Бичко Валентин Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валентин Бичко
Бичко.jpg
Народився 17 червня 1912(1912-06-17)
Харків
Помер 31 жовтня 1994(1994-10-31) (82 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність журналіст, поет, прозаїк, драматург, перекладач, дитячий письменник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Партія КПРС
Діти Бичко Ігор Валентинович
Премії Літературна премія імені Лесі Українки

Валенти́н Васи́льович Бичко́ (17 червня 1912, Харків — 31 жовтня 1994) — український поет, драматург, автор творів для дітей. Перекладач з литовської літератури. Автор сонетів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 17 червня 1912 року в Харкові. E 1932 році закінчив Харківський інститут народної освіти, працював педагогом, в харківській молодіжній пресі, редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь» (1953—1956), редактором журналу «Піонерія» (1957—1959). Мешкав у Києві. Дружина — Віра Самсонівна Бєлова. Їхній син Ігор Бичко став філософом, який не був ортодоксальним марксистом і навіть отримав від друзів ім'я «червоний екзистенціаліст», він особисто зустрічався з Жан-Полем Сартром.

Творчість[ред. | ред. код]

Перші твори опублікував ще 1930. Автор п'єси «Регламент — дві години» (1932).

Регулярні збірки почав видавати після Другої світової війни. Намагався бути в ліричному, народно-пісенному тренді.

Автор збірок:

  • Сонце зустрічаю (1951);
  • Біля серця близько (1955);
  • Сійся, родися, зерно, (1959);
  • Простота (1960);
  • Біля вечірнього вогню (1966);
  • Імення смілих (1971);
  • Колір часу (1974);
  • Відкриття (1982);
  • Лірика (1987).

Дитячі збірки:

  • Першотравневий гість, 1935;
  • Сонце над головами, 1935, Харків;
  • Веселі школярі, 1941, Харків;
  • Веселка, 1946, Київ;
  • Вогнище, 1949, Київ;
  • Радянські кораблі, 1950;
  • Літа піонерські, 1954;
  • Розмова, 1955;
  • Сонечко і Хмаринка, 1957;
  • Лісова перепустка, 1971;
  • Поеми та казки, 1973,
  • Побратими, 1981.

Писав кон'юнктурні твори вульгарного більшовицького змісту («Син Жовтня», 1958; «Він в серцях у нас», 1961; «До нас прийшов Ленін», 1966).

За книжки «Благословлялося на світ» (1969) та «Сімейний альбом» (1976) удостоєний літературної премії імені Лесі Українки (1977).

Також автор літературознавчого нарису «Наталя Забіла» (1963). Писав тексти пісень, лібретто опер: (у співавторстві) опер «Загибель ескадри» (1967), «Мамаї» В. Губаренка (1970), «Перекоп» Ю. Мейтуса, М. Тіца і В. Рибальченко (1939).

1982 у Києві вийшов двотомник творів Бичка.

Твори Бичка перекладалися російською мовою (Родной дом, 1951; Весна идет, 1960; Рассвет, 1977, тощо).

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Перекладав твори російської літератури (Маяковський, Маршак, Михалков), але найбільше потрудився над перекладом з литовської (Е. Межелайтіс, Е. Матузявічюс, С. Неріс, Ю. Марцінкявічюс) та білоруської.

Переклав зокрема драматичні твори:

Поховання[ред. | ред. код]

Могила Валентина Бичка

Помер 31 жовтня 1994 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а). Надгробок російською мовою.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений комуністичними орденами і медалями. 1977 року удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.

Література[ред. | ред. код]