Арлекін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Скульптура Арлекіна на домі. Анжер, Франція

Арлекі́н (італ. Arlecchino) — персонаж італійської Commedia dell'Arte (комедії масок), спритний і винахідливий слуга. Відомий також під іншими іменами, наприклад, Труфальдіно.

Походження назви[ред.ред. код]

Худ. Джузеппе Бертіні. «Вистава акторів ателланів», 1862 р. Музей театра Ла Скала, Мілан.


Назва має коріння в імперії Стародавнього Риму. На свята в Рим запрошвали сатиричних акторів з міста Ателла, а самих акторів називали «ателлани», тобто мешканці міста Ателли. «Арлекін» — викривлена назва від «ателлен», в італійській мові має вид Арлекіно, у французів — Арлекін.

Арлекін в середньовічних уявленнях[ред.ред. код]

Театральні вистави і актори в середньовічних уявленнях — персонажі гріховодники. В середньовічних джерелах Франції Арлекін (також Еллекен) явлений як ватажок дияволів, воїнства пекла і спокусники, що працювали над створенням хаосу, негараздів, штовхали вірян до грішних вчинків. Про диявольське походження Арлекіна свідчило обличчя, вимазане чорною сажею або чорна маска.

Арлекін як театральний персонаж[ред.ред. код]

Мікеланджело Черквоцці. «Репетиція комедії дель арте», до 1640 р. Галерея Канессо, Париж

Лише з часом образ Арлекіна почав трансформуватись у менш небезпечного персонажа театральних вистав і набув значення телепня, не дуже розумного і вдалого у справах, менш спритного, ніж П'єро, волоцюгу, що ніби любить Коломбіну, але більше Коломбіни любить попоїсти і заради їжі готовий покинути і Коломбіну.

Вистави комедії дель арте нечасто мали готові тексти, була позначена лише сюжетна лінія, тоді як акторам в ролі дозволяли багато імпровізувати. Доволі швидко Арлекін став видігравати роль телепня-слуги як і слуга Брігелла. Обидва весельчаки, але тупувато-мрійливий та неосвічений Арлекін мав меншу вдачу, ніж слуга Брігелла чи той же П'єро.

Мінявся і костюм та образ Арлекіна. Він став носити коротке волосся як селюк з провінції та дерев'яний меч. Вважають, що ім'я Арлекін закріпилося за театральним персонажем у Парижі, де комедія дель арте закріпилсь в культурі. Тамтешнє походження мали і його капелюх з пером та одяг з різнокольорових клаптів тканин. Костюм Арлекіна міг бути і білим, і лише на декотрих місцях виблискували нашиті яскраві заплати. Залишилась і чорна півмаска, що нагадувала про диявольське походження персонажа.

Арлекін в серії картин Ферретті[ред.ред. код]

Саме цей образ мав походження і в театральних виставах самодіяльних акторів у Флоренції на віа дель Арка у 18 столітті. Малий флорентійський театрик підтримували як самі флорентійці, так і шляхетний Ораціо Санседоні з міста Сієна. Веселі вистави з витівками Арлекіна настільки сподобались сієнцю Ораціо Санседоні, що він замовив художнику Джованні Доменіко Ферретті серію картин з зображенням сцен з цим театральним персонажем. Серед них художник і подав в одній картині пришелепкуватого Арлекіна-кухаря, що жадібно кинувся готувати їжу, забувши про все на світі.

Більш кумедним, ніж в сцені куховарства, постаїв він в картині «Арлекін-художник». Він оголосив себе портретистом і до нього в майстерю завітала тендітна пані з замовою на портрет. Арлекін кинувся аврально наповнювати фарбами великі горщики, бо зажадв прибутків. Відсутність палітри його не бентежила, як і відсутність художніх навичок, адже попереду його чекали гроші за портрет. Арлекін швидко накидав фарби на полотно просто з горщиків, вважаючи, що швидкість і бажання скоро впоратись йому допоможуть. Але не спрацювало — замість тендітної пані на полотні виникла потворна істота з зареликим ротом і велетенським бюстом... Серія картин Ферретті розійшлась у низці копій та нових інтерпретацій інших художників. Згодом виник і жіночий варіант пришелепкуватої Арлекіни.


Витівки Арлекіна приваблювали і інших художників і граверів впродовж 17-19 століть. Веселий персонаж, позбавлений диявольського походження, перейшов в перцеляну, у книжкову та станкову гравюру, на афіші і плакати, в балет, в міську скульптуру.

В 19 ст.[ред.ред. код]

У Франції Арлекін в 19 ст. став образом щасливого коханця на протилежність нещасливому П'єро.

Одяг Арлекіна — чорна півмаска та костюм із різнокольорових клаптів матерії.

Арлекін в творах Аугусто Мурера[ред.ред. код]

Свою інтерпретацію образа Арлекіна подав у власних творах італійський скульптор 20 ст. Аугусто Мурер (1922-1985). З відомим театральним персонажем Арлекін Мурера мав лише яскравий одяг. Скульптор зробив спробу перевести Арлекіна в значущу особу за межами театрального жартівника, персонажа по-за лаштунками, коли нема необхідності веселити публіку, а є можливість актора жити реальним життям, коли життя не може подобатись щодня. Арлекін у Мурера напружено думає, шукає втіхи, реальність постирала усмішки з його обличчя, він і помирає, як призабутий публікою і приятелями актор.

Артистична незакінченість притаманна малюнкам скульптора Мурера. Так, незвичним звертанням до композицій уславленого Мікеланджело да Караваджо став малюнок Мурера «Смерть Арлекіна», де повторена композиція уславленої картини Караваджо « Смерть Марії », але в інших реаліях (чи то театральних, чи то циркових). Арлекін — веселий і прудкий персонаж італійського театру. Але в композиції несподівано подана смерть жартівника, що б'є по свідомості сучасного глядача і навіює різні думки про скороминущість і театральної вистави, і про скороминущість людського життя.

У мистецтві[ред.ред. код]

Ск. Йоган Йоахим Кендлер. «Арлекін та інші персонажі комедії дель арте», Майсенська порцеляна, бл. 1740 р.. Художній музе (Бірмінгем)
Містер Ельяр в ролі Арлекіна, гравюра, до 1839 р.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Арлекін

Література[ред.ред. код]