Бичко Валентин Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Валентин Васильович Бичко
Бичко.jpg
Народження 17 червня 1912(1912-06-17)
  Харків
Смерть 31 жовтня 1994(1994-10-31) (82 роки)
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна
Alma mater Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська мова
Рід діяльності журналіст, поет, прозаїк, драматург, перекладач і дитячий письменник
Нагороди та премії
Літературна премія імені Лесі Українки

Валенти́н Васи́льович Бичко́ (17 червня 1912, Харків — 31 жовтня 1994) — український поет, драматург, автор творів для дітей. Перекладач з литовської літератури. Комуністичний функціонер.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 червня 1912 року в Харкові. В 1932 році закінчив Харківський інститут народної освіти, працював педагогом, в харківській молодіжній пресі, редактором газети «Зірка», головним редактором видавництва «Молодь» (1953–1956), редактором журналу «Піонерія» (1957–1959).

Творчість[ред.ред. код]

Перші твори опублікував ще 1930. Автор п'єси «Регламент — дві години» (1932).

Регулярні збірки почав видавати після Другої світової війни. Намагався бути в ліричному, народно-пісенному тренді.

Автор збірок:

  • Сонце зустрічаю (1951);
  • Біля серця близько (1955);
  • Сійся, родися, зерно, (1959);
  • Простота (1960);
  • Біля вечірнього вогню (1966);
  • Імення смілих (1971);
  • Колір часу (1974);
  • Відкриття (1982);
  • Лірика (1987).

Дитячі збірки:

  • Першотравневний гість, 1935;
  • Сонце над головами, 1935, Харків;
  • Веселі школярі, 1941, Харків;
  • Веселка, 1946, Київ;
  • Вогнище, 1949, Київ;
  • Радянські кораблі, 1950;
  • Літа піонерські, 1954;
  • Розмова, 1955;
  • Сонечко і Хмаринка, 1957;
  • Лісова перепустка, 1971;
  • Поеми та казки, 1973,
  • Побратими, 1981.

Писав кон'юнктурні твори вульгарного більшовицького змісту («Син Жовтня», 1958; «Він в серцях у нас», 1961; «До нас прийшов Ленін», 1966).

За книжки «Благословлялося на світ» (1969) та «Сімейний альбом» (1976) удостоєний літературної премії імени Лесі Українки (1977).

Також автор літературознавчого нарису «Наталя Забіла» (1963). Писав тексти пісень, лібретто опер: (у співавторстві) опер «Загибель ескадри» (1967), «Мамаї» В. Губаренка (1970), «Перекоп» Ю. Мейтуса, М. Тіца і В. Рибальченко (1939).

1982 у Києві вийшов двотомник творів Бичка.

Твори Бичка перекладалися московською мовою (Родной дом, 1951; Весна идет, 1960; Рассвет, 1977, тощо).

Перекладацька діяльність[ред.ред. код]

Перекладав твори з великоруської літератури (Маяковський, Маршак, Михалков), але найбільше потрудився коло перекладу з литовської (Е. Межелайтіс, Е. Матузявічюс, С. Неріс, Ю. Марцінкявічюс) та білоруської.

Переклав зокрема драматичні твори:

Особисте життя[ред.ред. код]

Могила Валентина Бичка

Жив в Києві. Дружина — росіянка Віра Самсонівна Бєлова. Помер 31 жовтня 1994.

Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а). Надгробок російською мовою.

Відзнаки[ред.ред. код]

Нагороджений комуністичними орденами і медалями. 1977 удостоєний літературної премії імені Лесі Українки.

Література[ред.ред. код]