Аштарак
| Аштарак вірм. Աշտարակ |
||||
|---|---|---|---|---|
|
|
||||
 |
||||
| Основні дані | ||||
| 40°18′00″ пн. ш. 44°24′00″ сх. д. / 40.30000° пн. ш. 44.40000° сх. д. | ||||
| Країна |  Вірменія |
|||
| Регіон | Араґацотн | |||
| Засновано | IX століття | |||
| Перша згадка | 9 століття | |||
| Статус міста | 1963 | |||
| Населення | 21 588 (2009) | |||
| Поштові індекси | 0201-0205 | |||
| Телефонний код | +374 (232) | |||
| Часовий пояс | UTC+4 | |||
| Висота НРМ | 1110 м | |||
| Міста-побратими | Альфорвіль | |||
| Міська влада | ||||
| Веб-сторінка | ashtarak.am | |||
| Мер міста | Акоп Товмасян | |||
 Аштарак на Вікісховищі |
||||
Аштара́к (вірм. Աշտարակ, перекладається як вежа) — місто в Вірменії, адміністративний центр марзу (області) Араґацотн. Промислове місто у Вірменії, розташоване на правому, високому березі річки Касах за 13 км на північний захід від Єревану. Місто лежить на перетині доріг, що з'єднують три найбільших міста країни — Єреван, Гюмрі і Ванадзор.
За 2 км на північний схід від Аштараку розташоване наукове містечко Гітаван. У міста є договір про співпрацю з містом Пон-Сент-Марі (Франція).[1]
Зміст
Економіка[ред. • ред. код]
Місто орієнтовано на переробку сільськогосподарської сировини, головним чином винограду, на базі якого працює винний завод, що виробляє міцні вина типу «херес». В наші дні Аштарак «переступив» на інший — лівий берег річки, через ущелину був перекинутий новий гарний міст. Раніше використовувався старий трьохарковий міст, розташований вище за течією річки. Він був побудований в XIII столітті і реконструювався в XVII столітті. Зараз рух цим мостом майже припинився, і він цікавий лише як історична пам'ятка. На лівобережному плато розкинувся корпус Інституту радіофізики Академії наук.
Аштарак по праву пишається своєю родючою землею, тут вирощують найкращий виноград і абрикос, горіх (попок).
Визначні місця[ред. • ред. код]
Аштарак — один з найдавніших населених пунктів Вірменії з численними пам'ятками матеріальної культури і традиціями національного життя і побуту. З історичних пам'яток Аштараку найвідомішими є церкви Ціранавор, Кармравор, Маріне. Ціранавор («Помаранчева») датується V століттям. Вона стоїть на скелястому березі річки Касах, в напівзруйнованому стані. Від остаточної загибелі її охороняють кам'яні підпори з трьох сторін. Церква представляє базілічну споруду, всередині поділену колонами на три нави. Зовні вона була обведена двома кільцями стін. Отже, одночасно слугувала і як оборонна споруда. Тому Ціранавор називався також Покаберд («Фортеця Поки»). У північно-західній частині Аштараку розташована порівняно нова церква Маріне. Її звели в 1821 році, а в 1836 році надбудували дзвіницю. На південному фасаді зберігся сонячний годинник. Великий інтерес представляє церква Кармравор («Червона») споруди VII століття. Це єдиний у Вірменії пам'ятник, черепична покрівля якого вціліла до наших днів. Черепиця була міцно утиснена у вапняному розчині і прибита цвяхами. По периметру стін зовні викарбувано напис, в якому йдеться про жителів села, зусиллями яких створена каплиця, про труднощі прокладання зрошувального каналу. Усередині будинку панує напівтемрява: відвідувач насилу роздивляється напівколони на стінах і арки, на яких спочиває восьмигранний барабан, увінчаний куполом. Декоративних прикрас дуже мало, але тим не менше Кармравор справляє незабутнє враження.[2]
Давні споруди[ред. • ред. код]
У місті збереглося багато давніх споруд:
- Церква Св. Саркіса
- Церкви Тіранавор (V століття, вірм. Ծիրանավոր), Кармравор (VII століття, вірм. Կարմրավոր), Спітакавор (XII-XIV століття, вірм. Սպիտակավոր).
- Церква Св. Саркіса (XII століття)
- Церква Св. Марині (1281)
- Міст через річку Касах (1664), поряд з яким збереглися залишки старішого мосту.
- Кладовище з хачкарів (XVI-XVIII століття)
З кінця XVIII століття на зміну низьким сільським будівлям зводять 1-2 поверхові будови.
Спорт[ред. • ред. код]
У місті дислокується одна з лідерів Вірменської футбольної Прем'єр-ліги — ФК «Міка».
Визначні особи[ред. • ред. код]
Аштарак — батьківщина одного з класиків вірменської літератури Перче Прошяна (1837-1907 рр.), який описав життя і побут дореволюційної вірменської села, жорстоку експлуатацію селян кулаками та іншими «мироїдами». Його романи: «Сос і Вардітер», «З-за хліб», «Унон», «Шаен», «Початок пологів» широко розповсюджені і переведені на інші мови.[3] У місті є будинок-музей письменника, гарне джерело-пам'ятник на честь героїв Великої Вітчизняної війни і ряд старовинних архітектурних споруд.[4] Аштарак подарував світові великих радянських вірменських вчених: біолога, академіка Норайра Сісакяна і академіка, лінгвіста Григорія Капанцяна. У Аштараці народилися письменник Вардкес Петросян, поети Смбат Шаазіз і Геворг Емін, артисти, музиканти. [5]
Міста-побратими[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
Посилання[ред. • ред. код]
|
|||||||
 |
Це незавершена стаття з географії Вірменії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
