Бартош Папроцький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Jastrzębiec herb.svg

Бартош (Бартоломей) Папроцький гербу Яструбець (Ястребець) (пол. Bartosz Paprocki; бл. 1543(1543), Папроцька Воля, тепер Стара Воля поблизу Серпця — 27 грудня 1614, Львів?) — польський шляхтич, генеалог, хроніст.

Біографія[ред.ред. код]

Походив із Добжинської землі Корони, зі шляхти частково середньої, частково — дрібної. Народився поблизу Сєрпця. Батько — Анджей, коморник земський добжиньський, мати — його дружина Ельжбета з Єжевських.

За деякими джерелами, навчався у Краківській академії, що не підтверджене в «імматрикуляції». По смерті батьків перед 1567 роком осів у родинних маєтках. Перебував на дворі Петра Горайського. 1567 року разом з братами Росланцем (пізніше — пробощ в Плонську), Войцехом згаданий 3 рази в записах суду Бобровніці.

Пізніше мав тісні контакти зі Зборовськими, їх затятими суперниками — Тенчиньськими. 1572 року мав брати участь в посольстві Анджея Тарановського до Стамбулу.

24 лютого 1598 року отримав чеське шляхетство (і відповідне прізвище Папроцький з Глогол). Тривалий час прожив у Чехії, Моравії.

Помер, певне, у Львові, де був похований у крипті костелу Святого Хреста (францисканців).

Сім'я[ред.ред. код]

Його дружиною була Ядвіґа з Коссобудзьких (значно старша за нього віком), донька сєрпського каштеляна Миколая, вдова млавського старости Вісьнєвського, потім — Жицького. Дружина — дідичка Крайкова, половини Липи коло Рацьонжа. Дітей у шлюбі не мали, шлюб відбувся близько 1570 року.[1]

Твори[ред.ред. код]

Автор, зокрема, книги «Герби польського лицарства», в якій описав побут і звичаї козаків Запорозької Січі на о. Томаківка, непримиренність козаків до шляхти. В працях «Гніздо цноти» (1578) і «Герби польського лицарства» (1584) є відомості з історії геральдичної символіки окремих українських магнатських і шляхетських родів, а також воєводств, земель та міст.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dworzaczek W. Paprocki Bartłomiej (Bartosz) herbu Jastrzębiec (ok. 1543—1614)… — S. 178.

Джерела[ред.ред. код]