Перейти до вмісту

Артур Гейлі

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Артур Гейлі
Arthur Hailey
Ім'я при народженніангл. Arthur Frederick Hailey Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився5 квітня 1920(1920-04-05)
Лутон, Велика Британія
Помер24 листопада 2004(2004-11-24) (84 роки)
Lyford Cay (острів Нью-Провіденс) на Багамах
·інфаркт міокарда і інсульт Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія
 Канада
 Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьанглієць
Діяльністьпрозаїк
Знання мованглійська[1][2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творіванглійська
Роки активності1955—1997
Напрямокреалізм
Жанрроман
Magnum opusГотель, «Аеропорт»
Конфесіяагностицизм[3] Редагувати інформацію у Вікіданих

А́ртур Ге́йлі (англ. Arthur Hailey, 5 квітня 1920, Лутон, Велика Британія — 24 листопада 2004) — канадський прозаїк британського походження, який створив ряд бестселерів в жанрі виробничого роману.

Біографія

[ред. | ред. код]

Артур Гейлі народився в англійському містечку Лутоні (графство Бедфордшир), розташованому за 30 миль від Лондона. Мати до шлюбу працювала служницею у заможній родині, батько був ветераном Другої англо-бурської та Першої світової воєн. Батьки мріяли про вище соціальне положення для сина, ніж займали самі, тому віддали його до школи. У вільний від навчання час Артур читав багато книжок і вже з дитинства закохався в літературу. Втім через скрутне фінансове становище у віці 14 років хлопцю все ж таки довелося покинути школу і влаштуватися кур'єром у рієлторську компанію[4].

1939 року юний Артур Гейлі вступив добровольцем до лав військово-повітряних сил Британського королівства. Однак через незакінчену середню освіту був позбавлений допуску до тренувальних польотів і три роки прослужив штабним обліковцем[4]. 1942 року в званні капрала Артура Гейлі все ж таки відрядили на льотну підготовку спочатку до американського штату Джорджія, а потім до канадської провінції Нова Шотландія. Льотне навчання давалося йому важко, скільки у Гейлі була повітряна хвороба, однак дружня атмосфера нівелювала труднощі тренувальних польотів. Артур Гейлі прослужив на повітряному флоті до 1947 року, коли вийшов у відставку в званні другого лейтенанта[5]. У листопаді 1947-го Артур Гейлі переїхав на постійне проживання до Канади і влаштувався молодшим редактором в одному з галузевих журналів видавництва «Маклін-Гантер» у Торонто. За два роки він став старшим редактором і протримався на цій посаді шість років. Після цього Артур Гейлі перейшов на службу до транспортної компанії. На посаді керуючого з питань збуту він зарекомендував себе як енергійний працівник із конструктивним підходом і запасом ідей. Втім, це не вберегло його від фінансової скрути, до якої спричинило розлучення і повторний шлюб у 1951 році[6].

У 1955 році канадська телекомпанія Сі-Бі-Сі запропонувала Артуру Гейлі написати телеп'єсу про отруєння на борту літака[6]. Враховуючи попередній досвід з написання рекламних проспектів і коротких заміток в періодиці, той погодився. Після прем'єри телеп'єси на національному телебаченні Артур Гейлі прославився і кинув роботу в транспортній компанії. Спочатку він заснував власне рекламне агентство «Гейлі паблісіті сервісез лімітед», але основну увагу приділяв створенню телевистав. До середини 1960-х років Артур Гейлі встиг написати одиннадцять п'єс, адаптованих для телебачення[6]. 1959 року дебютував як письменник зі своїм першим романом, який відкрив його ім'я широкому загалу. Від цієї миті й до кінця 1970-х років Артур Гейлі займався виключно письменницькою діяльністю.

Після успіху роману «Готель» в 1965 році Гейлі переїхав до Каліфорнії, а в 1969-му переїхав на Багами, щоб уникнути канадських та американських податків, на сплату яких йшло до 90 % його доходів. 1978 року друга дружина письменника Шейла Гейлі написала його біографію під назвою «Я одружилася з бестселером». Після цього Артур Гейлі заявив, що має достатньо грошей аби не писати заради заробітку, а створення його романів задля задоволення потребує надто високих витрат (див. розділ «Творчість»), тому він припинив письменницьку діяльність[7]. Втім, у 1984 році романіст пережив серйозний серцевий напад, що поставив під загрозу його життя. Через вдячність до лікарів, а також під впливом лікарняних вражень Артур Гейлі написав роман «Сильнодіючі ліки» — останній з його бестселерів. У 1990-х роках він ще двічі повертався до великої прози. Останні роки життя письменник провів на віллі на багамському острові Нью-Провіденс. Помер від серцевого нападу, ускладненого інсультом 24 листопада 2004 року.

Діти Гейлі, громадяни Канади, жили в Канаді та Каліфорнії. Онуки Гейлі — Пол Гейлі, Емма Гейлі, Шарлот Гейлі і Брук Гейлі. Останній — студент в Північній Каліфорнії. Райан Гейлі — талановитий бас-гітарист і вокаліст гурту Erogenous Jones з Сан-Франциско. Кріс Гейлі — інженер звукозапису в Сіетлі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Перші літературні спроби Артур Гейлі робив ще під час роботи редактором в Торонто. Невеликі нариси, які він друкував спочатку в англійській, а потім в американській періодиці, описували події Другої світової війни і базувались на його власних спогадах[5]. Справжнім дебютом стала телеп'єса «Небезпечний політ» (1956). Після неї Артур Гейлі написав сценарії для ще одиннадцятьох телевистав[6].

У 1959 році письменник спробував змінити спеціалізацію і стати прозаїком. Він не був певний, що його перший досвід буде вдалим, тому спочатку просто переробив п'єсу «Небезпечний політ» разом із двома літераторами-помічниками. Плід колективної творчості під назвою «Злітна смуга нуль-вісім» видали під псевдонімом Джон Касл[8]. Книга користувалась попитом у читачів й тримала ряд схвальних відгуків. Повторенням успіху став роман «Кінцевий діагноз» (1959), сюжет якого розповідав про події в лікарняній палаті. Він був відзначений Літературною гільдією Америки, перекладений 22 мовами, а в 1960-х роках його екранізував режисер Філ Карлсон[9]. Остаточно впевнившись у власному успіху, Артур Гейлі почав удосконалювати набутий ним індивідуальний стиль.

Його специфічний метод роботи над твором полягав у тому, що автор не надто ускладнював сюжет філософськими, ліричними чи психологічними відступами, намагаючись висвітлювати актуальні для американського суспільства проблеми загальнозрозумілою мовою. При цьому він намагався зробити твір якомога реалістичнішим. У кожному з його романів викладені різні фінансові чи технічні подробиці як доповнення до драматичних відносин між героями, доступною мовою подана інформація про те, як працює той чи інший пристрій або система, і як вони впливають на суспільство і його індивідуумів. У романах докладно показаний генезис будь-якої системи, її розвиток, неминучі проблеми, що призводять зрештою до кризи, яка щасливо вирішується до кінця роману. Критики часто дорікали Гейлі в тому, що його успіх — це результат використання численних літературних кліше, що його стиль — це криза середнього характеру, викликана занепокоєнням, стрибками настрою, використана у паралельних сюжетних лініях. Хай там що, його книги були дуже популярні у читачів і незмінно ставали бестселерами. Артур Гейлі проводив близько року, працюючи над сюжетом кожного твору, близько шести місяців робив нотатки і чернетки і як результат, близько півтора року писав власне книгу.

Першим в цьому шерезі реалістичних виробничих романів став «Готель» (1965). Задля вивчення роботи готельної системи письменник переїхав до Каліфорнії на чотири роки[10], півтора роки мандрував між різними містами Півдня США і прочитав 27 книг з готельної справи. Нагорода за наполегливу працю не забарилась: «Готель» був виданий в твердій обкладинці накладом у 80 тисяч, в м'якій обкладинці сумарним накладом близько 2 мільйонів і близько року протримався в списку американських бестселерів. Однак справжньою сенсацією став наступний твір — роман «Аеропорт» (1968), який 64 тижня протримався у списку бестселерів, причому половину цього терміну обіймав в списку перше місце. Роман став основою для трьох екранізацій[11].

1971 року Артур Гейлі продовжив тріумф черговим реалістичним зануренням у виробничий процес — романом «Колеса» (1971), у якому описав технологію виробництва автомобілів. Автор настільки правдиво описав технологічний цикл, що покупці машин наполягали аби продавці не продавали їм автівок, виготовлених у перший чи останній день тижня (в романі зазначалось, що в ці дня найвищий рівень заводського браку). За спогадами дружини, вона одного разу зауважила «Ти поводиш себе точнісінько як службовець автомобільного заводу». На що Гейлі відповів: «Ти права! Я навіть думаю як він. Пора сідати писати»[12]. Своєрідним продовженням висвітлення різних виробництв стали романи «Міняйла» (1975), «Перевантаження» (1979), «Сильнодіючі ліки» (1984). Перший розповідав про банківську справу, другий про роботу вигаданої каліфорнійської електростанції, третій — про діяльність фармацевтичної фірми. Один з останніх романів письменника — «Вечірні новини» (1990) — присвячений темі партизанської війни в перуанських джунглях.

Багато книг Артура Гейлі ставали бестселерами № 1 у списку «Нью-Йорк таймс». У світі було продано понад 170 мільйонів примірників 40 мовами. Багато творів було екранізовано, а за книгою «Готель» був знятий телесеріал. Екранізація роману «Аеропорт» з чудовими, як на той час, спецефектами, став справжнім блокбастером.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Найвідоміші екранізації

[ред. | ред. код]


  • Молоді лікарі (United Artists, 1961) — засновано на Остаточний діагноз
    • Режисер: Філ Карлсон; сценарій: Джозеф Гейс
    • У ролях: Фредрік Марч, Бен Ґаґгара, Дік Кларк


  • Готель (Warner Bros., 1967)
    • Режисер: Річард Куайн; сценарій: Венделл Мейєс
    • У ролях: Род Тейлор, Катрін Спак, Карл Малден


Номіновано на десять «Оскарів», зокрема «Найкращий фільм»; перемога в номінації «Найкраща акторка другого плану» (Гелен Гейс)


Номіновано на п’ять «Еммі», зокрема «Найкращий мінісеріал або телефільм»; перемога в номінації «Найкращий актор у драматичному чи комедійному спецпроєкті» (Крістофер Пламмер)


  • Колеса (мінісеріал NBC, 1978)
    • Режисер: Джеррі Лондон; сценарій: Роберт Гамільтон, Міллард Лампелл, Ненсі Лінн Шварц, Генк Сірлз
    • У ролях: Рок Гадсон, Лі Ремік, Блер Браун

Номіновано на дві «Еммі», зокрема «Найкраща акторка у драматичному чи комедійному спецпроєкті» (Лі Ремік)



  • Сильнодіючі ліки (мінісеріал, 1987)
    • Режисер: Ґай Ґрін; сценарій: Ріта Лейкін
    • У ролях: Памела Сью Мартін, Патрік Даффі, Дік Ван Дайк


  • Детектив (мінісеріал Hallmark, 2005)
    • Режисер: Девід С. Касс-старший; сценарій: Філіп Розенберг
    • У ролях: Том Беренджер, Анабет Гіш, Рік Ґомес

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ http://www.independent.co.uk/news/obituaries/arthur-hailey-534720.html
  4. ↑ а б Николай Пальцев. С. 444.
  5. ↑ а б Николай Пальцев. С. 445.
  6. ↑ а б в г Николай Пальцев. С. 446.
  7. ↑ Николай Пальцев. С. 453.
  8. ↑ Николай Пальцев. С. 447.
  9. ↑ Николай Пальцев. С. 448.
  10. ↑ Николай Пальцев. С. 449.
  11. ↑ Николай Пальцев. С. 450.
  12. ↑ Sheila Haily. С. 100.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Николай Пальцев Притягательность каждодневного, или «запретные зоны» Артура Хейли // Артур Хейли Аэропорт. — М.: Правда, 1990. — 494 с. — ISBN 5-253-00126-3. — Тираж 550 000.(рос.)
  • Sheila Haily I married a best seller. — N.Y.P., 1978.(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артур_Гейлі&oldid=46116426