Хвороба руху

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хвороба руху
Sea-sickness - published by G.S. Tregear, 96 Cheapside (cropped).jpg
Інші назви Кінетоз, хвороба заколисування, хвороба закачування, хвороба запаморочення, хвороба подорожей, морська хвороба, повітряна хвороба, автомобільна хвороба, симуляційна хвороба, космічна хвороба руху, синдром космічної адаптації
Спеціальність[en] невідкладна медична допомога, неврологія і оториноларингологія
Симптоми[en] нудота, блювання, холодний піт, головний біль, запаморочення, втома, втрата апетиту та підвищене слиновиділення[1][2]
Ускладнення[en] Зневоднення, проблеми з електролітами, розрив нижньої частини стравоходу[2]
Причини Реальний або уявний рух[1][2]
Фактори ризику Вагітність, мігрень, хвороба Меньєра [2]
Метод діагностики На основі симптомів[2]
Диференціальна діагностика[en] Доброякісне пароксизмальне позиційне головокружіння, вестибулярна мігрень (запаморочення, пов'язане з мігренню), інсульт[2]
Профілактика Уникнення тригерів[2]
Лікування Скополамін, дименгідринат, дексамфетамін[3]
Препарати Поведінкові заходи, ліки[3]
Прогнози Зазвичай вирішується протягом дня[2]
Частота Майже всі люди з достатньою кількістю руху; приблизно одна третина дуже чутливі[3]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 NF08.3
МКХ-10 T75.3
OMIM 158280
DiseasesDB 11908
MeSH D009041
CMNS: Motion sickness у Вікісховищі

Хвороба руху, кінетоз (з грецької kinesis — рух, англійською мовою — Motion sickness),[4] хвороба заколисування, хвороба захитування в транспорті, хвороба мандрівників — хворобливий стан, що виникає через різницю між фактичним і очікуваним рухом.[1][2][5] Причиною заколисування є реальний або уявний рух.[3] Комплекс симптомів виникає або може виникати під час повітряних перельотів, захитуванні на морі, при їзді в автомобілі або залізничному транспорті, автомобілем, подорожі космосом або симульованою реальністю.[2][6] Залежно від причини її також можна назвати морською хворобою, повітряною хворобою, симуляційною хворобою (наприклад, хворобою 3D), хворобою подорожей, космічною хворобою руху, синдромом космічної адаптації.[7]

Лікування може включати поведінкові заходи або ліки.[3] Поведінкові заходи включають утримання голови нерухомо та зосередження уваги на горизонті.[8][9] Корисні три типи ліків: антимускаринові, такі як скополамін, антигістамінні Н1, такі як дименгідринат, і амфетамінні, такі як дексамфетамін.[3] Однак побічні ефекти можуть обмежити використання ліків.[3] Ряд ліків, що застосовуються при нудоті, наприклад ондансетрон, не ефективні при заколисуванні.[3]

Майже всі люди страждають від достатнього руху,[2] і більшість людей відчувають хворобу руху принаймні один раз у житті.[10] Сприйнятливість, однак, є змінною, приблизно одна третина населення є високо сприйнятливою, тоді як більшість інших людей страждає в екстремальних умовах.[2] Жінки легше поражаються хворобою, ніж чоловіки.[11][4] За даними статистики[12][13][14][15] у цивілізованих країнах світу кінетози спостерігаються в осіб працездатного віку у 30 % випадках, тобто у кожної 3-4 особи.[4] Хвороба руху була описана принаймні з часів Гомера (бл. VIII ст. до н. е.).[16]

Ознаки та симптоми[ред. | ред. код]

Симптоми зазвичай включають нудоту, блювання, холодний піт, головний біль, запаморочення, втома, втрату апетиту та підвищене слиновиділення.[2][17] Іноді втома може тривати від годин до днів після епізоду заколисування, відомого як «синдром сопіту».[2] Рідко можуть виникати важкі симптоми, такі як неможливість ходити, постійне блювання або соціальна ізоляція, тоді як рідкісні ускладнення можуть включати зневоднення, проблеми з електролітами або розрив нижньої частини стравоходу внаслідок сильного блювання.[2]

Причина[ред. | ред. код]

Станом на 2021 рік природа кінетозів до кінця не вивчена.[4] До причин виникнення кінетозів, які виникають від складних прискорень при різних видах руху, відносять невідповідність аферентації між зоровою, вестибулярною та іншими сомато-сенсорними системами.[4]

Захворювання рідко викликається рухами з частотою вище 0,5 Гц; люди найбільш чутливі приблизно при 0,2-0,3 Гц, тобто повний період руху хвилі від трьох до п'яти секунд. Таким чином, ці частоти відповідають хвилеподібним рухам, наприклад, у бурхливому морі. Під час руху автомобілем мають місце викликання низькочастотних вібрацій всього тіла в різних напрямках (вертикально, латерально, у напрямку руху, а також обертання), цьому сприяють об'їзди та нерівності дороги.

Морська хвороба[ред. | ред. код]

Морська хвороба  захворювання, яке виникає в результаті монотонної коливальної дії. Проявляється відчуттям заколисування та нудотою, а в разі більш тяжкого перебігу й блюванням. Через те, що таке ураження спостерігали найперше при морських подорожах, вона й отримала таку назву. Але морська хвороба є лише одним з варіантів хвороби захитування (англ. Motion sickness). На неї страждають не лише ті, що подорожують по морю, але й пасажири в автомобілях, потягах і літаках. Зазвичай люди відчувають тільки невеликий дискомфорт, але іноді хвороба проявляється й у тяжчій формі, повністю позбавляючи людину можливості займатися звичними справами. До захитування схильна майже половина дітей, подорожуючи на автомобілях і літаках, і майже усі пасажири, що опинилися на борту корабля в бурхливому морі.

Головну роль в розвитку морської хвороби грає вестибулярний апарат (півкруглі канали і отоліти), розташований у внутрішньому вусі. Він реагує на положення та рухи голови. Інформацію про положення тіла в просторі передають також пропріоцептори, розташовані в м'язах, сухожиллях і суглобах. Спільно з візуальними рецепторами вестибулярний апарат і пропріорецептори запам'ятовують зміни положення тіла і передають інформацію в мозок.

Клінічні прояви[ред. | ред. код]

Основні прояви: погане самопочуття, запаморочення, нудота, блювання. При значній хитавиці морська хвороба з'являється у більшості людей, що вперше здійснюють поїздку по морю. Кількість людей, не схильних до захитування невелика (6—8 %). Лікувальні засоби малоефективні. До класичних симптомів морської хвороби належить неприємне відчуття в животі, блідість і холодний піт, нудота, блювання, запаморочення. Їжа в шлунку перетравлюється повільніше, і відчуття голоду не з'являється довше, ніж зазвичай.

Профілактика[ред. | ред. код]

Якщо ви схильні до захитування в невеликому або помірному ступені, то можна понизити його симптоми за допомогою простих заходів:

  • сідати на місця, де менше захитує — зазвичай це передні сидіння автівки, перші вагони потягу, середня частина судна, а в літаку — сидіння над крилами;
  • якщо можливо, лягти на спину;
  • дивитися на віддалені об'єкти або заплющити очі;
  • не читати й не розглядати що-небудь в кабіні;
  • намагайтеся якомога менше рухати головою.

Зазвичай неприємні відчуття припиняються впродовж 15 хвилин після зупинки. У мандрівників, яким доводиться повторно, через короткі проміжки часу, знову переживати захитування, симптоми стають менш вираженими.

Лікування[ред. | ред. код]

Полегшити серйозні прояви морської хвороби допоможуть антигістамінні і антихолінергічні ліки. Усі препарати необхідно приймати щонайменше за 30-60 хвилин по початку поїздки, щоб вони встигли подіяти до того, як шлунок почне реагувати на захитування. Конкретний вибір ліків залежить від стану здоров'я мандрівника, вираження симптомів морській хворобі, тривалості подорожі, седативного ефекту окремих препаратів і особистих переваг.

Іноді пацієнтам, що страждають від морської хвороби, можуть допомогти і нефармакологічні засоби, хоча їх ефективність не завжди підтверджена науковими даними. Як і при вагітності, нудоту і блювоту іноді допомагає полегшити імбир, а також стимуляція біологічно активної точки на внутрішній стороні зап'ястя (приблизно на 5 см нижче основи кисті між двома сухожиллями м'язів). У будь-якому разі застосування таких засобів не дасть побічних ефектів.

Повітроплавна хвороба[ред. | ред. код]

Повітряна хвороба, аеронавігаційна хвороба, повітроплавна хвороба — це різновид наземної хвороби руху, викликаної певними відчуттями від подорожі повітрям.[18] Це хворобливий стан, який виникає в авіації, і відноситься до патологічних симптомів, які відчувають члени екіпажу та пасажири в особливому середовищі всередині літака. Особливо ймовірно, що це станеться під час тривалої посадки в літак. Хвороба також відома як хвороба літака або висотна хвороба. Специфічні симптоми включають головний біль, запаморочення, нудоту, млявість, втрату пам'яті, задишку, середній отит, заколисування, здуття живота (гази). Авіакомпанії встановлюють біля сидінь мішки для блювоти.

Хвороба віртуальної реальності[ред. | ред. код]

Заколисування через віртуальну реальність дуже схоже на симуляційну хворобу та заколисування через фільми.[19] У віртуальній реальності ефект посилюється, оскільки всі зовнішні орієнтири заблоковані для зору, змодельовані зображення є тривимірними, а в деяких випадках — стереозвуком, який також може створювати відчуття руху. Показники вестибулярного апарату та органів чуттів відрізняються, оскільки людина бачить рух, але тіло залишається у спокої, і мозок сприймає візуальну інформацію як галюцинацію, яку можливо відчувати при отруєнні, і виникає нудота. Такі ж подібні відчуття існують при створенні ефекту перебування в морі. Ефект морської хвороби дуже схожий з реальними відчуттями, звикання до цього може навіть допомогти майбутнім судноводіям у подальшій роботі. Вплив обертальних рухів у віртуальному середовищі може спричинити значне посилення нудоти та інших симптомів заколисування.[20]

Рух, який можна побачити й відчути[ред. | ред. код]

Під час руху всередині обертової системи відліку, наприклад у центрифузі або середовищі, де гравітація імітується відцентровою силою, ефект Коріоліса викликає відчуття руху у вестибулярній системі, яке не відповідає рухові, який спостерігається.

Діагноз[ред. | ред. код]

Діагноз ставиться на основі симптомів.[2] Інші стани, які можуть проявлятися подібним чином, включають вестибулярні розлади, такі як доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення, вестибулярна мігрень (запаморочення, пов'язане з мігренню), та інсульт.[2]

Лікування[ред. | ред. код]

Лікування може включати поведінкові заходи або ліки.[3]

Поведінкові заходи[ред. | ред. код]

Поведінкові заходи для зменшення заколисування включають утримання голови нерухомо та лежання на спині.[3] Фокусування на горизонті також може бути корисним.[2] Слухання музики, уважне дихання, бути водієм і не читати під час руху — це інші техніки.[2]

Звикання є найефективнішою технікою, але вимагає значного часу.[2] Звикання часто використовується військовими для пілотів.[2] Щоб зберегти ефективність, ці прийоми необхідно виконувати принаймні щотижня.[2]

Комп'ютерний пристрій із прозорим дисплеєм, який носиться на голові, можна використовувати для пом'якшення наслідків заколисування (і просторової дезорієнтації), якщо на ньому відображаються візуальні індикатори положення голови користувача.[21] Такий пристрій функціонує, забезпечуючи користувача цифровими опорними лініями в полі зору, які вказують положення горизонту відносно голови користувача. Це досягається шляхом поєднання показань акселерометрів і гіроскопів, встановлених у пристрої. Ця технологія реалізована як в автономних пристроях,[22] так і в Google Glass.[23] так і в Google Glass.[23] Одним із багатообіцяючих методів лікування є носіння РК-окулярів, які створюють астробоскопічне бачення 4 Гц із затримкою 10 мілісекунд.[24]

Ліки[ред. | ред. код]

Корисні три типи ліків: антимускаринові, такі як скополамін, антигістамінні Н1, такі як дименгідринат, і амфетамінні, такі як дексамфетамін.[3] Однак побічні ефекти можуть обмежити використання ліків.[3] Ряд ліків, що застосовуються при нудоті, наприклад ондансетрон, не ефективні при заколисуванні.[3]

Скополамін — найефективніший препарат.[2] Докази найкращі, коли ці ліки використовуються в профілактичних цілях.[25] Він доступний у вигляді пластиру для шкіри.[2] Побічні ефекти можуть включати розмитість зору.[2]

Інші ефективні антигістамінні препарати першого покоління включають меклізин, прометазин, циклізин і циннаризин.[2] Під час вагітності меклізин і дименгідринат зазвичай вважаються безпечними.[2] Побічні ефекти включають сонливість.[2] Антигістамінні препарати другого покоління не були визнані корисними.[2]

Декстроамфетамін можна використовувати разом з антигістамінними або антимускариновими засобами.[2] Проблеми включають потенціал до їх звикання.[2]

Ті, хто займається діяльністю з високим ризиком, такими як, наприклад, підводним плаванням, повинні оцінити ризики та переваги ліків.[26][27][28][29][30]

Альтернативна медицина[ред. | ред. код]

Альтернативні методи лікування включають акупунктуру та імбир, хоча їхня ефективність проти заколисування різна.[3][31][32][33] Схоже, що запахи не мають значного впливу на рівень заколисування.[3]

Епідеміологія[ред. | ред. код]

Приблизно одна третина людей дуже сприйнятлива до заколисування, а більшість решти хворіє заколисуванням в екстремальних умовах. Близько 80% населення вразливі до випадків заколисування середнього та сильного ступеня. Рівень космічної морської хвороби, за оцінками, становить від сорока до вісімдесяти відсотків тих, хто потрапляє на невагому орбіту. Кілька факторів впливають на сприйнятливість до заколисування, включаючи депривацію сну та кубічні метри, виділені кожному космічному мандрівнику. Дослідження показують, що жінки страждають частіше, ніж чоловіки,[2] і що ризик зменшується з віком. Існують певні докази того, що люди азіатського походження можуть розвивати хворобу руху частіше, ніж люди європейського походження, і існують ситуаційні та поведінкові фактори, наприклад, чи має пасажир вид на дорогу попереду, а також дієта та харчова поведінка.[34]

Див.також[ред. | ред. код]

Синдром дебаркменту — синдром висадки, зазвичай після круїзу або іншого досвіду руху.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Keshavarz, Behrang; Hecht, Heiko; Lawson, Ben (2014). "Visually induced motion sickness: Characteristics, causes, and countermeasures". In Hale, K.S.; Stanney, K.M. (eds.). Handbook of Virtual Environments: Design, Implementation, and Applications, Second Edition. Human Factors and Ergonomics. Taylor & Francis. pp. 648–697. ISBN 978-1-4665-1184-2. Retrieved 2021-11-13.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи Takov, V; Tadi, P (January 2019). Motion Sickness (in StatPearls). PMID 30969528
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с Golding, J. F. (2016). "Motion sickness". Handbook of Clinical Neurology. 137: 371–390. doi:10.1016/B978-0-444-63437-5.00027-3. ISBN 9780444634375. ISSN 0072-9752. PMID 27638085
  4. а б в г д Борисенко Олег Миколайович, Міщанчук Ніна Сергіївна. Стан вестибулярної дисфункції при різних формах кінетозів / The XIII International Science Conference «Perspectives of development of science and practice», December 14 – 17, 2021, Prague, Czech Republic. 626 p. ISBN 978-1-68564-522-9 DOI - 10.46299/ISG.2021.II.XIII Доступ (стор.: 266)
  5. Reason, J.T.; Brand, J.J. (1975). Motion Sickness. Academic Press. ISBN 978-0-12-584050-7. Retrieved 2021-11-13.
  6. Латинский язык и основы медицинской терминологии: сб. контр. работ и тип. задач для студ. I курса междунар. фак. (модуль І, ІІ) / сост.: Т.В. Титиевская, Е.В. Гордиенко, А.К. Куличенко. — Запорожье: ЗГМУ, 2016. — 152 с. (стор.: 112) Доступ
  7. Benson, AJ (2002). "35" (PDF). Motion Sickness. In: Medical Aspects of Harsh Environments. Vol. 2. Washington, DC. Hentet 2008-05-09.
  8. Hemmerich, Wanja; Keshavarz, Behrang; Hecht, Heiko (2020-11-24). "Visually Induced Motion Sickness on the Horizon". Frontiers in Virtual Reality. Frontiers Media SA. 1. doi:10.3389/frvir.2020.582095. ISSN 2673-4192
  9. Munafo, Justin; Wade, Michael G.; Stergiou, Nick; Stoffregen, Thomas A. (2016-12-14). Balasubramaniam, Ramesh (ed.). "The Rim and the Ancient Mariner: The Nautical Horizon Affects Postural Sway in Older Adults". PLOS ONE. Public Library of Science (PLoS). 11 (12): e0166900. Bibcode:2016PLoSO..1166900M. doi:10.1371/journal.pone.0166900. ISSN 1932-6203. PMC 5156431. PMID 27973576
  10. Herron, Dorothy G. (2010). "The Ups and Downs of Motion Sickness" (PDF). The American Journal of Nursing. Ovid Technologies (Wolters Kluwer Health). 110 (12): 49–51. doi:10.1097/01.naj.0000391242.75887.17. ISSN 0002-936X. PMID 21107067. S2CID 17695817
  11. Hemmerich, Wanja A.; Shahal, Avner; Hecht, Heiko (2019). "Predictors of visually induced motion sickness in women". Displays. Elsevier BV. 58: 27–32. doi:10.1016/j.displa.2018.11.005. ISSN 0141-9382. S2CID 115757932
  12. Zabolotnyi DI, Mishchanchuk NS. Vestibular system: anatomy, physiology, and clinical evaluation. In: Somatosensory and Motor Research. Edited by Toshiaki Suzuki. Published in London, United Kingdom; 2020. Chapter 3. p. 35-54. DOI:http://dx.doi.org/10.5772/ IntechOpen. 90538
  13. Krueger WW. Controlling motion sickness and spatial disorientation and enhancing vestibular rehabilitation with a user-worn see-through display. The Laryngoscope. 2011; 121 (S2), S17-35. doi:10.1002/Iary 21373.
  14. Міщанчук Н.С., Борисенко О.М., Безшапочний С.Б., Кузьменко C.В Особливості клініко-електрофізіологічних змін у вестибулярній системі при спадкових та набутих хворобах руху. / Світ медицини та біології, 2020, № 4 (74). doi 1026724/2079-8334-2020-4-74-97-102.
  15. Thornton WE, Bonato F. Space motion sickness and motion sickness: symptoms and etiology. J. Aviation, Space, and Environmental Medicine. 2013;84(7):716-21. doi:10. 3357/asem,3449.2013
  16. Huppert, Doreen; Benson, Judy; Brandt, Thomas (2017-04-04). "A Historical View of Motion Sickness—A Plague at Sea and on Land, Also with Military Impact". Frontiers in Neurology. Frontiers Media SA. 8: 114. doi:10.3389/fneur.2017.00114. ISSN 1664-2295. PMC 5378784. PMID 28421029
  17. Hromatka, Bethann S.; Tung, Joyce Y.; Kiefer, Amy K.; Do, Chuong B.; Hinds, David A.; Eriksson, Nicholas (1 May 2015). "Genetic variants associated with motion sickness point to roles for inner ear development, neurological processes and glucose homeostasis". Human Molecular Genetics. 24 (9): 2700–2708. doi:10.1093/hmg/ddv028. PMC 4383869. PMID 25628336
  18. Benson, Alan J. (2002). "Motion Sickness" (PDF). In Kent B. Pandoff; Robert E. Burr (eds.). Medical Aspects of Harsh Environments. Vol. 2. Washington, D.C.: Borden Institute. pp. 1048–83. ISBN 978-0-16-051184-4. Retrieved 27 Mar 2017.
  19. "Combating VR Sickness: Debunking Myths And Learning What Really Works". ARVI Games.
  20. Lo, W.T. (1999). Proceedings IEEE Virtual Reality (Cat. No. 99CB36316). pp. 237–41. doi:10.1109/VR.1999.756957. ISBN 978-0-7695-0093-5. S2CID 38505388.
  21. Krueger WW (January 2011). "Controlling motion sickness and spatial disorientation and enhancing vestibular rehabilitation with a user-worn see-through display". Laryngoscope. 121 Suppl 2: S17–35. doi:10.1002/lary.21373. PMC 4769875. PMID 21181963.
  22. "Air Force to examine AdviTech's motion-sickness product for combat pilots". San Antonio Business Journal. Nov 10, 2010. Retrieved 15 July 2014.
  23. а б "BCMC, LLC". Retrieved 15 July 2014.
  24. Reschke, MF; Somers, JT; Ford, G (January 2006). "Stroboscopic vision as a treatment for motion sickness: strobe lighting vs. shutter glasses". Aviation, Space, and Environmental Medicine. 77 (1): 2–7. PMID 16422446
  25. Spinks A, Wasiak J (2011). "Scopolamine (hyoscine) for preventing and treating motion sickness". The Cochrane Database of Systematic Reviews. 2007 (6): 1–21. doi:10.1002/14651858.CD002851.pub4. hdl:10072/19480. PMC 7138049. PMID 21678338.
  26. Schwartz, Henry JC; Curley, Michael D (1986). "Transdermal Scopolamine in the Hyperbaric Environment [Архівовано 2009-02-18 у Wayback Machine.]". United States Navy Experimental Diving Unit Technical Report. Retrieved 2008-05-09.
  27. Lawson, B. D.; McGee, H. A.; Castaneda, M. A.; Golding, J. F.; Kass, S. J.; McGrath, C. M. (2009). Evaluation of Several Common Antimotion Sickness Medications and Recommendations Concerning Their Potential Usefulness During Special Operations. (No. NAMRL-09-15) (Report). Pensacola, Florida.: Naval aerospace medical research laboratory. Archived from the original on 2016-04-27. Retrieved 2017-02-07.
  28. Bitterman N, Eilender E, Melamed Y (May 1991). "Hyperbaric oxygen and scopolamine". Undersea Biomedical Research. 18 (3): 167–74. PMID 1853467. Archived from the original on 2008-08-20. Retrieved 2008-05-09.
  29. Williams TH, Wilkinson AR, Davis FM, Frampton CM (March 1988). "Effects of transcutaneous scopolamine and depth on diver performance [Архівовано 2008-08-20 у Wayback Machine.]". Undersea Biomedical Research. 15 (2): 89–98. PMID 3363755. Retrieved 2008-05-09.
  30. Arieli R, Shupak A, Shachal B, Shenedrey A, Ertracht O, Rashkovan G (1999). "Effect of the anti-motion-sickness medication cinnarizine on central nervous system oxygen toxicity [Архівовано 2011-08-11 у Wayback Machine.]". Undersea and Hyperbaric Medicine. 26 (2): 105–09. PMID 10372430. Retrieved 2008-05-09.
  31. Stern, RM; Jokerst, MD; Muth, ER; Hollis, C (Jul–Aug 2001). "Acupressure relieves the symptoms of motion sickness and reduces abnormal gastric activity". Alternative Therapies in Health and Medicine. 7 (4): 91–94. PMID 11452572
  32. Brainard A, Gresham C (2014). "Prevention and treatment of motion sickness". Am Fam Physician. 90 (1): 41–46. PMID 25077501
  33. Han-Chung, Lien; Wei Ming, Sun; Yen-Hsueh, Chen; Hyerang, Kim; William, Hasler; Chung, Owyang (11 March 2003). "Effects of ginger on motion sickness and gastric slow-wave dysrhythmias induced by circular vection". American Journal of Physiology. Gastrointestinal and Liver Physiology. 284 (3): 481–489. doi:10.1152/ajpgi.00164.2002. PMID 12576305.
  34. Hromatka BS, Tung JY, Kiefer AK, Do CB, Hinds DA, Eriksson N (May 2015). "Genetic variants associated with motion sickness point to roles for inner ear development, neurological processes and glucose homeostasis". Hum. Mol. Genet. 24 (9): 2700–08. doi:10.1093/hmg/ddv028. PMC 4383869. PMID 25628336.

Джерела[ред. | ред. код]

  • MedlinePlus Motion Sickness [1] [Архівовано 5 липня 2016 у Wayback Machine.]
  • Brainard A, Gresham C (2014). «Prevention and treatment of motion sickness». Am Fam Physician 90 (1): 41-6.
  • Gary P. Barnas Motion Sickness Prevention and Treatment Article Updated: 2005-01-24 [2]
  • Gahlinger PM (2000). «A comparison of motion sickness remedies in severe sea conditions». Wilderness Environ Med 11 (2): 136-7.