Кавказька Албанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Caucasus03.png
Історія Нагірного Карабаху
Coat of arms of Artsakh.svg
Давня історія
Азоська печера
Велика Вірменія
(Арцах)
Кавказька Албанія
Середньовіччя
Хачен
Перська епоха
Карабаське п'ятикнязтво
Карабаське ханство
Російська епоха
Вірменія у складі Російської імперії
Єлизаветпольська губернія
Радянська епоха
Нагірно-Карабаська автономна область
Боротьба за незалежність
Карабаський конфлікт
Мінська група
Нагірно-Карабаська Республіка

Портал «Нагірний Карабах»
 Історія Дагестану
Герб Дагестану
Кавказькі албани
Кавказька Албанія
Дагестан в середніх віках
Цахурське ханство
Рутульське бекство
Лакз
Хозарський каганат
Дербентський емірат
Сарір
Зіріхгеран
Газікумухське шамхальство
Кайтазьке уцмійство
Табасаранське майсумство
Емірство Ільчі-Ахмада
Дагестан в новий час
Аварське ханство
Ілісуйський султанат
Мехтулінське ханство
Тарковське шамхальство
Газікумухське ханство
Кубинське ханство
Кюринське ханство
Велика Кавказька війна
Північно-Кавказький імамат
Дагестанська область
Республіка Горців Кавказу
Північно-Кавказький емірат
Північно-Кавказький край
Дагестанська АРСР
Дагестан після розпаду СРСР
Республіка Дагестан
Дагестанська війна
Окрема ісламська територія
Імарат Кавказ

Народи Дагестану
Портал «Дагестан»

Кавка́зька Алба́нія — стародавня назва гірського району на сході Закавказзя на узбережжі Каспійського моря, який тепер входить до складу Азербайджану і Дагестану. Одна з найдавніших держав Східного Закавказзя. Албанія відігравала значну роль в стародавній та ранньосередньовічній історії Кавказу.

Албанія охоплювала територію в нижній течії Кури та Араксу. На півночі кордони Албанії доходили до Головного Кавказького хребта включно з південними районами сучасного Дагестану. Східною межею було Каспійське море. На заході Албанія включала частину долини річки Іорі, а на півдні долину Араксу, Мільську долину та частину Муганського степу.

Кавказькі албанці вперше згадуються в античних авторів — Плінія Старшого, Арріана, як складова частина армії Дарія ІІІ в битві при Гавгамелах проти Александра Македонського. За даними клинописних текстів та античних авторів[1] населення Албанії звалося «албанцями», «утіями» чи «удінами», «гелами» чи «легами» та «каспіріями» і поділялося на 26 племен. Відомості давніх авторів та результати розкопок зображують Кавказьку албанію родючою країною. Населення займалося плужним землеробстовом, садівництвом та городництвом, відгінним скотарством. Існували й міста, найдавнішим з яких було головне місто країни — Кабала (Кабалака). В останні сторічча до нашої ери в Албанії почала складатися перша держава. Албанці поклонялися Місяцю, який був їх головним божеством та Сонцю. Головний храм та храмова область знаходилися в західній частині країни поруч кордонів Грузії.

В І сторіччі до нашої ери цар Кавказької Албанії Оройс разом з царем Вірменії Тиграном ІІ та царем Іберії Артоком вів війну проти римлян які вторглися у Закавказзя на чолі з Лукуллом (69-67 роки до нашої ери) та Помпеєм (похід 66-65 роки до нашої ери). В цій боротьбі Албанії вдалося зберегти свою незалежність.

В ІІІ-V століттях в Албанії складаються феодальні відносини. Опорою влади були землевласники азати.

З IV століття цар Урнайром почав запроваджувати християнство. Незабаром церква отримала значні володіння, а селяни мусили платити на її користь десятину. В IV—VIII століттях албанську церкву очолював самостійний (автокефальний) католікос.

В ІІІ столітті Албанію захопила держава Сасанідів яка вперто намагалася закріпитися в районі сучасного Дербенту де знаходилося одне з найдавніших міст Албанії — Чола (Чога, Джора). Сасаніди обклали населення важкими податками та повинностями змушуючи будувати укріплення в районі Чоли. Визиск іноземців призводив до повстань албанців та інших закавказьких народів. Найбільшим було повстання вірмен, албанців та іберів у 450—451 роках на чолі з вірменським князем Варданом Маміконяном. Відбувалися повстання і пізніше — в 481—484, 571—572 роках та інші. Придушивши повстання 457 року очолюване царем Ваче II, Сасаніди скасували царський титул Албанії, однак пізніше його було відновлено за царя Вачагана IІІ (487—510), а в VI столітті знову скасовано. В VII столітті князі з роду Міхранідів в умовах, коли держава Сасанідів ослабла в боротьбі з арабами відновили політичну самостійність країни. Видатним державним діячем першої половини VII століття був князь Джеваншир. За його правління Албанія змогла відстояти свою незалежність в боротьбі з Халіфатом на півдні та Хозарським каганатом на півночі.

З V століття отримує розвиток писемність Албанії пристосована до однієї з місцевих мов — гаргарської. Албанська абетка складалася з 52 букв і мала багато спільних рис з грузинською та вірменською абетками. Були відкриті церковні школи в яких навчалися діти знаті та духовенства. На албанську перекладалися церковні книжки. Розвивалася література, а з VII століття й історія — була складена книжка «Історія агван» яка містить цінні відомості з історії країни. Створення цієї книжки пов'язане з ім'ям Мойсея Каланкайтукського (Мовсеса Каганкатваци). Архітектурними пам'ятками тих часів є храми руїни яких збереглися в селах Лякит та Кум Кахського і на горі Бешидаг Агдамського районів Азербайджану.

На початку VIII століття Албанію завоював Халіфат. В ІХ столітті військово-політичні позиції халіфату на Кавказі значно ослабли. Цьому серед іншого сприяв рух хуррамітів. В другій половині ІХ століття більша частина Албанії опинилася в складі володінь ісламізованих місцевих князів, найстійкішими з яких виявилися держави очолювані династіями Шеддадідів та Маз'ядідів. У вірменських князівствах в правобережній Кавказькій Албанії[2] Григорій Хамам в Х столітті тимчасово відновив титул царя Албанії. Залишками цих володінь були у XVIII столітті князівства меліків Карабаху. В результаті асиміляції місцевого населення різноманітними тюркськими елементами в Албанії так само як і в сусідній Атропатені поширюється тюркська азербайджанська мова.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]