Портал:Живопис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Якоб ван Сванненбург. Сім смертних гріхів і Страшний суд, до 1638 р.Null
Якоб ван Сванненбург. Сім смертних гріхів і Страшний суд, до 1638 р.
Портал «Живопис»

Живопис, малярство — вид пластичного мистецтва, створення зорових образів за допомогою фарб, нанесених на будь-яку поверхню: натягнуте на раму полотно, папір, поверхню стін, посуд тощо. Зазвичай, фарба або інші пігменти наносяться на поверхню за допомогою пензля, однак можливе й використання інших засобів, як-от аерографи, ножі або губки.

Як і інші різновиди мистецтва, малярство може виконувати гносеологічну, аксіологічну, сугестивну, виховну, компенсаторну, комунікативну та гедоністичну функції. Фантазія художника дозволяє створювати за допомогою сполучення статичних за своєю природою малюнка й кольору складні сюжети, насичені емоціями й відчуттям динаміки композиції або, навпаки, образи абсолютно статичні, «викликаючи у глядача живу ілюзію реальної просторовості…предметів та їхнього оточення»:::::::::::::::: Докладніше

Фре́ска (від [] помилка: {{lang-xx}}: немає тексту (допомога) affresco — свіжий) — живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.:::::::::::::::: Докладніше

Темпера (італ. tempera, від temperare- змішувати фарби) — фарби, що готуються на основі сухих порошкових мінеральних пігментів і (або) їх синтетичних аналогів. Сполучною речовиною темперних фарб слугують емульсії — натуральні (розведений водою жовток цільного курячого яйця, сік рослин тощо) або штучні (полімери тощо).

Темперні фарби — одні із найдавніших. До винайдення та поширення олійних фарб темперні фарби були основним матеріалом станкового живопису. Історія використання темперних фарб налічує більше 3 тисяч років. Наприклад, знамениті розписи саркофагів давньоєгипетських фараонів виконані темперними фарбами. Темперні фарби були основними у станковому живописі візантійських майстрів. У Московщині техніка темперного живопису переважала в мистецтві аж до кінця XVII століття.

Промисловим способом виготовляються два види темпери: казеїн-олійна і полівінілацетатна (ПВА). Темпера на основі ПВА простіша у використанні, але її істотний недолік полягає в тому, що з часом вона має тенденцію до розтріскування. :::::::::::::::: Докладніше

Олійні фарби — суспензія пігментів (або пігментів і наповнювачів) в різних видах оліфи із додаванням сикативу, а також добавок (аеросилу, лецитину тощо), що дозволяє запобігти утворенню осаду. Вона являє собою перетерті пігменти (окис цинку, охра, сурик залізний та ін) з оліфами (натуральною, оксоль, гліфталева, пентафталева тощо) і прискорювачами висихання (сиккативами).:::::::::::::::: Докладніше

Пасте́ль (від лат. pastaтісто) - група художніх матеріалів, спресовані, стерті у порошок фарби, які найчастіше випускаються у вигляді м'яких кольрових олівців. Назву «пастель» мають як самі фарби, так і малюнки, створені в цій техніці.

Буває трьох типів - «суха», олійна і воскова. Олійна пастель виробляється з пігмента з лляною олією шляхом пресування. Аналогічно проводиться «суха» пастель, за тим винятком, що не використовується олія. Основу замісу воскової пастелі становлять віск вищої якості і пігменти. Олійна пастель вважається матеріалом навчальним, в той час як її сухий аналог використовується як і в навчальних цілях, так і в суто мистецьких. У техніці «сухої» пастелі широко використовується прийом «розтушовування», що надає ефект м'яких переходів і ніжності кольору.

Є два основних види пастелі:

  • тверда
  • м'яка.

М'які пастелі складаються в основному з чистого пігменту, з невеликою кількістю речовини, що пов'язує. Підходять для широких насичених штрихів. Тверді пастелі рідше ламаються, тому що містять більшу кількість речовини, що пов'язує. І чудово підходять для малюнка, адже бік палички можна використовувати для тону, а кінчик для тонких ліній і опрацювання деталей.:::::::::::::::: Докладніше

Вибране зображення
П'єтро Паоліні (1603-1681). «Вечірній концерт», середина 17 ст.
Френк Бухзер. «Пісня про страждання Мері Блейн», 1880 р.

Архів


Основні статті

ЕнкавстикаПортретФаюмські портретиЖивопис бароко Парадний портретПортрет актора в роліПейзажПобутовий жанрТемпераФрескаПастельГрізайльПлафон (живопис)

Архів

Портрет
Франс Пурбус молодший. «Портрет шляхетної пані в іспанському вбранні», Національний музей (Варшава)

Архів


Фреска
Фрески XII століття в романській каплиці Св. Іоанна в Пюргге, Штірія, Німеччина.
Романська фреска на склепінні у вівтарі каплиці Івана Євангеліста, Пюргге, Німеччина

Архів


Література про живопис
  • Енциклопедія українознавства: Словникова частина. — Париж — Нью-Йорк: Молоде життя, 1962. — Т. 4. — С. 1200—1600.
  • Битинський М. Українське малярство. — Торонто, 1970. — 24 с.
  • Історія української культури. Під загальною редакцією д-ра Івана Крип'якевича. — Нью-Йорк, 1990.
  • Вельфин Г. Ренессанс и барокко. Исследование сущности и становления стиля барокко в Италии. — СПб, "Азбука-классика, 2004. — 287 с. (рос.)
  • Аркин Д. Растрелли.— М., 1954. (рос.)
  • Денисов Ю. Петров А. Зодчий Растрелли. Материалы к изучению творчества.— Ленинград, 1963.
  • Жадова Л. А. «Монументальная живопись Мексики». — М.: Искусство, 1965. — 236 с.
  • Лобановський Б. Мозаїка, фреска. К. 1966
  • Мамолат Є. Монументальний живопис (т. 1)
  • Логвин Г. Монументальний живопис XIV — першої половини XVII ст. (т. 2)
  • Врона І., Лобановський Б. Монументальний живопис
  • Велічко Ю. Монументальний живопис (т. 5) в Історії укр. мистецтва в 6 тт. К. 1966—1967.
  • Всеволжская С.Н и др. Итальянская живопись в собрании Эрмитажа, Ленинград, 1964
  • Данилова И.Е. Итальянская монументальная живопись, М., «Искусство», 1970
  • Лазарев В. Н. История византийской живописи, т. 1—2, 1947—48 (расшир. изд. — Storia della pittura bizantina, Torino, [1967])
  • Линник И. В. «Франс Халс», Ленинград, «Советский художник», 1967
  • Линник И. В. «Вновь опознанные картины нидерландский караваджистов в музеях СССР», Памятники культуры. Новые открытия (ежегодник), М., 1974
  • Линник И. В. «Голландская живопись 17 века и проблемы атрибуции картин», Ленинград, «Искусство», 1980
  • Юрьева Т. С. «Эндрю Уайет», М, «Изобразительное искусство», 1986
  • Николаева Н.С. Декоративные росписи Японии 16-18 веков, М., «Искусство», 1989.
  • Комаров Ф.Ф. Технология материалов стенописи, М., «Изобразительное искусство», 1989.
  • Петрова Т. А. «Рокуэлл Кент», Ленинград, «Искусство», 1990

Архів

Жінки-художниці

Марі Бракмон

Марі Бракмон. Автопортрет, офорт.

Французька художниця другої половини 19 ст.

Життєпис. Ранні роки

Походить з родини моряка в Бретані. Батько був капітаном. Невдовзі після народження доньки, капітан Куворон помер. Мати невдовзі вийшла заміж вдруге за М. Паску́ і народила нову доньку Луїзу. Родина Паску часто переїжджала і мешкала то в Бретані, то в французькій частині Швейцарії. Нарешті родина оселилась в містечку Етамп неподалік від Парижу.

Опановування живопису

Художнє навчання Марі Куворон почала опановувати під керівництвом місцевого художника-реставратора. Потім працювала сама. 1857 року вона ризикнула і показала власну картину «Мати з Луїзою та вчителем» журі паризького Салона. Там здивувались майстерності дівчини і прийняли твір на виставку. Це було її перше визнання як художниці. На майстриню звернув увагу і художник Альфред Стевенс, що походив з Бельгії. Він навчався в студії Енгра і роками працював в Парижі. Стевенс і познайомив Марі Куворон з немолодим вже тоді Енгром, представником пізнього французького класицизму, що перероджувався в холодний, анемічний академізм. Енгр привітав дівчину і вона почала брати уроки в його студії. Навчання в престижній майстерні портретиста сприяло отриманню художницею перших замов, одна з яких була від імператриці Євгенії. Отримала художниця і першу державну замову: копії картин Лувра. В дні копіювання картин в музеї Лувр вона і познайомилась з художником-графіком Феліксом Бракмоном (1833—1914). Фелікс вже зробив кар'єру офортиста і гравера, тому після 1869 року остаточно покинув олійний живопис. Консервативний в звичках Бракмон тим не менше підтримував знайомство з декількома імпресіоністами, хоча не ставився ні до них, ні до їх (скандальної на той час) творчості прихильно. Він працював художником на мануфактурі Ліможа, де робив ескізи до розпису місцевої порцеляни. 1871 року його призначають головним художнім керівником Севрської порцелянової мануфактури.

Шлюб і нове прізвище

Дівчина сподобалась Бракмону і 5 серпня 1869 року він узяв з нею шлюб. Мати була проти художника-зятя, але Марі стала дружиною Бракмона. Через рік Марі народила сина П'єра, але недужала. Невдовзі (1871 року) вони перебралися на життя в Севр, куди отримав нове призначеня її чоловік. Марі допомагала чоловіку в створені ескізів, а він навчив її техніці створення офортів. Так в творчому доробку майстрині з'явились офорти, котрі ще за життя художниці братимуть на виставки. Марі, на відміну від чоловіка, не покидала оліний живопис і почала створювати пейзажі і натюрморти.:::::::::::::::: Докладніше

Архів


Живопис в Україні
Крижицький Костянтин Якович. «Захід сонця».

Архів

Натюрморт
Фредерік Джад Вог. «Нове використання ромових пляшок», 1922, прив. збірка.

Архів


Біографії

Їжакевич Іван Сидорович (1864-1962)

Народився в багатодітній родині, батьки — Сидір Іларіонович та Марія Оксентіївна — були бідними селянами, тож не мали жодної змоги дати хоч якусь освіту своїм дітям. Іван самостійно навчився читати та писати. У 12-ти річному віці батьки відправили його в Київ, де дядько-псаломщик влаштував малого служити посохоносцем до архієрея у Братському монастирі, а з часом, помітивши його здібності — до іконописної школи в Києво-Печерській Лаврі. 1876 року, витримавши конкурс, Іван вступив до цієї школи, де навчався по 1882 рік.

Згодом, намалювавши перед дзеркалом свій автопортрет, Їжакевич подався з ним до відомої в місті художньої школи Миколи Мурашка. В автопортреті юного художника Мурашко помітив іскри таланту, але, дізнавшись про його бідність, поцікавився, хто ж зможе заплатити за його навчання. Відповісти хлопцеві було нічого. Мурашко, покликаний у терміновій справі, вийшов із кімнати, а Їжакевич кинувся змальовувати голову дівчини з картини, що висіла на стіні. Повернувшись, Мурашко був вражений художньою вправністю та швидкістю роботи свого нового знайомого. Тож залишив обдарованого хлопця працювати своїм помічником. У школі Мурашка Їжакевич навчався з 1882 по 1884 рік. Під час навчання за пропозицією Врубеля і Прахова, упродовж з 1883-го року брав участь у реставрації фресок XII століття в Кирилівському монастирі.

На початку 1884 року юнак їде до Петербурга, щоб вступити до Академії мистецтв. Спізнившись на екзамен, два місяці клопотав про дозвіл додатково скласти іспити. І досяг своєї мети — наприкінці 1884 р. Іван став вільним слухачем Академії.:::::::::::::::: Докладніше

Архів

Цього року...

Архів


Нові статті

Архів

Категорії Категорії


Ель Греко. Св. Лука, покровитель художників та іконописців


Живопис у Вікіновинах  Живопис у Вікіцитатнику  Живопис у Вікіпідручнику  Живопис у Вікіджерелах  Живопис у Вікісловнику  Живопис в Віківерситеті  Живопис у Вікісховищі Живопис у Вікімандрах
Новини Цитати Посібники Тексти Визначення Навчання Зображення Путівники


Чим допомогти
Запрошуємо Вас взяти участь у написанні статей про живопис

Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.


Як робити, з чого почати першу свою публікацію:

Братні портали


Новий портал стартував 28 листопада 2016 р.

Оновити кеш