Алфатар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто
Вікіпедія: Портал:«Болгарія»
Алфатар
болг. Алфатар
Країна Болгарія Болгарія
Область Сілістринська область
Община Алфатар
Код ЕКАТТЕ 00415
Поштовий індекс 7570
Телефонний код 08673
43°56′38″ пн. ш. 27°17′13″ сх. д.H G O
Висота 161
Населення 1633 (2011)
Телефонний код +421-08511
Відстань
До обласного центру
 фізична 19 км [2]
До Софії
 фізична 349 км [2]
Розташування
Алфатар. Карта розташування: Болгарія
Алфатар
Алфатар
Алфатар (Болгарія)
Alfatar location in Bulgaria.png
Мапа
CMNS: Алфатар у Вікісховищі

Алфата́р (болг. Алфатар) — місто в Сілістринській області Болгарії. Адміністративний центр общини Алфатар.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2011 року у місті проживали 1633 особи.

Національний склад населення міста[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
болгари 1587 99,5 %
турки 5 0,3 %
Всього відповіли 1595

Розподіл населення за віком у 2011 році[4]:


Динаміка населення[5]:

Географія[ред. | ред. код]

Місто розташоване в 20 км на південь від Сілістри і в 24 км від кордону з Республікою Румунія. Через Алфатар проходить дорога Сілістра — Самуїл і Сілістра — Шумен, що веде до Добрича і Варни. Місто розташоване в Дунайській рівнині, у Добруджі, на висоті 188 м над рівнем моря. Клімат помірно континентальний. Ґрунти — черноземи, переважно ерозовані. Населення міста — 1633 особи (1 лютого 2011 року, НСІ).

Біля міста є лісовий заповідник у місцевості Каракуз.

Історія[ред. | ред. код]

Меморіальна плита і вінок Стефану Боздуганову

Алфатар — давнє болгарське поселення, відоме з 1573 року.

У серпні 1773 р. під час російсько-турецької війни 400 сімей з села переїхали до Російської імперії. У наступному році вони заснували поселення Вільшанка на землях Бузького козацького війська. Пізніше багато болгар вирішують повернутися на батьківщину, але вони піддаються репресіям і насильно примушені залишатися у Вільшанці під тиском політики Російської імперії.[6]

Після російсько-турецької війни 1828—1829 рр. поселенці зі Сливенської і Ямболської областей оселилися в Алфатарі. Під час звільнення від турецького панування налічувалося 2039 жителів, і це було одне з найбільших Добруджанських сіл.

На початку Балканської війни 1912 року чоловік з Альфатара був добровольцем в Македонсько-Адріанопольському корпусі[7] — Стефан Боздуганов.

Згідно з Бухарестським мирним договором 1913 року, село залишається на території Румунії. Населення має сильний опір проти спроб роздержавлення, бере участь у Добруджанській революційній організації та в революційному робітничому русі в Румунії. Місто було повернене Болгарії за Крайовським договором 1940 року.

За короткий час Алфатар був перейменований на Генерала Лазарова (1942—1943), після чого його нинішня назва була відновлена. У той час існував паровий млин, шість вітряних млинів, дві чесальні та інші малі підприємства.

У 1974 р. Алфатар був оголошений містом.

Етимологія[ред. | ред. код]

Алфатар — унікальна назва в болгарській топоніміці. В історичних джерелах зустрічаються : Алфатар, Ахлатар та Іфлатар. Існує версія протоболгарського походження назви — «jai» — армія і «tora» — місто (фортеця) — перекласти можна як «фортеця з військами». «Іфлатар» називали також південну сторону середньовічної фортеці Драстар (нині Сілістра).

Цікавим є той факт, що майже в 3000 кілометрах в центральній Іспанії є місто з майже однаковою етимологією — Алфафар.

Релігії[ред. | ред. код]

Мешканці Алфатар є переважно християнами.

Економіка[ред. | ред. код]

У Альфатарі є кілька заводів і підприємств. Розвинуте сільське господарство та виробництво зерна.

Державні установи[ред. | ред. код]

  • Початкова школа «Христо Ботев», Алфатар
  • Церква «Св. Трійці», Алфатар, заснована в 1846 році, у якій було створено першу церковну школу. Вона зберігає оригінальні ікони тревненських майстрів Досю Косева і Ангела Досюва. Храм — пам'ятник культури і туристичний об'єкт.
  • «Добруджанський будинок», Алфатар — туристичний об'єкт, у якому представлене добре обладнане добруджанське житло кінця ХІХ — початку ХХ ст. Є експозиція автентичних тканин, меблів, костюмів, домашніх виробів та виноградарських знарядь.
  • Громадський центр «Йордан Йовков»
  • Громадський центр «Ведрина», Алфатар
  • Дитячий садок «Щасливе дитинство»
  • Будинок для людей похилого віку — відкритий у 2004 році Повністю реконструйований будинок, з сучасним інтер'єром, фінансується Фондом соціальних інвестицій. Місткість 40 осіб.

Визначні пам'ятки[ред. | ред. код]

У Алфатарі є об'єкти, що розкривають естетику, звичаї та побутї фракійців, римлян, ранньовізантійців та християн 10 століття.

  1. Скельні монастирі 10-го століття в місцевостях «Суха чешма», «Братила».
  2. Фракійські скельні святилища в місцевості «Баджаліята» і «Киринджика» неподалік села Василь Левський, фракійський курганний некрополь в місцевості «Бистренських виноградників».
  3. Доісторичне (енеолітичне) поховання біля села Цар Асен.
  4. Заповідна територія «Липник» в Каракузі.
  5. Частина території заповідної території «Малий Канагол»
  6. Церква Святої Трійці, побудована в 1846 році.
Музеї
  • Музейна колекція в храмі «Св. Трійця».
  • Музейна колекція у громадському центрі Йордана Йовкова — історія Алфатара в документах, фотографіях та об'єктах.

Регулярні події[ред. | ред. код]

  • Традиційний собор збігається з православним святом «Святий дух», який також є святом храму «Св. Трійця»;
  • 22 квітня — День землі, води і повітря;
  • 1 червня — День захисту дітей;
  • 4 вересня — День міста Алфатар; 4 вересня 1974 року село Алфатар було оголошено містом.
  • 12 жовтня — Святкування громади Алфатар у святковому календарі НАМРБ «День болгарської громади»
  • Різдво — християнське свято Різдва Христового.
  • День Лазаря
  • Великдень

Особи[ред. | ред. код]

Народилися в Алфатарі
  • Стефан Боздуганов (3 серпня 1892 — 1 липня 1943 р.) — член Внутрішньої добруджанської революційної організації. Верховний воєвода загону ВДРО.
  • Коста Дончев (н.1942) — мер, художник, публіцист
  • Димітар Карамочев (? -1903) — член Внутрішньої македонсько-одрінська революційної організації (ВМОРО). Начальник Розлоги. Він помер у бою 4 вересня 1903 року на піку Кукла в Пиріні.
Померлі в Алфатарі
  • Володимир Мусаков (1887—1916) — письменник

Кухня[ред. | ред. код]

Типовою для алфатарської кухні є широке використання макаронних виробів, молока та сирів.

Із напоїв поулярні:

  • Абрикосова ракія
  • Виноградна ракія
  • Крушениця — традиційний безалкогольний напій

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: категорія за темою сторінки із значенням "Category:Alfatar", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q21101694/uk. Докладніше: Вікіпедія:Проєкт:Вікідані; Вікіпедія:Категоризація.
  2. а б Фізичні відстані розраховані за координатами населених пунктів
  3. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и самоопределение по етническа принадлежност към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 05.04.2013. Процитовано 18 березня 2012. 
  4. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и възраст към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 14.08.2013. Процитовано 18 березня 2012. 
  5. Национален статистически институт. Справка за населението на гр. Алфатар, общ. Алфатар, обл. Силистра (болгарською). Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 23 січня 2012. 
  6. Дойнов, Стефан (2005). Българите в Украйна и Молдова през Възраждането (1751 – 1878). София: Академично издателство „Марин Дринов“. с. 57 – 58. ISBN 954-322-019-0. 
  7. "Македонсько-Адріанопольський корпус 1912—1913 рр. Персонал, Головне управління архівів, 2006, с. 96 і 826