Атомний руйнівний боєприпас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Внутрішні компоненти установки MADM. Зліва направо: пакувальний контейнер, боєголовка W45, блок дешифрування коду, блок стрільби.

Атомні руйнівні боєприпаси (англ. Atomic demolition munition, ADM) — у просторіччі відомі як ядерні наземні міни, є невеликими ядерними вибуховими пристроями. ADM були розроблені як для військових, так і для цивільних цілей. Як зброя, вони були розроблені для підриву в передовій зоні бою, щоб блокувати або спрямовувати сили противника. Невійськові вони були розроблені для руйнування, мінування або земляних робіт. Однак, окрім тестування, вони ніколи не використовувалися ні для однієї з цілей.

Військове використання[ред. | ред. код]

Вибух «Бастер-Джангл» мав потужність 1,2 кілотонни[1] і був підірваний на глибині 5,2 м нижче рівня землі[2]. Потужність приблизно така сама, як у SADM, оснащеного W54. В результаті вибуху хмара зросла до 11 500 футів, а опади випали на північ і північно-північний схід[3]. Утворений кратер мав ширину 260 футів і глибину 53 фути[4].

Замість того, щоб доставлятися до цілі ракетами, артилерійськими снарядами, ядерні міни повинні були бути встановлені солдатами. Завдяки їх відносно невеликим розмірам і легкій вазі, вони могли бути встановлені військовими інженерами або групами спецназу, а потім підірвані за командою або таймером для створення великих перешкод. Знищуючи ключові елементи рельєфу або перешкоди, такі як мости, дамби, гірські перевали та тунелі, ядерні міни можуть служити для створення фізичних, а також радіологічних перешкод для руху ворожих сил і, таким чином, направляти їх у підготовлені зони ураження[5][6].

Згідно з офіційними даними, Сполучені Штати розгорнули ядерні міни за кордонами в Італії та Західній Німеччині (Фульдський прохід) під час холодної війни[7][8] [9]. Найсучасніші типи (SADM і MADM) були розгорнуті в Південній Кореї[10][11][12]. Сеймур Герш згадав про розміщення Ізраїлем ПТРК уздовж Голанських висот на початку 1980-х років[13].

ADM Сполучених Штатів[ред. | ред. код]

Транспортний контейнер H-912 для Mk-54 SADM

У 1950-1960-х роках Сполучені Штати розробили кілька різних типів легких ядерних пристроїв. Головним був W54, циліндр 40 на 60 см (приблизно 16 на 24 дюйми), який важив 23 кг (50 фунт). Він запускався механічним таймером і мав змінну потужність, еквівалентну між 10 тонн і 1 кт тротилу. Версія ядерного пристрою W54 без змінної потужності (називається боєголовка "Mk-54 Davy Crockett" для снаряда M-388 Crockett) використовувалася в системі зброї Деві Крокеттt .

  • W7/ADM-B (бл. 1954–67)
  • Тип гармати T4 ADM (1957–63).
  • W30 / Тактичний атомний боєприпас (1961–66)
  • W31 /ADM (1960–65)
  • W45 /Середній атомний підривний боєприпас (1964–84)
  • W54 /Спеціальний атомний підривний боєприпас (1965–89)

TADM[ред. | ред. код]

Тактичний атомний руйнівний боєприпас (англ. Tactical Atomic Demolition Munition, TADM) — переносна атомна бомба, що складається з боєголовки Mk 30 Mod 1, встановленої в корпусі XM-113. XM-113 мала діаметр 26 660 мм і довжину 1800 мм виглядала як гофрована водопропускна труба. Вся система важила 380 кг. Виробництво TADM почалося в 1961 році, всі вони були вилучені зі запасів до 1966 року. Випробування ефекту зброї TADM було проведено в 1962 році вибуху Johnny Boy ("Джонні Бой" [14]) операції Домінік (що точніше згадана як операція «Сонячний промінь»), продуктивність Johnny Boy/Джонні Бой становила близько 0,5 кт[15]. Попереднім випробуванням ADM, яке дало порівнянну потужність, був тестовий постріл «Денні Бой» з операції «Нуга», також потужність приблизно 0,5 кілотонни[16].

SADM[ред. | ред. код]

Спеціальний атомний руйнівний боєприпас (англ. Special Atomic Demolition Munition, SADM) — це сімейство переносних ядерних боєприпасів, які використовувалися американськими військовими в 1960-х роках, але ніколи не використовувалися в реальних боях. Армія США планувала використати зброю в Європі в разі радянського вторгнення. Інженери армії США використовуватимуть цю зброю, щоб опромінювати, знищувати та блокувати ключові маршрути зв’язку через обмежену місцевість, як-от Фульдський прохід. Військові навчалися десантуватися на парашуті в окуповану СРСР Західну Європу за допомогою SADM і руйнувати електростанції, мости та дамби.

Зброя була розроблена, щоб дозволити одній людині стрибнути з парашутом з будь-якого типу літака, який перевозить пакет зброї, і розмістити його в гавані або іншому стратегічному місці, куди можна дістатися з моря. Інший парашутист без пакету зброї слідував би за першим, щоб забезпечити підтримку, якщо це необхідно.

Команда з двох осіб розміщувала пакет зі зброєю в цільовому місці, встановлювала таймер і відпливала в океан, де їх діставала субмарина або високошвидкісне судно на поверхні води.

MADM[ред. | ред. код]

Середній атомний руйнівний боєприпас (англ. Medium Atomic Demolition Munition, MADM) — тактична ядерна зброя, розроблена Сполученими Штатами під час холодної війни. Була розроблена для використання як ядерні наземні міни та для інших тактичних цілей, з відносно низькою вибуховою потужністю від боєголовки W45, від 1 до 15 кілотонн. Кожен MADM важив близько 181 кг. Випускалися між 1965 і 1986 роками[17].

Дивись також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Some sources refer to the test as Jangle Uncle (e.g., Adushkin, 2001) or Project Windstorm (e.g., DOE/NV-526, 1998). Operation Buster and Operation Jangle were initially conceived as separate operations, and Jangle was at first known as Windstorm, but the AEC merged the plans into a single operation on 19 June 1951. See Gladeck, 1986.
  2. Adushkin, Vitaly V.; Leith, William (September 2001), USGS Open File Report 01-312: Containment of Soviet underground nuclear explosions (PDF), US Department of the Interior Geological Survey, архів оригіналу (PDF) за 9 May 2013
  3. Ponton, Jean та ін. (June 1982), Shots Sugar and Uncle: The final tests of the Buster-Jangle series (DNA 6025F) (PDF), Defense Nuclear Agency, архів оригіналу (PDF) за 10 July 2007
  4. Operation Buster-Jangle, The Nuclear Weapons Archive
  5. Employment of Atomic Demolition Munitions (field manual), Washington, DC, United States: Department of the Army, July 1984, 5-106 (unclassified).
  6. The Nuclear Matters Handbook, архів оригіналу за 2 March 2013, At the height of the Cold War, however, North Atlantic Treaty Organization (NATO) forces had contingency plans to use craters from nuclear detonations to channel, contain, or block enemy ground forces. The size of the crater and its radioactivity for the first several days would produce an obstacle that would be extremely difficult, if not impossible, for a military unit to cross.
  7. Condit, Kenneth W (1992), The History of the Joint Chiefs of Staff—The Joint Chiefs of Staff and National Policy, т. VI, 1955—56, Washington, DC, US: GPO, с. 146.
  8. US Security Issues in Europe, 93rd Congress, 2 грудня 1973, с. 15.
  9. Finney, John IV (2 грудня 1973), A NATO Nuclear Strategy, The New York Times, ISSN 0362-4331, процитовано 22 вересня 2017
  10. Hayes, Peter (1991), Pacific Powderkeg: American Nuclear Dilemmas in Korea (PDF), Lexington, Massachusetts, US: DC Heath and Co, с. 48, архів оригіналу (PDF) за 1 December 2008.
  11. Gervasi, Thomas ‘Tom’ (1986), The Myth of Soviet Nuclear Supremacy, New York City, US: Harper & Row, с. 416—7.
  12. Arkin, William M; Fieldhouse, Richard W (1985), Nuclear Battlefields: Global Links in the Arms Race, Cambridge: Ballinger, с. 61.
  13. Hersh, Seymour (1991), The Samson Option: Israel's Nuclear Arsenal and American Foreign Policy, New York City: Random House, с. 170.
  14. United States Nuclear Tests — July 1945 through September 1992 (PDF), U.S. Department of Energy, Nevada Operations Office, December 2000, архів оригіналу (PDF) за 15 June 2010, процитовано 10 June 2010
  15. Hansen, Chuck; Hansen, Eleanor; Hatfield, Larry (2007), The swords of Armageddon (вид. 2), Sunnyvale, CA: Chukelea Publications, ISBN 978-0-9791915-0-3, OCLC 231585284[сторінка?]
  16. Operation Nougat, nuclearweaponarchive.org
  17. Combating WMD Journal (PDF), с. 47, архів оригіналу за 9 April 2013, процитовано 1 July 2013

Посилання[ред. | ред. код]