Богданівці (Деражнянський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Богданівці
Bogdanivtsi derag gerb.png Bogdanivtsi derag prapor.png
Герб Прапор
Місточок через струмок на східній околиці села
Місточок через струмок на східній околиці села
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Деражнянський
Рада/громада Богдановецька сільська рада
Код КОАТУУ 6821580401
Основні дані
Засноване 1776
Населення 857
Площа 2,453 км²
Густота населення 349,37 осіб/км²
Поштовий індекс 32211
Телефонний код +380 3856
Географічні дані
Географічні координати 49°19′55″ пн. ш. 27°15′00″ сх. д. / 49.33194° пн. ш. 27.25000° сх. д. / 49.33194; 27.25000Координати: 49°19′55″ пн. ш. 27°15′00″ сх. д. / 49.33194° пн. ш. 27.25000° сх. д. / 49.33194; 27.25000
Середня висота
над рівнем моря
284 м
Місцева влада
Адреса ради 32211, Хмельницька обл., Деражнянський р-н, с.Богданівці, вул.Миру,13 , тел. 9-73-49
Карта
Богданівці. Карта розташування: Україна
Богданівці
Богданівці
Богданівці. Карта розташування: Хмельницька область
Богданівці
Богданівці
Мапа

Богдані́вці село в Україні, в Деражнянському районі Хмельницької області. Сільраді підпорядковане село Березове. Березове (Деражнянський район)

Історія с. Богданівці Деражнянського району[ред. | ред. код]

За адміністративним поділом с. Богданівці належало до таких повітів (районів):

- за адмін.поділом XVI ст. - Летичівський повіт;

-за адмін.поділом XIX ст. - Летичівський повіт;

-за адмін.поділом XX ст.  - Деражнянський район.

Богданівці у різні вікові періоди мало різні назви: Bogdanowcze in Boh (1493 р.), Bohdanowcze (1530 р.), Богдановцы (1542 р.), Boydanowce (1630–1650 р.р.), Bohdanowce (1668 р.), Bogdanowce (1784 р.), Богдановка (1800 р.), Богданівці (1926 р.).

За переказами, колишня назва поселення «Нивка», яке було повністю спалене, а в навколишніх селах про трагедію говорили: „Біда в Нивці→ Біданівці → Богданівці.

Існують давні перекази, що село знаходилось біля самої річки Вовк, де знаходили кам'яні сокири, черепки домашнього посуду. Кургани і вали з північної сторони села свідчать проте, що ця місцевість багата на ліси, звірів, воду заселена була уже давно, але про час заснування села Богданівці нічого не відомо.

Колись село називалось «Нивка», після набігів татар воно було повністю зруйновано, і люди були змушені переселитися на нову територію, де і тепер знаходиться селище. В інших селах село називали «Біда в Нивці», а згодом і Біданівці. Тепер же назву облагородили і назвали Богданівці.

В архівних документах, у вересні 1811 р. зафіксовані два власника села (Осип Гнатович Згорський та Ян Ріховський, які мали в своєму володінні селян.

«Цікава знахідка» - одного разу троє хлопчаків (Олександр Дмитрієв, Микола Гуменчук, Володимир Іванцов) пасли телят. Олександр граючись побачив на землі велику монету, хлопчики почали рити далі, і знайшли низку монет. Як виявилось, ці монети були датовані 1625 – 1641 р.р. Близько 300 монет було передано обласному краєзнавчому музею. Скарб належав можливо польсько-литовському магнатові або козакові за військові заслуги. Монети пролежали в землі 300 років, щоб їх знайшли жителі с. Богданівці, і передали в музей.

Станом на 23 листопада 1845 р. поміщики Гнат і Йосип Згорські мали в своєму володінні 156 кріпаків, 82 чоловіків, 74 жінки. Івану Згорському належало 200 чоловіків та 163 жінки. Селяни мали право на випас худоби, користування лісом та річкою. Ще одним власником Богдановець був Августин Хоєцький, у його власності було 30 чоловіків та 27 жінок, хоча насправді їх було насправді менше. Зменшення кількості людей означало те, що вони або вмирали, або тікали, їх купували, продавали, обмінювали, дарували.

Мешканці села на початку ХХ ст. займались землеробством, ткацтвом, теслярством і шевством.

У 1766 р., був збудований храм святого Миколая, на кошти поміщика Гадомського та парафіян. Особливою шаною користувались ікони: Божої Матері, Пантелеймона та Марії Магдалини.

У 1901 р. у селі було 781 чоловік та 846 жінок, а також 28 сімей, що переселились із Проскурівського повіту у 1897 р. Крім православних було ще 52 католики і 8 євреїв.

З початку ХІХ ст. священником у селі був Василь Савкевич, з 1816 р., вже його зять Симеон Коропачинський, а у 1857 р, син Симеона – Ульян, у 1899 р. внук Симеона – Никанор Коропачинський. Цековна територія займала 2328 сажнів.

З 1862 р. у селі відкрилась школа, де навчались діти заможних селян. Єдиним підручником був псалтир. З 1894 р. школа перетворилась у церковно-парафіяльну, там було три класи і 20 учнів. Працював з дітьми один учитель, відразу зі всіма класами. Парт і підлоги не було, лише три столи збиті з дошок, і довга лавка. З 1898 р. по 1909 р. це була церковно-парафіяльна школа, яка за останні роки вважалась найкращою школою Летичівського повіту. В 1911 р. громада села купила поміщицький маєток під школу. Так у селі було створено земську школу, де працював один учитель і було 38 учнів. Діти навчались читати, писати і рахувати. З 1912 р. школа стала початковою, де була вчитель Білостоцька М.К., що вела 3 класи. Щодня у школу приходив дяк, діти разом з ним співали, аж потім приступали до навчання. У 1928 р. школа стала повністю чотирьохрічною, а директором був Камінович В.Г. У 1920 р. було відкрито 5-й клас, потім 6-й, далі 7-й. Перший випуск семирічної школи був у 1932 р., де 17 випускників закінчили навчання. Директором школи був Моргунов Петро Григорович. Випускниками школи були: Діденко М.К., Сильвестрова Г.І., Панчик Д.І, Стецюк А.А., Стецюк С.Г. До війни директором був Старцун В.П. Під чав ВВВ навчання майже не проводились, в окупації школа стала німецьким штабом. У 1946 р., навчання знову відновилось, до школи приходило до 300 учнів. З 1959 р. школа стала восьмирічною, а учнів було 360.

У 1960 р. був перший випуск восьмирічної школи, директором якої був Мельник М.М. Все більше потреби було в створенні нової школи, і ставилось питання перед народним відділом освіти.

У 1971 – 1972 н.р. настав момент відкриття нової довгоочікуваної школи, директором якої став Дейнека М.С., яка могла навчати 360 учнів.

До 1983 р. кількість учнів почала зменшуватися до 153 осіб. Ця школа існує і дотепер.

На цьому шкільна історія села закінчується, а ми повертаємось до звичайних будніх селян-кріпаків життя яких не було солодким. Село Богданівці досить часто передавалось з одних рук до інших. Особливою жорстокістю запам'ятався поміщик Старинський. Він виміняв у іншого пана кріпачку Стапаниду Хамлай, яка потрапила у немилість пана. Старинський наказав кріпачці сидіти біля брами на ланцюгу і гавкати на перехожих. А у ввечері змушував доїдати об'їдки зі столу за іншими людьми. Є історія і про іншу кріпосну Мар’яну Капустянську, яку на другий день пологів змусили іти на панщину, але вона не змогла працювати. Після цього панські посіпаки побили її на конюшні так, що вона через тиждень померла.

У 1866 р. поблизу села проклали залізницю і селяни пішли на заробітки, де могли заробити 15 копійок вдень, але це було не легко. Пилип Мельник ходив цілий місяць на роботу до поміщика Муня Згорського, але той не хотів платити грошей. На кінець пан наказав пройти Пилипа за ним у дім, начебто за грошима, а сам побив його добряче.

Селяни жили дуже бідно, не вистачало їжі, хліба, тоді вони мусили збирати жолуді у лісі, потім товкли їх у ступі, мололи на жорнах, і так робили борошно для випічки хліба. Не було чим підготувати землю до сівби, тому люди брали просто звичайне дерево або рало. Злидні підсилювало пияцтво, на кожній вулиці села була корчма.

У 1903 р. село належало багатьом поміщикам, а саме: священник Петро Веселовський, дворянки Анна, Генрієта, Фліорентина Тржебинські, Михайло Маркевич, Микола Турковський, що здавав в оренду землі Євгенові Згорському.

У 1905 р. почалась революція, що налякала Згорського, і він у 1911 р. втік за кордон. Після революції в селі створили земельний комітет, до якого увійшли: Деник Рибак, Володимир Блиндер, Профир Капустянський, що став головою комітету. Із землевлавників у селі залишався тільки Мунь Згорський, але згодом його знайшли вбитим у своєму маєтку. До кінця осені 1917 р. кожній безземельній сім’ї виділили 2,5 гектара землі.

Влітку 1918 р. колишній поміщик, один із Згорських, з допомогою австро-німецького війська почав забирати в селян їхнє добро, полонених били шомполами на площі біля церкви. Село мало сплатити контрибуцію у вигляді 40 тис. рублів. Військо стояло в селі, за ним доглядали селяни. Багато хто з них тікали в ліс, де створювали партизанські загони.

Восени 1918 р. до верхівки прийшла радянська влада, і у селі відновився земельний комітет, де землю знову віддали селянам.

У ході боротьби, між червоною армією, білими, військом УНР село переходило з одних рук у інші.

Уривок з автобіографічного роману Володимира Сосюри «Третя рота», що розповідає про події листопада 1919 року, в якому згадуються, що відбувалось в селі Богданівці та Коржівці.

«…Листопад 1919 року.

Наступає армія Слащова 9. Всі панічно тікають.

Офіцерський броньовик, що перший підійшов до Жмеринки, галичани зустріли музикою. Ще б'ється тільки шоста окрема запорозька дивізія, у склад якої входить і 3-й гайдамацький полк. І от нас, 800 юнаків, Петлюра кидає на оборону підступів до Проскурова, а сам тікає в Польщу. Коли ми виступали, був шалений вітер... Ми виступаємо на фронт, а поляки займають Кам'янець. Ми — на новому плані міста, а вони вже на старому. Трохи не дійшло до бою з поляками. Юнаки виставили заставу, і я був у дозорі... Було темно й вітер...

Польські жовніри висадили з автомобіля наших міністрів Швеця й Макаренка. Автомобіль забрали, й наші міністри прийшли пішки по грязі на вокзал. Тоді ж трохи не було бою. Нас погрузили в ешелон. У Проскурові нам усім видали довгі кожухи з комірами аж до плеч. В кожусі — не в шинелі, тепло. Я в Проскурові зустрів товаришів із бувшого свого полку, 3-го гайдамацького. Вони напоїли мене «миколаївською» — і я п'яний їду на фронт.

Нас вигрузили в Богданівцях... Сидимо в станції... Як — «ббамм»!

Броньовик «1-го офіцерського Сімферопольського полка» почав бити по нас. Б'є по водокачці. Стрілочник перелякався і з криками: «Ой пропав, пропав!» — кинувся від нас тікати... Його спіймали, розложили, спустили до колін штани, поклали на живіт, і юнак із гайдамаків спокійно і розмірене почав його шомполувати... Мені було противно слухати м'які удари шомпола і стогін залізничника.

Зубок-Мокіевський кричить:

— 1-ша сотня, вперед!

Я був у першій сотні.

Розсипались у лаву і почали наступати полотном залізниці.

«Коршун» відступає і б'є по нас. Ідемо через ліси, ярками, снігами... А він усе б'є...

Ще в Дунаївцях я набрав повну сумку сахару. Ця сумка все зсовується мені наперед, б'є по ногах і заважає йти, а я все зсовую її назад, за спину, все зсовую назад... Броньовик б'є.

Я в дозорі... Вітер, і кругом смерть...

Ідемо. Мимо села Богданівні косо спускаємося горою... На снігу маса слідів од ніг і доріжка од кулемета.

Старшини нам кажуть:

— Не хвилюйтесь, їх небагато...

Ззаду нас ідуть два наші броньовики «Помста» й «Вільна Україна». Вони б'ють так невдало, що іноді попадають не по «Коршуну», а по нашій лаві.

І от вийшли ми на замерзле болото, що між Коржівпями і селом Богданівцями. Це болото літом було непроходиме, і більшовики та ми перестрілювались гарматами через нього.

Позиція жахна. Ліс та де-не-де кущики очерету... Чудно дзвенів очерет... В лісі була батарея білих. І коли ми підійшли до лінії її вогню, вона й «Коршун» почали по нас бити... У нас тільки рушниці.

Наш гарматний відділ ще десь тільки іде, кінний ще десь пішим порядком. Навіть кулеметів у нас немає. Наша сотня — 33 чоловіки.

Між іншим, ті юнаки, що в тилу були дуже дисципліновані, удавали з себе героїв, розпиналися за неньку Україну і співали патріотичних пісень, майже всі здезертирували або захворіли на живіт.

Да! Школа наша стала зватися не «Житомирська юнацька», а «Спільна військова». У нас були 4 відділи: піший (де я), кінний, гарматний та технічний.

Ми розбіглися на 30 кроків і залягли...

Ворог усе робить або недоліт, або переліт... Вилка... Мені все здається, що кожний набій летить на мене... Мозок спокійний, а серце б'ється швидко-швидко.

«Перебіжка вправо! Зайняти село Коржівці!..» І от під ураганним огнем ворога почалась перебіжка...

Десь далеко з правого боку від мене підвівся крайній юнак і, зігнувшись, побіг. Він під сконцентрованим по ньому огнем пробіг тридцять кроків і ліг...

По лаві ходить наче велетень без тулуба... Тільки чорні страшні ноги...

Це стовпи розривів...

Далі біжить другий, третій... Вечоріє... Огонь досяг такої сили, що ми не витримали і всі побігли вправо, на село Коржівці. Я біжу і оглядаюсь назад... 1 от по юнаку, що біг останнім, ударив набій... Юнак пропав у чорному димі розриву...

Нас лишилося 32…»

В 1920 р. перед приходом польського війська в селі було створено загін самооборони, що мали 180 одиниць вогнепальної зброї. Два рази самооборона села відбивала наступ польків, але на третій раз вони напали зненацька. Частина самооборонців втекла в ліси Деражні, частину зброї було сховано. В цей час в селі поляки робили розправу над селянами. Людей похилого віку та жінок побили, а Матвія Діденка, Олександра Мантура, Охріма Калинку розстріляли, Іванові Садовському вдалося втекти.

У червні 1920 р. червона армія звільнили село від польського війська.

Сільський виконком очолив Карпо Дикий, комітет незаможніх селян – Профир Капустянський, що повернувся з червоної армії.

За колективізацію села взялись: двадцятип’ятитисячник Болдава та Будяк, що став партійним. Почались наступи на селян аби створити колективне господарювання. Жителі чинили опір. Почалось розкуркулення заможних селян, у них забирали все майно, худобу, реманент. 7 березня 1930 р одна сім’я накинулась на членів комісії з сокирами, які проводили розкуркулення. Коли такі вісті дійшли до Сталіна, він вирішив перенести всю вину на місцеву владу, отож, почався масовий вихід людей із колгоспу. У Богданівцях на 1 червня 1930 р. з колгоспу вийшло 105 господарств. Місцева влада пробувала спинити селян – насильством. Будяк виселив із села жительку Прокопишину, хоча вона була хворою і не підлягала розкуркуленню. Опір селян було зломлено.

Почався колгоспний етап в житті села Богданівці. Було споруджено корівники, зерносховища, конюшні. За перші роки було зібрано 7-8 центнерів з гектару. Головою сільської ради був на той час Мусій Петрович Похило, член КПУ.

Весною 1933 р. - це був час неймовірної біди, що запроваджена сталінською владою, голодомор.

У 1939 р. в селі таємно побувала відома поетеса Анна Ахматова, що в с. Богданівці знайшла свою знайому Євдокію Блажієвську – бабусю В.П.Славинського.

Друга світова війна принесла знову горе в село. У Богданівцях розташувався німецький гарнізон, що охороняв табір військовополонених, який створений тут, і залізницю. Селяни допомагали полоненим, підтримували зв'язки із партизанами.

Згідно даних у перший період окупації гітлерівцями в селі проживало:

-664 дитини (від 1 до 13 років);

-125 молоді (від 14 до 18 років);

-154 (від 19 до 25 років);

-801 чоловіки та жінки (від 26 до 65 років);

-136 (старіші за 66 років);

Серед усіх було 1843 українці, 30 молдаван, 6 росіян, 1 німець.

З них 1864 особи були православні, а 16 осіб – католики.

На засіданні виконкому Деражнянської районної ради від 5 липня 1944 року було затверджено виконавчий комітет Богданівецької сільської ради у складі: Сильвестр Маркович Дейнека – голова сільської ради, Денис Рибак – заступник голови сільської ради, Ганна Іванівна Крилач – секретар сільської ради, Марія Полікарпівна Старенька – заготівельник, Арсень Павлович Старенький – бригадир колгоспу. У 1944 р. збір врожаю був високий, а у 1947 р. – був посушливий. У 1947 р. за перевиконання планового збору врожаю понад 70 колгоспників отримали ордена і медалі, було присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці (Т.Д. Дейнека), Ордени Леніна одержали (Юстина Рик, М.П. Похило).

У 1961 р. у Богданівцях було відкрито поштово-телеграфне відділення. У центрі села, де була церква спорудили пам’ятник загиблим односельчанам.

В серпні 1988 р. головою колгоспу ім. Горького обрали Неонілу Полікарпівну Довгань, пропрацювала вона 10 років. За цей час було збудовано свинарник, автогараж, млин, мінімолокозавод, пекарня, 4,6 км доріг було покрито асфальтом і твардим покриттям. Реконструйовано тваринницькі ферми, колгоспний двір.


У 1992 р. колгосп ім. Горького було реорганізовано в спілку селян «Нивка» за давньою назвою села, із 2000 р. створено ТОВ «Нивка».

У грудні 1993 р. було урочисте відкриття церкви, що була збудована на кошти селян і спілки «Нивка».

На 1 січня 2001 р. у селі 401 господарство, а мешканців, разом із мешканцями с. Березово проживає – 922 особи.

Ось таким не легким було життя селян с. Богданівці, вони важко виборювали свою свободу, часто ціною життя…

Вся історія с. Богданівці знаходиться у книзі міського архіву м. Деражня.

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Орган місцевого самоврядування — Богдановецька сільська рада. Також на території сільської ради є пошта.

Географія[ред. | ред. код]

Село Богданівці знаходиться за 15 км від райцентру і залізничної станції Деражня. В селі є залізнична зупинка Масівці залізничної дільниці Жмеринка — Гречани. Розташоване село поблизі річки Вовк. Вовк (річка)

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 13 грудня 2013р. рiшенням сесії сільської ради. Автор - І.Д. Янушкевич.

Герб

У лазуровому щиті срібна залізнична стрілка з зеленим вогнем і такий же плуг, над якими золоте сяюче шістнадцятипроменеве сонце. У зеленому вістрі золота дерев'яна селянська прялка, яку з обидвох сторін супроводжує по срібній квітці плодового дерева. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увiнчаний золотою сiльською короною. Картуш знизу обрамлений зеленими гілками липи з золотим цвітом. На срібній девізній стрічці лазуровий напис "БОГДАНІВЦІ".

Прапор

Квадратне полотнище поділене на чотири рівновеликі квадратні частини. На синій верхній древковій жовте сяюче шістнадцятипроменеве сонце. На зеленій верхній вільній білий плуг. На зеленій древковій нижній біла залізнична стрілка з зеленим вогнем.

Список учасників Другої Світової війни с. Богданівці та с. Березове[ред. | ред. код]

(всі дані взято із сайту "Пам'ять народу", де можна переглянути документи про потрібного Вам воїна, силка на сайт https://pamyat-naroda.ru/heroes/?adv_search=y&place_birth=Богдановцы&group=all&types=pamyat_commander:nagrady_nagrad_doc:nagrady_uchet_kartoteka:nagrady_ubilein_kartoteka:potery_doneseniya_o_poteryah:potery_gospitali:potery_utochenie_poter:potery_spiski_zahoroneniy:potery_voennoplen:potery_iskluchenie_iz_spiskov:potery_kartoteki:potery_vpp&page=1

1.             Асафатов Макар Миколайович 1921 р. Зниклий без вісти з травня 1941 р. Солдат, рядовий. Військова частина: 113 - й стрілецький полк, Приморський край, станція «Роздольная».

2.             Атаманчук Михайло Володимирович 1920 р. Рядовий, молодший сержант, командир стрілецького відділення. Військова частина: 429 стрілецький полк, 52 стрілецька дивізія, 3-й стрілецький батальйон. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню. Призваний в 1940 р. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що під час наступальних боїв 25.08.1944 р. за село Серата – Галбєне, Молдова, разом з відділенням відбив дві контратаки противника, знищив 18 солдат противника і офіцерів, і село було взято.

3.             Бабій Олексій Іванович 1915 р. Старший лейтенант, командир батареї. Призваний в 1937 р. Військова частина: 18 мінометна бригада, 15 артилерійська дивізія, 211 мінометний полк, 8 артилерійський корпус, 5 батарея. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що у боях з німецькими фашистами проявив мужність, самовіддачу і уміло взаємодіяв з піхотою. 10.06.1944 р. при прориві сильно укріпленої оборони фінів в районі Старий Білоострів, його батарея знищила біля 200 м. траншеї і ходи сполучення, придушила вогонь 81 м/м батареї, 2-х кулеметів, знищила приблизно цілий взвод противника і офіцерів. При супроводженні наступальної піхоти, Бабій разом з командиром 2-го батальйону 190 стрілецького полка придушував вогнем своєї батареї, вогневі точки противника, що заважали просуванню вперед наших військ. Також при супроводі наступальної піхоти вогнем і колесами, було забезпечено форсування річки Сестра і заволодіння поселенням Ямпіль, що знаходилось на правому березі. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, за те, що 14.10.1944 р. в боях з німецькими загарбниками а районі Лесьне, Бабій проявив доблесть і мужність. Противник бойовими силами піхоти і танків, неодноразово переходив у контратаку – потрібно ближче підійти до ворожої траншеї, щоб точніше коригувати вогонь батареї. Отримавши наказ командування, Бабій, разом з радистом і розвідником висувались до траншеї ворога. Ворог під шквальним вогнем, насідав на наші бойові порядки, але Бабій не дивлячись на смертельну обстановку, слідкував за діями ворога. Зв'язок нашого полку з дивізіонами був перерваний. Бабій за допомогою рацій коректував вогонь дивізіонів. Коли танки і піхота ворога підійшли впритул до нього, Бабій викликав вогонь дивізіонів на себе. На голови офіцерів обрушився град мін. Заховавшись від осколків своїх мін Бабій безперервно коректував вогонь. Ворога вдалось відкинути.

4.             Бабій Сергій Іванович 1922 р. Червоноармієць, розвідник, стрілець, рядовий. Військова частина: 305 стрілецька дивізія, 3 стрілецький батальйон, 1004 стрілецький полк, 1- Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за оволодіння населеним пунктом Кудинівці, 17.07.1944 р., рядовий проявив сміливість, рішучість, військові вміння в боротьбі із загарбником. Під час бойових порядків, швидко приймав рішення. Бабій отримав наказ знищити точку противника не безіменній висоті. Рядовий перебіжками, полком із гранатами, підійшов впритул до станкового кулемету противника, закидавши його гранатами, знищив. Це дало можливість бойовим порядкам роти заволодіти безіменною висотою, за село Кудинівці.  Військова частина: 467 стрілецький полк, 81 стрілецька дивізія, 38 армія, 4-й Український фронт. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що у бою за населений пункт Медвежа, Дрогобичський р-н (на той час, Польща, Бельзький повіт), 11.02.1945 р., групі розвідників із 5 осіб, було поставлено завдання визначити сили противника, викрасти важливі документи, або взяти в полон солдат. Бабій, виконуючи поставлене завдання, під покровом ночі, підійшов до будинку, де знаходились солдати противника, блокував будинок, знищив 4 солдат, одного взявши в полон, і доставивши його в штаб полку, що дало можливість розгадати плани противника в черговій контратаці. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

5.             Бабій Федір Іванович 1912 р. Стрілець, солдат. В армії з 12.07.1941 р. Зниклий без вісти з серпня 1941 р. Дата вибуття: червень 1944 р. Призваний: Краснопресненським РВК, м. Москва.

6.             Баб’як Антон Михайлович 1910 – 25.02.1945 р.р. Сержант. Військова частина: 309 стрілецька дивізія. Первинне місце поховання: Польща, м. Вроцлав (м. Бреслау – до 1945 р.), дивізіонне кладовище, квадрат 1, ряд 3, могила №6.

7.             Балацький Максим Федорович 1907 р. Стрілець, заряджаючий. Призваний в 1944 р. Військова частина: 186 стрілецький полк, 329 стрілецька дивізія, 9 стрілецька рота, 3 стрілецький батальйон. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» , за те, що в складі стрілецького підрозділу, перейшовши на лівий берез річки Балацький, першим з криком: «Ура!», кинувся в атаку на противника, чим надихнув на подвиг весь підрозділ. Противник відступив від берегу річки. Військова частина: 209 мінометний полк, 17 мінометна бригада, 2 батарея, 13 артилерійська дивізія прориву. Нагороджений медаллю «За відвагу», за те, що у період боїв за м. Оломоуц (Чехія), 8.05.1945 р. у полосі наступу 327 стрілецького полку, 128 стрілецької дивізії, 60 армія, 4-й Український фронт, проявив себе стійким і хоробрим воїном. Під артилерійським і мінометник вогнем противника, забезпечував безперебійне ведення вогню із свого міномету, знищив 2 станкових і 1 ручний кулемети.

8.             Балацький Петро Корнійович 1907 – 6.09.1944 р.р. Поступив у госпіталь 20.08.1944 р. Помер у госпіталі від поранень (ХППГ 5172). Військова частина: 329 стрілецька дивізія, 186 стрілецький полк. Первинне місце поховання: Польща, м. Тарнобжег (північно-східна околиця м. Тарнобжег, зліва від шосейної дороги, що йде до м. Сандомир, могила №3, перший зліва).

9.             Балацький Яків Корнійович 1903 – 4.02.1945 р.р. Був вбитий при бомбардуванні ворожими літаками. Рядовий, вогнеметник 22-го окремого вогнеметного Одерського батальйону, 6-та армія, 1-й Український фронт, польова пошта 48870. Первинне місце поховання: м. Волау, Німеччина

10.         Блиндер Арсентій Володимирович 1915 р. Снайпер 3-ї стрілецької роти, гвардії рядовий. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню (дата подвигу 13.07.1944 р.), та медаллю «За відвагу» (дата подвигу 3.08.1944 – 4.08.1944 р.р.) за те, що у боях за утримання плацдарму на лівому березі р. Вісла, при відбитті контратаки танків і піхоти противника, влучним вогнем із гвинтівки, убив 5 німецьких солдат. Військова частина: 10-й гвардійський стрілецький полк, 6-та гвардійська стрілецька дивізія, 27 стрілецький корпус, 2-й Український фронт. Призваний в армію в 1944 р.

11.         Блиндер Арсентій Лаврентійович 1911 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р. Рядовий, санітарний інструктор. Військова частина: 1-ша кулеметна рота, 33 армія. Призваний в армію 27.05.1941 р., 20.09.1942 р. вибув із гарнізонного госпіталю 1678. Вже 5.11.1942 р. вибув із військової частини.

12.         Блиндер В.В.

13.         Бойко Арсентій Григорович 1902 – 17.04.1944 р.р. Червоноармієць. Призваний Меджибізьким військкоматом. п/п 70504 (п/п - це польова пошта), 6 відділення. Військова частина: 229 стрілецький полк, 8 стрілецька дивізія, 13 армія, 1-й Український фронт. Загинув в районі Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.

14.         Бойко Петро Васильович 27.02.1926 – 18.02.2005 р.р. Рядовий. Призваний 10.03.1945 р. Деражнянським військкоматом. Військово-пересильний пункт: 107 запасний стрілецький полк, 21 запасна стрілецька дивізія, Львівський військовий округ, п/п 13426 (п/п - це польова пошта). Вибув із військової частини між 10.03.1945 по 24.04.1945 р., у 77 запасний стрілецький полк. Був у наряді, порядок слідування проходив через залізничну станцію, станція посадки Гречани. Похований у с. Масівці Хмельницького району.

15.         Бойко Степан Васильович 16.12.1912 – 21.01.1996 р.р. Стрілець, автоматник, рядовий, червоноармієць. Призваний в квітні 1944 р. Деражнянським і Проскурівським військкоматами. Військова частина: 555 стрілецький полк, 127 стрілецька дивізія (Проскурівський військкомат). Нагороджений медаллю «За відвагу» автоматник роти автоматників червоноармієць Бойко Степан Васильович, за те, що під час прориву сильно укріпленої оборони противника, проявив мужність і відвагу, зустрівшись із 4-ма німецькими солдатами, двох із них знищив гарматами, а ще двох змусив тікати (наказ від 31.10.1944 р., № 023/н). Військова частина: 574 стрілецький полк, 121 стрілецька дивізія, 38 армія, 4-й Український фронт (Деражнянський військкомат). Нагороджений медаллю «За відвагу» стрілець взводу ПТР, 1-го стрілецького батальйону, червоноармієць Бойко С.В., за те, що він був учасником наступальних боїв за Карпати, де проявив мужність і відвагу. Був двічі поранений: 12.05.1944 р., та 24.10.1944 р. (наказ від 27.12.1944 р., № 036–н). Деякий час лежав у госпіталі. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню (документ від 6.04.1985 р.). Похований у с. Богданівці Деражнянського району.

16.         Брохун Савелій Ігнатович 1.09.1920 – 27.10.1942 р.р. Загинув у полоні. Рядовий, стрілець. Призваний: Деражнянським РВК, в жовтні 1940 р. Військова частина: 75-та стрілецька дивізія, 115 стрілецький полк. 22.06.1941 р. - був взятий в полон біля станції Кодень (Польща) в районі Страдеч (Білорусія)- на границі Білорусії і Польщі. 25.07.1941- полонений в лагері Вітмаршен (зараз поселення Фюхтенфельд, Німеччина). 18.10.1941 р. – полонений в Stalag XII-A - зараз це Франція, а тоді це було німецьке шахтарське місто Форбах. 7.02.1942 – 22.05.1942 р.р. – він захворів, і знаходився в лазареті для військовополонених під назвою Stalag XII F - Йоханнес-Бамберг-Больхен (зараз Мандельбахталь- Близменген-Больхен). 22.05.1942 р. – полонений лагеря Stalag XII-A. 23.05.1942 р. – 13.07.1942 – можливо був у Хаппенхайм. 13.07.1942 – 27.10.1942 р.р. – знаходився в лазареті Хаппенхайм. 27.10.1942 р. – помер. Похований в Хаппенхайм (Німеччина).

17.         Брохун Тимофій Маніфатович 1903 – 15.04.1945 р.р. Загинув. Стрілець 1-го стрілецького батальйону, червоноармієць. Призваний: Деражнянським РВК, 22.01.1945 р. Військова частина: 1337-й гірничо-стрілецький полк, 318-та гірничо-стрілецька дивізія. Був нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в бою при оволодінні західним берегом р. Вісла, в районі поселення Дрогомишль (зараз Львівська область, а на той момент, це був район Польської Республіки), сміливо і рішуче просувався вперед, де був поранений і евакуйований в госпіталь. Дата подвигу (31.03.1945 р.).

18.         Васил’єв Петро Олександрович 1923 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

19.         Вербич Микола Прокопович 1926 р. Червоноармієць. Військова частина: 1643 гаубичний артилерійський полк. Нагороджений медаллю «За відвагу» гарматний номер 1-ї гармати, 2-ї батареї, 1-го дивізіону за те, що у боях проти німецьких загарбників в м. Берлін, проявив мужність, хоробрість і із особистого знаряддя 20.04.1945 р., знищив 2-х солдат противника, забезпечував безперебійну роботу подачі снарядів до гармати, завдяки чому вдалось виконати поставлені задачі командира.

20.         Вербич Прокоп Захарович 1898 – 18.07.1944 р.р. Був убитий. Гвардії червоноармієць, стрілець. Останнє місце служби: 117 гвардійська стрілецька дивізія, п/п 41596 (польова пошта). Первинне місце поховання: Львівська обл., Бродівський р-н, с. Суходоли чи с. Голосковичі.

21.         Водяний Дем’ян Пилипович 1911 – червень 1941 р. Червоноармієць, санітар. Військова частина: 6 відділення. Загинув.

22.         Вороневич Карп Трофимович 1902 – 1.06.1944 р.р. Червоноармієць, стрілець. В армії служив з 1924 по 1926 р.р., потім призваний в 1941 р. Був у полоні з 1941 р. по 25.03.1944 р. Потім 2.04.1944 р. прибув назад у частину. Останнє місце служби: 6-та гвардійська стрілецька дивізія, 10-й стрілецький полк, 5-та гвардійська армія. Був убитий. Первинне місце поховання: Львівська обл., Бродівський р-н, с. Шнирів (південніше, 200 м., одиночна могила №36).

23.         Волох Григорій Іванович 1920 р. Командир кульрозрахунку 1-го батальйону гвардії сержант. Військова частина: 106-й гвардійський стрілецький полк, 36-та гвардійська стрілецька дивізія, 7-ма гвардійська армія, 2-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу», за те, що 9.12.1944 р. в районі висоти 206, під час відбиття атаки противника, він вогнем із свого кулемета знищив вогневу точку противника. В армії із вересня 1940 р.

24.         Гембицький Антон Васильович 1919 р. Рядовий. Зниклий без вісти с червня 1941 р. Призваний: Деражнянським РВК 17.10.1939 р.

25.         Гембицький Макар Дементійович 1899 р. Рядовий. Призваний в квітні 1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк.

26.         Гембицький Макар Іванович 1915 р. Рядовий, навідник. Призваний до армії 30.03.1944 р. Військова частина: 1644 винищувально-протитанкова артилерія, 1-го Українського фронту. Був нагороджений медаллю «За відвагу», гарматного номеру 3-ї батареї, за те, що в боях з 13.07.1944 р. виявив мужність та відвагу, в бою 2.08.1944 р. при відбитті контратаки німецьких танків і автоматників в районі Кшеменіца (Польща), діючи в складі розрахунку, знаряддя якого знищило 2 танка і до 10-ти німецьких солдат.

27.         Гембицький Микола Тихонович 1905 р. Рядовий. Призваний 29.03.1944 р. військова частина:  367 стрілецький полк, 71 стрілецька дивізія, 13 армія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» навідник ПТР, єфрейтор Гембицький М.Т., за те, що в бою, в районі с. Стале, 29.07.1944 р., діючи в складі роти, вогнем із зброї відбивав контратаки противника, і знищив 2 солдат.

28.         Гембицький Яків Ілліч 1913 р. Стрілець, гвардії молодший сержант. Призваний 30.08.1944 р. Військова частина: 19 гвардійська механізована бригада. Нагороджений медаллю «За відвагу», стрілець 3-го мотострілецького батальйону, за те, що в бою з німецькими загарбниками проявив себе мужнім і хоробрим воїном, 20.04.1945 р. при відбитті атаки противника на річці Шпрее, із свого автомату знищив 8 німецьких солдат і 5-х взяв у полон.

29.         Гінев Іван Васильович 1902 р. Солдат, стрілець. Призваний з червня 1941 р. Димарським РВК Київської обл. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

30.         Гнатишин Степан Петрович 1926 р. Рядовий, червоноармієць. Призваний 3.05.1944 р., батько його в полоні, в Німеччині. Військова частина (в/ч): прибув 29.06.1944 р. до в/ч 65434, а 3.09.1944 р. вибув у в/ч 14921. Служив у 5-й маршовій стрілецькій роті.

31.         Годний Полікарп Андрійович 1915 р. Старший лейтенант, командир навчальної роти зв'язку. Призваний в 1941 р. Військова частина: 3 повітряна армія, 23 окремий полк зв'язку. Нагороджений Орденом Червоної Зірки за дисциплінованість, грамотне виконання завдань командування по забезпеченню зв'язком авіації. Працюючи в системі військово-повітряних сил з початку війни, до жовтня 1944 р. Годний був помічником командира 5 гвардійської окремої роти зв'язку, він зразково організовував експлуатацію засобів зв'язку, правильно і оперативно вирішував питання забезпечення їх боєготовності. Зв'язок в будь яких умовах був безперебійним і надійним засобом управління авіацією на полі бою. На посаді командира навчальної роти полку за період жовтня 1944 р. Годний зарекомендував себе людиною, що уміє правильно організувати питання підготовки кадрів, планування навчання і методики викладання. В березні і листопаді 1944 р. провів два перебазування роти з техмайном на відстані до 500 км. без втрат  і успішно організував навчання в нових місцях. За весь період Годний забезпечив підготовку і випустив 80 спеціалістів зв'язку різних профілів, високу дисципліну і організованість в роті. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

32.         Голик Іван Яковлевич 1921 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

33.         Голик Федір Гнатович 1905 р. Стрілець, гвардії молодший сержант. Військова частина: 4 гвардійський стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 13 армія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» стрілець 3 стрілецької роти за те, що в бою при форсуванні річки Вісла, 2.08.1944 р. , одним із перших, вплав переправився на лівий беріг, знищивши 1 німця і придушив вогонь станкового кулемету противника. Своїми сміливими діями він надихнув інших бійців роти на героїчні подвиги. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню кулеметник станкового кулемету, 1-ї кулеметної роти, за те, що у боротьбі із німецькими загарбниками при прориві ворожої оборони, 12.01.1945 р. проявив мужність і відвагу. В цьому бою проявив себе сміливим кулеметником, знищив близько відділення піхоти противника і три вогневих кулеметних точки. В бою 14.01.1945 р., за населений пункт Липа, знищив своїм фугасом 6 німецьких солдат і 2 вогневі кулеметні точки, чим забезпечив успіх піхоти.

34.         Головатий Максим Петрович 1922 р. Солдат, заряджаючий. Призваний в 1941 р. Військова частина: 188 танковий полк, 5 танковий корпус, 10 армія. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню. Головатий активний учасник Вітчизняної війни з 29.09.1941 р. по 5.10.1944 р. на посаді заряджаючого. При взятті Риги, 5.10.1944 р., був важко поранений осколком міни. Після цього знаходився на лікуванні в евакогоспіталі № 5947, з 5.10.1944 р. по 27.04.1945 р., потім його виписали, але більше призваний на службу, до армії, не був, по причині підірваного здоров’я. п/п 29892 (п/п – це польова пошта).

35.         Головатюк Федір Трохимович 1914 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

36.         Гоменчук Полікарп Антонович 1913 р. Гвардії червоноармієць, сапер. Військова частина: 117 гвардійська стрілецька дивізія, 129 окремий гвардійський саперний батальйон, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що під час наступальних, оборонних боїв на західному березі річки Вісла, Гоменчук виконував багато бойових завдань, в ході яких проявив мужність, відвагу, сміливість. В період виконання батальйоном, бойових завдань по замінуванню, за переднім краєм нашої оборони в районі Грохолице – Лещкув (Польща) з 1.10.1944 р. по 10.10.1944 р., Гоменчук підносив міни для установки. Йому приходилось працювати дуже близько від переднього краю оборони противника, який вів безперервний кулеметний вогонь. Не дивлячись на це Гоменчук продовжував підносити міни, чим сприяв швидкому виконанню поставленої бойової задачі. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

37.         Григор’єв Микола Михайлович 1927 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

38.         Григор’єв Павло Савович 1913 р. Червоноармієць, рядовий. Був призваний у 1935-1937 р.р., потім призваний ще раз в 26.03.1944 р. Останнє місце служби: п/п 11692 «н». Зниклий без вісти з 29.03.1944 р.

39.         Григор'єв Арсентій Карпович 1919 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

40.         Гуменюк Іван Миколайович 1923 р. Лейтенант. Призваний в 1942 р. Зниклий без вісти з лютого 1944 р. Вибув із військової частини у 8-му стрілецьку дивізію.

41.         Гуменюк Максим Миколайович 1924 р. Червоноармієць. Нагороджений медаллю «За відвагу», номер гарматного 2-ї батареї, за те, що в наступальних боях з 13.07.1944 р. по 27.07.1944 р. діяв сміливо і мужньо. При нальоті авіації противника, загорілись снаряди, не дивлячись на це, Гуменюк загасив їх. Військова частина: 1644 винищувально-протитанковий артилерійський полк.

42.         Гуменюк Микола Семенович 1899 – 12.12.1944 р. Червоноармієць, стрілець. Призваний 30.03.1944 р. Військова частина: 117-та гвардійська стрілецька Бердичівська дивізія. Поранений 12.12.1944 р., помер від ран у цей же день. Первинне місце поховання:  Польща, Келецьке воєводство, Сандомирський повіт, с. Конари, дивізіонне кладовище №11, братська могила №23.

43.         Дейнека Андрій Сиванович 1906 р. Червоноармієць, рядовий. Призваний 4.07.1941 р. З дня мобілізації листів не писав. Зниклий без вісти з липня 1941 р.

44.         Дейнека В.М.

45.         Дейнека Євтихій Мартинович 1898 р. Рядовий. Призваний 25.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

46.         Дейнека І.А.

47.         Дейнека Іван Євтихійович 1926 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

48.         Дейнека Іван Сильвестрович 1920 р. Рядовий. Призваний 25.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р., п/я 5010 (п/я – це поштовий ящик).

49.         Дейнека Павло Данилович. Єфрейтор, кулеметник. Зниклий без вісти в бою з 18.09.1944 р. Призваний 2.05.1944 р. Військова частина: 260 стрілецька дивізія, 1026 стрілецький полк. Загинув на території Польщі (в районі таких населених пунктів як Zarowo і Augustowek), район Варшави – Бялоленка.

50.         Дейнека Р.М.

51.         Дейнека Федір Артемович 1901 р. Рядовий. Військово-пересильний пункт: 239-й армійський запасний стрілецький полк. Призваний в квітні 1944 р.

52.         Дериконь Арсеній Олександрович 1903 р. Призваний 30.03.1944 р. Військова частина: 1644 винищувально-протитанкова артилерія, 51-ша окрема винищувально-протитанкова артилерія. Був нагороджений медаллю «За відвагу» 2.08.1944 р. за те, що в бою в районі Кшеменіца (Польща), проявив мужність і відвагу. У важкий момент бою з піхотою і танками противника, на своїх плечах з машин підносив боєприпаси на вогневу позицію, в цьому бою батарея підбила 6 танків і 3 бронетранспортера противника.

53.         Дериконь Г.О.

54.         Дериконь Д.Ф.

55.         Дериконь Іван Васильович 1926 р. Червоноармієць. Призваний 30.05.1944. Військова частина: 65434. Був нагороджений Орденом Вітчизняної війни (І чи ІІ ступеню).

56.         Дериконь Іван Калістратович 1915 р. Червоноармієць, заряджаючий. Призваний в квітні  1944 р. Був нагороджений медаллю «За відвагу» гарматний номер 6-ї батареї, 2-го дивізіону, за те, що у наступальних боях з 29.04.1945 по 8.05.1945 р.р. своєю хорошою роботою забезпечував точне наведення вогню – по вогневим точкам противника. А 4.05.1945 р. в районі станції Башка (Чехія) знаряддям, де вогнем прямого наведення було знищено 2 зенітних знаряддя противника. Військова частина: 805-й гаубичний артилерійський полк.

57.         Дериконь Іван Мойсейович 1905 р. Рядовий, стрілець. Призваний 30.03.1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, 18 армія, 4-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

58.         Дериконь М.А.

59.         Дериконь Михайло Леонтійович 1910 р. Рядовий, гвардії червоноармієць. Призваний в березні 1944 р. Військова частина: 65-й гвардійський стрілецький полк, 22 гвардійська стрілецька дивізія, Ленінградський фронт. Нагороджений медаллю « За боєві заслуги», їздовий батареї 76 мм гармат, за те, що він у бою за Радянську Батьківщину з німецькими загарбниками, з березня 1944 р., неодноразово проявив мужність і відвагу, і отримав два поранення. Був поранений 2.07.1944 р. та 23.04.1945 р., 2-й Прибалтійський фронт. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

60.         Дериконь О.О.

61.         Дериконь Павло Миколайович 1926 – 15.03.1945 р.р. Червоноармієць, розвідник. Військова частина: 1643 винищувально-протитанковий артилерійський полк. Первинне місце поховання: Німеччина, с. Клебов, північна околиця.

62.         Дериконь Петро Калістратович 1923 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

63.         Дериконь Т.А.

64.         Дериконь Трофим Григорович 1909 р. Призваний в квітні 1944 р. Військово-пересильний пункт: 239-й армійський запасний стрілецький полк.

65.         Дериконь Трофим Павлович 1913 р. Молодший лейтенант, командир саперного взводу. Військова частина: 132-й кавалерійський полк, 28-ма кавалерійська дивізія. Призваний 1935 р. Зниклий без вісти 25.05.1942 р., потрапивши в оточення противника разом із частиною,  у Харківському направленні, із оточення не вийшов, частина була розформована, і даних про нього не надходило.

66.         Дериконь Федір Никонович 1917 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

67.         Деркач Арсентій Іванович 1907 р. Червоноармієць. Військова частина: 6 стрілецька рота, 2 стрілецький батальйон, 809 стрілецький полк, 304 стрілецька дивізія, 38 армія, 1-й Український фронт. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню за те, що при звільненні с. Данилівці Тернопільської обл. проявив себе сміливим, мужнім і відважним воїном. Із свого протитанкової зброї підбив 1 німецький танк, і дав можливість нашій піхоті швидко піти вперед з меншими втратами. 19.07.1944 р. під час атаки із свого автомата застрелив 4 німецьких солдат і 1 офіцера. Своєю мужністю і відвагою надихнув бійців на подвиги.

68.         Дикий Іван Семенович 1908 р. Гвардії єфрейтор. Призваний в квітні 1944 р. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню навідник ПТР, роти ПТР, 3-го стрілецького батальйону, 4-го гвардійського стрілецького полку. При прориві в період бою сильно укріплених ліній оборони противника 13.07.1944 р. проявив себе сміливо і мужньо бійцем-бронебійником., 15.07.1944 р. в період боїв за містечко Стоянів Львівської обл., коли противник з флангу намагався перейти в контратаку Дикий зі своєю зброєю прикриваючи фланг і відбиваючи контратаку противника боєприпасами і знищив 5 німців. У цьому бою Дикий був поранений, і пішов з поля бою тільки після взяття містечка Стоянів.

69.         Дикий Іван Степанович 1908 р. Червоноармієць. Призваний 2.04.1944 р. Був в оточенні ворога з 2.08.1941 р. по 20.03.1944 р. В Німеччині знаходився брат. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк.

70.         Дикий Петро Григорович 1899 – 15.10.1944 р.р. Червоноармієць, стрілець. Призваний в квітні 1944 р. Військова частина: 186 стрілецький полк, 329 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Був вбитий у бою, в районі Сандомира, с. Вільчіце, Польща, братське кладовище, зліва на право 1-й. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», за те, що під час бою, за населений пункт Віняри (Польща), будучи в стрілецькому підрозділі, Дикий продемонстрував зразок відваги і мужності. Під час атаки він першим кинувся на укріплення ворога і своїм прикладом надихнув увесь підрозділ. Під час атаки убив 2 німецьких солдат.

71.         Дикий П.Д.

72.         Дикий Петро Іванович 1927 р. Курсант, рядовий, стрілець. Військова частина: 53 навчальний стрілецький полк, 42 навчальна стрілецька дивізія. Вибув у 43 стрілкову дивізію 10.10.1945 р.  

73.         Діденко Микола Кирилович 1917 р. Призваний в 1941 р. Військова частина: 57 окремий автомобільний полк, 18 автомобільна бригада, 4 батальйон, 1-й Білоруський фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» шофер 2-ї роти, 4-го батальйону, рядовий Діденко, будучи начальником автоколони 9 автомашин, отримав завдання підвозити боєприпаси 48 армії для здійснення наступальних операцій в районі Гомель – Речица. В період напружених робіт з 22.11.1943 р. по 10.12.1943 р.  автоколона Діденко, перевозила передовим частинам 369 тон боєприпасів. Повертаючись назад автоколона була обстріляна ворожою артилерією в районі с. Прибудок, що на північному-заході від Речиці. В цей час дві автомашини із іншої колони вийшли із ладу. Не дивлячись на небезпеку в складних обставинах, Діденко переніс боєприпаси із цих автомашин і своєчасно доставив бойовий вантаж по призначенню. Автоколона Діденка не зважаючи на важкі і погані дороги мала середньодобовий пробіг 215 км. Також не втрачаючи жодного шансу використовував рейси з користю і для поранених, перевіз з 22.11.1943 р. по 10.12.1943 р. – 315 поранених осіб (бійців, сержантів, офіцерів). За цей важкий період Діденко організовував своєчасну профілактику автомашин, досяг того, що його автоколона не мала поломок по технічній причині. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» шофер Діденко М.К., за те, що він є дуже хорошим водієм, а також за те, що його машина завжди в бойовій готовності. В період важких робіт, по доставці вантажу наступальним військам фронту, приклав усіх зусиль, знань та сил на виконання поставлених завдань командування. Виконуючи бойові завдання по болотистим та пісчаним дорогам на автомашині ЗІС-5, зробив 2 дальніх рейси, перевіз при цьому 6 тон боєприпасів, а повертаючись назад доставив 4 тони закупорок. Середньоденний пробіг автомашини склав 280 км. При виконанні чергового завдання при доставці боєприпасів військами 1-го механізованого корпусу по маршруту «Мармовичі – Красна Слобода» зробив 2 дальніх рейси, перевіз при цьому 6 тон боєприпасів, а назад привіз 4 тони закупорки і гільз. Середньоденний пробіг автомашини склав 290 км. Доставляючи боєприпаси військам 28 армії зі станції Телуша в Косово, він з 11.07.1944 р. по 19.07.1944 р. зробив 3 дальніх рейси і перевіз при цьому 9 тон боєприпасів. Середньоденний пробіг автомашини склав 370-400 км. При доставці боєприпасів військам 1-ї Польської армії за період з 28.07.1944 р. по 3.08.1944 р., зробив 3 рейси, перевіз при цьому 9 тон боєприпасів, а назад привіз 5 тон закупорки. Середньоденний пробіг автомашини склав 270 км по поганим дорогам. Нагороджений Орденом вітчизняної війни ІІ ступеню.

74.         Діденко П.К.

75.         Дмитріїв Афанасій Семенович 1909 р. Рядовий, стрілець, червоноармієць. Призваний в 1941 р. Призваний Кінешманським військкоматом. Зниклий без вісти з липня 1941 р.

76.         Дмитріїв Григорій Федорович 1897 р. Рядовий. Військово-пересильний пункт: 82 запасний стрілецький полк, 17 запасна стірлкова дивізія. Прибув у частину 2.04.1945 р.

77.         Дмитріїв Дмитро Андрійович 1921 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

78.         Дмитріїв Іван Захарович 1909 р. Молодший лейтенант, лейтенант. Призваний в 1941 р. Військова частина: 59 окремий автотранспортний батальйон, 67 армія, Ленінградського фронту. Нагороджений Орденом Червоної Зірки за те, що Дмитріїв був направлений начальником колони в 98 окремий дорожньо - будівельний батальйон, для будування траси, в районі 5-го робочого поселення, станції Підгірне, в складі 30-ти автомашин. За період роботи Дмитріїв, керував автоколонами, проявив себе стійким і мужнім, безстрашним офіцером. Не дивлячись на важкі умови роботи, погану видимість, домігся виконання колонами поставлених задач. Зумів організувати безперебійний рух колони, сам особисто керував під час вантажу, супроводжував колони під вогнем противника, забезпечив своєчасний і швидкий ремонт пошкоджених і таких, що вийшли з ладу автомашин, допомагав командуванню 98 окремого дорожньо-будівельного батальйону в організації порядку руху на трасі, сприяв швидкому переміщенню вантажів, а також особисто надавав технічну допомогу поламаним машинам і евакуював їх із траси. Евакуював 10 машин, що були підбиті артилерією противника. Дата подвигу: 1.09.1943 р. по 9.09.1943 р. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» командир взводу 216 окремої авто-роти підвозу, 67 армії Ленінградського фронту, за те, що будучи спеціалістом в галузі ремонту автомобілів, передавав свої знання бійцям-водіям свого взводу, і практично брав участь в ремонті машин. Дмитріїв є дисциплінованим і вольовим командиром. Не одноразово очолював автоколони, які доставляли боєприпаси на вогневі позиції, під артилерійським і мінометним вогнем противника. Завжди уміло організовував швидке розвантажування боєприпасів і тим самим рятував людей, вантаж і машини від можливих втрат, а також пошкодження машин вогнем противника, швидко евакуював в роту. Своєю чіткістю у виконанні поставлених завдань і самовіддачею справі, завжди виконував завдання керівництва. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, командир авто-роти, автомобільного батальйону 51 окремого автомобільного полку, 23 армії, за дисциплінованість, технічну грамотність, енергійність, наполегливість, кропітливість у навчанні бійців своєї роти відданості, організованості, готовності виконати будь яке завдання керівництва. Рота під керівництвом Дмитрієва є найкращою в батальйоні, всі автомашини мають хороший технічний стан. За період роботи з 1.06.1944 р. рота має наступні показники: перевезено вантажу 9690,9 тон із них боєприпасів – 5044 тони, продовольства 785,3 тони, інженерного майна 791,8 тон, інший вантаж – 2949 тон, а також людей 1868 осіб. Автопарк роти пройшов 238005 км. Рота зекономила пального 5452,1. Неодноразово виїжджаючи на виконання оперативних завдань, Дмитріїв намагався якомога швидше доставити вантаж і розраховував все чітко. Будучи начальником ешелону 20 машин ЗІС-5, що доставляли інженерне майно до переправи через річку Вуоксі, поставлене завдання було виконане раніше на 2 години, це було схвалено керівництвом. Дата подвигу: з 1.06.1944 р. по 20.07.1944 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

79.         Дмитріїв Макар Григорович 1897 – 4.08.1944 р.р. Рядовий, червоноармієць, стрілець. Військова частина: 149-та стрілецька дивізія, 744-й стрілецький полк. Первинне місце поховання: лівий берег р. Вісла, під колонією Якубовіце (село в Польщі).

80.         Дмитріїв Микола Іванович 1912 р. Червоноармієць, стрілець. Призваний 22.06.1941 р. Маріупольським військкоматом. Зниклий без вісти з червня 1941 р.

81.         Дмитріїв Павло Захарович (…………. - 14.08.1941 р.р.). Червоноармієць, навідник. Військова частина: 129 стрілецька дивізія. Був убитий. Місце поховання: Росія, Тверська обл. (раніше Калінінська обл.), с. Бриково.

82.         Дмитріїв Петро Павлович 1909 р. Військово-пересильний пункт: 113 армійський запасний стрілецький полк. Призваний в травні 1944 р.

83.         Дмитріїв Терентій Улянович 1905 р. Рядовий. Призваний 25.06.1941 р. З  травня 1944 р. вважається без вісти зниклим.

84.         Дмитріїв Яків Улянович 1912 р. Рядовий, кулеметник станкового кулемету, 1-го стрілецького батальйону, 744-го стрілецького полку, 149-ї стрілецької Новоград-Волинської дивізії. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, за те, що у боях з німецькими загарбниками при форсуванні р. Вісла і розширенні плацдарму на лівому березі з 31.07.1944 р. по 8.08.1944 р., проявив сміливість, мужність і відвагу. Дмитріїв переправився на лівий беріг і вогнем свого кулемету відбивав контратаки противника. В схожих атаках він знищив 20 солдат загарбника і офіцерів. Діяв сміливо і рішуче, надихав своїх побратимів на бойові подвиги. Учасник війни з 23.12.1943 р. 1-й Український фронт. Призваний з березня 1944 р.

85.         Драч Петро Микитович 1897 р. Рядовий. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, вибув із військово-пересильного пункту 25.04.1944 р. у 149 стрілкову дивізію.

86.         Дудник Григорій Петрович 1918 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

87.         Дякун Іван Васильович 1921 р. Гвардії старший лейтенант. Призваний в 1939 р.  Військова частина: 6 танкова бригада Сталінградський фронт, 6 танковий батальйон. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеню командир середнього танку, лейтенант Дякун І.В., за те, що в бою 13.09.1942 р. в районі м. Сталінград проявив мужність і героїзм. Своїм танком знищив особисто 2 важких і 5 середніх танки противника, дві машини зі зброєю, і близько 70 осіб солдат і офіцерів противника. Військова частина: 2 гвардійська механізована бригада, 1-й гвардійський корпус, 19 гвардійський танковий полк. Нагороджений Орденом Червоної Зірки командир взводу малих танків, за те, що проявив мужність і відвагу у боротьбі з німецькими загарбниками. В боях з 16.12.1942 р. по 7.01.1943 р. , своїм танком знищив три гармати ПТО, 2 автомашини, віз з вантажем, один крупнокаліберний кулемет і знищив 35 солдат і офіцерів. Військова частина: 343 гвардійський важкий самохідний артилерійський полк. 33 армія, 3 Білоруський фронт Нагороджений Орденом Червоної Зірки замісник командира штабу по оперативній роботі, гвардії майор Дякун. На посаді знаходився з моменту формування полку, з червня місяця 1943 р. За цей період був учасником зимових і літніх операції на 1-му Українському фронті по оволодінню м. Житомир, форсування р. Дніпро, де полк отримав назву «Житомирський», брав участь у наступальних боях 3-го Білоруського фронту. З 23.06.1944 р., де полк нагороджений Орденом Червоного Прапору. У боях з 9.08.1944 р. по 18.08.1944 р. акуратно оформляв всі донесення і зведення. Чимало допомагав з обліком формування по особовому складу. Грамотний і добре знає свою справу. В бою поводить себе спокійно і врівноважено. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

88.         Дякун Микола Арсентійович 1924 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

89.         Дякун Петро Васильович 1922  - 12.01.1945 р.р. Червоноармієць, помічник навідника, помічник командира взводу. Військова частина: 309 стрілецька дивізія, 959 стрілецький полк, 1-й Український фронт. Був убитий. Первинне місце поховання: Польща, Келецьке воєводство, с. Стішжовіце, братська могила №2, ряд 3, справа на ліво 4-й., п/п 61474 (п/п – це польова пошта).

90.         Д'ячина Григорій Север'янович 1900 – 23.01.1945 р.р. Стрілець, єфрейтор. Військова частина: 524 стрілецький полк, 171 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт, п/п 61565 (п/п – це польова пошта). Первинне місце поховання: Німеччина, с. Шрайсбердорф, могила №14 (зараз м. Вілямовіце, Польща).

91.         Д’ячина Дементій Север’янович 1901 р. Рядовий. Призваний 3.03.1944 р. Зниклий без вісти з 3.08.1944 р.,  п/п 63708 (п/п – це польова пошта).

92.         Зальвовський Василь Петрович 1914 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

93.         Згурський В’ячеслав Климентійович 1912 р. Рядовий, червоноармієць. Призваний в 1941 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

94.         Зіневич Абрам Наумович 1913 р. Рядовий. Призваний в 1941 р. Зниклий без вісти з 22.06.1941 р.

95.         Зяблюк Давид Максимович  1913 р. Гвардії єфрейтор, мотоцикліст взводу розвідки роти управління. Призваний з 28.09.1941 р. Військова частина: 7 окрема гвардійська танкова бригада, Карельський фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в бою проти німецьких загарбників проявив себе сміливим і мужнім мотоциклістом. В боях на північному заході Ухти працював з діючими розвідниками в складних умовах, своєчасно доставляв важливі данні командуванню. Щодня його мотоцикл проходив 300-400 км, але був завжди в доброму технічному стані. В боях на північ від Ладозького озера виконував функції зв'язного. Без втоми в операції на північному-заході Новгорода в районі Кшентіци, 23.01.1944 р., будучи разом із ще одним  розвідником проник в тил ворога, раптово натрапив на екіпаж мотоцикла німців, убив їх усіх, і привіз мотоцикл противника, як трофей. Нагороджений медаллю «За відвагу», 22.09.1944 р. Нагороджений медаллю «За оборону Ленінграду», 22.12.1942 р. Нагороджений медаллю «За оборону Радянського Заполяр’я», 5.12.1944 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що в бою за місто Зелов і Мюнхеберг, з 16.04.1945 р. по 19.06.1945 р. будучи мотоциклістом, забезпечив нормальний зв'язок офіцерів зі штабом БТ і МВ, 8 гвардійської армії, також БТ і МВ 1-го Білоруського фронту. Не знаючи втоми працював на мотоциклі і збирав донесення разом з офіцером зв'язку бригади. Мотоцикл завжди був справний і дані приходили вчасно до місця потреби. Під час бойових операцій Карельського фронту Зяблюк також забезпечував зв'язком штаб бригади із вищим командуванням.

96.         Іваненко А.В.

97.         Іваненко Іван Дементійович 1918 – 15.01.1945 р.р. Гвардії сержант, помічник командира взводу. З 1938 р. по 5.08.1941 р. був призваний Деражнянським військкоматом, пізніше призваний 31.03.1944 р. Учасник радянсько-фінської війни. Військова частина: 10 гвардійський стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 1-й Український фронт, 27 стірлковий корпус, 13 армія, 1-ша стрілецька рота. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що в бою під час звільнення містечка Дружкопіль, 15.07.1944 р., проявив сміливість і відвагу. При відбитті атаки противника з вигуками: «Ні кроку назад!!!», стояв на смерть, усі три атаки був зі своїм взводом, сам особисто знищив 3 німців, чим сприяв відбиттю атаки. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, гвардії старший сержант, за те, що в бою на річці Ніда, коли командир не міг управляти взводом, Іваненко замінив його, і продовжив виконувати поставлені завдання, повів взвод на штурм ворожих позицій, він першим пішов в оборону противника, а за ним пішов і весь його взвод, цими діями дав можливість всьому батальйону піти вперед. В цьому бою Іваненко загинув. Був убитий в районі с. Піскова Горка (Польща).

98.         Іванов Яків Васильович 1911 – 15.07.1944 р.р. Рядовий, стрілець. Військова частина: 6 гвардійська стрілецька дивізія. Був у полоні з 20.09.1941 р. по 25.03.1944 р. Прийняв присягу 1939 р., з 2.04.1944 р. був призваний Деражнянським військкоматом. Був убитий. Первинне місце поховання: Волинська обл, Горохівський р-н, с. Борисковичі.

99.         Іванцов Василь Михайлович 1904 р. Червоноармієць. Призваний 2.04.1944 р. Військова частина: 524 стрілецький полк, 112 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, за те, що в період наступальних боїв з 13.07.1944 р. проявив стійкість, мужність, відвагу. При прориві сильно укріпленої ешелонної оборони противника, Іванцов, як санінструктор роти, проявив турботу за пораненими, він під градом куль і осколків противника, виніс з поля бою 40 поранених бійців і офіцерів, у тому числі 10 осіб важкопоранених. Був поранений 31.07.1944 р.

100.     Іванцов Максим Макарович 1915 р. Призваний з 7.07.1941 р. Іркутським військкоматом. Військова частина: 391 стрілецький полк, 170 стрілецька дивізія, 1-й Білоруський фронт (з 24.02.1944 р. – 2-й Білоруський фронт), 3 стрілецький батальйон. Нагороджений медаллю «За відвагу» та Орденом Червоної Зірки, був тричі поранений, одне поранення було важким - 25.11.1943 р. Дати подвигу: 8.03.1942 р., 2.08.1943 р., 25.11.1943 р. Всі поранення були при виконанні поставлених завдань, які навіть перевиконував. Після цього пролежав 6 місяців в госпіталі. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню сержант, командир стрілецького відділення. 12.07.1944 р. Іванцов першим форсував водний рубіж біля с. Івашкевичі (Білорусія), цим надихнув інших бійців. На жаль, під час сильного кулеметного обстрілу, форсувати цей рубіж вдалось тільки сімом бійцям, головним у цій групі був Іванцов. В цей час був сильний обстріл, але воїнам вдалось утримувати позиції, пізніше прийшло підкріплення. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

101.     Іванцов Ф.М.

102.     Івасів Іван Демидович 1924 р. Рядовий. Призваний 30.03.1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк.

103.     Івасів Станіслав Дмитрович 1920 р. Червоноармієць. Призваний 23.10.1940 р. Вважається зниклим без вісти з травня 1944 р.

104.     Іщенко Тимофій Данилович 1913 р. Червоноармієць. Зниклий без вісти з 9.06.1945 р., 77129 с/б. Призваний Миколаївським військкоматом, Ростовської обл., Росія.

105.     Калинка Д.М.

106.     Калинка Петро Михайлович 1899 – 4.10.1944 р.р. Рядовий, червоноармієць, стрілець. Призваний в квітні 1944 р. Військова частина: 24 стрілецька дивізія. Убитий в бою. Первинне місце поховання: Дрогобичська обл. (зараз в складі Львівської обл.), Сколівський р-н, с. Жупани, 200 м. на південний - захід до церкви.

107.     Калинка Семен Максимович 1920 р. Призваний 1940 р. Військова частина: 27 взвод спостереження, оповіщення і зв'язку. Потрапив в полон, був звільнений 8.07.1941 р.

108.     Калинка Федір Іванович 1909 р. Червоноармієць. Призваний 26.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

109.     Карушин О.С.

110.     Кашперський Дмитро Андрійович 1917 р. Призваний з 1938 р., служив по 1941 р., потрапив у полон, з 18.11.1941 р. по 24.03.1944 р. Учасник радянсько-фінської війни. Військова частина: 252 стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, солдат, командир відділення, за те, що при наступі в районі Бреди, був важко поранений, 29.06.1944 р. Знаходився в евакогоспіталі № 2469, з 29.06.1944 р. по 3.10.1944 р. більше призваний до лав армії не був по причині підірваного здоров’я.

111.     Кашперський Максим Дем’янович 1911 – 4.08.1944 р.р. Молодший сержант, командир відділення. Військвоа частина: 186 стрілецький полк, 329 стрілецька дивізія. Був убитий під час бою. Первинне місце поховання: Польща, с. Гожице, на північний-схід 1 км, по праву сторону шосе, зліва на право 1-й.

112.     Квасюк Тимофій Устинович 1917 р. Рядовий. Призваний в червні 1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

113.     Кирилюк Пилип Степанович 1907 р. Червоноармієць. Призваний 28.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

114.     Клименко М. С.

115.     Коваленко Василь Григорович 1925 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню

116.     Ковальчук Борис Афанасійович 1912 р. Червоноармієць. Призваний 26.03.1944 р. Зниклий без вісти 7.07.1944 р., п/п 68489 «ц» (п/п – це польова пошта).

117.     Козак Абрам Миколайович 1917 – 4.09.1942 р.р. Червоноармієць, мінометник. Військова частина: 136 стрілецька дивізія, 269 стрілецький полк. Похований в Ленінградській обл., Тосненський р-н, с. Нова (південно-західна околиця).

118.     Козак Борис Данилович 1916 р. Лейтенант. Призваний по мобілізації в 1941 р. Зниклий без вісти з червня 1941 р.

119.     Козак Григорій Вікторович 1899 – 31.07.1944 р.р. Рядовий, червоноармієць, стрілець ПТР. Військова частина: 351 стрілецька дивізія. Служив з 1920 – 1923 р.р. Мав поранення. Призваний в 1944 р. Був убитий. Місце поховання: Івано-Франківська обл. м. Долина.

120.     Козак Юхим Микитович 1900 р. Червоноармієць. Призваний 2.04.1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк.

121.     Козак Іван Кузьмович 1907  р.р. Червоноармієць, стрілець. Військова частина: 149 стрілецька дивізія, 568 стрілецький полк. Зниклий без вісти з 22.07.1944 р. в Польщі, Люблінське воєводство, с. Малкув.

122.     Козак Іван Савелійович 1912 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

123.     Козак Лаврентій Кирилович 1899 р. Солдат, рядовий. Військова частина: 335 стрілецький полк, 409 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Призваний 25.03.1944 р. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, за активну участь у Вітчизняній війні з 28.03.1944 р. по 10.05.1944 р., в бою під Бродами, був важко поранений (10.05.1944 р.) Знаходився в евакогоспіталі № 3013, з 10.05.1944 р. по 4.07.1944 р. Після лікування, і отримання важких поранень, не міг бути призваним на службу, повернувся додому.

124.     Козак Олександр Кирилович 1914 р.  Рядовий, шофер. Призваний 1941 р. Військова частина: 8 повітряна армія, 4-й Український фронт, 124 окремий автотранспортний батальйон, 24-й район авіаційного базування. Нагороджений Орденом Червоної Зірки. П’ять років працював на машині ЗІС-5, проїхав 176 тис. км. Поставляв пальне на передові аеродроми за весь час війни, особливо відзначився у боях під Мелітополем. На своїй старенькій машині, працюючи 24 години на добу, ремонтував її у дорозі, достроково виконував всі завдання командування. За жовтень місяць 1943 р. він доставив 89 тон авіабензину і проїхав близько 4600 км. 21.10.1943 р. доставляв бензин зі станції Костянтинівка, уночі машина зламалась: порвались ведені диски зчеплення, через виробітку. Козак сам зняв коробку швидкостей, замінив диски, поставив назад коробку, і виконав завдання вчасно. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

125.     Козак Олександр Миколайович 1897 – 25.07.1944 р.р. Рядовий, червоноармієць,  снайпер. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, вибув із військової частини 25.04.1944 р. у 149 стрілкову дивізію, 744 стрілецький полк. Призваний з березня 1944 р. Місце поховання: Холмська обл. Крилуаський р-н, с. Манчин (за документами із сайту «Пам’ять народу»), це кордон між нинішньої Польщею і Україною, в районі Волинської обл. і м. Хелм (на укр. мові «Холм»), Польща.

126.     Козак Петро Яковлевич 1912 р. Рядовий. Призваний в 1941 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни і ступеню.

127.     Козачок Іван Павлович 1920 – 23.02.1943 р.р. Молодший сержант, механік-водій. Первинне місце захоронення: Ленінградська обл., Староросійський р-н, с. Пенно. Перезахоронений: Новгородська обл. Староросійський р-н, с. Марфіно. Військова частина: 27 армія, 32 танковий полк.

128.     Козачок Павло Савович 1896 р. Рядовий. Призваний в квітні 1944 р. Дочка Анна в Німеччині з 1942 р. Військова частина: 149 стрілецька дивізія, 744 стрілецький полк, 3 гвардійська армія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» стрілець 2-го стрілецького батальйону, молодший сержант, за те, що 24.02.1945 р. у бою проявив хоробрість і відвагу. На західному березі р. Нейсе, знаходячись в бойових порядках піхоти, під час контратаки, зі своєї зброї знищив 5 німецьких солдат. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, за те, що у бою з німецькими окупантами проявив себе виключно хоробрим і мужнім воїном. Під час форсування р. Вісла в районі м. Аннополь, 30.07.1944 р. працював на переправі, переправляв десантні човни під сильним вогнем противника. Добросовісно і хоробро виконував поставлене йому завдання, коли човен був сильно пошкоджений, під вогнем противника, дуже швидко переправив і доставив вчасно на лівий беріг бійців. Знаходячись на лівій стороні річки з 2.08.1944 р. по 23.08.1944 р. неодноразово відбивав атаки противника. Особисто знищив 16 німецьких солдат. Нагороджений Орденом Червоної Зірки санітар санітарного взводу за те, що у бою з німецькими загарбниками з 16.04.1945 р. по 25.04.1945 р., і з 29.04.1945 р. по 2.05.1945 р. проявив мужність та ініціативу. Під час боїв виніс з поля бою 51-го важко пораненого бійця з їх зброєю і надав першу медичну допомогу. При форсуванні р. Нейсе разом з бійцями, в числі перших переправився через річку, де пораненим бійцям надавав першу медичну допомогу і доставляв до місця укриття. У боях при зниженні збройних угрупувань, що на південний-схід від Берліну 1.05.1945 р. при відбитті контратаки Козачок потрапив до рук загарбника, у цей час підійшов боєць Паревський, і вогнем автомату відігнав противника, і цим допоміг Козачкові. Після цього вони удвох винесли двох поранених бійців, і взяли у полон трьох німецьких солдат.

129.     Козачок Яків Федорович 1923 р. Рядовий, червоноармієць. Призваний 30.03.1944 р. Військова частина: 1644 винищувально-протитанкова артилерія. Нагороджений медаллю «За відвагу» 2.08.1944 р., гарматного номера 3-ї батареї, за те, що він у бою в районі Кшеменіца (Польща) при відбитті контратаки німецьких танків і автоматників, проявив стійкість і мужність. Гарматний розрахунок який він використав, знищив 1 танк, 1 бронетранспортер, і близько взвод солдат противника.

130.     Колесник Дмитро Григорович 1921 р. Молодший лейтенант. Призваний 17.10.1940 р. Зниклий без вісти з 23.06.1941 р.

131.     Колесник І.Г.

132.     Колесник Іван Лазарович 1920 р. Сержант. Призваний 20.10.1940 р. Зниклий без вісти з 23.06.1941 р.

133.     Колесник Іван Назарович 1895 р. Червоноармієць, рядовий. Призваний в 1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. п/п 81267 (п/п – польова пошта).

134.     Колесник Порфирій Лазарович 1918 р. Червоноармієць. Призваний 17.10.1939 р. Зниклий без вісти з 23.06.1941 р., в документах про донесення вказано, що вважається зниклим з травня 1944 р.

135.     Колесник С.М.

136.     Кошельник Степан Іванович 1921 – 22.08.1942 р. Червоноармієць, стрілець. Військова частина: 136 стрілецька дивізія, 342 стрілецький полк, Ленінградський фронт. Первинне місце поховання: Ленінградська обл., Павловський р-н, поселення Усть – Тосно, відмітка 14,0. п/п 31 (п/п – польова пошта), в/ч 158 (в/ч – військова частина).

137.     Кошлевський М.О.

138.     Красницький Болеслав Нарцизович 1915 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

139.     Круглий Степан Наумович 1920 р. Червоноармієць. Призваний в 1944 р. Військова частина: 959 стрілецький полк, 309 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу», телефоніст роти зв’язку, за те, що він в боях із німецькими загарбниками в районі населеного пункту Бардо (Польща), 28.08.1944 р. під сильним вогнем противника забезпечував зв’язком 1 стрілецький батальйон з командиром полку, полагодив до 12 проривів, не зважаючи на сильний обстріл. Нагороджений медаллю «За відвагу» телефоніст роти зв’язку, за те, що у боях із німецькими загарбниками в районі населеного пункту Сокольники, Польща, 4.08.1944 р., під вогнем противника забезпечував безперебійний зв'язок бойових підрозділів з командним пунктом полку, брав участь у відбитті контратаки противника. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

140.     Круглий Степан Павлович 1918 р. Червоноармієць, сержант. Призваний 8.10.1939 р. і направлений в Латвію. Зниклий без вісти з 12.05.1941 р. (перестав писати листи до дому).

141.     Кулик Андрій Петрович 1919 р. Червоноармієць, стрілець. Перестав писати листи з 10.12.1940 р., останній лист був із Смоленської обл., м. Сичівка. Призваний в серпні 1939 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р. п/я 5, літера 5, відділення 3.

142.     Кулик Іван Петрович 1922 р. Червоноармієць, їздовий. Призваний в березні 1944 р. Військова частина: 147 стрілецька дивізія. Нагороджений медаллю «За відвагу» їздового, бойової зброї 231 окремого винищувально-протитанкового дивізіону, за те, що Кулик сміливо і швидко діяв у бою по розширенню плацдарму річок Одра і Бобер. Своєчасно переставляв гармату у вказане місце бойового порядку, чим забезпечував боєздатність і швидку підготовку до пострілів. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, за те, що у бою проти німецьких загарбників, коли ворог перейшов контратаку, а в цей час навідник вийшов із ладу. Заряджаючий Кулик став працювати замість навідника і в важкі моменти зброєю, відбивав атаки. В цьому бою знищив 14 вогневих точок, спалив 2 бронетранспортера і 30 німецьких солдат. В районі цегельного заводу м. Тройенбрицен відбив контратаки, знищив 9 вогневих точок і 19 німців.

143.     Кулинчин Семен Микитович 1920 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

144.     Курчик Сергій Григорович 1918 р. Рядовий. Призваний 10.09.1939 р. Військова частина: 490 гаубичний артилерійський полк, 65 армія. Потрапив у полон в с. Білоцерківці, Чернігівської області 18.08.1941 р. Перебував у якості полоненого з 18.08.1941 р. і до 30.05.1945 р., після чого був звільнений. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

145.     Кухар Василь Іванович 1900 р. Червоноармієць, рядовий, стрілець. В армії був 1920 р., призваний знову 2.04.1944 р. В полоні Німеччини син Григорій і дочка Степанида. Остання місце служби: 112-та стрілецька дивізія, 524-й стрілецький полк, 1-й Український фронт, п/п 61565. Зниклий без вісти з 18.07.1944 р. (Львівська обл.).

146.     Кухар Макар Захарович 1908 – 10.10.1944 р. Червоноармієць, стрілець, рядовий. Прийняв присягу в 1939 р. Служив у 1936 р. Військова частина: 310 стрілецький полк, 8 стрілецька дивізія, 4-й Український фронт. Був убитий. Первинне місце поховання: Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, поселення Ясиня. Площа ім. Борканюка (братська могила). Перезахоронений: Закарпатська обл., Рахівський р-н, с. Могильки, нове кладовище, одиночна могила, №2,. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», за те, що бронебійник взводу ПТР, 1-го стрілецького батальйону, у боях за висоту 1401,3 Кухар підповз до ворожого кулемету на відстані 40 м. і вогнем із своєї зброї з точним розрахунком знищив його.

147.     Кухар Трохим Іванович 1905 – 29.06.1944 р.р. Червоноармієць, стрілець. Присягу прийняв у 1939 р. Участь у Польській кампанії. Служив у 1927 р. З 4.04.1944 р., знову був призваний в лави армії. Військова частина: 310 стрілецький полк, 8 стрілецька дивізія. Первинне місце поховання: Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с. Кийданці (або Кийданч). Північно-східна околиця кладовища, другий ряд могил, рахуючи зі східної сторони, від північного краю, 13-та могила по порядку (третє місце).

148.     Кухар Федір Захарович 1905 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

149.     Кучерявий Степан Іванович 1923 – 28.10.1944 р.р. Молодший сержант, командир розрахунку мінометного взводу 82 мм мінометів, окремого лижного батальйону. Призваний в грудні 1941 р. до Червоної армії. З 1.11.1943 р. ніс службу на Калінінському фронті. Був поранений 15.11.1943 р. в районі с. Лучинівка. Військова частина: 158 стрілецька дивізія, 39 армія, Західний фронт. Нагороджений Орденом Червоної Зірки за те, що під час бою 9.02.1944 р. в районі гаю, південніше Щербино, коли командир мінометного взводу не міг взяти командування, Кучерявий прийняв командування на себе. Відбиваючи неодноразова контратаки противника, було знищено 3 вогневі точки та до 20 німців. Сам Кучерявий знищив багато німців, при цьому він зумів відновити становище, та зберіг матеріальну базу. Гвардії молодший лейтенант, командир стрілецького взводу. Військова частина: 275 гвардійський стрілецький полк, 91 гвардійська стрілецька дивізія. Загинув у бою 28.10.1944 р. Східна Прусія (зараз у складі Калінінградської обл., Росія), с. Йоджен (зараз цього населеного пункту не має). Перезахоронений: Калінінградська обл., Краснознаменний р-н, поселення Добровольськ, братська могила.

150.     Кушнір Павло Савович 1911 р. Червоноармієць. Призваний в 1941 р. Військово-пересильний пункт: 13 запасна стрілецька бригада. Учасник радянсько-фінської війни. Був у полоні з вересня 1941 р. по 24.03.1944 р. З 17.04.1944 р. був призваний знову, вибув у 161 армійський запасний стрілецький полк.

151.     Кушнір Трохим Павлович 1921 р. Червоноармієць, зв’язний. Призваний 23.11.1940 р. Зниклий без вісти з липня 1941 р., п/я 493 (п/я – це поштовий ящик), 5-те відділення.

152.     Лапин Євгеній Мартинович 1917 р. Гвардії сержант. Призваний Володимирським військкоматом в 1943 р. Військова частина: 100 танкова бригада, 31 танковий полк, 1-й Український фронт. Нагороджений Орденом Червоної Зірки механік, водій танка Т-34, за те, що майстерно маневрував на полі бою, уміло корегував вогонь командира. Знищив 1 танк, 5 автомашин, 3 кулеметних точки, 60 солдат і офіцерів противника, а також 15 солдат противника потрапили під гусениці його танка. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню. Нагороджений Орденом Червоного Прапору за те, що у боях за с. Тарнівка, з 17.09.1944 р. по 20.09.1944 р. проявив хоробрість і героїзм. Екіпажу було поставлено завдання в умовах гірської місцевості, обійти с. Тарнівка з правого боку і досягти її північно-східної околиці. Уміло і сміливо маневрував, забезпечував вогонь із гармати і кулемета. Під вогнем противника Лапин вивів свій танк на околицю села. Противник відступив, екіпаж забезпечив рух вперед всього танкового підрозділу, і завдання було виконано. У  цьому бою екіпаж знищив: 4 гармати, 4 станкових кулемета, і до роти німецьких солдат і офіцерів. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню, за те, що за весь період бойових дій батальйону, при прориві сильно укріпленої, глибокоешелонованої другої і третьої лінії оборони противника на рубежі Щитники, Кухари, Пруси, Волиця, Видухова, Смогожув, був зразком мужності і відваги. Стрімким маневром, використовуючи рельєф місцевості Лапин зі своїм танком перерізав шосе Стопниця - Бусько-Здруй, відрізав дорогу для відходу противника на захід. Сприяв тому, що екіпаж виконав поставлене завдання, знищив при цьому 1 танк, 3 ПТО, 8 автомашин з піхотними вантажами, також 20 солдат і офіцерів противника. Особисто сам Лапин. Своїм танком знищив 2 ПТО, 3 автомашини та 10 солдат противника.

153.     Лисий Григорій Іванович 1914 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

154.     Лисий Петро Іванович 1919 р. Гвардії сержант. Військова частина: 14 гвардійський артилерійський полк. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що він не дивлячись на обстріл, продовжував виконувати поставлене завдання, знищив 3 батареї 150 мм противника і підірвав боєприпаси. 28.11.1943 р. під обстрілом завів машину зі снарядами і виїхав на ній в безпечне місце. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

155.     Лисюк Арсентій Андрійович 1914 р. Призваний в 1936 р. Військова частина: 3 гвардійський винищувально-протитанковий артилерійський полк, Західний фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за своєчасне і безперебійне забезпечення підрозділу полку пальним у період наступальних операцій. Нагороджений медаллю «За оборону Москви» старшина взводу управління.

156.     Лисюк Василь Микитович 1911 р. Червоноармієць. Був у полоні з липня 1941 р. по 24.03.1944 р. Учасник радянсько-фінської війни. В Німеччині батько Мазур Іван Михайлович.

157.     Лисюк Данило Кузьмич Призваний в 1944 р. Військово-пересильний пункт: 161 армійський запасний стрілецький полк.

158.     Лисюк Дем’ян Олександрович 1919 – 6.10.1941 р.р. Рядовий. Призваний з жовтня 1939 р. Військова частина: 235 дивізія. Був взятий в полон у Мінську. Дата взяття в полон: 5.07.1941 р., табір Шталаг 307. Помер у таборі 6.10.1941 р. Первинне місце поховання: Демблін. Останній лист прийшов із м. Сичівка, в/ч 1238, третє відділення (в/ч – військова частина).

159.     Лисюк Іван Олександрович 1921 р. Стрілець, червоноармієць, вогнеметник. Був призваний вперше в 1941 р. Військова частина: 16 окрема саперна бригада, 88 окрема мотострілецька бригада, 16 відділення. 24.08.1945 р. вибув у військову частину № 13357.

160.     Лисюк Карп Іванович 1910 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

161.     Лісовський Василь Іванович 1907 р. Молодший лейтенант, командир взводу. Призваний в липні 1941 р. Військова частина: 2 окремий морський флот, 88 окрема стрілецька дивізія.  Був у полоні, звільнений 2.07.1942 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що виконав завдання в районі «Савур-Могили» під Бандерами. Взвод потрапив в оточення противника, який пішов в контрнаступ. У ході не легкого бою, взвод прорвав кільце оточення, отримав підкріплення і знову пішов у наступ, оволодівши заданою висотою. В ході цього бою, Лісовський був не одноразово і важко поранений. Дата подвигу 22.08.1944 р. Військова частина: 5 окрема штурмова танкова бригада, 3-й Український фронт.

162.     Лісовський Павло Іванович 1914  - травень 1944 р. Рядовий, мінометник. п/п 41633 «м». Призваний з 1944 р.

163.     Лук'янчук Арсентій Іванович 1918 – 28.01.1945 р. Старший сержант. Військова частина: 524 стрілецький полк, 112 стрілецька дивізія, 27 стрілецький корпус, 13 армія. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, за те, що при прориві оборони противника 12.01.1945 р. проявив себе відважно і мужньо. У боях на західному березі р. Одер, виконував обов’язки командира взводу, 23.01.1945 р. у с. Шрайсбердорф, зі своїм взводом сміливо атакував противників, убивши при цьому 4 солдат, а 2 взяв у полон. Противник не витерпівши – кинувся тікати. 28.01.1945 р. у бою в с. Херндорф успішно відбивав атаки ворога, знищив живу силу противника, але, на жаль, загинув на полі бою. Похований в с. Ламперсдорф, біля церкви, могила №36. п/п 61565 (п/п – це польова пошта).

164.     Лук’янчук Григорий

165.     Лук’янчук Михайло Мануїлович 1918 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

166.     Лук’янчук Михайло Микитович 1912 р. Червоноармієць, стрілець-автоматник. Військова частина: 126-й стрілецький полк, 71-ша стрілецька дивізія. Призваний в березні 1944 р. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню ( дата подвигу 8.02.1945 р.). Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

167.     Лук’янчук Павло Іванович 1924 – 29.09.1944 р. Червоноармієць, стрілець. Призваний 30.03.1944 р. Військова частина: 271 стрілецька дивізія, 869 стрілецький полк. Первинне місце поховання: північний схил висоти 811,0; 1 км південніше м. Загуж, Польща, Санокський район.

168.     Лук’янчук Павло Микитович 1902 – 23.01.1945 р.р. Червоноармієць, сержант, командир відділення 61565 п п. Був призваний до армії з 1923 по 1927 роки. Військова частина: 524 стрілецький полк, 112 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Первинне місце поховання: Польща, м. Вілямовіца (раніше с. Шрайсбердорф, Німеччина, могила №18). Нагороджений медаллю «За відвагу», кулеметник 4-ї стрілецької роти, за те, що він 13.07.1944 р. при прориві оборони противника в районі с. Широке Львівської обл. (зараз Волинська обл.) вогнем свого кулемету вміло підтримав атаку свого відділення, увірвавшись в траншею противника отримав поранення, але кулемет не кинув і продовжував залишатися на полі бою до виконання поставленої задачі.

169.     Лук’янчук Петро Григорович 1923 – 19.01.1945 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеню, 12.01.1945 р. при прориві оборони противника в районі Стопниця було пошкоджено 76 мм зброю. Під обстрілом ворожої артилерії і мінометів, полагодив гармату, що забезпечило максимальне ведення вогню усією батареєю. 19.01.1945 р. в бою в районі Пила при відбитті контратаки противника під безперервним автоматним і кулеметним вогнем полагодив зброю, що вийшла із ладу, це забезпечило успішне відбиття контратаки противника, було знищено 2 танкових кулемета і 15 солдат противника. У цьому бою Лук’янчук, виконуючи завдання командування, був убитий осколком ворожої міни.  Військова частина: 7 гвардійський повітряно-десантний артилерійський полк, 9 гвардійська дивізія. Первинне місце поховання: Польща, с. Трусколяси, у центрі.

170.     Лук’янчук Петро Микитович 1907 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

171.     Лук’янчук Семен Іванович 1919 р. Старший сержант. Призваний 17.05.1938 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки слюсар-монтажник роти технічного забезпечення 9-го танкового полку. Лук’янчук в бою за свободу і незалежність Батьківщини проти фашистських загарбників, показав приклад мужності, стійкості і відваги. 19.04.1945 р. в боях на 1-му Білоруському фронті, за населений пункт Рейхенов, під сильним вогнем противника, відновив три танки за 4 години. Продовжуючи бойовий путь в складі ремонтної бригади вступив у бій із солдатами противника, що були в тилу, знищив 35 солдат, взяв у полон 10 солдат і 3 офіцера. За період з 20 по 30 квітня 1945 р. він особисто відремонтував 7 танків. Військова частина: 19 механізована бригада, 9 танковий полк. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» снайпер 3-го окремого стрілецького батальйону. З 11 січня по 21 січня 1943 р. із своєї зброї знищив 5 солдат противника в районі с. Старе Мурзино Сичевського району, Смоленської обл.  Військова частина: 150 окрема стрілецька бригада.

172.      Лук’янчук Федор Іванович 1920 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеню.

173.     Лук’янчук Филимон Сафонович 24.06.1915 р. Призваний 1936 р. Військова частина: 106 танкова бригада, 3 танкова армія Воронежського фронту. Нагороджений Орденом Червоної Зірки молодший лейтенант, замісник командира роти політичної частини. Увірвавшись до с. Михайлівка, разом із танком лейтенанта Фолюмєєва був учасником і командував захопленням штаба німецької дивізії, де було захоплено: 7 радіостанцій, 25 полонених (один із них офіцер), знищено 3 протитанкових гармати, 4 танки (три середніх, один легкий). Призваний в 1941 р. Молодший політрук був направлений в м. Сталінград в танковий окремий полк в лютому 1942 р. Потрапив в полон 7.03.1943 р. в Шталаг ІІІ – А (367).

174.      Мазур Марія Арсентіївна 1914 р. Нагороджена Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

175.     Малінковський Антон Іванович 1908 – 9.02.1945 р.р. Гвардії рядовий, стрілець. Призваний 28.03.1944 р. Військова частина: 3 гвардійська мотострілецька бригада. Первинне місце поховання: Польща, с. Радловіце.

176.     Малішевський Пилип Миколайович 1920 – 18.08.1944 р.р. Гвардії сержант, механік-водій. Призваний в 1941 р. Військова частина: 44 гвардійська танкова бригада. Загинув у бою. Первинне місце поховання: Польща, с. Старе-Кихаре.

177.     Мантур Василь Гаврилович 1898 р. Їздовий батареї, червоноармієць. Військова частина: 342 гвардійський стрілецький полк, 121 гвардійська стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» їздовий батареї 120 м/м міномету, за те, що в період бойових дій полку з 16. 04.1945 р. по 28.04.1945 р. під вогнем противника доставляв своєчасно боєприпаси на вогневі позиції батареї чим сприяв виконанню бойової задачі.

178.     Мантур Василь Тихонович 1914 р. Червоноармієць, молодший сержант. Був у полоні з 14.07.1941 р. по 20.03.1944 р. Військова частина: 545 стрілецький полк, 389 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», за активну участь у Вітчизняній війні з квітня 1944 р. по 18 липня 1944 р. на посаді навідника. При форсуванні р. Буг був важко поранений 18.07.1944 р. Знаходився в евакогоспіталі №2467 на лікуванні з 18.07.1944 р. по 23 жовтня 1944 р., після чого знов служив. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

179.     Мантур Григорій Костянтинович 1907 р. Червоноармієць. В армії з 1929-1931 р.р., потім був учасником фінської компанії, призваний Деражнянським РВК знову 2.04.1944 р. Був в полоні з 7.09.1941 р. по 25.03.1944 р. Був нагороджений медаллю «За відвагу» телефоніст взводу зв’язку 3-го стрілецького батальйону, за те, що він у бою за містечко Великі Мости (Львівська обл.) не дивлячись на сильний артилерійський і мінометний  вогонь противника, полагодив 11 проривів на лінії зв’язку, забезпечив зв’язком командира батальйону і командира роти. В бою при відбитті атаки противника в районі Бордо, 30.08.1944 р. лагодив пошкодження і на лінії був поранений. Військова частина: 4-й гвардійський стрілецький полк, 6-та гвардійська стрілецька дивізія, 13-та армія.

180.     Мантур Петро Якович 1925 – 15.10.1944 р.р. Червоноармієць, рядовий, сапер. Призваний в 1944 р. Військова частина: 24 стрілецька дивізія, 73 окрема саперна бригада. Первинне місце поховання: Чехословаччина, Нижнє Верецький округ, с. Ялово, південна околиця. Перезахоронений: Закарпатська обл., Воловецький р-н, с. Воловець, вул. Первомайська. Братська могила № 16.

181.     Мантур Сергій Радіонович 1911 р. Військова частина: 181 стрілецька дивізія, 3 гвардійська армія. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

182.     Мантур Федір Костянтинович 1918 – 10.02.1945 р.р. Стрілець. Військова частина: 524 стрілецький полк, 112 стрілецька дивізія, 2-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» стрілець, 5 стрілецької роти, єфрейтор, Мантур, за те, що будучи зв’язним зі штабом батальйону в наступальних боях, 13.07.1944 р. забезпечував безперебійний піший зв’язок командира батальйону з командиром роти. Інформація була доставлена завжди в строк не зважаючи на бойову обстановку. Дата подвигу з 13.07.1944 р. по 4.08.1944 р. п/п 61565. Первинне місце поховання: с. Візан, Німеччина, номер могили 56. Перезахоронений: Польща, м. Гожув Велькопольський, вул. Вальчака, номер могили 491.

183.     Мантур Яків Олексійович 1909 р. Рядовий. Призваний в 1944 р. Військова частина: 867 стрілецький полк, 271 стрілецька дивізія, 4-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» установник 120 м/м мінометів червоноармієць, за те, що у наступальних боях з 23.07.1944 р. в районі с. Слобідка Лісна, Красне, станція Надвірна вогнем свого міномету знищив одну кулеметну точку, знищив одну протитанкову зброю, 20 солдат і офіцерів противника. Дата подвигу з 23.07.1944 р. по 9.08.1944 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

184.     Мантур Яків Федорович 1907 р. Рядовий. Сестра Марія з 1943 р. знаходилась в Німеччині. Військова частина: 299 гвардійський артилерійський полк, 129 гвардійська стрілецька дивізія, 4-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що при правильному розрахунку вів вогонь по бронетранспортеру противника, при цьому придушив вогонь противника. Дата подвигу 31.03.1945 р.

185.     Мартинюк Карп Григорович 1908 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

186.     Мевша Максим Давидович 1903 р. Рядовий. Призваний в квітні 1944 р. Військово-пересильний пункт: 239-й армійський запасний стрілецький полк. Вибув у 149 стрілкову дивізію.

187.     Мельник Вениамин Іванович 1912 р. Рядовий, гвардій сержант. Призваний в 1942 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеню. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, за те, що у вуличних боях, в м. Данциг, а пізніше наступальних боях на західному березі р. Одр, південніше м. Щецин, Мельник проявив мужність і відвагу. Будучи в складі штурмової групи вогнем зі своєї зброї і гранатами придушував вогонь вогневих точок противника. В загальній кількості вогнем із особистої зброї, Мельник, знищив 15 солдат, і 4 взяв у полон. Військова частина:  44 гвардійська стрілецька дивізія, 130 гвардійський стрілецький полк. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, будучи головуючим свого відділення, першим форсував р. Шара і сміливо, під вогнем противника, увірвавшись у село, до ворожих окопів, закріпившись, мужньо відбивав вогнем, разом зі своїм відділенням, контратаки противника. У цьому бою відділення знищило близько 20 солдатів, а сам Мельник  - чотирьох. Дата подвигу: 9.07.1944 р.

188.     Мельник Калістрат Микитович 1920 р. Старший червоноармієць. Призваний в 1940 р. Військова частина: Чорноморський флот. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», за те, що Мельник був учасником Новоросійської десантної операції в якості водія автомашини штабу висадки. В період підготовки і проведення десантної операції всі завдання штабу виконував зразково, матеріальна частина працювала безвідмовно. Нагороджений медаллю «За оборону Севастополя». Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню, був учасником Керченської десантної операції в якості моториста десантного боту. 7.11.1943 р. Мельник працював над операцією по висадці військ 117 стрілецької дивізії на Керченському півострові. Бойове завдання виконував відмінно, висадка відбувалась під інтенсивним артилерійським вогнем противника, під час цього мотобот був пошкоджений. Мельник був поранений, але мужньо тримався, на воді, допоки його не врятували  червоноармійці-десантники на катері №0411, що пізніше підірвався на міні, але Мельник тримався на обламках 6 годин, допомагаючи іншим пораненим. Зранку торпедний катер врятував Мельника. Старшина І-ї статті, шофер гаражу штаба нагороджений Орденом Червоної Зірки за те, що під час проведення Новоросійської операції знаходився в оперативній групі штабу, не дивлячись на важкі умови машина завжди була справна і всі накази виконувались в строк. Мельник неодноразово виконував завдання командування потрапляючи під штурмові удари, але завдяки сміливості і винахідливості виходив із вогню, зберігши свою машину і виконавши завдання командування. В період звільнення Таманського півострова Мельник знаходився разом із оперативною групою і на автомашині виконував завдання, наражаючись на бомбардування з повітря і артилерійському обстрілу противника. Під час бомбардування машина була пошкоджена, але Мельник самостійно полагодив поломку у дуже важких обставинах. Дуже дисциплінований старшина, тактовний, його машина завжди в зразковому стані.

189.     Мельник Микита Карпович 1895 – 17.01.1944 р.р. Червоноармієць, рядовий, їздовий. Призваний в 1944 р. вдруге. Військова частина: 268 окрема винищувально – протитанкова дивізія, 13 армія. п/п 35720. Первинне місце поховання: Польща, с. Холупки.

190.     Мельник Микола Васильович 1908 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеню.

191.     Мельник С.Т.

192.     Мрук Дем’ян Михайлович 1910 – 4.08.1945 р.р. Рядовий, червоноармієць, стрілець. Служив з 1932 р. по 1934 р. Призваний в 1944 р. Брат знаходився в Німеччині. Військова частина: 79 стрілецька дивізія, 227 стрілецький полк. Помер в евакогоспіталі № 57 від поранень. Первинне місце поховання: Польща, м. Познань, вул. Грюнвальда 12, могила №105.

193.     Мудрий А.В.

194.     Мудрий Михайло Охрімович 1908 р. Червоноармієць. Призваний 2.04.1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Вибув у 76 стрілецький корпус.

195.     Нелюбов Микола Дмитрович 1924 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

196.     Нелюбова Галина Пантелеймонівна 1924 р. Нагороджена Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

197.     Нестеренко І.І.

198.     Нестеровський Микола Дмитрович 1919 р. Кулеметник, червоноармієць. Призваний 17.03.1944 р. Військова частина: 865 стрілецький полк, 271 стрілецька дивізія. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в бою 25.07.1944 р. за с. Ланчин, Івано-Франківської обл. вогнем свого кулемету знищив дві вогневі точки противника, що заважали нашій піхоті йти вперед.

199.     Нечипорук Максим Федорович 1906 р. Червоноармієць, рядовий. Призваний в 2.04.1944 р. Деражнянським військкоматом. Максим був в полоні з 12.09.1941 р. по 25.03.1944 р. Учасник радянсько-фінської війни. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Мав поранення. Брат Василь в Німеччині.

200.     Нечипорук Михайло Федорович 1909 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

201.     Нечипорук Павло Федорович 1921 р. Стрілець, автоматник, червоноармієць. Призваний в 1944 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню. Військова частина: 274 стрілецький полк, 24 стрілецька дивізія, 4-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в бою за висоту 748,0 в районі Св. Микулаш, 7.03.1945 р. увірвавшись в оборону ворога, убив із автомата 3 солдат.

202.     Олексіїв Григорій Сильвестрович 1898 р. Рядовий.  Військово-пересильний : 239 армійський запасний стрілецький полк. Призваний в квітні 1944 р., 25.04.1944 р. вибув із військової частини у 149 стрілкову дивізію.

203.     Олексіїв Тимофій Сильвестрович 1901 р.н. Зниклий без вісти з 8.07.1944 р. по лютий 1945 р. Солдат, стрілець, рядовий, червоноармієць. Останнє місце служби: п/п 41596 «н» (польова пошта), 161-й армійський запасний стрілецький полк.

204.     Орлик А.О.

205.     Палюх Григорій Михайлович 1900 р. Червоноармієць. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Призваний в квітні 1944 р. Вибув у 161 армійський запасний стрілецький полк.

206.     Палюх Іван Федорович 1907 – 21.12.1944 р.р. Червоноармієць, рядовий, стрілець. Був у полоні з липня 1941 р по 25.03.1944 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що у наступальних боях з 14.07.1944 р. в боротьбі із загарбниками проявив себе уміло, мужньо і відважно. В бою за м. Рава-Руська, увірвавшись в місто, знищив приблизно ціле відділення противника. Відвоював багато трофейної зброї. При форсуванні р. Сан, переправився і зайшов у тил, знищив кулемет противника і дав можливість рухатися всьому батальйону. При форсуванні р. Вісла, переправився через неї, що сприяло швидкому переміщенню батальйону. Військова частина: 6 гвардійська стрілецька дивізія, 4 гвардійський стрілецький полк. Був убитий (військова частина 164 стрілецька дивізія). Первинне місце поховання: Латвія, с. Гаркалне.

207.     Палюх Максим Федорович 1902 – 17.01.1943 р.р. Червоноармієць, стрілець. Призваний Сасовським військкоматом. Військова частина: 71 стрілецька дивізія, 2-га ударна армія. Був убитий. Первинне місце поховання: Ленінградська обл., Мгинський р-н, с. Гонтова Липка.

208.     Палюх Петро Федорович 26.01.1926 р. Стрілець, гвардії червоноармієць. Призваний в 1945 р. Військова частина: 310 гвардійський стрілецький полк, 110 стрілецька гвардійська дивізія, 2 Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в боях за населений пункт Бохумилице (зараз Чехія), 21.04.1945 р. виявив мужність і відвагу, вогнем і прикладом своєї гвинтівки знищив двох солдат противника.

209.     Палюх Федір Васильович 1905 р. Старший сержант, старшина роти. Зниклий без вісти з 2.05.1945 р. на території Німеччини (в документі зазначено, що входив до 117 гвардійської стрілецької дивізії). Військова частина: 112 стрілецька дивізія, 524 стрілецький полк, 1-й Український фронт.  Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, помічник командира взводу Палюх, за те, що під час прориву сильно укріпленої, глибоко-ешелонної оборони противника, 13.07.1944 р. першим підняв свій взвод, увірвався в траншеї противника і переслідував його, знищуючи кулеметним вогнем, був поранений, але залишався в строю. Знищив 50 солдат противника, і 8 осіб взяв у полон. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, старшина 5 стрілецької роти, за те, що проявив себе турботливим, енергійним старшиною. В будь яких бойових умовах, своєчасно забезпечував бойовий порядок боєприпасами і продовольством. Бійці завжди отримували достойне харчування.

210.     Панчик Денис Іванович 1913 р. Червоноармієць. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Вибув у 161 армійський запасний стрілецький полк. Призваний в квітні 1944 р. Мав поранення. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

211.     Панчик З.І.

212.     Панчик Л.І.

213.     Панчик Павло Сергійович  1923 р. Рядовий. Призваний 30.03.1944 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

214.     Панчик Хома Терентійович 1920 р. Червоноармієць, автоматник. Призваний в 1942 р. після лікування в евакогоспіталі №1516. Військова частина: 491 стрілецький полк, 159 стрілецька дивізія, 2-й стрілецький батальйон. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що він 6.03.1945 р. в районі населеного пункту Грюнлінде відважно боровся в складі свого підрозділу, під час чотирьох контратак противника. В цьому бою він особисто убив двох німців.

215.     Парух Андрій Лук’янович 1917 – 6.10.1943 р.р. Червоноармієць, заряджаючий 120 м/м міномету. Військова частина: 140 стрілецька дивізія. Первинне місце поховання: Білорусія, Гомельська обл., Гомельський р-н, с. Терешковичі. Перезахоронений: Білорусія, поселення Калініно, східна околиця.

216.     Парух Василь Афанасійович 1920 р. Сержант, шофер. Призваний в 1940 р. Військова частина: 704 окрема авторота, 37 армія. Нагороджений медаллю «За відвагу». Шофером працює ще з початку війни, в період відступу в 1942 р. в районі Сальська, Парух під обстрілом ворожої артилерії відремонтував машину армійської пошти, тим самим врятував важливі секретні документи. В 1943 р. працював шофером в розвідувальному відділі, завдання виконував сміливо і рішуче. Не одноразово потрапляв під обстріл і бомбування, але завжди разом із своєю машиною вибирався спокійно і впевнено. Навесні 1944 р. проявив себе відважним воїном в боротьбі з фашизмом. Працює шофером у замісника начальника штабу по політичним справам. Всі завдання виконував акуратно і сміливо, автомашина його завжди справна і знаходиться в бойовій готовності. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». На фронтах війни з 22.06.1941 р. За час роботи шофером в розвідувальному відділі з липня 1943 р. працює без аварій, його машина завжди в бойовій готовності. Неодноразово в складних умовах, вирізнявся тим, що перевозив полонених з передової до розвідувального відділу. 6.11.1943 р. доставив з передової до розвідувального відділу полонених, що були спіймані розвідувальної групою. Його дії допомогли швидко виявити угрупування на даних ділянках фронту. Військова частина: 150 окремого автовзводу (з липня 1942 р. по жовтень 1943 р.), 704 авторота, 37 армія. Нагороджений медаллю «За оборону Кавказу».

217.     Парух Демид Потапович 1896 р. Червоноармієць, рядовий. Військова частина: 8 стрілецька рота, 15 стрілецький полк, 147 стрілецька дивізія. Призваний з березня 1944 р. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що при форсуванні р. Нейсе проявив мужність і відвагу. В числі перших форсував річку і відбив атаку німців. В Німеччині знаходились син Степан і дочка Анна з 1942 р.

218.     Парух Денис Филимонович 1921 р. Червоноармієць. В армії з 1941 р. Був у полоні з 7.07.1941 р. по 25.03.1944 р. (також в полоні, в Німеччині була і його сестра Марія). Військова частина: 4-й гвардійський стрілецький полк, 6-та гвардійська стрілецька дивізія, 13 армія, 1-й Український фронт. Був нагороджений медаллю «За відвагу», стрілець 1-ї стрілецької роти, за те, що він у боях з німецькими загарбниками 14.07.1944 р. при прориві ворожої оборони, правіше Бродів, Львівської обл., виявив сміливість і відвагу. Вогнем своєї гвинтівки знищив чотирьох німців. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, стрілець 1-го стрілецького батальйону 4-го гвардійського стрілецького Одерського Червонопрапорного  ордену Богдана Хмельницького, дата подвигу 16.04.1945 р.

219.     Парух Максим Антонович 1910 р. Шофер, червоноармієць. Призваний в 1941 р. Військова частина: 14 штурмова інженерно-саперна бригада. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» з 1.12.1943 р. по 4.01.1944 р., за те, що він перевіз чимало продовольства і боєприпасів, машина працювала безперебійно, не дивлячись на різні погодні умови вантаж був доставлений вчасно і до потрібного пункту призначення. Його машина пройшла близько 20 тис. км. без капітального та середнього ремонту, враховуючи бездоріжжя не було великих витрат палива. Всі прикази і завдання командування виконував точно і своєчасно. В кінці листопада 1943 р. йому було наказано перевезти в район Александрії міни, в умовах бездоріжжя. Без сну та відпочинку Парух доставив вантаж до місця призначення. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

220.     Парух Петро Никифорович 1902 р. Солдат. Призваний в березні 1942 р. Військова частина: 1382 стрілецький полк, 80 стрілецька дивізія. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню за те, що був учасником бойових дій в районі Сталінграду. 21.07.1942 р. отримав важке осколочне поранення.

221.     Парух С.М.

222.     Парух Семен Никифорович 1906 – 5.06.1945 р.р. Стрілець, червоноармієць. Призваний 24.06.1941 р. Був у полоні з 20.07.1941 р. по 25.03.1944 р., взяли в  полон під Києвом. Учасник радянсько-фінської війни. Призваний знову в квітні 1944 р. п/п 63383 «б» 5 відділення (п/п – польова пошта). Загинув вже після війни у госпіталі від важких поранень, наступивши на міну, це відбулося на західному березі річки Одра. Дану інформацію повідомив рідним його друг Кравець Олександр Ілліч, відправивши листа дружині.

223.     Парух Сергій Филимонович 1913 р. Червоноармієць, навідник. Призваний в 1941 р. Військова частина: 850 стрілецький полк, 277 стрілецька дивізія, 33 армія. Нагороджений медаллю «За відвагу» за безперебійне забезпечення патронами станкового кулемету з одночасним виконанням обов’язків навідника, в бою за с. Бобрівка, це забезпечило зосередження роти на атаці.

224.     Парух Степан Филимонович 1906 р. Рядовий, шофер. Призваний в 1941 р. Військова частина: 137 окрема автосанітарна рота, 3 Білоруський фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». З початку війни служить шофером санітарного автобусу ЗІС-16. У дні коли Червона Армія відступала, в 1941 р. вивозив поранених безпосередньо із військових районів, і в період наступу армії також. Не дивлячись на бездоріжжя його машина завжди була справна. Неодноразово брав участь при евакуації поранених із медико-санітарних батальйонів при артилерійському обстрілі ворожою артилерією. За весь період вивіз дуже багато поранених бійців із армійських госпіталів і медико-санітарних батальйонів. Систематично економить пальне, тільки за останній період наступальних операцій має 1,5 % економії від загальних витрат. Дисциплінований і вірний Батьківщині.

225.     Патичок І.С.

226.     Пекний Микола Васильович 1918 – 30.04.1943 р.р. Молодший лейтенант, командир взводу зв’язку. Військова частина: 315 стрілецький полк, 128 стрілецька дивізія. Прикарпатський військовий округ. Військова частина в якій проходив службу: м. Ашхабат (Туркменістан), п/я 76-2 (п/я – це поштовий ящик). Призваний Деражнянським військкоматом в 1939 р. Зниклий без вісти з 20.04.1943 р., п/п 91026 (п/п – це польова пошта). Був убитий.

227.     Петришин Арсентій Олексійович 1921 р. Рядовий, стрілець. Призваний в 1940 р. Військова частина: комендантська рота, 27 стрілецький корпус, 13 армія. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню. Знаходився на фронтах війни з 1941 р. Був учасником боїв за звільнення Білорусії, України на Дніпрі. Має два поранення. Один із кращих, зразкових бійців. Ідеально виконував поставлені завдання

228.     Петров Йосип Андрійович 1925 – 16.04.1945 р.р. Червоноармієць, розвідник. Призваний 24.02.1944 р. Військова частина: 271 стрілецька дивізія, 370 окрема розвідувальна рота. Первинне місце поховання: Чехія (колись Чехословаччина), Моравсько-Силезький край, с. Штепанковіце, північно-західна околиця.

229.     Поляков Федір Федорович 1914 р. Червоноармієць. Призваний в 1941 р. Вовковинецьким військкоматом. Військово-пересильний пункт: Тульський військкомат (серпень 1941 р.). Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, вибув в 161 армійський запасний стрілецький полк (квітень 1944 р.)

230.     Прокопишин В.Д.

231.     Прокопишин Василь Юхимович 1901 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

232.     Прокопишин І.П.

233.     Прокопишин Микола Артанович 1912 – 19.04.1945 р.р. Рядовий, розвідник. Військова частина: 1290 стрілецький полк, 113 стрілецька дивізія. Був убитий. Первинне місце поховання: Австрія, с. Пукса, на східній околиці, могила № 2.

234.     Прокопишин Микола Карпович 1907 р. Гвардії старшина, командир відділення розвідки, гвардії сержант. Військова частина: 32 гвардійський артилерійський полк, 13 гвардійська стрілецька дивізія, 5 гвардійсьа армія, 2-й Український фронт. п/п 16444. Зниклий без вісти 17.08.1944 р., в районі с. Пецоноги, Свентокшиське воєводство, Польща. Нагороджений Орденом Червоної Зірки, за те, що безперервно знаходився на наглядовому пункті, проявляючи виключну мужність і відвагу. Добре організував ведення нагляду за противником і його зброєю. Тільки за період березня місяця 1944 р. він виявив більше 40 вогневих точок противника, сприяв знищенню цих точок і переміщенню вперед своїх стрілкових підрозділів. 8.03.1944 р. знаходячись на передовій наглядового пункту, особисто пробрався вперед, впритул до противника, розвідуючи його вогневі точки, ризикуючи своїм життям, доповідав про місце знаходження цих точок на батарею, наші батареї знищили вогневі точки противника. 9.03.1944 р. в районі хутору Шевченко, контратакуючі танки противника не давали змоги рухатися вперед нашій піхоті. Будучи в такій обстановці, Прокопишин виявив ініціативу піти вперед, і виявити вогневі точки противника. В результаті його дій було знищено 4 автомашини з боєприпасами, 2 бронетранспортера і 10 солдат противника. В цей же день Прокопишин виявив 6 важливих вогневих точко противника, які заважали рухатися вперед. Після підготовки точних координат даних цілей, їх було знищено, і наша піхота пішла вперед.

235.     Прокопишин Петро Артемович 1905 р. Червоноармієць, шофер. Призваний в 1941 р. Військова частина: 7 окремий моторизований батальйон, 2-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». У військову частину прибув зі своєю машиною із колгоспу. Машина ГАЗ-АА пройшла без капітального ремонту більше 28 тис. км. Неодноразово в авто влучали осколки, але Прокопишин дбайливо за нею доглядав. В операціях на території Румунії проявив сміливість і відвагу. Будучи в розвідці по визначенню пункту переправи на річці Бахлуй під артилерійським обстрілом виконав поставлену задачу. Відзначився під час переправи через ущелину Ойтоз, при доставці інженерного знаряддя для будування мостів. Часті нальоти авіації не завадили йому виконати завдання.

236.     Прокопишин Петро Лук’янович 1901 – 13.07.1944 р.р. Сержант, навідник, червоноармієць. Військова частина: 112 стрілецька дивізія, 524 стрілецький полк, 1-й Український фронт. п/п 61565. Первинне місце поховання: Волинська обл., Горохівський р-н, с. Широке, 100 м. північно-західніше відмітки 245,3; могила №36.

237.     Прокопишин Степан Мусійович 1914 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

238.     Прокопишин Степан Степанович 1916 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

239.     Прокопишин С.Ф.

240.     Прокопишин Тихон Артемович 1917 р. Червоноармієць, стрілець, гвардії молодший сержант, командир стрілецького відділення. Мав поранення. Призваний в 1944 р. Військова частина: 4 гвардійський стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 13 армія, 5 стрілецька рота. Нагороджений Орденом Червоної Зірки за те, що в боротьбі з німецькими загарбниками при прориві сильно укріпленої оборони противника 12.01.1945 р. проявив мужність і відвагу. В боях 13.01.1945 р. першим увірвався у село, при цьому знищив 8 німецьких солдат і ручною гранатою підбив автомашину, це сприяло захопленню населеного пункту Липи.

241.     Райко Федір Федорович 1897 р. Стрілець, рядовий, червоноармієць. Призваний з березня 1944 р. Служив 1919-1921 р.р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, прибув із 69 окремого артилерійського батальйону 28.06.1944 р. Військова частина: 995 окремий батальйон зв'язку, 95 стрілецький корпус. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» візкового кабельно-шестової роти. Працює візником, дисциплінований і трудолюбивий. Його коні знаходяться в чистоті і завжди ситі. Візок і амуніція у порядку. 8.05.1945 р. під час відступу противника на будуванні осьової лінії зв'язку корпусу, під вогнем противника своєчасно підвозив, і особисто підносив засоби зв'язку, це сприяло безперебійному зв'язку і управлінню військами.

242.     Рачинський Володимир Мар’янович 1914 р. Червоноармієць. Військова частина: 552 винищувально-протитанковий артилерійський полк, 18 окрема винищувально-протитанкова артилерійська бригада. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в наступальних боях в квітні-травні 1945 р. проявив мужність і відвагу. Власною зброєю знищив три кулемета, два знаряддя, та до 20 солдат противника. 25.04.1945 р. при відбитті контратаки із особистої зброї знищив трьох німців.

243.     Римар Г.І.

244.     Рожок С.І.

245.     Рубіновський Георгій Миколайович 1924 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

246.     Садовський Данило Романович 1919 р. Стрілець. Призваний в жовтні 1939 р., з вересня 1944 р. вважається зниклим без вісти. Призваний знову в квітні 1945 р., вибув із військово-пересильного пункту (212 армійський запасний стрілецький полк) у 18 гвардійську стрілкову дивізію.

247.     Садовський Степан Романович 1925 – 23.12.1944 р.р. Червоноармієць, сапер. Військова частина: 24 стрілецька дивізія, 73 окремий саперний батальйон, 274 стрілецький полк, 4-й Український фронт. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню, зате, що під час наступальних боїв з 28.09.1944 р. по  15.10.1944 р. в районі сіл Сколе і Задільське (Львівської обл.) під сильним артилерійським і кулеметним обстрілом противника знешкодив 123 міни, 15 фугасів. 19.10.1944 р. під сильним обстрілом противника в районі с. Вижне, Садовський зробив прохід в дротовому загородженні і розмінував ділянку, при цьому знешкодив 28 мін, проявив героїзм і ініціативу, чим забезпечив чітке виконання бойового завдання. Помер від поранень в госпіталі ХППГ 599. Первинне місце поховання: Україна (на той час Чехословаччина), м. Перечин, Закарпатська обл., військове містечко, при в’їзді направо сквер, могила №12, з права. Перезахоронений: Україна, Закарпатська обл., м. Перечин, вул. Борканюка, могила № 41.

248.     Семенюк Арсеній Іванович 1920 – 19.03.1942 р.р. Червоноармієць, підривник. Призваний 20.10.1940 р. Був убитий при бомбардуванні авіацією противника на станції Андреаполь, Калінінський ж.д (Тверська обл., Росія). Похований біля станції Андреаполь.

249.     Сильвестров Федір Афанасійович 1904 р. Стрілець, червоноармієць. Призваний 23.04.1944 р. Військово-пересильний пункт: 214 армійський запасний стрілецький полк, 5 гвардійська армія, вибув 19.05.1944 р. у 214 стрілкову дивізію.

250.     Слободян Офелій Миколайович 19920 р. Рядовий, стрілець, червоноармієць. Призваний в 1940 р. Був у полоні з 25.10.1941 р. по 24.03.1944 р. Був поранений 1 раз. Зниклий без вісти з лютого 1945 р.

251.     Смагула Петро Лаврентійович 1905 р. Червоноармієць, лейтенант. Був у полоні з 22.02.1943 р. по 25.03.1944 р. Військова частина: 23 окремий штурмовий батальйон, 61 стрілецький корпус. Нагороджений медаллю «За відвагу», за те, що 14.01.1945 р. на плацдармі р. Вісла брав участь у прориві довгої оборони противника, діяв хоробро і мужньо. Під час бою діяв рішуче і сміливо, рухаючись до траншеї противника, закидав гарматами кулеметну точку і знищив 3 солдат противника.

252.     Солоп’єв А.К.

253.     Спасик Григорій Андрійович 29.10.1906 – 11.07.1942 р.р. Червоноармієць, стрілець. Призваний 23.06.1941 р. Потрапив у полон в районі Києва, 19.09.1941 р. Знаходився в таборі Шталаг IX А, табірний номер 68238. Помер в таборі.

254.     Спасик Павло Андрійович 1913 – 23.06.1942 р.р. Політрук. Військова частина: Сталінградський фронт, 852 стрілецький полк, 277 стрілецька дивізія.

255.     Спасик Петро Андрійович 1908 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

256.     Співачук Степан Пантелеймонович 1914 р. Старшина роти, лейтенант. Родом із с. Мала Клітна (Красилівський р-н, раніше Базалійський р-н). Призваний Деражнянським військкоматом в 1936 р, за іншими документам в 1938 р. Зниклий без вісти з липня 1941 р. , в документах про донесення зниклий з травня 1944 р.

257.     Старенький Никонор Денисович 1897 р. Червоноармієць. Призваний 7.06.1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, вибув 3.07.1944 р. у 171 стрілкову дивізію.

258.     Старенький Петро Карпович 1910 р. Червоноармієць, шофер, сержант. Призваний в 1941 р. Військова частина: польовий евакопункт, 13 армія, 1-й Український фронт. Мав поранення під Бродами в 1944 р. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Працює на автомашині ГАЗ-АА, проявив себе відданим військовій справі. Всі поставлені йому завдання виконував завжди точно, за часи останніх завершальних операцій 1945 р. перевіз більше 220 поранених бійців, переважно зворотнім рейсом при перевезенні госпітального майна. До 1935 р працював шофером, зразковий водій, витриманий, при його роботі не було аварій та поломок. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

259.     Старенький Петро Кирилович 1911 р. Сержант. Призваний в 1941 р. Служив 1934-1936 р.р. Учасник радянсько-фінської війни. Був у полоні з 18.09.1941 р по 23.04.1944 р. Брат дружини Степан, в Німеччині. Призваний знову в 1944 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк.

260.     Степанов Іван Андрійович 1922 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

261.     Стецюк Андрій Миколайович 20.05.1920 – 19.04.1942 р.р. Солдат. Призваний в 1941 р. Потрапив у полон 26.06.1941 р. Шталаг ХVІІ В. Табірний номер 78721. Помер в полоні. Первинне місце поховання: Австрія, Кремс-Гнайксендорф (кладовище в лісі), група VІ, ряд 2, могила №3.

262.     Стецюк Андрій Федотович 1910 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Військова частина: 2622. Зниклий без вісти з травня 1944 р.

263.     Стецюк Арсеній Павлович 1912 р. Гвардії червоноармієць. Військова частина: 4 гвардійський стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 13 армія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» навідник станкового кулемету 3-ї кулеметної роти, за те, що в боях за село Стоянів Львівської обл. 15.01.1944 р. прикриваючи фланг, знищив 10 німецьких солдат. В бою за с. Великі Мости, відбивав контратаки противника, знищив 6 солдат, і сприяв відбиттю двох контратак.

264.     Стецюк Арсентій Андрійович 1901 р. Рядовий, стрілок. Призваний 1944 р. Військово-пересильний пункт: 107 запасний стрілецький полк, 21 запасна стрілецька дивізія. Прибув до частини: 21.02.1945 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

265.     Стецюк Василь Пилипович 1898 р. Червоноармієць. Призваний 28.03.1944 р. Зниклий без вісти з жовтня 1944 р. Військова частина: 329 стрілецька дивізія, 186 стрілецький полк.

266.     Стецюк Г.А.

267.     Стецюк Дмитро Андрійович 1920 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

268.     Стецюк І.Ф.

269.     Стецюк І.Ф.

270.     Стецюк Йосип Петрович 1922 р. Червоноармієць, гвардій молодший лейтенант. Призваний в травні 1941 р. Військова частина: 1476 самохідний артилерійський Двинський полк, 2-ї ударної армії.  Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню командир гармати СУ-76, за те, що у боях 14.01.1945 р. та 15.01.1945 р. при прориві сильно укріпленої полоси оборони противника в районі Госцеєво – Глодово проявив хоробрість і мужність. Супроводжував атаку піхоти, слідуючи в її бойових порядках, спільними діями знищив: 6 німецьких солдат, 4 кулемета на вогневій позиції, знищив дзот (дерево-земляна оборонна точка), що дало можливість піхоті, рішучими діями зробити 4 траншеї та виконати успішно поставлені завдання. В районі Вигода при відбитті контратак противника, піхоти і танків, діяв відважно, вміло керував і маневрував на полі бою СУ. Будучи пораненим з поля бою не пішов, а продовжував виконувати поставлені завдання, поки дозволяв стан здоров’я. п/п 0206 або п/п 02061, 4 відділення (п/п – це польова пошта). Останній лист від Стецюка Й.П. був відправлений 5.02.1945 р., рідні його розшукували.

271.     Стецюк Михайло Григорович 1921 р. Сержант, командир батареї 45 мм гармати. Призваний в 1941 р.  Військова частина: 343 стрілецький полк, 38 стрілецька дивізія. Мав поранення 13.12.1942 р. Нагороджений Орденом Червоної Зірки за те, що в боях з німецько-румунськими загарбниками проявив мужність і відвагу. 27.04.1944 р. при відбитті контратаки противника при оволодінні висотою 493 в районі с. Богданешт (Румунія) особистим прикладом надихав бійців, кинувшись в контратаку проти загарбників, із особистої зброї знищив 7 солдат і одного офіцера, це сприяло виконанню поставлених завдань. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

272.     Стецюк Павло Андрійович 1902 – травень 1942 р.р. Червоноармієць. Первинне місце поховання: с. Кириловщина (дані взято із пам’ятника в с. Березове). За даними сайту «Пам'ять народу» Стецюк вважається зниклим без вісти 15.09.1944 р. Призваний був 29.03.1944 р.

273.     Стецюк Павло Васильович 1898 – 19.09.1944 р.р. Рядовий. Військова частина: 186 стрілецький полк. Помер у госпіталі: ХППГ 5233. Первинне місце поховання: Польща, м. Красник, вул. Ужендовського, військове містечко, площа на північний захід за корпусами по південно-східній стороні, могила №23, 1-й зліва.

274.     Стецюк П.І.

275.     Стецюк Степан Костянтинович 1922 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню.

276.     Стецюк Яків Афанасійович 1917 р. Червоноармієць, шофер. Призваний в жовтні 1939 р. Зниклий без вісти з липня 1941 р., тому що, перервався письмовий зв'язок з рідними. Останній адрес з якого приходили листи: м. Бобруйськ, п/я 19 (п/я – це поштовий ящик).

277.     Столяр Андрій Семенович 1919 р. Рядовий. Призваний в 1941 р. Був у полоні з 1.07.1941 р по 15.07.1941 р. в Брест-Литовську. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, прибув в частину 4.04.1944 р. – 20.04.1944 р. Вибув у мінометний батальйон 5.04.1944 р.

278.     Торба Пилип Романович 1905 – 14.02.1945 р.р. Гвардії молодший сержант. Військова частина: 335-й гвардійський стрілецький полк, 117-й гвардійська стрілецька дивізія, 13 армія, п/п 42642. Був поранений 13.02.1945 р., прибув у госпіталь в 11 ранку, а 14.02.1945 р. о 10 ранку помер від поранень. Знаходився в госпіталі МСБ 362. Похований первинно: у Польщі м. Пшемкув (раніше було німецьким м. Примкенау у роки війни) на південній околиці 1-й в ряду від північно-західного краю, могила №2.

279.     Тотик

280.     Федишин Микола Антонович 1913 р. Червоноармієць, стрілець. Лист з в/ч, де номер пошти п/п 41476 «с», 6 відділення, вказано, що 3.04.1945 р. № 304/45, Федишин був поранений 4.04.1945 р. і направлений в медсанбат п/п 26697.

281.     Федишин Йосип

282.     Федосіїв Григорій Прокопович 1914 р. Кулеметник, заряджаючий 82 мм міномету, гвардії червоноармієць. Призваний з 20.11.1943 р. Військова частина: 5 гвардійський повітряно-десантний стрілецький полк, 2 гвардійська повітряно-десантна дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період бойових дій полку проти німецьких загарбників в районі населеного пункту Мокранце (зараз Словаччина), проявив себе мужнім і відважним воїном. Не дивлячись на сильний мінометний вогонь противника разом зі своїм кулеметом підійшов до залізнично-дорожнього полотна, відкрив вогонь, це дало можливість піхоті рухатися на околицю населеного пункту, із зачищенням від загарбників (дата документу 2.02.1945 р.). Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що Григорій виявився активним учасником війни, в боях проти німецьких загарбників, за незалежність Батьківщини. Мав два поранення (29.11.1943 р., та 25.09.1944 р.). Дуже сміливий і відважний воїн (дата документу 12.03.1945 р.). Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню. В боях за м. Моравська Острава (зараз Чехія), 30.04.1945 р. із свого кулемету знищив три вогневі кулеметні точки, разом з противником. Зміг частково знищити групу німців із 40 осіб. В районі населених пунктів біля р. Одра, 20.04.1945 р. знищив дві кулеметні точки загарбників. Призваний в 1944 р. Проскурівським військкоматом. Військово-пересильний пункт: 113 армійський запасний стрілецький полк, прибув в частину 15.04.1944 р.

283.     Федосіїв Давид Прокопович 1911 – 27.01.1944 р.р. Рядовий, червоноармієць, стрілець. Призваний в 1943 р. Військова частина: 211 стрілецька дивізія, 894 стрілецький полк, ГЛР 4175 (ГЛР – госпіталі для лікування легкопоранених). Евакогоспіталь 87. Вибув 29.10.1943 р.  Прибув в частину 25.11.1943 р. Військово-пересильний пункт: 48 запасний стрілецький полк, 36 запасна стрілецька дивізія. Вибув із частини 26.11.1943 р. в 48 запасний стрілецький полк. Був убитий. Первинне місце поховання: Ленінградська обл., Волосівський р-н, станція Кікерино. Останнє місце служби: 314 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. п/п 29125 (п/п – це польова пошта).

284.     Федосіїв Дмитро Ілліч 11.10.1921 р. Молодший лейтенант, командир взводу. Призваний в 1940 р. Потрапив в полон 28.07.1941 р., Латвія. Був звільнений. Військова частина: 466 стрілецький полк, 125 стрілецька дивізія, 8 армія. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

285.     Федосіїв Павло Йосипович 1903 р. Рядовий. Призваний 16.05.1942 р. Військово-пересильний пункт: 357 запасний стрілецький полк, 14 запасна стрілецька дивізія. Вибув із військової частини: 5.07.1942 р. Письмовий зв'язок перервався з липня 1942 р., вважається зниклим без вісти.

286.     Федосіїв Петро Афанасійович 1919 – 28.02.1942 р.р. Стрілок, червоноармієць. Військова частина: 272 стрілецька дивізія. Був убитий. Причина смерті воїна не вказана з етичних причин.

287.     Фоменко Михайло Іларіонович 1914 р. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

288.     Фролов Сергій Тихонович 1915 – 24.07.1944 р.р. Молодший сержант, командир відділення. Військова частина: 10 стрілецький полк, 5 гвардійська армія, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» навідник ручного кулемету, 2-ї стрілецької роти, за те, що 17.07.1944 р. при взятті висоти 230,0 , урочище Гурки Львівської обл., разом зі всіма червоноармійцями завзято тримав висоту, до приходу наших підрозділів. Відбив 4 контратаки противника, особисто у цьому бою знищив 4 солдат. Первинне захоронення: Польща, с. Гожице, західна околиця, могила №1, верхній ряд, перший із північної сторони. п/п 39864 (п/п – це польова пошта).

289.     Хасанов О.І.

290.     Чередин Павло Климович 1909 р. Червоноармієць, гвардії рядовий, кулеметник. Призваний в 1944 р. Військова частина: 282 гвардії стрілецький полк, 92 гвардії стрілецька дивізія. Нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в боях проти німецьких загарбників проявив мужність. За період бойових дій на 3-му Українському фронті вогнем своєї зброї знищив 4 німців. Активний учасник Вітчизняної війни. Має одне поранення. Дата подвигу 19.04.1944 р. в цей же день був важко поранений. Прибув в частину 31.07.1944 р. Військово-пересильний пункт: 213 армійський запасний стрілецький полк, 37 армія. Вибув із частини: 7.08.1944 р. у 92 гвардійську стрілецьку дивізію.

291.     Чехмістер Антон Олексійович 1922 р. Старший сержант. Призваний в 1941 р. Військова частина: 651 винищувально-авіаційний полк. Нагороджений медаллю «За звільнення Варшави». Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

292.     Чехмістер Семен Олексійович 1917 р. Старший сержант, майстер по озброєнню. Призваний в 1938 р. Військова частина: 67 винищувально-авіаційний полк, 6 авіаційний корпус. Нагороджений медаллю «За оборону Москви». Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

293.     Шак Захар Іванович 1906 – 14.07.1944 р.р. Рядовий, стрілець. Був в армії з 1928 – 1930 р.р., потім був призваний 2.04.1944 р. (в полоні Німеччини була його сестра Анастасія). Військова частина: 524 стрілецький полк, 1-й Український фронт. Первинне місце поховання: Волинська обл., Горохівський р-н, с. Широке (100 м. північно-західної відмітки 245,3 могила №42).

294.     Шак В.І.

295.     Шарапата Арсентій Омелянович 1923 р. Червоноармієць. Призваний 31.03.1944 р. до армії. Військова частина: 1644 винищувально-протитанкова артилерія, 51-ша окрема винищувально-протитанкова артилерія. Був нагороджений медаллю «За відвагу» 2.08.1944 р. гарматного номеру 3-ї батареї, за те, що він в районі Кшеменіца (Польща) при відбитті контратак танків і автоматників противника діяв сміливо і відважно. Знаряддя в якому він діяв знищило 2 танка і до 10-ти німецьких солдат. Нагороджений медаллю «За відвагу» 8.05.1945 р. навідник 3-ї батареї за те, що у бою в районі Радковіце (Польща) при обстрілі противником колони полку швидко розвернув своє знаряддя і знищив знаряддя противника і спалив автомашину противника. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

296.     Шарапата Артем Васильович 1894 р. Червоноармієць. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк, вибув в червні 1944 р.

297.     Шарапата Павло Омелянович 1921 р. Червоноармієць. Призваний 17.10.1940 р. Зниклий без вісти з 28.06.1941 р., в документах про донесення, зник з травня 1944 р., п/я 50/о або 50/0 (п/я – це поштовий ящик).

298.     Шмирко П.

299.     Шундер Никонор Семенович 1927 р. Курсант, рядовий, стрілок. Військово-пересильний пункт: 53 навчальний стрілецький полк, 42 навчальна стрілецька дивізія. Вибув із частини: 10.10.1945 р. у 65 стрілецький полк, 43 стрілецьку дивізію.

300.     Юхимишин Микола Никифорович 1919 р. Червоноармієць. В армії ще з 1939 р. Військово-пересильний пункт: 239 армійський запасний стрілецький полк. Вибув із частини 16.04.1944 р. у 161 армійський запасний стрілецький полк. Військова частина: 25 гвардійський стрілецький полк, 6 гвардійська стрілецька дивізія, 3 стрілецький батальйон, 27 стрілецький корпус, 13 армія, 1-й український фронт. Нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеню гвардії старший сержант, навідник ПТР. При прориві оборони противника 12.01.1945 р. і в інших наступальних боях, своєю зброєю знищував противника, що давало змогу піхоті рухатися вперед. Він знищив одну бронемашину і один ручний кулемет противника.

301.     Яворський Арсеній Устинович 1919 р. Молодший лейтенант, комсорг окремого лижного батальйону. Призваний 20.10.1939 р. З 1.05.1942 р. був на Західному фронті. Військова частина: окремий лижний батальйон, 154 стрілецька дивізія, 4 Ударна армія, 1 Прибалтійський фронт. 20.08.1942 р.  і 26.07.1944 р. мав поранення. Нагороджений медаллю «За відвагу». З 6.11.1943 р. по 7.11.1943 р. був учасником відбиття 6-ти контратак противника, в районі с. Козли на висоті 167.3, особисто сприяв тому, щоб люди йшли в атаку. Активно займався вихованням особового складу. Нагороджений орденом Червоної Зірки лейтенант, комсорг 1-го стрілецького батальйону, 437 стрілецького полку. 27.06.1944 р. в боях за північно-західні землі біля с. Забор’є, Вітебської обл., Білорусія, особистим прикладом надихав бійців йти в атаку. Знаходячись в 1 стрілецькому взводі, в 1 стрілецькій роті, разом зі своїм взводом, брав участь в оточенні групи німецьких солдат (25 осіб). В той момент, коли командир взводу був поранений і не міг виконувати свій обов’язок, Яворський взяв командування на себе і зміг відбити чотири контратаки противника. Нагороджений Орденом вітчизняної війни ІІ ступеню старший лейтенант, парторг. В ніч з 13.04.1945 р. на 14.04.1945 р. знаходячись в бойових порядках затримав німецького солдата, який перейшов на сторону СССР, але його вирішили повернути назад до своїх бійців, показавши, де знаходиться їхній підрозділ. Яворський пішов разом із німецьким солдатом відважно і мужньо до місця, де знаходились противники, він вигукнув: «Здавайтесь, ви оточені». Його слова викликали паніку і 24 солдати кинули зброю до ніг, піднявши руки вгору, вони були взяті в полон і доставлені до місця призначення. Дізнавшись про дії Яворського наші підрозділи пішли в наступ і мали великий успіх.

302.     Яворський Мефодій Аникимович 1898 р. Червоноармієць, стрілець. Призваний 1944 р. Військова частина: 186 стрілецький полк, 329 стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Зниклий без вісти з 6.08.1944 р. на території Польщі.

303.     Явтун М.

304.     Яцишин Андрій 1917 - 20.08.1941 р.р. Був у полоні , Шталаг 307. Помер о 21:00. Первинне місце поховання: Деблін.

305.     Яцишин Путро Лук’янович 1907 р. Червоноармієць. Призваний 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з 28.06.1941 р. В документах про донесення дата вибуття травень 1944 р.

306.     Ярмолович Кузьма Олексійович 1896 р. Стрілок, червоноармієць. Призваний в 1944 р. Військова частина: 7 стрілецька рота, 1157 стрілецький полк, 351 стрілецька дивізія, 4 Український фронт. Нагороджений медаллю «За відвагу» за активну участь у Вітчизняній війні з березня 1944 р. Має два поранення.

307.     Ярмолович Федір Олексійович 1910 – 6.07.1944 р.р., Був убитий.

Навідник 82 м/м, червоноармієць. Останнє місце служби: 959-й стрілецький полк 309-та стрілецька дивізія, 1-й Український фронт. Первинне місце поховання Тернопільська обл., Чортківський р-н, с. Скородинці (800 метрів від села на північний-схід, близько залізного хреста, з правого боку друга могила).

308.     Яцишин Андрій Григорович 1908 р. Червоноармієць, стрілець. Призваний з жовтня 1939 р. З 18.06.1941 р. перервався письмовий зв'язок з родиною, вважається без вісти зниклим. Військова частина: 141 стрілецький полк, 6 відділення.

309.     Яцишин Іван Яковлевич 1912 р. Червоноармієць, шофер, рядовий. Призваний в 1941 р. Військова частина: 5 автополк, 4 автобригада, 5 гвардійська танкова армія. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», виконуючи завдання по доставці автомашин і вантажу проявив виключну витривалість. Йому доводилось водити машину без сну і відпочинку по декілька діб, щоб забезпечити управління колони пальним, а особовий склад продовольством. Коли зустрічав на своїй дорозі автомашини, що ламались, завжди допомагав молодим і ще не досвідченим водіям, а його машина завжди була справна. Нагороджений медаллю «За оборону Москви».

310.     Яцишин Петро Лук’янович 1907 р. Червоноармієць. Призваний з 23.06.1941 р. Зниклий без вісти з 28.06.1941 р., в документах про донесення зниклий з травня 1944 р.

311.     Яцьков Петро Аникійович 1921 р. Сержант, шофер. Призваний в 1940 р. Військова частина: 224 мінометний полк, 11 мінометна бригада, 12 артилерійська дивізія, Центральний фронт. Був учасником бойових дій на Північно-Західному фронті, Брянському фронті, Центральному, та 1-му Білоруському фронті (з червня 1941 р.). Був поранений 18.07.1941 р. на Північно-Західному фронті. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги». При наступі німецьких військ на с. Майська Зорька в жорстокому бою з 5.07.1943 р. по 8.07.1943 р. машина Яцькова потрапила під обстріл артилерії противника, що вивело авто із ладу. Дві години під обстрілом артилерії Петро ремонтував машину. 6.07.1943 р. під вогнем артилерії привіз 10 машин боєприпасів. 8.07.1943 р. вивіз авто з вогню разом із засобами зв'язку і штабом полку, не дивлячись на те, що снаряд потрапив прямо в кузов машини, Яцьков проявив мужність і безстрашність, та вивіз авто з обстрілу. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни І ступеню. В наступальних боях з 16.04.1945 р. по 29.04.1945 р. своєю самовідданою роботою сприяв виконанню поставлених завдань. 16.04.1945 р. при прориві глибоко ешелонованої оборони противника на захід від м. Лебус, полк підтримував наступ 909 стрілецького полку, 247 стрілецької дивізії, 69 армії. При нальоті авіації противника на північно-західну околицю міста Лебус, прямим попаданням невеликої бомби була підпалена і виведена із ладу штабна машина, часовий був важко поранений. В машині знаходились секретні документи і бойовий прапор, відважний шофер не дивлячись на кулеметний обстріл із літаків, ризикуючи власним життям кинувся до палаючої машини, і виніс три ящики важливих документів, бойовий прапор, та намагався потушити машину, при цьому маючи вже опіки. За спасіння честі полку, секретних документів, бойового прапора та машини, був нагороджений. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

Ветерани Великої Вітчизняної війни біля обеліску загиблим воїнам-односельчанам с. Богданівці

Пам'ятник загиблим воїнам Другої світової війни с. Богданівці

Список учасників, що пройшли війну в Афганістані[ред. | ред. код]

  1. Бондар Василь
  2. Дмитрієв Олександр
  3. Кушнір Сергій
  4. Лобода Василь
  5. Стецюк Олександр

Список жителів села, що були залучені до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС[ред. | ред. код]

  1. Бурков Олександр
  2. Зяблюк Микола
  3. Іванов Іван
  4. Парух Петро

Посилання[ред. | ред. код]