Амарас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монастир
Амарас
вірм. Ամարաս վանք
Монастир у 2008 році
Монастир у 2008 році
Країна Нагірно-Карабаська Республіка Нагірно-Карабаська Республіка
Місто село Мачкалашен
Район Мартунинський
Конфесія Вірменська апостольська церква
Єпархія Арцаська 
Засновник Григорій Просвітитель
Дата заснування IV століття
Статус діючий, ведуться відновлювальні роботи
Амарас is located in Земля
Амарас
Амарас

Координати: 39°41′01″ пн. ш. 47°03′26″ сх. д. / 39.683750° пн. ш. 47.05722° сх. д. / 39.683750; 47.05722

Монастир Амарас (вірм. Ամարաս վանք) — ранньосередньовічний монастир на південному сході Нагірного Карабаху. Відомий релігійний та культурний центр середньовічної Вірменії (провінція Мюс Абанд історичного Арцаху)[1][2]. Амарас, як і увесь Східний край, знаходився в підпорядкуванні Вірменської апостольської церкви[3]. Монастир розташований у Мартунинському районі Нагірно-Карабаської Республіки.

Історія[ред.ред. код]

За свідченнями вірменського історика IV-V ст. Фавстоса Бузанда, монастир Амарас був заснованиц на початку IV ст. св. Григорієм Просвітителем.

Найбільшої популярності Амарас досяг у середині IV ст., після того як тут був похований онук св. Григора Просвітителя — Григоріс. Григоріс загинув у 338 році і був похований з східного боку церкви, заснованої Григором Просвітителем.

На початку V ст. творець вірменського алфавіту св. Месроп Маштоц заснував в Амарасі першу вірменську школу, звідси ж почалося поширення вірменської писемності. У 489 році, вже після того, як за договором між Персією та Візантією ці землі були відторгнуті від Вірменії, албанський цар Вачаган III (Благочестивий) з місцевої гілки парфянської династії Аршакідів [4] (за іншою версією, з вірменського роду Араншахіков [5][6]), знаходить вже забуту могилу св. Григоріса, будує над нею каплицю і відновлює побудовану св. Григорієм Просвітителем церкву. Саме ця каплиця збереглася до цього дня майже без змін під вівтарем церкви монастиря Амарас. Однак наприкінці V ст. гробниця Григоріс була розташована поруч з церквою. Згодом, в процесі численних перебудов безпосередньо над каплицею-усипальницею була зведена церква.

У V-VIII століттях Амарас перебував у вірменонаселеній [7] частині поліетнічної Кавказької Албанії. Починаючи зV ст., Амарас стає одним з найбільших релігійних центрів середньовічної Вірменії.

У 821 році Амарас, як і вся область, був завойований арабами, у XIII ст. розграбований монголами, а в 1387 році, в період нашестя Тамерлана, зруйнований. Проте монастир з постійно функціонуючої школою завжди залишався релігійним і культурним центром.

У XVII ст. монастир був ґрунтовно перебудований. Гандзасарський католікос Петрос у другій чверті XVII ст. відреставрував Амарас, побудувавши тут церкву св. Григоріса.

У другій половині XIX ст., Після приєднання Східної Вірменії до Росії, монастирський комплекс Амарас, що мав досить сильно укріплені оборонні споруди, використовувався як прикордона фортеця, а в 1832-1844 рр. — російсько-перська митниця.

У 1848 році, при гандзасарському митрополиті Тер-Багдасарові, Амарас був повернутий Вірменській Церкві. На відміну від самої церкви, оборонні стіни монастиря і цивільні будівлі збереглися без істотних пошкоджень. У 1858 р. на кошти шушинських вірмен тут була побудована нова монастирська церква на місці старої, пошкодженої. У її північному нефі було встановлено надгробний камінь св. Григоріса, виготовлений шушинським архітектором Мікаелом Тер-Ісраеляном в 1898 році.

У 1992 році, коли в ході карабаської війни Амарас був захоплений азербайджанськими військами, гробниця онука Григорія Просвітителя, св. Григоріса, була зруйнована [1][8][9]. В наш час[Коли?] в монастирі ведуться відновлювальні роботи.

Фотогалерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б .А.Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., ИКЦ, «Академкнига», 2003.(рос.)
  2. Peter Harrison. Castles of God: fortified religious buildings of the world, p. 195(англ.)
  3. Robert H. Hewsen, Armenia: A Historical Atlas. The University of Chicago Press, 2001, p. 72. (англ.)
  4. Игорь КУЗНЕЦОВ, Удины(рос.)
  5. К. В. Тревер. Очерки по истории и культуре Кавказской Албании IV в. до н. э. — VII в. н. э. (источники и литература). Издание Академии наук СССР, М.-Л., 1959, стр., 232 Не имеем ли мы тут дело с захватом власти местным гардманским владетелем (может быть, с помощью персов), уничтожившим представителей армянских княжеских родов, владевших землями в этой области. Историк в рассказе своем говорит о враждебности Михрана к древнему армянскому роду Ераншахиков (владетели Арцаха), членов которого он почти поголовно истребляет(рос.)
  6. В. А. Шнирельман, «Войны памяти. Мифы, идентичность и политика в Закавказье», М., 2003 После гибели ее последнего представителя в 821 г. власть перешла к старой армянской династии Араншахиков, хотя ее суверенитет ограничивался только горными районами; а в низменностях безраздельно правили арабы (рос.)
  7. Б. А. Рыбаков., Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение системы феодализма на территории СССР III—IX вв. М., 1958, стр., сс. 303—313(рос.)
  8. Туристическая информационно-поисковая система ТУРЫ.ru(рос.)
  9. ИА REGNUM:В Нагорном Карабахе реставрируется известный монастырь Амарас(рос.)