Андрес Ларка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрес Ларка
ест. Andres Larka
Ларка.jpg
Народження 5 березня 1879(1879-03-05)
с. Піліствере, волость Кио, повіт Вільяндімаа, Естонія
Смерть 8 січня 1942(1942-01-08) (62 роки)
м. Малмиж, Росія
Громадянство Естонія Естонія
Освіта Віленське військове училище[d]
Партія Вапси
Звання генерал
Командування начальник генерального штабу Збройних сил Естонії
військовий міністр Естонії
Війни / битви Війна за незалежність Естонії
Нагороди
Order of Lāčplēsis
Андрес Ларка у Вікісховищі?

Андрес Ларка (ест. Andres Larka, * 5 березня 1879, с. Піліствере, волость Кио, повіт Вільяндімаа, Естонія — † 8 січня 1942, м. Малмиж, Росія) — військовий міністр Естонії, начальник генерального штабу Естонської армії під час війни за незалежність.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 5 березня 1879 року в селі Піліствере (тепер волость Пиг'я-Сакала повіту Вільяндімаа).

Початкову освіту здобув у сільській школі, згодом навчався в гімназії та Псковському кадетському корпусі. 1902 року закінчив Віленське військове училище, а в 1912 — Миколаївську академію Генерального штабу.

В Російській армії[ред. | ред. код]

У російській армії служив у 113-му Староруському піхотному полку. Учасник російсько-японської війни у складі 117-го Ярославського піхотного полку, після якої знову повернувся в Староруський полк.

Після закінчення Академії Генштабу служив у Віленському військовому окрузі. Учасник Першої світової війни, воював у Східній Прусії і Польщі, потім на Румунському фронті. Служив у штабі 5-го Сибірського корпусу, був начальником штабу 159-ї стрілецької дивізії.

Військовий міністр Естонії[ред. | ред. код]

З 1918 служив в Естонській армії, сформував і очолив артилерійську бригаду в Хаапсалу. З лютого 1918 — військовий міністр Тимчасового уряду Естонії, один із засновників Естонської армії.

Активно брав участь у створенні воєнізованої організації «Кайтселійт». Його діяльність викликала невдоволення німецької окупаційної влади і у вересні 1918 був змушений виїхати до Фінляндії. У жовтні 1918 пропагував ідею незалежності Естонії у Стокгольмі та Копенгагені.

У листопаді 1918 повернувся до Естонії. З листопада по грудень 1918 обіймає посаду військового міністра і начальника Генерального штабу Естонської армії.

З 1 лютого 1919 до 1 січня 1925 року — заступник військового міністра. Нагороджений Хрестом Свободи першого розряду першого ступеня.

Захворівши на туберкульоз, пішов у відставку і виїхав до Швейцарії. Після успішного лікування повернувся до Естонії.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Андрес Ларка (по центру) та Артур Сірк (ліворуч) серед своїх прихильників
Генерал Андрес Ларка виступає на мітингу вапсів (ліворуч Артур Сірк)

З 1928 брав участь у політичній діяльності. У 1930 обраний головою правління Естонського союзу учасників Визвольної війни (Союзу вапсів), який з ветеранської організації трансформувався в націоналістичну політсилу, яка здобула значну популярність у суспільстві шляхом критики політичної верхівки.

У 1933 союз був розпущений, але незабаром сформувалась організація-наступник «Рух учасників Визвольної війни», яка зберегла і нарощувала політичний вплив. У жовтні 1933 проект Конституції Естонії, запропонований вапсами, був схвалений на референдумі (раніше два проекти, висунуті традиційними політичними силами, були відхилені на референдумах).

Реальним лідером вапсів був адвокат Артур Сірк, а фігура Адреса Ларка надавала руху солідність. У 1934 балотувався на пост державного старійшини (глави держави) Естонії разом з Костянтином Пятсом, Йоханом Лайдонером і Аугустом Реєм.

Однак вибори не відбулися через державний переворот, організований Пятсом і Лайдонером, щоб не допустити обрання Андреса Ларка, який вважався фаворитом виборчої кампанії. Союз вапсів був заборонений, а Ларка двічі перебував у в'язниці — у 1934—1935 (арештований відразу ж після перевороту разом з 400 учасниками руху вапсів) і в 1935—1937 (за звинуваченням в антиурядовій змові). Після звільнення з в'язниці в 1937 відійшов від політичної діяльності.

Загибель[ред. | ред. код]

23 липня 1940 заарештований органами НКВС. У червні 1941 засуджений до восьми років позбавлення волі. Помер в ув'язненні 8 січня 1942 в місті Малмиж Кіровської області Росії.

Посилання[ред. | ред. код]