Альвізе Грітті
| Альвізе Грітті | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1480 Константинополь |
| Помер |
9 жовтня 1534 Медіаш, Сібіу, Румунія |
| Поховання | Franciscan Church in Mediașd |
| Країна | Османська імперія |
| Діяльність | торговець, політик, дипломат |
| Alma mater | Падуанський університет |
| Посада | lord-lieutenant of a countyd[1] |
| Батько | Андреа Ґрітті |
Альвізе Грітті[2] (італ. Alvise Gritti, також зустрічаються варіанти імені Луїджі[3] та Лудовіко[4]; 1480, Стамбул, Османська імперія — 29 вересня 1534, Медіаш, Трансильванія) — османський дипломат і політик венеційського походження, незаконнонароджений син дожа Венеції Андреа Грітті; регент Угорщини з 1530 до 1534 рік[5].
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у 1480 році у Стамбулі від грецької[6] невільниці під час перебування його батька у столиці Османської імперії. Ріс також у Стамбулі; освіту здобув у Падуї, Венеція (1496—1507/1508). У 1527 році повернувся до Стамбула, де вперше зустрівся з великим візиром молодого султана Сулеймана Паргали Ібрагімом. Альвізе дуже швидко зблизився з візиром і навіть став його діловим партнером[7]. У Стамбулі Альвізе став знаним під прізвиськом Бейоглу, даним йому за його походження (дослівний переклад «син дворянина»); цю ж назву носив район неподалік площі Таксім, де знаходився палац Грітті[8].
1527 року Альвізе підтримав Яноша Заполью проти Фердинанда Габсбурга, який бажав отримати угорську корону. Незабаром він став одним із найважливіших союзників Яноша, і служив посередником між угорським королем і султаном Османа. У 1528 році великий візир, за деякими повідомленнями, планував взяти його в майбутній похід на Угорщину, де Грітті отримав би «важливе архієпископство, а також частина австрійського ерцгерцогства до того, як турки взяли б їх»[9]. Грітті залишився в Буді як перший радник короля Яноша, а з 1530 до 1534 рік був регентом Угорщини[5].
19 листопада 1533 року губернатор Марано повідомив Карлу Габсбургу, що «чув кілька днів тому про затримання генерал-капітана Хорватії та його переправлення в [місто брата твого] Лайбах від двох шпигунів Грітті». Вони зізналися, що Грітті «від імені турецького імператора (султана) уклав союз із королями Англії та Франції, а також з низкою інших правителів проти Його Імператорської та Королевської Величностей та всього християнського світу. Внаслідок цього французько-турецька армія, чисельністю понад 23 тисячі осіб (з них 1500 одиниць легкої кавалерії), готується до війни. На думку одного зі шпигунів, сам Грітті, а також його спільники намагатимуться проникнути до Хорватії, Славонії й Угорщини, щоб захопити їх. Тим часом герцоги Баварії та Вюртемберга, а також ландграф Гессену створять заворушення в Німеччині та дестабілізують християнський світ, що призведе до великих проблем Його Імператорської Величності»[10].
1534 року Грітті спробував очолити повстання в Трансильванії, але його вбили разом з двома синами при облозі Медіаша[11].
У культурі[ред. | ред. код]
- У турецькому телесеріалі «Хюррем Султан» роль Альвізе Грітті виконав Яман Тюрджет[12].
- У турецькому телесеріалі «Величне століття. Роксолана» роль Альвізе Грітті виконували Тансель Онгель[13] й Ерман Сабан.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Zoltán F. Magyarország főispánjai, Die Obergespane ungarns — Budapest: Argumentum Kiadó, 1995. — С. 84.
- ↑ Gritti, Alvise (італ.). Treccani.it. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 26 квітня 2015.
- ↑ Gritti, Luigi (італ.). Treccani.it. Архів оригіналу за 3 березня 2015. Процитовано 13 квітня 2015.
- ↑ Braudel, 1986, с. 701.
- ↑ а б Setton, 1984, с. 89.
- ↑ Bietenholz, Deutscher, 2003, с. 135.
- ↑ Lybyer, 1913, с. 197.
- ↑ Cezar, 1991, с. 11.
- ↑ Setton, 1984, с. 301.
- ↑ Calendar of State Papers, Spain. — London : Her Majesty's Stationery Office, 1882. — Т. 4, ч. 2. — С. 858—868. Архівовано з джерела 23 вересня 2015
- ↑ Lybyer, 1913, с. 62.
- ↑ Hürrem Sultan на сайті IMDb (англ.)
- ↑ Величне століття на сайті IMDb (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Fernand Braudel. Civiltà e imperi del Mediterraneo nell'età di Filippo II. — Torino : Einaudi, 1986. — ISBN 8806596004.
- Kenneth M. Setton. The Papacy and the Levant. — Philadelphia : American Philosophical Society, 1984. — Т. 3. — P. 89, 301—390. — ISBN 0871691612.
- Albert Lybyer. Government of the Ottoman Empire in the Time of Suleiman the Magnificent. — Cambridge, MA : Harvard University Press, 1913. — P. 62, 197, 315—325.
- Cezar, Mustafa. XIX. yüzyıl Beyoğlusu. — İs. : Ak Yayınları, 1991. — ISBN 975-7630-23-3.
- Peter G. Bietenholz, Thomas B. Deutscher. Contemporaries of Erasmus: a biographical register. — Toronto : University of Toronto Press, 2003. — С. 135. — ISBN 0802085776.
- Gizela Nemeth Papo, Adriano Papo. Ludovico Gritti. Un principe-mercante tra Venezia, i Turchi e la corona d'Ungheria. — Mariano del Friuli : Edizioni della Laguna, 2002. — 355 p.
- Ferenc Szakaly. Lodovico Gritti in Hungary: 1529-1534: a historical insight. — Venice : Akadémiai Kiadó, 1995. — 143 p. — ISBN 9630568152.
- Heinrich Kretschmayr. Ludovico Gritti. — N. Y. : BiblioBazaar, 2009. — 114 p. — ISBN 111308717X.
- Suzan Ays̜e Yalman. The Life of Alvise Gritti (1480-1534) in the Ottoman Empire. — Cambridge, MA : Harvard University, 1999. — 186 p.
Посилання[ред. | ред. код]
|
