфатар було оголошено містом.
- 12 жовтня — Святкування громади Алфатар у святковому календарі НАМРБ «День болгарської громади»
- Різдво — християнське свято Різдва Христового.
- День Лазаря
- Великдень
Особи[ред. | ред. код]
- Народилися в Алфатарі
- Стефан Боздуганов (3 серпня 1892 — 1 липня 1943 р.) — член Внутрішньої добруджанської революційної організації. Верховний воєвода загону ВДРО.
- Коста Дончев (н.1942) — мер, художник, публіцист
- Димітар Карамочев (? -1903) — член Внутрішньої македонсько-одрінська революційної організації (ВМОРО). Начальник Розлоги. Він помер у бою 4 вересня 1903 року на піку Кукла в Пиріні.
- Померлі в Алфатарі
- Володимир Мусаков (1887—1916) — письменник
Кухня[ред. | ред. код]
Типовою для алфатарської кухні є широке використання макаронних виробів, молока та сирів.
Із напоїв поулярні:
- Абрикосова ракія
- Виноградна ракія
- Крушениця — традиційний безалкогольний напій
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: категорія за темою сторінки із значенням "Category:Alfatar", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q21101694/uk. Докладніше: Вікіпедія:Проєкт:Вікідані; Вікіпедія:Категоризація.
- ↑ а б Фізичні відстані розраховані за координатами населених пунктів
- ↑ Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и самоопределение по етническа принадлежност към 01.02.2011 г. (болгарською) . Архів оригіналу за 05.04.2013. Процитовано 18 березня 2012.
- ↑ Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и възраст към 01.02.2011 г. (болгарською) . Архів оригіналу за 14.08.2013. Процитовано 18 березня 2012.
- ↑ Национален статистически институт. Справка за населението на гр. Алфатар, общ. Алфатар, обл. Силистра (болгарською) . Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 23 січня 2012.
- ↑ Дойнов, Стефан (2005). Българите в Украйна и Молдова през Възраждането (1751 – 1878). София: Академично издателство „Марин Дринов“. с. 57—58. ISBN 954-322-019-0.
- ↑ "Македонсько-Адріанопольський корпус 1912—1913 рр. Персонал, Головне управління архівів, 2006, с. 96 і 826
| ||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Болгарії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
