Йохан Лайдонер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоган Лайдонер
ест. Johan Laidoner
Johan Laidoner.jpg
Народження 12 лютого 1884(1884-02-12)
волость Війратсі, повіт Вільяндімаа, Естонія
Смерть 13 березня 1953(1953-03-13) (69 років)
м. Володимир-на-Клязьмі, Росія
Поховання Q19691959?
Освіта Академія Генерального штабу
Партія Farmers' Assemblies[d]
Член Академія наук Естонії
Звання генерал
Командування Збройні сили Естонії
Війни / битви Війна за незалежність Естонії
Автограф Johan Laidoneri autogramm.png
Нагороди
орден Білого Орла Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня з мечами орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість» орден Святої Анни 4 ступеня офіцер Ордену Почесного легіону кавалер ордена Трьох зірок 1-го ступеня Cross of Liberty Order of Lāčplēsis орден Меча
Георгіївська зброя
Орден Білої зірки на стрічці
Йохан Лайдонер у Вікісховищі?

Йоган Лайдонер (ест. Johan Laidoner, 12 лютого 1884, волость Війратсі, повіт Вільяндімаа, Естонія — 13 березня 1953, м. Володимир-на-Клязьмі, Росія) — головнокомандувач Естонської армії під час війни за незалежність.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Раба (ест. Raba) у волості Війратсі повіту Вільяндімаа. Був найстаршою дитиною в сім'ї Яака Лайдонера (1854—1911) і Марі Саарсен (1851—1938) — дочки господаря хутору Раба.

В Російській армії[ред. | ред. код]

У 1901—1902 служив у 110-му Камському піхотному полку в Каунасі. У 1905 році закінчив Віленське піхотне юнкерське училище. Служив у 13-му лейб-гренадерському Ериванському полку. З 9 серпня 1908 поручик, через 4 роки — штабс-капітан.

У 1912 році закінчив Миколаївську академію генерального штабу по першому розряду. Командував ротою 1-го Кавказького стрілецького полку.

Учасник Першої світової війни. Нагороджений Георгіївською зброєю 4 липня 1915. Ад'ютант штабу 21-ї піхотної дивізії. Згодом заступник начальника відділу розвідки в штабі Західного фронту, підполковник (з 15 серпня 1916).

Головнокомандувач Естонської армії[ред. | ред. код]

Після Лютневої революції Тимчасовий уряд почав формувати національні частини. Лайдонер очолив Естонську дивізію, яка формувалася з естонців. Після відходу німців з Північної Прибалтики — Головнокомандувач естонської армії у війні за незалежність.

Естонські дивізії брали участь у наступі Північно-Західної армії генерала Юденича на Петроград. 20 січня 1919 Лайдонеру присвоєно звання генерал-майора, а через рік — генерал-лейтенанта.

У відставці[ред. | ред. код]

У 1920 році вийшов у відставку. Депутат державної ради Естонії. Очолював комісію Ліги Націй по вирішенню турецько-іракської територіальної суперечки.

У грудні 1924 року керував придушенням інспірованого агентами Комінтерну повстання. З 1925 року у відставці.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

12 березня 1934 Лайдонер разом з Костянтином Пятсом, колишнім прем'єр-міністром Естонії, встановили військову владу, було введено надзвичайний стан. Пятс був оголошений Державним Протектором Естонії (Riigihoidja), а Лайдонер знову призначений Головнокомандувачем Естонської армії. Усі політичні партії були заборонені, введена цензура преси. Своїми діями Пятс і Лайдонер не допустили перемоги на виборах вапсів (ветеранів Визвольної війни) — вкрай правого руху, який орієнтувалося на тоталітарні режими тодішніх Італії та Німеччини.

Арешт та загибель[ред. | ред. код]

Після окупації Естонії Радянським Союзом заарештований і депортований до Пензи в кінці липня 1940 року.

26 липня 1941 заарештований органами НКВС. Знаходився в Кіровській в'язниці (слідство тривало до березня 1942, після чого було припинено «до отримання особливого розпорядження»).

У 1945—1952 роках перебував в Іванівській в'язниці; в лютому 1952 року слідство відновлене; 16 квітня 1952 засуджений особливою нарадою до 25 років тюремного ув'язнення з конфіскацією майна за «активну контрреволюційну і антирадянську діяльність». 30 квітня 1952 переведений до Володимирського централу, де помер 13 березня 1953 року.

Похований разом з померлим у тій же в'язниці представником керівництва польського Опору Яном Станіславом Янковським у безіменній могилі на Князь-Володимирському кладовищі, біля тюремної огорожі. Точне місце поховання Йохана Лайдонера невідоме; меморіальна дошка встановлена на воротах кладовища у Владимирі.

Посилання[ред. | ред. код]