Дож Венеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

До́ж Вене́ції (вен. Doxe de Venexia, італ. Doge di Venezia) — титул і посада виборного глави (дожа) Венеціанської республіки у VIIIXVIII століттях. Виник у 697, коли Венеція входила в межі Візантії. Першим дожем став Паоло Лучіо Анафесто. Імовірно перші дожі виконували функції намісників Візантійської імперії. До 1032 дожі мали практично необмежену владу в державних, військових та церковних справах. З часом обов'язки дожа дедалі більше перекладалися на венеціанських чиновників. З 1268 існувала посада віце-дожа.

Процедура виборів[ред. | ред. код]

Дожі обиралися з найбагатших та найвпливовіших сімей Венеції. Після цього влада дожів була обмежена введенням кількох альтернативних інститутів влади. Після 1172 глава держави обирається через складну процедуру. Комітет сорока вибирав дожа з чотирьох кандидатів, обраних зі складу Великої ради.

На виборах 1229 Комітет сорока був збільшений до сорока одного, тобто непарної кількості членів.

З 1268 і до кінця існування титулу діяла процедура вибору, що включає в себе одинадцять голосувань. З тридцяти членів Великої Ради вибиралося дев'ять. Дев'ять членів ради вибирали сорок осіб, а з цих сорока вибиралося дванадцять осіб, які в свою чергу обирали двадцять п'ять осіб. Ці двадцять п'ять відсівалися до дев'яти осіб, дев'ять вибирали сорок п'ять виборців. Після цього сорок п'ять осіб ще раз зменшувалися до групи з одинадцяти. І нарешті, одинадцять людина вибирали сорок одного виборця, які вибирали дожа.

Заручини дожа з морем на полотні Каналетто

Подібний метод голосування був покликаний врахувати інтереси всіх сторін, і не допустити на найвищу посаду в державі ставленика якоїсь партії чи клану, людини небезпечного або нездатного утримати в руках кермо влади. Коли дож був обраний, він поставав перед народом зі словами «Це ваш дож, якщо це вас влаштовує». Після цього він складав присягу, в якій урочисто клявся діяти відповідно до законів і на благо держави.

Обов'язки дожа[ред. | ред. код]

Влада дожа суворо обмежувалася різного роду розпорядженнями. Будучи дожем, він не мав права з'являтися на публіці сам, не міг сам зустрічатися з іноземними государями або посланниками, не міг один розкривати офіційну кореспонденцію. У дожа не могло бути власності на території інших держав.

Зазвичай дожі управляли країною до самої смерті, хоча були випадки розжалування з поста. Доходи дожа на його посту були невеликими. Після 1501 була розроблена процедура посмертного відшкодування збитку, нанесеного дожем в період правління, наприклад внаслідок розкрадань.

Один з церемоніальних обов'язків дожа полягав у здійсненні церемонії заручення дожа з морем. Дож кидав перстень в Адріатику з державного корабля — галери, яка носила назву Бучінторо або Букентавр. Традиція з'явилася після 1000, в ознаменування завоювання Далмації 26-м дожем П'єтро II Орсеоло.

Головний убір дожа

Одяг дожа складався з шапки-ковпака особливої ​​форми, меча, пурпурової або золотої мантії, з коміром з хутра горностая та червоних черевиків, схожих з черевиками візантійських імператорів.

Щорічно у Великдень дож очолював процесію від Сан-Марко до жіночого монастиря Сан Заккаріа, де настоятелька монастиря вручала йому нову шапку (corno ducale), зшиту монахинями. Шапка мала форму рогу, була жорсткою, виготовлялася з парчі.

Скасування титулу[ред. | ред. код]

Титул скасований Наполеоном у 1797. Венеція потрапила в залежність від Австрії, різні форми правління були присутні після цього, але до інституту дожів Венеція більше не повернулася.

Див. також[ред. | ред. код]